Ви дізнаєтеся:
Постать шляхтянки із Самбора Марини Мнішек, яка на початку XVII століття на сім днів стала царицею Московського царства, досі викликає гострі дискусії. Проте оцінювати її роль варто з урахуванням складного історичного контексту.
Главред дізнався, ким була Марини Мнішек і як вона стала московською царицею.
Марина Мнішек була польською шляхтянкою з Самбора, яка у XVII столітті стала центральною фігурою Смутного часу в Московському царстві. Вона була дружиною двох самозванців - Лжедмитріїв, які претендували на московський престол, і навіть коронована царицею в Успенському соборі Кремля.
Український археолог, доктор історичних наук, професор Микола Бандрівський зауважив, що хвиля критики на адресу Марини Мнішек часто ґрунтується лише на факті її коронації у Кремлі. Водночас ігнорується той факт, що вона була частиною масштабної політичної гри.
Сьогодні легко засуджувати шістнадцятирічну дівчину з Самбора за те, що вона погодилася на вінчання в Успенському соборі Кремля. Проте варто згадати, хто стояв за цим шлюбом. Її батько, Юрій (Єжи) Мнішек, львівський староста з європейською освітою, бачив у цьому не просто родинний союз, а стратегічний договір. Згідно з угодою 1604 року, за руку доньки він вимагав мільйон золотих та величезні території — Смоленщину, Сіверщину і міст Новгорода і Пскова.
Фактично це була не просто шляхетська амбіція, а спроба галицької еліти поширити свій вплив на схід і фактично колонізувати Московське царство. Марина їхала в Кремль не як піддана, а як володарка.
Як зауважив Микола Бандрівський, у походах на Москву брало участь не лише польське військо, а й численні козацькі загони. У 1604 році 2000 запорожців прибули під Самбір, щоб допомогти у боротьбі з Москвою. Також прибув і загін Донських козаків. Більше того, перед виступом учасники походу освячували свої шаблі у Львові, в Бернардинському костелі (нині церква св. Андрія).
22 січня 1605 року українсько-польське військо зійшлося з московськими військами у битві біля Добринич. Московська сторона виставила понад 6 тисяч стрільців та 300 гармат. Через явну перевагу ворога українсько-польські сили зазнали великих втрат у піхоті, артилерії та кінноті й були змушені відступити.
Здавалось би, поразка стала кінцем кампанії, але раптова смерть московського царя Бориса І Годунова у квітні 1605 року спричинила бунт у Московії та відкрила ворота для наступу. Галичани та їх союзники скористалися ситуацією й увірвалися до Москви.
У результаті, 31 липня 1605 року Димитрій був коронований царем. Згідно з договором, він надіслав до Самбора батькові Марини Мнішек 200 тисяч золотих як весільний подарунок, а шлюб Димитрія і Марини відбувся дистанційно в Кракові 22 листопада 1605 року за участю короля Сигізмунда ІІІ Вази та папського нунція.
Марина Мнішек була коронована царицею в Успенському соборі Кремля 8 травня 1606 року. Однак уже через тиждень проти новообраного царя здійняли бунт під керівництвом Василя Шуйського і Димитрій разом з Мариною був змушений піти у вигнання.
Шлюб Марина Мнішек із другим самозванцем, відомим як Лжедмитрій II, відбувся після загибелі її першого чоловіка - Лжедмитрія I. Після смерті першого самозванця Марина опинилася в таборі другого претендента на московський престол у Тушині, де “впізнала” в ньому свого покійного чоловіка і тим самим підтримала його претензії на владу. На цій основі вона неофіційно одружилася з Лжедмитрієм II, фактично визнавши його своїм чоловіком і надаючи йому політичну підтримку, хоча зовні він мало нагадував її першого чоловіка.
Московське царство охопила хвиля повстань «лжецаревичів». Самозванцю доводилося постійно вести бої з армією Василя Шуйського та загонами конкурентів на престол. Ситуація Лжедмитрія стала особливо небезпечною, коли у конфлікт відкрито втрутився король Польщі Сигізмунд ІІІ. Лжедмитрій втік до Калуги і Марина отримала шанс повернутися до дому. Проте вона відмовилася, оскільки щиро вірила, що є «вінчаною на царство царицею». Вагітна та посварена з батьком, вона переодяглася у чоловічий одяг і разом із служницею та кількома сотнями донських козаків рушила до чоловіка.
Марина зверталася до короля, сподіваючись на його підтримку, але марно. Менш ніж через місяць після її листа, 4 лютого 1610 року, Сигізмунд ІІІ уклав угоду з неприязними Шуйському боярами, за якою царем мав стати його син Владислав. Наприкінці року Лжедмитрія II вбив ногайський мурза.
Найменш відома, але найбільш показова сторінка життя Мнішек — її союз із отаманом Донських козаків Іваном Заруцьким. Цей чоловік, вихідець із Галичини, став її головною опорою після загибелі самозванців.
Заруцький став боярином і членом тимчасового уряду, обіцяючи посадити сина Марини на престол. Це був союз двох людей, які намагалися диктувати свою волю Кремлю навіть тоді, коли удача відвернулася від них.
"Однак, ця ідилія тривала недовго і вже через два роки вони обоє мусили втікати з москви від наступаючих військ Мініна і Пожарського. Тоді Марина Мнішек зі своїм чоловіком і зі своїми військами відійшли до Астрахані, де планували створити окрему державу, але внаслідок підступу були схоплені і згодом страчені", - розповів історик.
Фінал історії переказував очевидець тих подій більш як 400-літньої давнини, голландець Еліас Геркман. Малолітнього сина Марини Мнішек, трирічного Івасика, стратили на її очах.
Саму Марину, за офіційною версією московських дипломатів, «з’їла туга», але сучасники були впевнені, що Мнішек вбили за наказом Михайла Романова. Перед смертю вона прокляла цей рід, побажавши, щоб жоден правитель з них не помирав власною смертю.
Вас також може зацікавити:
Микола Бандрівський — український археолог, історик, доктор історичних наук і професор. Він є одним із провідних дослідників історії та археології Західної України, автором численних наукових праць і публікацій на теми древніх культур, археологічних пам’яток та історичних подій.
Бандрівський був старшим науковим співробітником відділу археології Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України та очолює Археологічну комісію Наукового товариства імені Шевченка.