Протягом двох останніх тижнів Росія почала накопичувати значну кількість військових підрозділів на півдні України, що може вказувати на її підготовку до можливого наступу вже найближчим часом.
В інтерв'ю Главреду військовий експерт Петро Черник розповів, коли Росія може піти в наступ на півдні і які міста можуть опинитися під загрозою, коли Україна може перейти до контрнаступу і коли слід чекати на перелом на фронті, а також як довго триватиме війна в Україні та існуватиме загроза ракетних ударів.
Яка стратегічна мета у Росії у цьому наступі на південь? Чому Саме Запоріжжя та Кривий Ріг?
Насправді, мета у росіян всього одна — захопити якомога більше української території, а бажано взагалі ліквідувати українську державність. Треба розуміти, що московський імперіалізм не приймав і ніколи не прийме незалежну українську державу як таку. Не вдався бліцкриг у перші дні цієї війни — він по факту зіграний, тому вони переходять у стадію затяжної війни по всій лінії розмежування на південному сході. Тому концентруватися на тому, наскільки є стратегічними Запоріжжя чи Харків, донецький плацдарм немає сенсу — для них абсолютно все є стратегічним. На жаль, завдання мінімум вони вже досягнули - так званий сухопутний коридор до Криму вони прорубали. А від завдання максимум вони і досі не відмовились, тому будуть штурмувати там, де будуть розуміти, що це можливо.
Наскільки пов’язаний наступ із просуванням ЗСУ біля Херсону?
Напряму. Як тільки у нас з’являються передумови для зважених контрнаступальних дій, саме в тому напрямку Росія починає накопичувати більше своєї живої сили та техніки — це абсолютно логічні речі та пов’язана між собою дихотомія. Класична воєнна доктрина у прямому вираженні.
Я дуже люблю латинь і висловлюся латинню. Є така приказка “ін ре” - бути в реальності. Розуміючи, які височенні ставки і ми чомусь, на жаль, про це не говоримо — ми говоримо лише про лінії, наступи, контрнаступальні дії, артилерію і так далі, але не говоримо про те, наскільки височенні ставки і у московських еліт в тому числі. Маємо добре розуміти, що якщо вони програють цю воєнну кампанію, то життя Путіна стає під пряму фізичну загрозу. Якщо вони її програють, то шлях до дезінтеграції Росії набирає своїх реалістичних обрисів. Тому ця війна така важка і настільки серйозна. Повертаючись до конкретики. Передбачення — невдячна справа. Бо Москва не збирається здаватися. Одна з ілюзій, яка генерується у нашому інформаційному просторі — що перемога настане ось-ось, і ще одна - що в противника закінчуються ресурси.
На мій погляд, у нас з’явиться достатньо ракетно-артилерійського озброєння (бо на 95 відсотків ця війна є війною артилерій) не швидше, ніж в кінці серпня — на початку вересня. На цю хвилину в нас близько 10 класів найрізноманітніших артилерійських установок із загальною чисельністю близько 400 стволів. І на цю хвилину цих унікальних машин, РСЗО M142 HIMARS і його старший брат MLRS 270 сукупно десь в межах 25 і це доволі непоганий показник.
Коли ми по системах залпового вогню досягнемо показника хоча б у 50 машин і, найголовніше, отримаємо до них далекобійні ракети з дальністю стрільби до 300 кілометрів, а артилерійські показники, щонайменше, подвояться з відповідною лінійкою боєприпасів до них (особливо розумних боєприпасів, таких як М982 “Екскалібур”), то щойно вони з’являться умовно у кінці серпня - на початку вересня, то ще добрий місяць треба буде працювати, щоб насправді досягти перелому.
От із таких міркувань, коли в нас може бути більш-менш ситуація, яка може бути корисною нам? В найкращому випадку — це середина жовтня. Ще раз наголошую, це в найкращому випадку. Бо противника в жодному разі не можна недооцінювати і не можна казати, що все, вони здалися, бо ми їх дуже влучно б’ємо ”Хаймарсами”. Ні, не здалися і не збираються. А те, що вони зробили в Оленівці з нашими військовими, на превеликий жаль, тільки підсилює мою позицію, бо я є твердим прихильником того, що все надовго. І вбиваючи наших воїнів, цей ефект був розрахований не стільки на нас, як на власного солдата. Тому що вони кажуть своїм солдатам дуже прості речі — дивіться, українці в Оленівці загинули, ви уявляєте, які люті укри і що вони з вами зроблять, коли здадуться у полон. Тобто вони у такий спосіб підіймають рівень мотивації свого солдата, аби він стояв до останнього насмерть. А враховуючи, який в них велетенський мобілізаційний ресурс, не можна це ігнорувати.
Тому насправді все всерйоз і надовго. На мій погляд, навіть затихання цієї фази війни в найкращому випадку може статися в середині жовтня. Потім можлива якась велика оперативна пауза — може півроку, може 10 років, і повторна російсько-українська війна.
Усе дуже просто — або ми умогилимо московський імперіалізм, або він умогилить нас. Третього не дано.
За умови оперативної паузи, наскільки зберігається загроза ракетних ударів? Чи постійною вона буде чи так само, із паузою на фронті, може на деякий час затихнути?
Ніякого затишшя в ракетних ударах по Україні не буде. Я дуже хочу помилятися. Розуміючи противника, за що він бореться, не уявляю, чому він має припинити ракетні удари. Дійсно, правда полягає в тому, що висококласні ракети, Х-47М2 (“Кинджал”), їх усього 40 штук, а запустили одну. Плюс три класи - Калібри, Іскандери, Х-101, також наближаються до свого критичного застосування. Але якщо скласти докупи весь ракетний потенціал, то це найменше 8000 ракет. В межах 3000 уже застосовано, щонайменше 5000 ще є. І розуміючи, яка величезна ставка, ставимо собі питання чи будуть вони здійснювати ракетні пуски, щоб наводити жах по країні, яку вони прийняти не можуть? Для них є тільки одна робоча концепція — немає української державності.
Той наступ, який планує Росія, які ризики він створює для Миколаєва та Одеси?
Достатньо великого угруповання, принаймні зараз, на початку серпня, щоб здійснювати великі маршеві удари у напрямку Миколаєва, пробиватися до Одеси та Придністров’я, у Росії немає. Бо для того, щоб дійсно взяти в оперативно-стратегічні лещата Одесу і область, треба здійснювати ще й морський десант з боку акваторії Чорного моря. В акваторії Чорного моря (і це добра новина для нас) склався ракетний потенціал. Дякуємо нашим союзникам за AGM-84 “Гарпун”, бо її оперативна досяжність від 90 до 315 кілометрів. Нагадаю, що відстань по прямій від Одеси до Севастопольської бухти — 300 кілометрів. Тобто загроза у північно-західній акваторії Чорного моря (за винятком підводних човнів, і це насправді дуже небезпечно, бо є в Росії дизельний електричний підводний човен класу “Варшав’янка” водотональністю десь у межах 200-300 тонн і до 3000 тонн у підводному положенні, який, на жаль, може запускати сумнозвісні “Калібри” і впіймати цей підводний човен у надводному режимі майже неможливо, а у підводному у нас просто немає змоги) зберігається. Але ракетний потенціал досягнутий і висувати великі десантні кораблі з потенційним десантуванням на узбережжі Одещини їм вкрай важко. Але я не скажу, що це неможливо.
Найближчими днями, тижнями має початися доволі серйозна битва за південний берег Херсонщини. Наголошую — тільки південний берег, бо немає підстав говорити про те, що ми маємо достатньо сил і засобів для системного великого контрнаступу по всьому півдні — це буде некоректно.
Якщо говорити про південь. Так само є загроза з півночі, адже Білорусь не припиняє своїх навчань. Чи можуть вони у певний період поєднати ці два напрямки і піти одночасно з двох сторін у наступ?
Можуть. Буде дуже важко, але на північному напрямку уся необхідна робота, у першу чергу, по створенню інженерних загороджень і мінування території триває повним ходом. Все-таки 5 місяців війни — це доволі багато. Нам противник у цьому напрямку подарував час і я не маю жодного сумніву, що Генеральний штаб розумно і якісно підійшов до цього процесу. Певні сили там зосереджені. Нагадаю, що наступати противнику у цьому напрямку, на західну Україну, є доволі проблематично. Тому що тут нам допомагає сама географія — тут величезна густина лісів і так звані Прип’ятські болота. Рухатись можна тільки великими дорогами. У напрямку Волині є всього дві дороги, якими можуть піти воєнні колони. Розбивати їхні великі колони ми навчилися на початку війни.
Якщо відбудеться подвійний наступ — на Херсонщині і повторний з боку Білорусі у бік Києва (бо це більш логічно, адже там більше налагоджена система доріг), буде важко.
Але повернемося до великого питання — який у нас вибір? Що буде, якщо ми капітулюємо? Декілька десятків тисяч просто переб’ють. Так, як це зробили в Бучі. І, повірте, під цю косарку потраплять найкращі — усі не втечуть. Така сувора дійсність. Далі, в межах кількох мільйонів виселять у депресивні зони Сибіру. Вони це вже робили як мінімум двічі у нашій історії. А на тих, що залишаться, чекатиме тунельне рабство. І цього разу московити винесуть серйозніший урок зі всіх можливих — вони вирвуть навіть Тараса Шевченка і Лесю Українку. Вони це зроблять і якщо хтось думає, що в них немає для цього пропагандистських засобів, то подивіться на їхнє телебачення. Вони сягнули такого рівня зомбування свого власного населення, (а якщо ми програємо, то це і нас чекає), який не має аналогів у світі. На мій погляд, найбільший пропагандист усіх часів і народів Йосиф Геббельс, автор нацистської пропаганди часів Другої світової, від заздрощів перевертається у труні. Бо навіть нацисти не змогли досягти такого рівня зомбування. Коли вони програють, ще буде величезне поле психологів, психоаналітиків і психіатрів, щоб дослідити це явище. Саме такі перспективи нас чекають у разі поразки.
Щодо наступу на півночі хотіла уточнити. Як би ви оцінили боєздатність білоруської армії? Адже у росіян немає сил, аби самим іти і з півдня, і з півночі. Тож їм потрібні будуть білоруси. Наскільки підготовлена білоруська армія?
Білоруси, на відміну від українців, хай у них і була дуже маленька армія, близько 44 тисяч, та зараз інтернетом гуляє інформація про те, що вони збільшили свою чисельність практично у два рази. Достовірних джерел підтвердження немає, однак можна сміливо стверджувати, що якусь кількість особового складу вони обов’язково поставили до строю, зняли зі складів певну кількість техніки і я не поділяю думки, що там немає росіян, бо вони там є. Більше того, я прихильник версії, що у самій білоруській армії триває заміна ланки командира роти, батальйону на росіян.
Бо причина того, що довгий відрізок часу, протягом якого вони не наступають у сухопутні частині полягає у тому, що низова ланка білорусів не хоче виконувати злочинних наказів. Білоруси, все ж таки, не імперський народ - поневолений, окупований, але не імперський. Треба віддати належне бульбаш-диктаторові, що з 91-го року впритул до сьогодення Білорусь серйозно займалася своєю армію. Бойова підготовка була поставлена на доволі високий рівень, вони мають непогане технологічне озброєння. Скажімо їхнє РСЗО «Полонез» - своєрідний аналог БМ-30 “Смерч”. Більше того, у кооперації із китайцями вони розробили на неї цілу номенклатуру ракет із великим радіусом дії, до 200 кілометрів. Тобто попри те, що білоруська армія маленька, її особовий склад доволі добре підготовлений. Чи це їм допоможе? Не допоможе. У нас вибору немає — ми будемо бити нещадно, якщо їхня нога ступить на нашу землю. Але вони вже по факту у стані війни з нами — ракетні обстріли з їхньої території відбуваються. Для всіх без винятку це стан війни у ракетній компоненті, а не якийсь різновид удару росіян. Саме так правильно треба називати це явище.
Ви згадували про HIMARS і про те, що Україна має наростити щонайменше вдвічі потенціал, аби досягти перелому на фронті. Була заява Рєзнікова про те, що Україна отримує МARS-2. Наскільки наявність цих систем і їх збільшення відобразиться на балансі сил на користь України?
Уже відображається. МARS-2 насправді це ніщо інше, як ліцензійна копія MLRS 2. Але вона пофарбована у німецький камуфляж і програмне забезпечення перероблено під німців. Номенклатура ракет та сама, тактико-технічні характеристики теж. Можливо, німці з огляду на те, що вони є технологічною нацією у частині виробництва автомобілів, могли покращити якісь вузли і механізми у цій машині. Але насправді ця машина зроблена на основі знаменитої американської броньованої машини Bradley M2. Це дуже важка машина, до 30 тонн, має 12 направляючих і кожна з них — це наш потенційний успіх. Тому що туди вставляється головний оперативний боєприпас, М31А1 або М31А2 з дальністю стрільби до 84 кілометрів і, найголовніше, дуже якісна бойова частина — 90 кілограм тротилу. Але її унікальність полягає в тому, що там є хороша система наведення. Пригадаємо Антонівський міст, як його дірочка до дірочки його покришили. Захисту від цих ракет в Росії немає, збивати їх Росії немає чим, вони наводяться через космос. Упіймати таку машину, адже останніми днями вони розганяють наратив про нібито знищення двох “Хаймарсів” і показали, як їхні ракети залітають на 2-й поверх якоїсь багатоповерхівки (бо там вірять, що “Хаймарси можуть бути другому поверсі). Тому кожна машина, кожен заряд, пістолет, автомат, патрон який заходить на територію України, створює нам військово-технічну базу для перемоги над противником.
Я страшенно люблю історичні приклади. Антигітлерівська коаліція утворилася 1 січня 1942 року. Найважча битва другої світової війни, Сталінградська, з липня 1942-го по лютий 1943-го. І німецькі генерали, які не були одурманені нацизмом, тверезо усвідомлювали, що це кінець і вони програли. Але скільки ще німецький нацизм бився? Аж до 1945-го року. Японський імперіалізм упав аж 2 вересня.
Тобто імперії не падають за один день — за один день може впасти режим. Путін може завтра здохнути, але якщо хтось думає, що він помре і війна закінчиться — то це величезна помилка.
На його місце прийде другий, потім третій, п'ятий і так далі. Навального випустять з тюрми і за декілька років він також стане новим Путіним.
Проблема Москви лікується усього 4 прививками:
От тоді ми видихнемо.
Якщо проводити паралелі з Німеччиною, який запас воювати у Росії? Я розумію, що якщо Росія не розпадеться, за деякий час вона знову піде, але наскільки зараз у неї є запас?
Технологічно запас вичерпується. Високоякісна зброя вичерпується. Але росіяни мають не менше 5000 робочих стволів артилерії калібру 122-152 міліметра. Вони мають 38 тисяч (може менше, бо щось залишилося і в колишніх республіках) металорізальних станків, котрі вони отримали за першим ленд-лізом.
За запасами залізної руди Росія ледь не перша держава світу. Насправді сучасний снаряд — це доволі простий прибор, там не треба якогось високотехнологічного режиму. Це металева оболонка, яка обточується на відповідному токарному станку і в неї закладається відповідний пороховий заряд. Порох добувається з целюлози, целюлоза — з деревини. А яка країна займає перше місце у світі за запасами деревини? Вірно, Росія.
Порохових заводів у них вистачає, можливість виплавляти звичайні металеві болванки, а потім їх обточувати, у них також є. Дійсно, вони не можуть виробляти високоякісну артилерійські стволи. Їхня найсучасніша установка 2Ф35 “Конфедерація” не може отримати такі стволи, які має зараз, тому що вони виготовлені за допомогою західних технологій. Відхід всього технологічного, звичайно, буде здійснювати тиск на їхній ВПК в частині якісної зброї. Але я на пальцях пояснив, чому не вичерпується цей ресурс. Тому що звичайні артилерійські стволи і боєкомплект до них практично безлімітний і це важке залізо, неточне, яке сіє смерть і руйнування, буде застосовуватись проти України.
Щодо самого Путіна. Нагадаю, що східно-родезійський диктатор Роберт Мугабе тримав владу до 96 років. Фідель Кастро - до 90 років, Кім Ір Сен - десь 84 роки. Зрештою, уся політична традиція російського імперіалізму, за винятком декількох осіб, це влада до смерті. Пригадаємо час пізнього Радянського Союзу, так званого політичного явища як “кремлівські старці”. Брежнєв тримав владу, поки не помер і так усі генсеки, за винятком Горбачова.
Путіну 70 років у цьому році. Ми ж розуміємо наскільки в нього хороша медицина. Чи може він так само, як Роберт Мугабе, дожити до 96? Чому ні. Тобто сценарій опускання залізної завіси за прикладом Північної Кореї цілком реалістичний. Північна Корея живе в ізольованому режимі з 1953-го року. Не мають що їсти і раз на день з’їсти миску рису - це величезний успіх. І хіба це щось змінює всередині їхньої держави? Нічого.
Принципи тоталітаризму і тиранії є звичним ментальним наративом і для росіян. Тобто якщо ми розглядаємо процес швидкого розпаду Російської Федерації на менші держави, режим опускання залізної завіси і Путін до смерті — цілком робоча теза.