На сайті Главред відбувся чат із військовим експертом, полковником запасу Олегом Ждановим. Спілкуючись із читачами, він підбив підсумки року повномасштабної війни в Україні і поділився прогнозом щодо ймовірних термінів її завершення. Жданов розповів, чому буксує російський наступ, чи підуть знову війська РФ на Київ, чому в Криму росіяни викинуть білий прапор, коли Україна буде готова до контрнаступу, чому може спалахнути громадянська війна в Росії і що чекає на Путіна.
Подаємо стенограму чату з Олегом Ждановим.
Duke: З чим, з якими досягненнями, провалами і проблемами підходять Україна і Росія до знакової дати – року повномасштабної війни?
Олег Жданов: Російська Федерація підійшла до цієї дати з величезним провалом. Росіяни самі рухають свою країну до прірви, причому в усіх відношеннях: у відношенні військового потенціалу, економіки і політичного престижу країни. Росія втрачає місце під сонцем на світовому олімпі політики. Економіка на межі колапсу. А військовий потенціал падає щодня.
Досягнень у Росії за цей рік немає. Більше того, президент США Джозеф Байден, виступаючи у Варшаві, вже звертався безпосередньо до громадян Російської Федерації. Це говорить про те, що колективний Захід на чолі з США делегітимізував Путіна, тобто там більше не вважають його легітимним президентом РФ, тому і звертаються безпосередньо до росіян.
Ми до цієї дати прийшли з величезною проблемою – наймасштабнішою війною на нашій території, яка руйнує українську економіку, вбиває наших людей і веде нас до зниження рівня життя.
З досягнень потрібно відзначити те, що нашій економіці не дали впасти, нас тримають на плаву завдяки фінансовій та економічній допомозі. Нам не дали програти в цій війні, а постачають техніку і озброєння, навчають наших військовослужбовців, щоб у цій військовій кампанії у нас був шанс на перемогу.
Важливо і те, що Захід визнав Україну частиною цивілізованого західного світу. Візит Байдена дав зрозуміти всім – не тільки Путіну, а всім країнам світу, що Україна є сферою інтересів колективного Заходу.
Такі основні штрихи я б відзначив, говорячи про те, з чим Україна і Росія підійшли до 24 лютого.
Главред: Не могли б ви окремо сказати пару слів про те, як змінилися за цей рік імідж і міць армій – російської та української?
Олег Жданов: Це повна протилежність, причому протилежність у прямій залежності: чим більше деградує російська армія, тим більше набирає сил і обертів українська армія.
Російська армія вважалася другою в світі за своїми бойовими можливостями. З цього виходили всі західні аналітики у своїх прогнозах, коли говорили, що Україна не вистоїть. Але ми розбили в пух і прах міф про другу армію світу.
Руйнування міфів триває. Також ми зруйнували міф про непереборну систему ППО Російської Федерації, про що неодноразово заявляв Путін. Думаю, що наступний міф, який буде розбитий, – це міф про ядерну тріаду Російської Федерації і про те, що вона становить велику загрозу для всього світового співтовариства, а не тільки для окремих країн або країн колективного Заходу.
Путін постійно розмахує своєю "ядерною дубиною". І це стосується всіх країн світу, навіть тих, які знаходяться на зворотному боці Землі, адже поширення радіації зупинити неможливо, і де випадуть радіоактивні опади в разі застосування ядерної зброї, передбачити не можна.
Збройні сили України за цей рік показали, що здатні навчатися – вісім років не пройшли даром, і ми навчилися воювати. Перші місяці війни ми витягли на власних ресурсах і власних збройних силах, а далі вже пішла допомога Заходу.
Якщо російська армія з кожним днем усе більше деградує в плані професіоналізму, то наша навпаки. Професійні військові російської армії гинуть, їх замінюють мобілізованими, яких відправляють на фронт, толком не встигаючи підготувати.
Російська армія деградує і в технологічному плані, оскільки повертається до радянських зразків озброєнь, які знімаються зі зберігання. А виробництво нових зразків російська промисловість сьогодні забезпечити не може.
Плюс нездатність російської державної машини швидко перевести країну на військові рейки.
Це три основних кити деградації Російської Федерації.
У нас повна протилежність: ми виявилися здатні розгорнути армію, отримуємо нові сучасні зразки озброєнь, відбувається постійне підживлення Заходом, наші військовослужбовці навчаються сучасним методикам ведення війни в багатьох країнах-партнерах, наша державна машина підтримується в плані економіки і фінансів, тобто нам не дають звалитися у фінансову або економічну кризу. При цьому ми ще можемо розвивати як свій військово-промисловий комплекс, так і економіку.
Johnny: Що все-таки з новим великим наступом Росії? Українська сторона стверджує, що він уже йде, але чому це не помітно? Може, це лише репетиція?
Олег Жданов: Ні, російський наступ відбувається повним ходом. Це не репетиція – це все, на що сьогодні здатна російська армія. Наростити темпи наступу і збільшити ступінь ескалації на лінії фронту на сьогоднішній день російська армія вже не може. Наступ буксує.
Я б порівняв новий наступ російських військ із тим, як людина з розгону вдаряється головою об бетонну стіну, впирається в неї, але продовжує намагатися зрушити її з місця. Приблизно так зараз виглядає російська армія на лінії фронту. Росіяни просто б'ються об наші позиції людськими хвилями.
Так, іноді нам доводиться залишати територію, щоб зберегти наших військовослужбовців. Ми можемо поступитися, бо розуміємо, що нічого нескінченного немає. Колись цей запал противника вичерпається, а ми до цього часу підготуємо резервну армію. Президент на початку січня цього року заявив, що віддав розпорядження готувати резервну армію. Припускаю, що це буде якраз та армія, яка піде в контрнаступ.
Nino: Які у Росії приводи вважати, що другий наступ буде більш успішним, ніж перший торік? Чи є у неї щось, що здатне змінити ситуацію на полі бою на її користь?
Олег Жданов: Людський ресурс. Це єдиний ресурс, який поки що залишається в надлишку у Російської Федерації. Судячи з поведінки Путіна і генерального штабу РФ, вони роблять ставку саме на це. Оскільки танків і гармат у Росії стає все менше і менше, можливості російських збройних сил скорочуються, в РФ роблять ставку на те, що вони нас просто затопчуть людським ресурсом.
Таким чином, зараз Росія використовує підходи Першої світової війни. Якщо раніше ми говорили, що росіяни ведуть бойові дії за лекалами Другої світової війни, то сьогодні вони дістали з шафи і здули пил із лекал Першої світової. Саме в Першу світову війну ходили в штикові атаки, тому що техніки тоді не було. Те саме відбувається сьогодні на окремих ділянках фронту – російська армія йде в штикові атаки. Російські військові поки ще не примикають штик-ножі до автоматів, але, тим не менш, це людські хвилі атак, а не хвилі атак бронетехніки, як це було в перші місяці війни, коли нам було дуже важко, і ми витримували тільки за рахунок насичення нашої оборони протитанковими засобами.
Тому Росія робить ставку на людський ресурс. Але і в цьому російська армія починає буксувати, оскільки насичення мобілізованими досягає свого критичного значення. А більше мобілізаційного ресурсу російська військова машина просто не в змозі прийняти. Мобсистема Росії не може закликати більшу кількість людей.
Думаю, саме через це Путін не оголошує ні другу хвилю мобілізації, ні загальну мобілізацію. Тому що навіть якщо завтра в Росії наберуть 200-300 тисяч осіб, вони не будуть знати, що з ними робити: форми на них немає, їх треба чимось годувати, десь розміщувати. Бронежилети росіянам уже видають старі, беушні, каски – радянські, зняті зі зберігання. Так, вони надягають на цю каску гарний піксельний чохол, і вона виглядає як сучасна кевларова каска, але чохол знімаєш, а там сталевий шолом зразка 1955 року.
Ось у чому проблема Росії – вона досягла піку своїх можливостей.
А військово-промисловий комплекс Росії – ще з літа глава російського уряду Мішустін говорив про переведення російської економіки на військові рейки. Але де ці військові рейки? Де ця економіка? Де цей паровоз, який повинен був стати бронепоїздом? Нічого цього немає. Економіка РФ сьогодні не може ані закрити потребу в боєприпасах для російської армії, ані потребу в техніці, ані потребу в ракетах. Ось така у них сьогодні ситуація.
Олексій: Так багато анонсів про те, що весна багато в чому буде визначальною, що буде переломний момент. Чому саме весна? Що таке точно буде відбуватися в ці три місяці?
Олег Жданов: Ми потрапили в невелику пастку Заходу. Ми домагалися від західних країн збільшення поставок озброєнь, оскільки те, що вони давали, було мінімальною достатністю для того, щоб тримати оборону. Нарешті нам вдалося їх переконати дати набагато більше озброєнь і поставити їх якомога швидше. Західні політики все це усвідомили, зрозуміли, проголосували за збільшення обсягів поставок і вважають, що дуже швидко ці поставки потраплять в Україну. Але тепер вони нам кажуть не затягувати з наступом. Тому багато хто робить ставку на те, що ми найближчим часом почнемо контрнаступ.
Але ж логістика не стала працювати швидше від того, що необхідність збільшення поставок озброєнь усвідомили політики. Дай бог, щоб до кінця березня ми отримали більшу частину тієї техніки і озброєнь, які нам обіцяні. Зараз ми формуємо резервну армію. В принципі, якщо ми більшу частину отримаємо до кінця березня або початку квітня, то у нас буде час (приблизно місяць) на підготовку і навчання на новій техніці особового складу. Зараз ми формуємо ці бригади. Десь у травні ми зможемо говорити про створення угруповання військ для проведення контрнаступальних операцій.
Саме тому всі й кажуть, що весна, найближчі три місяці, будуть вирішальними в цій війні. Якщо ми в травні вийдемо на сформоване угруповання резервної армії, оснащене західним озброєнням, повністю укомплектоване і навчене, у нас є шанс почати контрнаступальну операцію і завершити її з розгромом російських військ на полі бою.
У цьому випадку влітку поточного року ми можемо закінчити гарячу фазу цієї війни і вийти на кордони 1991 року. Потрібно лише, щоб логістика спрацювала так само швидко, як стали мислити західні політики.
Валентина: За вашими оцінками, чи буде все-таки наступ із території Білорусі? Якщо Росія зробить спробу другого походу на Київ, то чим принципово він буде відрізнятися від торішнього, чи є шанс у російських військ дійти до передмістя Києва, як минулого року?
Олег Жданов: Думаю, Білорусь у війну не вступить, адже Лукашенко зробив все, щоб розбазарити бойовий потенціал своїх збройних сил. Він максимально їх послабив, віддаючи російським військам боєприпаси, техніку і озброєння зі своїх складів, а найголовніше – він дозволив російським вербувальникам вимивати мобілізаційний ресурс із Білорусі. Влітку вони забрали в найм для війни на боці Росії в Україні 13 тисяч білорусів, в лютому – ще близько 10-12 тисяч. А це військовозобов'язані, так вимивається мобресурс.
Виходить, білоруська армія існує тільки в тому складі, в якому ми її бачимо в повсякденній діяльності. Так ніхто до війни не готується. Інакше це від початку програшна війна. Тому я і думаю, що Лукашенко зробив усе, щоб його армія не брала участі в цій війні.
Чи зможе Російська Федерація повторити похід на Київ, як це було рівно рік тому? Думаю, ні. Росія сьогодні з великими труднощами вирішує одну-єдину задачу – насичення окупованих територій південного сходу України військовослужбовцями, технікою і озброєннями. Ми очікуємо, що на кінець лютого-початок березня там буде штовхатися приблизно 400 тисяч військовослужбовців російської армії. РФ намагається наситити хоча б ці території особовим складом, щоб, якщо російським генералам вдасться переконати Путіна, перейти в глуху оборону, можна було спробувати зберегти за собою окуповані території.
Ні про яке формування ударного угруповання навіть чисельністю в 50-70 тисяч (навряд чи менше зможе прорвати наш державний кордон) на інших напрямках ми не спостерігаємо і навряд чи будемо. Сьогодні Росія не в змозі сформувати ударне угруповання, здатне прорвати наш кордон на будь-якому іншому напрямку, крім лінії фронту від Харкова до Херсона.
Edmon: Які шанси російських військ вийти на кордони Донецької та Луганської областей до кінця березня, як наказав Путін? Чи здатна російська армія захопити нові території і просунутися, наприклад, в Запорізькій області, зайти в Дніпропетровську?
Олег Жданов: Розумію амбіції Путіна і причини, чому він так нервує – від цього залежить його політична доля. А його політична доля безпосередньо може бути пов'язана з його подальшою фізичною долею.
31 березня – це, напевно, найбільш невдала дата. Він уже наказував захопити Донецьку і Луганську області спочатку до нового року, потім до 24 лютого, тепер от до 31 березня.
Російські війська буксують. Вони буксують у своєму наступі. Ну не може сьогодні російська армія нічого зробити з нашою обороною. Можливо, продавити десь на 1-2 км їм вдасться, але не факт, що вони утримають захоплену територію. Як правило, через час ми або повертаємо свою позицію, або завдаємо такої шкоди, яка для російських військ буде непоправною, що згодом призведе до втрати цих територій.
У березні ситуація для російських військ погіршиться. Навіть якщо судити за прогнозом погоди, залишився максимум тиждень, від сили два, коли ще будуть заморозки, і ґрунт буде твердий. Тільки-но почнеться сезон дощів, і буде плюсова температура вдень і вночі, все потече. Ми повернемося до ситуації листопада 2022 року, коли на Донбасі була позиційна війна, бо танки та інша гусенична техніка просто фізично не могли пересуватися, бо бруд був по коліно. За таких умов проводити наступальні дії просто фізично неможливо. Фізично наступати у період бездоріжжя неможливо, або буде прив'язка до доріг із твердим покриттям, а такий наступ купірується артилерією, навіть без активного застосування піхоти.
Тому дата 31 березня – це просто чергова політична дата, встановлена Путіним в надії, що війська виконають завдання.
До речі, з кожним таким перенесенням дат у російському генеральному штабі, на мій погляд і за деякими непрямими ознаками, серед російських генералів усе більше зростає фронда тих, хто розуміє, що війна програна, що чим більше вони впираються, тим гірше роблять собі. Не знаю, чи вистачить у них мужності і сил з кимось об'єднатися, щоб виступити проти Путіна або спробувати переконати його, що треба стовпити територію і переходити до глухої оборони. Поки Путін не дає їм цього зробити.
Главред: Що є ознакою того, що кількість людей, які розуміють, що війна Росією програна, в генштабі РФ зростає? За якими моментами ви судите про це?
Олег Жданов: Я суджу за тією інформацією, яка надходить з РФ. По-перше, більше критики з боку соцмереж. По-друге, все більше повідомлень про те, що в генштабі Російської Федерації готують аналітичну довідку для Путіна не тільки з переможними гаслами і закликами, а й з описом реальної ситуації на лінії фронту, а також із пропозиціями перейти до тотальної оборони.
Главред: Чи може сьогодні що-небудь змусити Путіна зупинитися в цій війні, вивести свої війська, загалом, якось згорнути операцію?
Олег Жданов: Ні. Путін не може зупинитися, тому що це буде його політичною смертю, а вона може спричинити й фізичну. Ми ж знаємо, яка доля диктаторів у тоталітарних режимах. Покажіть мені хоч одного диктатора, який би дожив до кінця своїх днів і помер своєю смертю – таких практично немає, одиниці, та й то ще не відомо, допомогли їм чи ні.
Путін не може зупинитися. Адже якщо він зупиниться, всі його вважатимуть невдахою.
Зараз у Російській Федерації ми спостерігаємо ту частину казки про голого короля, коли король вийшов до народу. От зараз Путін йде перед своєю країною і вже наближається до того хлопчика, який вигукне з натовпу, що король голий.
Тому для Путіна зупинка смерті подібна. Йому треба нагнітати обстановку.
Подивіться звернення Путіна до Федеральних Зборів – плач Ярославни не йде ні в яке порівняння з його промовою. Це була мова скривдженого хлопчика, якого ніхто не чує, всі ображають, постійно ставляють у куток, тому треба йти і воювати. За що? За образи одного хлопчика.
Загалом, коли пролунає крик хлопчика з натовпу "А король же голий!", ми переконаємося в тому, що від любові до ненависті один крок.
Михайленко Л.: Коли реально може початися військова операція зі звільнення Криму? Як туди можна увійти через цей вузький перешийок, який настільки зручно тримати під вогневим контролем? Або розрахунок на те, що росіяни самі побіжать, здаючи позиції? Але це наївно. Взагалі, як може виглядати кримська військова операція, чим вона буде складна?
Олег Жданов: Кримська військова операція, на мій погляд, може бути проведена набагато легше, ніж операція зі звільнення Донбасу.
Ми просимо далекобійні засоби, тому що нам необхідно вийти на азовське узбережжя. Якщо ми виходимо на азовське узбережжя, Крим сам падає нам до рук. Тоді далекобійними засобами ми перекриємо поромну переправу і доб'ємо вцілілі прольоти Кримського моста. Все, таким чином, ми перетворимо Крим на справжній острів. І російські війська залишаться в анклаві. Далі ми почнемо методично знищувати військові об'єкти на території Криму далекобійним озброєнням, поки вони не викинуть білий прапор. Або поки ми їх не знищимо.
Тому штурмувати Крим у лоба немає необхідності.
Набагато важче буде звільняти Донбас, тому що там сухопутний кордон із Російською Федерацією. Нам знову ж таки будуть потрібні далекобійні засоби, щоб перекривати цей кордон вогневим контролем. По-іншому ми не виб'ємо їх з нашої території на Донбасі.
До речі, саме тому Росія сьогодні і намагається наростити кількість своїх військових на окупованих територіях, особливо в Херсонській області та на південному сході Донецької області. Мелітополь вона зараз намагається перетворити на військову базу, Маріуполь уже перетворила. Але в Маріуполі пару днів поспіль гримлять якісь потужні вибухи. До речі, маріупольський порт – це ворота, через які надходить величезна кількість техніки та особового складу, боєприпасів і палива. І ось там гримлять вибухи – ми потихеньку перекриваємо кисень поставкам російської армії. А таке величезне угруповання ще ж потрібно і годувати, тобто потрібні не тільки боєприпаси, паливо для техніки і зброя. Ще потрібно надати медичне та банно-пральне забезпечення. До речі, родичі російських військових пишуть скарги про виниклу там проблему – воші в окопах. Коли солдати вшивіють, це дуже деморалізує особовий склад. Це, в свою чергу, знижує бойову здатність частин і підрозділів. Звичайно, ми не будемо чекати, коли вони там все завшивіють, а будемо завдавати вогневе ураження.
Тож із Кримом я не бачу проблеми, більше проблема з Донбасом.
Денис: Вже кілька днів в окупованому Маріуполі гучно через велику кількість "бавовни". Україна вже отримала якісь корисні штуки більшої дальності і бере під вогневий контроль Маріуполь? А що далі, що це означає? Починаємо вибивати росіян із нашого півдня?
Олег Жданов: Ні, ми поки що ще не починаємо вибивати російські війська з півдня. Все це більше схоже на херсонську операцію. Ми починаємо планомірне знищення логістики російських військ на нашій території. Це призведе до того, що з'явиться снарядний голод, потім з'явиться паливний голод, потім – реальний голод, адже порушиться забезпечення військ продовольством. Також з'явиться голод у техніці та озброєнні.
Ми починаємо руйнувати логістику російських військ. Це підготовка до контрнаступу наших військ. Вона починається завчасно, але не триватиме три дні або три тижні. Це буде планомірне винесення логістики, як це було на правому березі Херсонської області. А в контрнаступ ми перейдемо тоді, коли будемо готові, але я думаю, що не раніше травня.
Карина: Знаю, що таке складно передбачити, але все-таки, напевно, це головне питання – коли ж нарешті все закінчиться, коли закінчиться війна, коли переможе Україна?
Олег Жданов: Так, дійсно складне питання. Давайте для початку розберемося, коли закінчиться активна фаза війни, активні бойові дії. Це ще можна передбачити.
Якщо поставки озброєння і техніки Україні будуть в таких самих обсягах, як на 8-му і 9-му засіданнях у форматі Рамштайн, то активна фаза війни закінчиться наприкінці літа-початку осені, і ми вийдемо на кордони 1991 року, на наш державний кордон.
Далі все залежатиме від ситуації всередині Росії. До речі, така залежність є і зараз. Ми готуємося до силового варіанту звільнення територій, він у нас перспективний і практично безпрограшний, тому що за підтримки колективного Заходу Україні не перемогти в цій війні просто неможливо. Однак ціна перемоги може бути більше або менше в залежності від поставок техніки і озброєнь, їхньої своєчасності та обсягів.
Якщо внутрішньополітична ситуація в Росії не змінюється, і Путін зберігає свою присутність у владі, ми силовим шляхом повільно, але впевнено виходимо на кордони 1991 року. А далі конфлікт може перерости в перманентну війну, як, наприклад, в Ізраїлі. Це триватиме доти, доки Путін буде зберігати владу.
Якщо ж у Росії знайдеться якась внутрішня сила, яка усуне Путіна від влади, війна може закінчитися за лічені дні.
До речі, саме на це зараз робить ставку Захід. Саме тому Джо Байден безпосередньо звертався до російського народу. Якщо перекладати з дипломатичної мови на людську, на мову простого громадянина, то він сказав: «Хлопці, прибирайте Путіна, і ми готові з вами розмовляти. Але при цьому Україна – це сфера інтересів США». Фактично він закликав до переформатування влади в Росії. Штати готові говорити з новою російською владою. По суті, Байден заявив, що Путін недоговороздатний, із ним у Росії немає шансів вийти з цієї війни з мінімальними втратами – з ним можна бути тільки остаточно і безповоротно розгромленими на полі бою.
Omega: Чи тільки в Путіні справа, чи є в РФ політик, готовий вивести свої війська з України і повернути анексовані території?
Олег Жданов: Сьогодні такого політика в Росії я не бачу. Втім, це необов'язково повинен бути політик. Це може бути і колективне рішення. Росіяни таке люблять, для них це традиційно – знову може знайтися який-небудь «комітет порятунку Росії», як це було в імперські часи.
А ще не забувайте, що будь-яка революція завжди породжує своїх героїв. Спочатку вона їх породжує, потім вона їх страчує. Так історично склалося.
Тому якщо якась група політиків або силовиків відсторонить Путіна від влади, повірте, одразу ж з'явиться лідер у цій групі. Чи збереже він потім владу, це вже буде неважливо. Але важливий сам факт, що він з'явиться і буде здійснювати транзит влади. Як транзит влади відбуватиметься – мирним чи силовим шляхом, сьогодні важко передбачити, це все ворожіння на кавовій гущі. Але такий лідер з'явиться.
Одним із таких лідерів я б назвав Патрушева. Він дуже впливова людина, за ним стоять силовики. Якщо Патрушев домовиться з військовими і олігархами, вони можуть Путіна ліквідувати в лічені години.
Главред: А хіба Патрушев не є представником російських "яструбів"?
Олег Жданов: Так, Патрушев – представник "яструбів", але зараз, коли події стали розвиватися стрімко і в гіршому для Росії напрямку, він прекрасно розуміє, що з Путіним більше ніхто розмовляти не буде. Все, поїзд пішов. Путін не те що нерукопожатний, а недоговороздатний. Нерукопожатним він був до промови Байдена у Варшаві, а після цієї промови він недоговороздатний.
Дуже показова позиція Китаю, це лакмус. Ван І заявив, що поки питання візиту Сі Цзіньпіна в Російську Федерацію не розглядається, при цьому він запропонував провести телефонну розмову в квітні. Це говорить про те, що Китай дає задню в плані підтримки Росії. До речі, прозвучала доленосна заява постпреда Китаю в ООН, але чомусь на неї не звернули увагу, а Китай різко змінив свою позицію щодо Росії.
Буква зю: Якщо Китай почне постачати Росії летальну зброю, як це вплине на перебіг і тривалість війни? Чи готовий, по-вашому, Китай, вплутатися в це протистояння?
Олег Жданов: Свою зброю Китай Росії не дасть, ані патрона. Мається на увазі зброя китайського виробництва.
Але у Китаю є величезні запаси і ліцензії на виробництво багатьох видів радянських зразків озброєння. І до 2017-го року китайська армія була наполовину озброєна радянськими зразками зброї. У китайців дуже багато зброї, і, якщо вони дадуть її Росії, нам буде дуже важко. Дуже. Китай може кардинально змінити ситуацію на полі бою.
З одного боку, втручання Китаю може бути розцінено Заходом як переведення війни у світовий ранг. Але з іншого боку, Китай – не та країна, яка сьогодні готова на конфронтацію. Однак Китай дуже боїться монополярного світу і того, що США претендують на пост світового гегемона. Згадайте програмну промову Сі Цзіньпіна, коли його обирали на черговий термін головою Компартії Китаю. Він тоді сказав, що Китай – за біполярний світ, він бачить себе «країною номер два» у світі. При цьому про Росію взагалі ніхто не згадує. РФ – це розмінна монета Китаю, він бачить у ній тільки сировинний придаток, свій певною мірою. Китай, шантажуючи США (допоможемо-не допоможемо Росії), намагається сформувати більш вагому і більш тверду позицію в переговорах із ними, щоб Штати погодилися на біполярний світ, пішли на поступки щодо Тайваню і розділили з Китаєм сфери впливу в світі.
Китай не піде на конфронтацію зі Сполученими Штатами. Досить подивитися на один показник – зовнішній товарообіг Китаю, порівняти три цифри: товарообіг Китаю і США, товарообіг Китаю і ЄС, а також товарообіг Китаю і РФ. І ви відразу дізнаєтеся відповідь на питання, чи буде Китай допомагати Росії.
Шантажувати допомогою Росії він буде, надавати їй допомогу у вигляді продовольства і, можливо, амуніції може, але давати озброєння – ні. На мій погляд, Китай сьогодні навряд чи готовий впасти у прірву економічної або фінансової кризи.
Юлія М.: Чи прийде війна на територію Росії? Справжня війна у вигляді бойових дій, а не періодичних «хлопків». Дуже хотілося б, щоб росіяни відчули все те ж саме, що й ми.
Олег Жданов: Ні, ми не підемо на територію Росії. Можна гарантувати, що ми не підемо на Москву або Кубань. І Захід нас у цьому обмежить, і ми навряд чи готові витрачати сили і кошти, особливо наших людей, щоб завоювати чужу територію.
Навпаки, ми декларуємо, що кордони 1991 року – це межа наших мрій. А далі, як кажуть у нас люди з хорошим почуттям гумору, бетонна стіна в шість метрів заввишки з колючим дротом під напругою і рів із крокодилами, а за стіною купа гармат, спрямованих у бік Росії.
Росіяни переживуть ще гірші прояви війни, ніж ми. Ми відчуваємо на собі прояви окупаційної і загарбницької війни, а Росія в своїх найгірших історичних традиціях відучує на собі всі тяготи громадянської війни, коли буде йти брат на брата, син на батька. І слова класика про російську бунт, безглуздий і нещадний, можуть втілитися в життя.
До речі, це страшний сон Заходу. У деяких моментах Захід стримує військово-технічну допомогу Україні саме для того, щоб ми не могли швидко і потужно розгромити російську армію на нашій території, оскільки це може спричинити незворотні процеси, такі як розвал Російської Федерації або громадянську війну в Росії, яка все одно призведе до її розвалу. Захід хоче зберегти Росію в її нинішніх кордонах, але при цьому максимально її послабити.
Іншими словами, ніхто ведмедика вбивати не збирається, але йому потрібно вирвати кігті та зуби, щоб він не кусався й не дряпався, але потрібно, щоб він був великий і міг гарчати. Саме цього, на мій погляд, хоче Захід. Тому він все підводить до палацового перевороту. Палацовий переворот і зміна політичної еліти західні країни влаштують на 150%.
У чому провина Путіна, чому Захід повністю списав його з рахунків? Тому що Путін вкрав гроші Заходу. Він створив найсприятливіші умови для західних інвестицій, всі вклалися в Російську Федерацію. Навіть контрольний пакет компанії Газпром у представників Демократичної партії США, по суті, це американська компанія. Але в певний момент, коли Захід вклав інвестиції, і компанія вийшла на пік свого прибутку, Путін припинив віддавати дивіденди, він позбавив Захід його ж грошей. Тому Путіну сказали: або ти віддаєш наші гроші, або ми тебе списуємо.
Втім, ми заглибилися в конспірологію, але вона потрібна для загального розуміння процесу.
Главред: Що може стати поштовхом для громадянської війни в Росії, про яку ви говорили, враховуючи, що російське суспільство терпляче і мовчазне? Через що вона може початися?
Олег Жданов: Через що завгодно. "Чорний лебідь" може пролетіти в будь-який момент. Кривава неділя спровокувала революцію 1905 року, розгін всього лише однієї демонстрації. У 1914 році програш Росії на фронті і небажання мобілізованих їхати воювати спровокували початок громадянської війни. Розвал Росії почався з цього.
Тому сьогодні не можна сказати, яка саме подія призведе до громадянської війни або початку процесу розвалу країни. Адже бунт полягатиме не в тому, що росіяни підуть вбивати один одного, а в тому, що суб'єкти федерації будуть намагатися урвати шматок влади. У цьому полягатиме ця війна «всіх проти всіх», коли кожен за себе.
До речі, сьогодні ми вже спостерігаємо перші відгомони цієї війни. Колись я висловив припущення, що Кадиров буде першим, хто зрадить Путіна, а, можливо, ще й першим, хто своїх бойовиків виведе на захоплення влади, якщо він із кимось об'єднається. Сам Кадиров не буде намагатися прийти до влади, але буде допомагати комусь іншому, тому що у нього є військова сила у вигляді його загонів. Зверніть увагу, Кадирова не було на зверненні Путіна до Федеральних зборів. Куди він подівся? Швидше за все, він сидить у себе в Грозному, оточений бойовиками, тому що розуміє ситуацію.
Де був Кирієнко, один із кращих друзів Путіна і головних ідеологів? Його не було в залі. Де був Вайно, глава адміністрації Путіна? Його не було. В залі були порожні крісла. Тобто якась частина цей захід проігнорувала.
Тож у Росії почалися серйозні процеси.
Ми чуємо про конфлікт між Патрушевим і Путіним. Силовики просять Путіна припинити наступ і перейти в глуху оборону. Вони підтримують Патрушева. Але Путін наполягає на наступі.
Путін відмовляється почати транзит влади, і це дратує російські еліти, тому що вони розуміють, а після промови Байдена переконалися в тому, що Путін недоговороздатний. А кому потрібен такий лідер, куди вони прийдуть із лідером, з яким ніхто не хоче розмовляти?
Тому сьогодні "чорний лебідь" у Росії може бути будь-який і може прилетіти з найбільш несподіваного місця.
MistF: А що може початися в Росії і в російській верхівці, у владі, якщо вони втратять Крим, якщо Україна військовим шляхом його звільнить?
Олег Жданов: Нічого. Але це може призвести до повалення Путіна. Справа в тому, що більшість представників влади в РФ прекрасно розуміє, що Крим був пасткою для Путіна. Адже Путін бачить у Криму сакральність – "збирання земель руських".
Судіть самі, скільки нам говорили і погрожували, що Крим – це червона лінія, мовляв, не дай бог Україна почне якісь дії в Криму, Путін застосує ядерну зброю, кине «брудну бомбу», і буде катастрофа вселенського масштабу. І от ми вже півроку завдаємо вогневих ударів по Криму і вже навіть офіційно це визнали, наш главком вийшов і сказав, що це ми: Севастополь – це ми, Саки – це ми тощо. І що? Що сталося? Крім істерики Путіна, більше нічого.
Те саме буде і після втрати Криму. Тим більше, щоб врятувати ситуацію, потрібно сідати за стіл переговорів. А яка переговорна позиція у сторони, яка зазнає поразки? Компроміс. Якщо Захід поставить умову Росії – територіальна цілісність України в кордонах 1991 року, і ми продовжуємо розмову, думаєте, вони будуть заперечувати? Не думаю. Вони будуть згодні.
Hugo: Що за каша заварюється в Придністров'ї? Якщо там почнуться гарячі події, то чи витягне Росія другий фронт, якщо вона в Україні рік безрезультатно тупцює, Бахмут уже який місяць бере? Чи вигідно нам, щоб там зараз почалися якісь події?
Олег Жданов: Вигідно. Як би парадоксально це не звучало, але нам вигідно, щоб там почалася якась заварушка. Тому що в цьому випадку керівництво Молдови може звернутися до України за допомогою, а у нас достатньо сил і засобів, щоб однією військовою операцією, одним махом вирішити питання Придністров'я – демілітаризувати його, просто увійти і роззброїти російське угруповання військ.
Взагалі, я б навіть не говорив про відкриття другого фронту. Росія вкладає шалені гроші в розгойдування ситуації в Молдові, розуміючи, що це безглузда і свідомо програшна затія, тому що російські війська не змогли пробити ні сухопутного коридору, ні морського коридору до Придністров'я. Висадка російського десанту в районі Одеси або Білгород-Дністровського не відбулася, від Вознесенська їх відкинули, а зараз із правого берега Дніпра їх взагалі викинули.
Росія сподівається, використовуючи важке економічне становище Молдови, через опозицію розгойдати там ситуацію, щоб відбулися нові вибори, а нинішні президент і парламент пішли у відставку. Тоді б на дострокових виборах РФ привела б до влади проросійського кандидата або сформувала б проросійський парламент. Зараз опозиція виводить людей у зв'язку з високими тарифами ЖКГ. Привівши до влади проросійського політика, РФ хоче вимагати від України або Румунії укладення договору сервітуту, тобто надання коридору для виходу назовні, тому що Молдова є анклавом між Україною і Румунією.
Ось що робить Росія. Про жодне відкриття другого фронту не йдеться.
Що стосується спроби захоплення аеропорту, то, швидше за все, це може розглядатися як терористичний акт із боку російських військових, що знаходяться в Придністров'ї, щоб не дати можливості перекидати повітряним шляхом сили безпеки або спецназ з якої-небудь країни, яка захоче допомогти Молдові. Ми можемо увійти сухопутним шляхом, у нас сухопутний кордон. А для того, щоб зберегти уряд і убезпечити президента Майю Санду, Румунія може перекинути свій спецназ літаками до Кишинева. Або, припустимо, американські десантники, які стоять у Польщі, не під прапором НАТО, а під прапором США на офіційне прохання Молдови можуть бути перекинуті до Кишинева.
Але те, що зараз Росія намагається розгойдати ситуацію, нам вигідно тим, що ми можемо вирішити питання Придністров'я. Все одно рано чи пізно це доведеться зробити, не зараз, так після перемоги. Цей анклав потрібно буде демілітаризувати, а без озброєння росіяни там нічого не зможуть зробити. На цьому вся їхня влада закінчиться. Плюс присутність іноземних громадян на території Молдови – зрозуміло, їх депортують до Російської Федерації.
Нам вигідно вирішити питання Придністров'я вже зараз, оскільки, якщо ми зараз демілітаризуємо цю територію, ми отримаємо масу вільних військ, які ми тримаємо на кордоні з Придністров'ям і які кинемо на Донбас.
Немає лиха без добра. Росія навіть тут, не розуміючи ситуації або не бажаючи її розуміти, розгойдуючи ситуацію в Молдові, може привести до того, що ми ще й отримаємо вигоду від цього. З одного боку, ми ліквідуємо цей російський анклав, цю пухлину, а з іншого – вивільнимо свої війська, які перекинемо на схід. Поки що ми змушені тримати їх на кордоні з Придністров'ям з першого дня вторгнення російських військ в Україну.
Fedir: Які наслідки матиме призупинення участі Росії в договорі про стратегічні наступальні озброєння – для міжнародної безпеки, для України і для самої Росії? Загроза ядерного удару зростає?
Олег Жданов: Ні, не зростає. І практично ніяких наслідків не буде.
Перш за все, юристи кажуть, що договір не передбачає припинення участі в ньому – або Росія виходить із нього, або не виходить.
Крім того, Путін каже, що Росія призупиняє участь у цьому договорі, а потім одразу ж ставить завдання перед міноборони і Росатомом бути готовими відновити ядерні випробування, якщо їх відновлять США. Це дивно звучить: "Ми виходимо, але якщо ви вийдете, то і ми теж вийдемо". Занадто витіювато.
Найголовніше – існує резолюція Радбезу ООН, обов'язкова до виконання, Про мораторій на проведення ядерних випробувань або ядерних вибухів. Цей мораторій не порушив поки що ніхто за 30 років. Не думаю, що Путін такий сміливий, щоб застосувати ядерну зброю. Якщо він боїться легалізувати другу хвилю мобілізації і нишком гребе людей, згідно зі своїм указом про часткову мобілізацію від вересня минулого року, боїться ввести воєнний стан в країні, то навряд чи він зважиться застосовувати ядерне озброєння, тим більше, порушивши мораторій, який не порушував ніхто.
Тому я не думаю, що Путін зважиться на ядерний удар.
Єдиний висновок, який можна зробити з цих слів Путіна, – це те, що Росія припинить допуск верифікаційних комісій, які перевіряють наявність і стан ядерних боєзарядів у заявлених в договорі місцях зберігання. А далі може бути стандартний «фінт вухами» з боку Росії, вони ж майстри блефу: після припинення допуску верифікаторів через кілька місяців ми можемо почути заяву Шойгу про те, що Росія стаханівськими темпами оновила парк ядерних боєзарядів на 70%. Точно так само вони оголошували оновлення озброєнь на 70%, але виявилося, що не на 70%, а на 10-20%. Ось що може вилитися в практичну площину із заяви Путіна про призупинення дії договору. Це потрібно, щоб не показувати старі радянські боєзаряди, деяким із яких вже по 50 років, а, може, й більше.
Цим Путін і шантажує Захід – тим, що не даватиме можливість контролювати російський ядерний арсенал.
Главред: Чи чекати нам 24 лютого від Росії якихось сюрпризів? Або, можливо, ми їй влаштуємо сюрприз?
Олег Жданов: Краще за мене на це питання відповів генерал Буданов. Росія не в змозі сьогодні нічого здійснити, крім масованого ракетного удару, та й то, він буде не зовсім масованим.