Президент США Дональд Трамп скасував зустріч із Путіним, яка планувалася в Будапешті, і запровадив санкції проти найбільших російських нафтових компаній «Роснефть» та «Лукойл», а Сі Цзіньпіна Трамп пообіцяв вмовити припинити купувати російську нафту.
Виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії Володимир Горбач розповів Главреду, чому відбувся розворот Трампа від Росії, що стало останньою краплею, в чому прорахувалася Москва і тепер неминуче програє війну, наскільки болючими для РФ є санкції США проти найбільших російських нафтових компаній та 19-й пакет санкцій ЄС, чому удар Трампа по російській нафті – це тільки початок, що свідчить про перехід Росії від війни на виснаження до війни на знищення, а також навіщо росіяни зібралися перетворити Київ та українське прикордоння на Бахмут та Алеппо.
Чому, на вашу думку, Трамп вирішив скасувати зустріч із Путіним у Будапешті? Причому ця його заява пролунала буквально через кілька годин після того, як і в Кремлі, і в російському МЗС, і в самому Будапешті запевнили, що підготовка до зустрічі триває. Що стало останньою краплею для Трампа?
Я би порадив запитати в дитячих психологів про те, як і чому саме так Трамп реагує на ті чи інші події. Він є непередбачуваним, а логіка його поведінки незбагненною. Поведінка Трампа часто нагадує поведінку вередливої дитини.
Коли всі переконували Трампа в тому, що Путін водить його за носа, він не хотів у це вірити. Цілих дев’ять місяців Трамп йшов на поступки Путіну, просто задобрював його та проводив «відступальну політику», тобто політику не з позиції сили, а з позиції слабкості. З одного боку, він тиснув на Україну, а з іншого – заохочував Путіна. Така політика, а саме відсутність тиску на Путіна, не принесла жодної користі, ба більше, вона нашкодила і Україні, і справі врегулювання війни.
Втім, цими днями сталося щось, що змусило Трампа перейти до тиску на Путіна. Всі інші засоби впливу на Путіна не спрацьовують: жодні задобрювання, поступки, вмовляння, розмови. Очевидно, команда Трампа, громадська думка в США, а також міжнародні партнери Сполучених Штатів не втомлювалися весь цей час повторювати і направляти Трампа саме на цю лінію поведінки – відновлення тиску на Путіна. Зрештою, якась остання крапля спрацювала.
Цією «краплею» могла бути розмова з генсеком НАТО Рютте, під час зустрічі з яким Трамп про все це й повідомив, принаймні про скасування зустрічі в Будапешті і заплановані щодо Росії санкції.
Також «останньою краплею» могла стати і поведінка російської сторони.
Росіяни дуже складно ведуть переговори: неоднозначно і за кількома лініями. Так, наприклад, жорсткіша лінія – це Лавров-Рубіо, тобто на рівні міністра закордонних справ РФ та держсекретаря США, а більш м’яка – це Дмітрієв-Віткофф, тобто на рівні спецпредставника Путіна з питань бізнесу й інвестицій та спецпредставника Трампа, який є бізнесменом. Очевидно, певні сигнали, які проходили між Москвою і Вашингтоном по цих двох лініях, увійшли в дисонанс. Найімовірніше, саме це роздратувало Трампа, який очікував, що у Будапешті з боку Путіна можуть бути поступки, але з інших каналів надійшли сигнали про те, що жодних поступок не буде.
Якщо раніше Трамп та інші західні партнери пропонували Україні та Росії спочатку припинити вогонь, а потім вести переговори, то після зустрічі на Алясці Трамп прийняв версію Путіна – війну припиняти не потрібно, а відразу слід працювати над фінальним договором на російських умовах, і тільки після цього відбудеться припинення вогню. А цей підхід є юридично неправильним і безнадійним.
Зараз Трамп повернувся до своєї попередньої позиції, тобто спочатку має бути припинення вогню. Це підтримала Європа, на це погодилася Україна вустами президента Зеленського, тож тепер це спільна позиція консолідованого Заходу та України. Але це те, що абсолютно не влаштовує Російську Федерацію. Тому розмова Трампа і Путіна в Будапешті була б приречена на невдачу і провал.
Якщо взяти до уваги допис Медведєва, де він говорить, що Трамп тепер повністю солідаризувався з Європою, що тепер це його війна, а не війна Байдена, що США – це тепер противник Росії, і що тепер «можно долбить самым разным оружием по всем бандеровским нычкам без оглядки на ненужные переговоры» і «уничтожать врагов, а не заключать бессмысленные «сделки»», то який можна зробити висновок про настрої у Кремлі після скасування Трампом зустрічі в Будапешті та запровадження санкцій проти російських компаній? А головне – у що ці настрої Кремля можуть вилитися для нас?
Медведєв у російській владі відіграє роль придворного блазня, юродивого, іншими словами, неожириновського, який може собі дозволити озвучувати в публічному просторі те, чого не може собі дозволити говорити Путін, Лавров чи інші офіційні особи. Слово «долбить», яке Медведєв використав у цьому дописі, – з лексикону Путіна. Саме Путін говорив, що «нужно долбить, долбить и долбить». Це стратегія Російської Федерації, там усі тільки цим і займаються. Тож у підходах немає нічого нового.
Втім, це не означає, що саме так відбудеться, і Путін буде діяти так, як сказав Медведєв. Путін буде намагатися маневрувати, щоб не втратити контакти та переговорну лінію з американською стороною. Тому що повністю йти в глуху оборону – це для росіян прирікати себе на занепад і поразку, на повну ізоляцію. Припускаю, що вони все-таки цього хотіли б уникнути, а тому будуть продовжувати дипломатичні маневри.
Те, що Медведєв констатував фактичний вступ Трампа у війну, – це цікавий поворот. Та я думаю, він дещо забігає наперед і видає небажане для нього за дійсне, але в ці дні справді відбувається серйозний розворот політики Трампа по відношенню до Росії і війни. Адже вперше за дев’ять місяців він ухвалив рішення про тиск на Росію, причому не риторичний, не просто на словах і у вигляді погроз, а безпосередній – через юридичні рішення та запровадження санкцій проти російських нафтових компаній. Це не просто риторика, а дія. Тобто Трамп перейшов до тиску на Росію через конкретні дії.
Сподіваюся, що це лише перший крок Трампа. Хоча сам він думає, що це останній крок, бо після цього росіяни підуть на поступки, і скоро можна буде зустрічатися з Путіним у Будапешті, Братиславі чи іншому місті. Трамп усе-таки хоче угоди з Путіним, цього не приховує і відверто зазначає, що рано чи пізно все одно вони з Путіним будуть говорити.
Тут у нас уся надія на російську непоступливість. Росіяни не будуть іти на поступки, а демонструватимуть готовність тримати удар, навіть по нафтовому сектору. Адже, крім санкцій Трампа проти «Роснефти» та «Лукойла», ЄС запровадив 19-й пакет санкцій, які торкнулися нафтового сектору і не тільки. Це серйозні удари. Так, блискавично вони не завдадуть шкоди Росії, але прирікають її до занепаду та програшу у війні на виснаження.
Чого чекати? З поганого – росіяни зрозуміють, що війну на виснаження довго вони не витримають, а тому потрібно прискорювати процеси, зокрема воєнні. А це те, що називається переходом до тотальної війни, яка вже в нас, на мою думку, відбувається. Те, що раніше було на лінії зіткнення, зокрема, в Бахмуті, Авдіївці та інших населених пунктах, знищених вщент, – це тотальна війна. Це не просто війна на виснаження, а війна на знищення, без оглядки на якісь обмеження щодо жертв серед цивільного населення чи цивільної інфраструктури. Тобто це війна без правил, яку Росія звикла вести в Грозному, Алеппо, і за що вона не була жодного разу покарана. Таку війну на російській території ніхто ніколи не вів, і тому росіяни відчувають безкарність та продовжують це робити.
Щоб прискорити процеси і виграти час для себе, аби менше виснажитися, Росія може застосувати цю тактику, цей підхід щодо міст України не лише на лінії фронту, але й щодо Києва. До Києва це вже доходить через ракетні удари, атаки безпілотників тощо. Звісно, діючи так, Росія завдасть нам серйозної шкоди, адже це будуть трагедії, втрати, але тим самим вона прискорить і своє падіння.
Якими можуть бути наслідки зміни політики Трампа щодо Росії та війни, по-перше, для подальшого переговорного процесу, двигуном якого є Трамп, тобто цей процес зараз забуксує чи взагалі зупиниться, а, по-друге, для самої Росії – як щодо неї тепер буде діяти Вашингтон? Ми нарешті побачимо практичне наповнення позиції «мир через силу», тобто чи будуть посилюватися санкції США, «першу ластівку» яких ми побачили?
Так, це лише перший етап санкцій США. Вони торкнулися двох найбільших російських нафтових компаній – «Роснефть» та «Лукойл». Але це не весь нафтовий експорт Росії. «Роснефть» – державна компанія, «Лукойл» – начебто приватна, але, по суті, контрольована державою. Є ще «Газпром нефть» та інші менші виробники та експортери нафти. Тож є як посилювати санкції.
Трамп навмисно зробив такий хід, щоб він сприймався серйозно, бо це справді найбільші компанії. Та водночас він залишив простір для посилення цих санкцій та поширення їх на інші російські компанії. Це щодо російського експорту нафти.
Також можливий фінансовий тиск та вторинні санкції проти тих компаній і держав, які торгують із Росією чимось іншим. Перша фаза – це нафта, потім санкції можуть торкнутися зрідженого газу і не тільки зрідженого.
Найбільшими покупцями російських вуглеводнів є Індія та Китай, на третьому місці з великим відривом Туреччина. Тому ключові переговори в Трампа зараз будуть із китайцями. З Індію начебто ситуація зрушує з місця, і принаймні державні індійські компанії починають відмовлятися від російської сировини. Є дочірня компанія «Роснефти» в Індії Nayara Energy, яка вже під санкціями Євросоюзу та, очевидно, буде й під санкціями США.
Та проблема в тому, що ці компанії можуть працювати і під санкціями. Якщо ці компанії будуть повністю ізольовані, то росіяни будуть знаходити шляхи доставки сировини та якось будуть працювати, наприклад, створюватимуть нові штучні юридичні особи, шукатимуть посередників.
Росія адаптувалася до санкцій. Тож якийсь первинний шок буде, але не такий, щоб назавжди. Тому санкції потрібно буде постійно коригувати й посилювати. І в цьому полягатиме тактика тиску адміністрації Трампа на Росію.
Та основним буде тиск не на саму Росію, а на Індію та Китай. І ключовою темою буде тиск на Китай. Трамп планує 30 жовтня-1 листопада зустрічатися з Сі Цзіньпінем у Південній Кореї на Саміті Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Розмови Трампа з Сі Цзіньпінем передусім будуть щодо торгівлі. Ключове для Трампа – це торговельний баланс: потрібно продавати більше американських товарів китайцям, аніж зараз, і американські нафта чи газ цілком можуть замінити російські на китайському ринку. Про це вони можуть говорити. Не візьмуся зараз передбачити реакцію Китаю, але американська сторона буде зондувати питання згортання російського імпорту в Китай, передусім нафти та нафтопродуктів, але й усіх енергетичних продуктів, які можуть бути заміщені американськими.
Тому найближчий тиждень визначить подальший розвиток подій в американо-російських переговорах. Підключиться чинник Китаю, і він буде визначальним.
На вашу думку, у Трампа є шанс умовити Китай відмовитися від закупівлі російської нафти?
Як не парадоксально, але думаю, що є. Китай – це теж доволі незбагненна для нас субстанція, яка може діяти доволі несподівано. Санкції щодо китайських компаній, які мають справу з російською нафтою, вже запроваджені 19-м пакетом Євросоюзу. Там зазначені чотири китайські компанії, з яких дві є заводами, які переробляють російську нафту. І США можуть підключитися до європейських санкцій. Штати хочуть, щоб європейці підключалися до американських санкцій, і будуть підключатися самі до європейських санкцій, якщо це не шкодитиме їхнім інтересам.Усе це може бути доволі серйозним тиском на Сі Цзіньпіна.
Сі Цзіньпін зацікавлений не в об’єднанні зусиль США та Євросоюзу, а, навпаки, в роз’єднанні. Тому він може грати в одну гру з Трампом, в іншу – з Путіним. І росіяни не можуть покарати Китай жодним чином, жодних санкцій проти нього РФ не може вводити. Тому Китай може собі дозволити поступки Трампу, і на російському напрямку також.
Якщо розглядати запроваджені Трампом санкції вкупі з 19-м пакетом санкцій ЄС, то, за вашою оцінкою, наскільки потужний удар цим завдано по Росії? Чи можуть ці санкції змусити росіян стати більш поступливими і зговірливими? Чи цього замало?
Тут є два моменти. Перший – суто економічний: санкції, які впливають на гроші, російський бюджет та матеріальні спроможності Росії вести війну в Україні. Тут запроваджених санкцій недостатньо. Вони є серйозною заявкою, але це ще не повне ембарго на торгівлю російськими енергоресурсами. Поки що ми бачимо лише кроки в цьому напрямку. Поки не будуть зупиняти російські танкери в Балтійському, Північному, Чорному чи Егейському морях та блокувати цей експорт, політичні рішення росіяни зможуть обходити піратськими кораблями, фальшивими прапорами та адаптацією в інші способи до нових умов. Так, це неприємно і боляче для Росії, але не смертельно. А от повне ембарго було б смертельним для РФ. Та до цього наші західні партнери поки що не дійшли.
Другий – політико-психологічний. Зараз з реакції росіян зрозуміло, що розрахунок Москви був на те, що Захід здасться першим, не витримає російського тиску і не чинитиме такий опір, який чинить зараз. Захід не перестав допомагати Україні і не роз’єднався між собою. Європа все-таки не випустила Трампа зі своїх обіймів, не оголосила його ворогом, що було в стратегічних інтересах Росії та Китаю. Вони зацікавлені роз’єднати Захід і мати справу з кожним окремо, а ще краще спровокувати між ними якийсь конфлікт. Цього не сталося, і це було стратегічним прорахунком росіян – розраховувати на те, що Європа настільки слабка, що здасться, не зможе реагувати, допомагати і виконувати лідерську функцію за усунення від лідерства США.
Демонстрація єдності Заходу і розворот США, повернення американців до санкційної політики, і це підхопила Європа, – все це говорить росіянам про те, що їхні розрахунки були помилковими, а, значить, виграти війну вони вже не зможуть. Відповідно, їм потрібно змінювати не лише тактику поведінки на переговорах, але й їхні стратегічні цілі, які були поставлені на початку цієї війни. Росіяни поступово їх змінюють, але час від часу повертаються до старої мантри про «денацифікацію», демілітаризацію та інше, яка і тоді звучала фантастично, а зараз тим більше.
Тому все залежить від того, як усе буде сприйнято в Кремлі. Можливо, так, як написав Медведєв: мовляв, Росія йде в глуху оборону, війна з Заходом. А, можливо, станеться повернення на стежку певних компромісів і відновлення відносин зі Сполученими Штатами, в потім уже і з Євросоюзом. Євросоюз уже оголошений головним ворогом Росії, в США – ще ні, тільки Медведєв оголосив. Путін іще мовчить, напевно,сподівається на відновлення контактів із Трампом. Але відновити їх можна тільки через російські поступки.
Тому чекаємо на реакцію Кремля, причому не на те, що там будуть говорити, а як будуть діяти.
На вашу думку, історія з Tomahawk відіграла своє, і про це можна забути? Чи тепер, коли Трамп почав діяти інакше щодо Росії, коли побачив, що в нього не виходить змусити Москву домовлятися і йти на поступки, він буде також діяти інакше і в питаннях надання далекобійної зброї Україні?
Тут є дві проблеми. Перша – Трамп усіляко демонструє, що він відкритий до переговорів, але чекає поступок від Росії. І якщо очікування поступок триватиме довго, то доведеться передавати Україні Tomahawk, аби добитися російських поступок. Це цілком можливо. Але якщо росіяни підуть на поступки раніше, то, звичайно, це зірве цей сценарій.
Трамп сказав, що потрібно півроку, щоб навчитися користуватися Tomahawk, і американці не хочуть нікого навчати. І це, мовляв, причина, чому США не постачають Україні Tomahawk. Втім, не думаю, що це аж така непереборна причина, адже українці впоралися з іншою американською зброєю, оволоділи нею в набагато швидші терміни, ніж це передбачено регламентом. Адже ми живемо не в мирний, а воєнний час, коли немає багато часу на підготовку. Людина може опанувати технічні засоби набагато швидше, ніж це передбачено інструкціями, якщо це потрібно в надзвичайній ситуації. Тому думаю, що це просто відмовка Трампа. Те, що він сказав її вголос, не дуже добре для нас, бо це означає, що Трамп продовжує перебувати в ілюзії, що Путін піде на поступки і без Tomahawk.
На що, на вашу думку, зараз налаштована Росія, якщо зважати на категоричну відмову припиняти вогонь, про що сказав Лавров, і вперте повторення, як мантри, того, що війни припиниться тільки тоді, коли будуть усунені її першопричини? У Росії справді зараз є перспектива якихось суттєвих досягнень на фронті цього року або наступного, яка дозволяє їй бути настільки впертою, зухвалою, гнути свою лінію і відмовлятися йти на поступки?
Стратегія росіян, в принципі, вже читається. Останні два місяці їхні дії спрямовані на те, щоб зробити територію України непридатною для проживання, передусім прикордонні райони, але й Київ є такою ціллю. Йдеться не про просування на фронті, хоча й там росіяни очікують, що ось-ось фронт може посипатися. Це знову-таки їхня тактика «долбить, долбить и долбить», сподіваючись на те, що рано чи пізно вдасться якусь діру продовбати в стіні оборони.
Зараз Москва робить ставку на дальні удари, і війна на виснаження переходить у фазу тотальної війни, метою якої є зробити територію України непридатною для проживання та, відповідно, для організації опору російському наступу.
В тилу Росія зосереджена на енергетиці, передусім це стосується Києва. Це робиться для того, щоб громадяни України виснажилися морально-психологічно через холод, відсутність електроенергії і газу. Росіяни думають, що українці зрештою змусять владу піти на поступки Росії, аби закінчити війну. Така ставка росіян. І тому нинішня зима є критичною в їхній стратегії. Поки вони спробують усе це зробити цієї зими, вони не переконаються, що їхні зусилля марні.
І тут наша задача – цю зиму витримати, навіть без тепла та електрики. Інакше росіяни вийдуть переможцями, а ми, відповідно, переможеними, і далі буде ще гірше, ніж цієї зими.
Що, на вашу думку, сьогодні здатне змусити Росію, Путіна закінчити війну в Україні?
Тільки якась воєнно-стратегічна поразка. Поразка – не лише на полі бою, але й у сфері військово-промислового комплексу або виснаження ресурсів, які Росія використовує для продовження війни такої інтенсивності.
Я не очікую раптового припинення бойових дій, але наступного року, особливо після зими, може дещо зменшитися інтенсивність боїв через демотивацію і виснаження матеріальних ресурсів росіян.
Доведення Росії до точки неповернення, саме в справі виснаження ресурсів, мало би бути нашою стратегічною ціллю і метою наших партнерів. Думаю, що наші військові і політичні стратеги це розуміють, а от чи пристануть на цю точку зору наші європейські, а особливо американські партнери – питання.
Зараз спільні зусилля і наші, і європейців, і американців, виходить, спрямовані на удар по російській нафті. Ми разом знищуємо цю сферу російської економіки. Наскільки це змусить Росію коригувати свою політику щодо війни?
Може змусити і вже змушує. Поки що росіяни відповідають дзеркально – намагаються знищити нашу енергетику. Але на певному етапі вони упруться у відсутність бензину, солярки і навіть у відсутність можливості нафтового експорту.
Найімовірніше, до кінця зими Росія не зупиниться у своїх руйнівних зусиллях, бо вважає, що зможе зламати український опір. Тільки тоді, коли росіяни переконаються, що це в них не вийшло, вони почнуть шукати якийсь інший вихід, по-новому оцінювати свої ресурси і власні перспективи. В тому числі виходячи з дефіциту наявних у них матеріальних ресурсів, зокрема бензину, солярки чи навіть електроенергії. Адже ми тепер відповідаємо дзеркально і завдаємо ударів по російських підстанціях. Коли росіяни усвідомлять паритет сил, буде зовсім інша розмова.
З огляду на все те, про що ми говорили вище, передусім на початок зміни політики Трампа щодо Росії і війни, які найбільш імовірні сценарії завершення війни вимальовуються?
Я не бачу зараз можливості швидкого і раптового завершення війни. Перш за все через те, що Росія не може собі дозволити цього. Там настільки розкочегарена пропагандою ситуація, що вони не можуть завершити бойові дії без проголошення перемоги. Адже якщо не буде перемоги, буде поразка політичного режиму та усунення Путіна від влади. А усунення від влади може призвести і до «усунення» Путіна з життя. Тож для Путіна це питання життя і смерті.
Який інший вихід може бути у Путіна? Почати якусь нову війну на новому напрямку і перевести увагу російського суспільства на іншу «загрозу». Це теж не дуже вірогідно. Те, що Росія намагається робити з Європою, зокрема Польщею та Північною Європою, запускаючи безпілотники, було зондуванням. Але реакція цих держав протилежна до тої, на яку сподівалися росіяни. Немає паніки, ніхто здаватися не збирається – виклик прийнято, будуть відповідати. Тому цей варіант теж не дає великих надій Путіну.
Найбільш вірогідний сценарій завершення війни – це, на мою думку, поступове затухання боїв на лінії фронту і припинення обстрілів нашого тилу, коли Росією буде досягнуто розуміння, що є паритет, і у відповідь на її удари, по ній б’ють так само.
Володимир Горбач – виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва, експерт з питань зовнішньої та внутрішньої політики України. Автор більше 75 публікацій в українських і закордонних виданнях на тему зовнішньої і внутрішньої політики України, в тому числі виборчих стратегій і виборчих технологій, пише Вікіпедія.