Незважаючи на заяви США про укладання енергетичного перемирʼя, перед початком опалювального сезону Росія різко змінила тактику повітряних атак по Україні та нарощує виробництво нових дешевих засобів ураження, які можуть стати однією з головних загроз цієї зими. Реактивні «Шахеди», нові дрони-ракети, модернізована балістика та системи наведення зі штучним інтелектом створюють дедалі більше проблем для української ППО, тоді як Москва готується робити ставку передусім на масовість ударів.
В інтерв’ю Главреду авіаційний експерт та аналітик Костянтин Криволап розповів, чому Україна опинилася в складній ситуації з протидією реактивним дронам, чим Росія може бити по енергетиці з початком опалювального сезону, яку роль у розвитку російських ударних систем відіграє Китай та наскільки важкою може виявитися зима для українців.
Зараз ми бачимо ситуацію з реактивними «Шахедами», які останнім часом РФ активно застосовує разом зі звичайними поршневими дронами. Від чого взимку буде найбільша небезпека?
Росіяни ще з серпня почали демонструвати, що суттєво змінюють своє «меню» засобів нападу на Україну: до звичайних «Шахедів» і примітивних «Пародій», «Молній», «Гербер», які переважно є фальшивими цілями або діють на коротких відстанях, росіяни додали нові засоби. Та сама «Молнія» вже зараз працює зі штучним інтелектом, щоб забезпечувати наведення, захоплення цілі та донаведення.
Росіяни суттєво наростили кількість відносно дешевих засобів, які вже змогли або ще намагаються довести до великих обсягів виробництва. При цьому вони значно збільшують не лише кількість засобів із відносно невеликою бойовою частиною - 50-100 кг, а й масу вибухівки в нових засобах ураження.
Вони також розширили лінійку. Якщо раніше це переважно було те, що запускалося із землі, то зараз, крім «Бандеролі», додаються С-71К «Ковер» - це повітряна платформа, щось середнє між дешевим дроном і дешевою крилатою ракетою, - та С-71М «Монохром». Останній росіяни показали на виставці в Єгипті. Якщо С-71К нам уже відомий, тому що росіяни ним били і зараз запускають його в серію, то С-71М - це подальша модернізація цього засобу, але вже зі штучним інтелектом. У нього ще не всі випробування завершилися. Я думаю, що вони завершаться вдало, тому що поява реактивних дронів на кшталт «Герані-4» показує, як швидко це відбувається. «Герань-4» - це фактично концепція іранського Shahed-238, який був показаний ще у 2019 році.
Тому коли у нас кажуть, що це нібито була невідома зброя і ми лише тепер її побачили, - ні, все було відомо.«Герань-5» - це взагалі маленька крилата ракета. Дехто думає, що «Герань-4» відрізняється від «Герані-5» лише швидкістю на 100 км/год. Ні, це новий вид озброєння. І ці нові види озброєння з’явилися дуже швидко.Така швидкість пов’язана з тим, що росіянам у цьому питанні суттєво допомагає Китай, який зробив для них величезний «гіпермаркет» різної електроніки - починаючи від декількох видів mesh-модемів, причому досить сучасних і з високою надійністю, стійких до різних засобів РЕБ.
Це також мережеве обладнання, яке дозволяє об’єднувати ці дрони з mesh-модемами в одну систему. Крім того, росіяни отримали різні види камер. Є складні камери з оптичним зумом до 50х та електронним зумом. У тій самій системі може бути інфрачервона камера. Можливість добре бачити ціль і водночас мати прямий зв’язок із дроном у FPV-режимі дозволяє суттєво підвищити точність та ефективність ударів. Тому росіяни зараз дуже точно б’ють по наших АЗС, локомотивах, поїздах.
Українська система захисту виявилася до цього не готовою і недостатньо ефективною. Ми думали, що росіяни розкручуватимуть цей напрямок протягом року-півтора. У нас склалося враження, що ми вже майже виграли цю технологічну війну: ми б’ємо по Wildberries, по Ozon, по нафтовій галузі РФ - і це нібито чудово. Але насправді ми фактично втратили стратегічну інноваційну ініціативу. І росіяни зараз досить серйозно тиснуть на нас у цьому питанні.
Навіть якщо ми зараз почнемо щось робити, то не зможемо відповісти дуже швидко. На це може піти кілька місяців, а протягом цих місяців росіяни можуть завдати нам серйозних ушкоджень. Я колись казав, що ми йдемо по лезу ножа: перемагаємо то ми, то росіяни. Але зараз дедалі частіше виникають ситуації, коли росіяни в цій повітряній війні завдають нам більше шкоди, ніж ми їм своїми ударами по Росії. І це дуже неприємна ситуація.
Тут треба робити щось серйозне й радикальне. Причому йдеться не про якийсь один засіб чи одне організаційне рішення. Україні потрібно проводити антикризові заходи. Адже зараз основний засіб збиття реактивних «Шахедів», а це лише два види, хоча їх може бути п’ять-шість, - ракети зенітних ракетних комплексів і ракети класу «повітря-повітря» для F-16, МіГ-29 та Mirage.
І ми фактично протягом місяця дійшли до критичної ситуації з ракетами для наземних ЗРК та ракетами «повітря-повітря». Тому ці дрони прориваються до міст і кошмарять їх. Росіяни вийшли на цифру виробництва близько 3000 таких реактивних «Шахедів» на місяць. Це приблизно 100 на добу. 1440 хвилин у добі, ділимо на 100 і отримуємо 14,5 хвилин – саме стільки часу потрібно для запуску нового дрона. Вони можуть запускати невеликі групи протягом дня. У результаті ми можемо отримувати тривогу фактично щогодини, потім годину розбиратися із цією загрозою, а через годину отримувати нову тривогу.
І так може тривати довго, поки ми не створимо систему захисту від цих дронів, які взагалі не повинні долітати до міста. Зараз рівень збиття досить високий - близько 80%. Але навіть те, що долітає, створює величезні проблеми, тому що цих засобів уже дуже багато.
Нам давно потрібна структура, яка могла б передбачати, які виклики можуть виникнути з боку росіян, і самій створювати виклики для Росії. Deep strikes стали серйозним викликом - чудово. Але росіяни теж не сиділи просто так. Тепер ми отримуємо результат того, що вони робили. І зробили вони досить багато. Це видно з того, як змінилося наше життя. Ми починаємо жити в нових реаліях, у яких не хотіли жити.
Якщо раніше війна для значної частини цивільних означала допомогу фронту, донати, волонтерство, розвиток проєктів, то зараз ми, продовжуючи все це робити, самі стали учасниками бойових дій, тому що Росія фізично б’є по цивільному населенню та цивільних об’єктах.
АЗС - це не військовий об’єкт. Але заїхати на заправку зараз уже стало серйозною проблемою. «Епіцентр» - це не Wildberries і не військовий об’єкт, однак і по ньому б’ють.
Ми з вами приблизно рік тому також говорили про так звану безпольотну зону і засоби, які могли б допомогти збивати «Шахеди». Потім був період, коли до міст долітало менше дронів. Що змінилося зараз у нашій обороні, і чому така кількість «Шахедів» знову долітає до міст?
Коли минулого року почалися масовані атаки росіян, була ситуація, коли 30 «Шахедів» могли заходити на один наш об’єкт, який виробляє військову техніку, а нормальної протидії цьому не було. «Шахеди» літали над містами, як хотіли. І я тоді постійно казав: у нас немає концепції. Потім міністром оборони стає пан Федоров, відбуваються організаційні зміни в малій ППО. Змінюється система оцінювання діяльності підрозділів.
Якщо раніше ти отримував результат, коли збив «Шахед», і нічого не отримував, якщо не збив, то потім почали враховувати різницю між тим, скільки цілей зайшло в зону відповідальності і скільки з неї вийшло. Якщо щось вийшло з твоєї зони - ти програв. І ситуація одразу суттєво змінилася. Якщо дивитися на лютий цього року, то ми з 50-55% повернулися до приблизно 85-90% збиття звичайних «Шахедів». Але в цей час з’явилися реактивні.
Навіть якщо в нас зараз з’являться серійні реактивні дрони-перехоплювачі, то для збиття 3000 реактивних «Шахедів», які Росія може випускати за місяць, нам із коефіцієнтом хоча б один до трьох потрібно близько 10 тисяч реактивних перехоплювачів. А де взяти виробництво такої кількості двигунів? Нам зараз треба вирішувати питання, де швидко виробляти дешеві малоресурсні турбореактивні двигуни. Але це все одно не буде швидко. Таке виробництво неможливо розгорнути миттєво.
Ви згадали про наведення російських дронів. Ми бачимо відео, на яких вони вже детально шукають ціль і завдають точного удару. За рахунок чого Росія настільки посилила цей напрямок? Це супутники, ретранслятори в Білорусі чи якісь інші засоби?
Якщо дивитися на систему «Рассвет», то зараз там запущено близько 30 супутників. Вони ще маневрують, виходять на свої орбіти, і між ними ще налагоджується взаємодія.
Це ж не так, як із одним супутником, який, умовно, «завис» над певною точкою. Саме тому для передачі інформації використовували геостаціонарні орбіти: супутник перебуває на одному місці, ти відправляєш йому сигнал, він його ретранслює, і сигнал потрапляє туди, куди потрібно.
Але геостаціонарна орбіта - це приблизно 36 тисяч кілометрів. Поки сигнал проходить таку відстань, виникає затримка. Якщо йдеться про керування літальним апаратом, то за цей час навіть поршневий апарат уже встигає пролетіти певну відстань.
Тому для того, щоб така система нормально працювала, потрібно налагодити передачу сигналу та взаємодію між її елементами. Тобто треба фактично побудувати мережу, яка об’єднуватиме космічні супутники. Зараз росіяни цим займаються. Тому система «Рассвет», наскільки я розумію, поки що повноцінно не працює.
Якщо подивитися на Ягодин, де нещодавно були атаки по локомотиву та автозаправній станції, то це фактично 50-70 кілометрів від кордону з Білоруссю. І в разі, якщо на білоруському боці стоять звичайні вишки мобільного LTE-зв’язку, вони цілком можуть передавати такі сигнали. І це не якийсь спеціальний військовий зв’язок. Що можна сказати білорусам? Вони встановили на своїй території мобільний зв’язок - мають на це право. І, найімовірніше, росіяни могли використовувати саме таку можливість.
Дрон певну частину маршруту може летіти просто за заданими координатами або за допомогою інерційної системи, а потім зв’язок короткочасно вмикається для корекції чи донаведення.
Може бути й інший варіант - агентура, яка залишає невеликі пристрої, умовно кажучи, «рюкзачки». Вони можуть працювати через український інтернет або створювати mesh-мережу. Такий варіант також можливий.Тобто росіяни шукають можливості й знаходять їх. А ми іноді думаємо, що вже перемогли, що війна десь там і безпосереднього стосунку до нас не має.
Якщо говорити про можливі удари по енергетичній інфраструктурі взимку, на які засоби Росія може зробити основну ставку? Це будуть балістичні ракети, дрони чи комбіновані атаки?
Росіяни роблять ставку на все, що в них є. Вони стали менше використовувати «Кинджали», оскільки є питання і з носіями, і сама ракета виявилася не настільки вдалою. Водночас у них залишається спроможність стратегічної авіації піднімати шість-вісім бортів, приблизно по чотири ракети на кожному, і завдавати ударів крилатими ракетами. Хоча вони розуміють, що крилаті ракети значною мірою використовуються для відволікання ППО.
Якщо в нас недостатньо систем для збиття балістики і ми витрачаємо на реактивні «Шахеди» дорогі ракети - як авіаційні, так і наземні, - виникає проблема. У повітрі це, наприклад, AIM-9 Sidewinder, але їх багато на літак не підвісиш. Тому використовуються й AIM-120. Навіть старі версії - це все одно ракети, які коштують близько мільйона доларів.
З іншого боку, той самий реактивний дрон може коштувати умовно 100–150 тисяч доларів, але завдати збитків на кілька мільйонів. А ракет AIM-120 у світі фізично виробляється не так багато – близько 2 тисяч на рік. Тому запаси швидко витрачаються.
Наприкінці серпня - на початку вересня я думав, що росіяни, можливо, взагалі до жовтня не використовуватимуть активно балістику. Бо який у цьому сенс, якщо ми й так багато пропускаємо реактивних «Шахедів»? Але те, що вони продовжують завдавати балістичних ударів і запускати крилаті ракети, говорить про те, що ресурси в них є, і вони їх особливо не економлять. За моїми оцінками, «Гераней-4» та «Гераней-5» вони можуть виробляти близько 3000 на місяць.
Також вони виробляють близько 60 ракет «Іскандер-М» на місяць. «Кинджал» та «Іскандер» технологічно близькі: одна ракета запускається із землі, інша - з повітря.
Крім того, росіяни зараз переробляють старі запаси ракет до комплексів С-300 і С-400, у яких уже закінчуються строки зберігання. Йдеться про РМ-48У. Таких ракет у них досить багато. Вони перебирають ці ракети, можуть встановлювати нові двигуни, нову систему наведення, оскільки спочатку це були ракети для зенітних комплексів. Зараз туди встановлюють систему інерційної навігації та корекцію за допомогою антен типу «Комета», які стали значно стійкішими до РЕБ. Додатково вдосконалюється захоплення цілі та донаведення на останній ділянці.
Тобто інтелектуальні спроможності реактивних «Шахедів», звичайних «Шахедів» і загалом російських дронів суттєво зросли, зокрема завдяки китайській допомозі. Ми вже бачимо, як один дрон може виконувати функції розвідника або ретранслятора, кружляти, наприклад, над Києвом. Коли ціль виявлена, він або інший апарат її атакує - і досить точно.
А що стосується північнокорейських балістичних ракет, про переміщення яких до північних кордонів з’являлася інформація, а також «Цирконів» і комплексів «Бастіон»? Які тут спроможності Росії та наскільки часто вона може завдавати балістичних ударів?
Я думаю, що балістика у великій кількості піде насамперед по енергетичній інфраструктурі з початком опалювального сезону. У мене є таке відчуття. У тому, що Путін намагатиметься це робити, я не сумніваюся. Щодо енергетичного перемир’я - я думаю, Путіну абсолютно байдуже, як житиме його власне населення. Для нього не настільки важливий результат війни, як сам процес. Йому потрібно воювати. Зараз він налаштувався на довгу війну дешевими засобами, щоб витрачати на неї менше ресурсів.
Щодо спроможностей: навколо України може бути близько 40-50 комплексів ОТРК «Іскандер». Також є приблизно два-чотири комплекси «Бастіон» для запуску «Цирконів».
Але «Циркон» - досить дорога ракета, її вартість може перевищувати 10 мільйонів доларів. Тому зараз немає великого сенсу масово її використовувати. Так само, як і «Онікс», який також запускається з «Бастіону».
Тому я думаю, що основні удари намагатимуться завдавати дешевшими засобами. Це РМ-48У, перероблені старі ракети, а також «Дань-Т». Крім того, вони можуть запускати серійне виробництво й застосування з літаків С-71К «Ковер» та С-71М «Монохром».
Президент говорив про близько 150 балістичних ракет на місяць. Я не знаю, як саме була отримана ця цифра і чи враховуються інші ракети. Але за «Іскандерами» та переробленими ракетами С-300/С-400 я бачу потенціал приблизно у 110-120 ракет на місяць. І це дуже велика цифра. Питання - скільки треба мати засобів, щоб усе це перехопити.
Щодо північнокорейських ракет. Якщо в нас з’являється власна балістика FP-7 з дальністю 200-300 км, а реальна максимальна дальність «Іскандера-М» може бути меншою, ніж раніше вважалося, то його пускові установки опиняються під ударом. І тоді в Росії виникає очевидна потреба використовувати північнокорейські KN-23.
KN-23 - це теж певною мірою версія «Іскандера-М», але ракета більша, має більший запас палива і більшу дальність. Називають цифру до 800 км, хоча її ще треба перевіряти. Навіть якщо там 600 км, дістати пускові установки KN-23 буде досить складно. Тому я дуже сподіваюся на далекобійні засоби, які дозволять нам знищувати такі комплекси ще на землі.
Ви згадали ракети «Дань-Т». У чому їхня основна небезпека, і чи є в України засоби протидії?
Швидкість - приблизно 600 км/год, бойова частина - десь 130 кг. Але основна небезпека - це додаткові можливості та кількість. Росіянам не потрібно витрачати величезні кошти на створення абсолютно нового виробництва. Вони замінюють електроніку, у найгіршому випадку - старі порохові двигуни, і ці засоби знову можуть працювати.
Загроза саме в кількості. Зараз виграє не той, хто зробить найкращий дрон, найкращу дрон-ракету чи якийсь унікальний засіб. Виграє той, хто зробить більшу серію. Був етап переходу до високотехнологічних і високоточних засобів. Тепер вони вже стали високоточними. Наступний етап - масовість.
От ми зараз б’ємо по заводах газової галузі Росії, по нафтохімічних підприємствах, які виробляють, зокрема, синтетичні каучуки, який використовується для створення шашок твердопаливних двигунів. І він там - як яйця в тісті. Він усе з’єднує, не дає суміші розпадатися. Крім того, сам синтетичний каучук є непоганим паливом: дуже добре горить і виділяє багато газів.
У нас був Павлоградський хімзавод, який цим займався. Його, вважаємо, знищено. І в нас усі ракети, які пов’язані з твердопаливними двигунами, - це і «Сапсан», і «Нептун», і все, що виробляє наша держава, саме державні підприємства. Тому що державні підприємства, на відміну від FP-7, не можуть домовитися з Данією, щоб там побудувати завод, який вироблятиме твердопаливні двигуни.
А наші антикорупційні органи зробили все так, що Данія заморозила контракт щодо цього заводу. Тому що Данія каже: «Ви там розберіться зі своїми корупціонерами». Нехай корупціонерів саджають, але це ж не повинно погіршувати ситуацію з нашою обороною.
Зважаючи на все, що ми обговорили, що Україні зараз необхідно зробити насамперед, щоб мінімізувати наслідки ударів, до яких Росія, ймовірно, активно готується?
Нам потрібні всі ракети малого радіусу дії. У світі є багато старих і сучасніших комплексів. Треба збирати їх по всіх країнах, тому що нам цього не вистачає. І треба робити своє. Але свого теж поки недостатньо. Треба вирішити проблему з твердопаливними двигунами. Ми не можемо забезпечити знищення всіх цих цілей лише тоді, коли вони вже летять над Україною.
Нам треба знищувати їх на території Росії - коли вони ще тільки готуються до запуску або навіть виробляються. Нам також потрібно розгортати власні системи протиракетної оборони.
Проблема в тому, що Україна значною мірою залежить від зовнішніх постачальників озброєння. Німеччина, наприклад, витрачає багато грошей, але вона фізично не виробляє такої кількості зброї. І ми залишаємося залежними від того, які рішення ухвалюють наші партнери.
Якщо цього не зробити або не встигнути зробити, яким може бути оптимістичний і песимістичний сценарій цієї зими? Наскільки серйозною може бути ситуація?
З одного боку, технічно, з погляду фізичної інфраструктури, держава нібито підготувалася краще, ніж у 2022 році. І дуже багато залежатиме від того, наскільки вистачить можливостей росіянам і які спроможності будуть у нас.
Якщо не буде жодного впливу на Китай, то всі ті російські спроможності, про які я говорив, збережуться. І все це буде по нас летіти. Є дуже багато факторів, які визначатимуть, чим і де ми зможемо відповісти.
Тому мені важко сказати, яким саме буде сценарій. Але причин для оптимістичного варіанту, за якого війна раптом закінчується, завтра починається перемир’я - енергетичне чи будь-яке інше, - я зараз не бачу.
Тому моє ставлення до цієї зими досить песимістичне. Основна мета того, що зараз робить Путін, - це колосальний психологічний тиск на населення. Адже якщо люди мобілізовані психологічно, готові воювати й терпіти - це одна ситуація. Коли люди роздратовані й починають говорити: «Скільки вже можна?» - це зовсім інша ситуація.
Костянтин Криволап - український авіаційний експерт і аналітик. Колишній інженер-випробувач конструкторського бюро "Антонов". Коментує на радіо, телебаченні та Інтернет-ресурсах авіаційну тематику.