Судячи з того, як ішов процес врегулювання ситуації на Донбасі в 2020 році, Україна чітко рухається за сценарієм, який був розроблений Росією і раніше успішно реалізований у Молдові. Зрештою Донбас стане чимось схожим на Придністров'я.
Свого часу Дмитро Козак запропонував меморандум, згідно з яким Молдова повинна була стати "асиметричною федерацією", до складу якої включалося б і квазіутворення Придністровська Молдавська Республіка з правом блокувати зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні рішення центральної влади.
Однак в останній момент тодішній президент Молдови Володимир Воронін відмовився від підписання цього меморандуму, пояснивши своє рішення тим, що цей документ надасть односторонні переваги ПМР.
Після цього Росія приступила до реалізації "плану Б" – довгострокового плану, який полягав у тому, щоб використовувати Придністров'я як фактор дестабілізації і ослаблення Молдови, щоб згодом за допомогою своїх політичних, економічних і фінансових ресурсів привести до влади проросійських політиків і проросійські політичні партії.
Читайте такожЧому Україні необхідна загальна мобілізаціяЗрештою так і сталося. Більшість у парламенті Молдови – це Соціалістична партія Додона, який донедавна був президентом країни і проводив проросійську політику. Незважаючи на те, що на президентських виборах у Молдові в 2020 році перемогла Майя Санду – людина з проєвропейськими поглядами, зараз Додон вчиняє дії, які цілком можна розцінювати як провокацію: він за один день перепідпорядковує службу безпеки Молдови від президента до парламенту, змушує прийняти поправки до закону про мову тощо.
Як далі буде розвиватися ситуація в Молдові, поки не ясно. Там варто очікувати позачергових парламентських виборів, і чим вони закінчаться, поки не зрозуміло.
Саме такий сценарій буде реалізований і в Україні. Про це, зокрема, говорить стрімке повернення «колишніх», які один за одним підключаються до владної обойми і починають займати керівні посади. Йдеться не лише про Татарова, а й про повернення з небуття такої постаті як Гриневецький, який у 2005 році був не просто учасником з'їзду сепаратистів Сєвєродонецька, а й відомим спікером. І тепер Гриневецького Зеленський призначає головою обласної державної адміністрації в такому небезпечному регіоні як Одещина. "Колишні" повертаються в правоохоронні органи, в суди...
Це дає серйозні підстави для песимістичних очікувань.
Разом із тим, передумов для ескалації збройного протистояння на сході України немає. У всякому разі, в 2021 році я не очікую різкого загострення конфлікту.
Швидше за все, ситуація залишатиметься в такому ж невизначеному стані, як і протягом останніх місяців 2020-го – не буде ні війни, ні миру.
При цьому на тлі такої нестабільної ситуації на Донбасі відбуватимуться всі ті зміни всередині України, про які говорилося вище.
В кращому випадкуна Донбасі все залишиться так, як зараз: коли ніхто на жодні поступки йти не хоче, але в той же час ніхто і не відмовляється від переговорів.
В принципі, це те ж саме, що 30 років триває в Молдові.
В гіршому випадку Україна оголосить про вихід із мінського процесу. Це призведе до руйнування антипутінської коаліції в Європі, після чого в короткі терміни будуть скасовані санкції, введені проти Російської Федерації, а також суттєво знизиться рівень підтримки України.
Це – найгірший сценарій розвитку подій для нашої країни.
Безумовно, було б чудово, якби США відносно України і Донбасу займали більш активну позицію. Але зараз до влади в Штатах прийшов президент-демократ, а саме за часів президентства Барака Обами, представника Демпартії, Сполучені Штати демонстрували відстороненість з українського питання або, як кажуть дипломати, «обережність» щодо України. Штати не поспішали допомагати нам.
Тому я дуже стримано ставлюся до того, що до влади в США прийде черговий демократ – Джозеф Байден. Не варто особливо розраховувати на те, що відбудуться зміни на краще в позиції Сполучених Штатів.
Читайте такожТуреччина натякає Україні на силове розв'язання проблеми ДонбасуТакож не варто особливо покладатися і на Великобританію, адже вона, хоч і відіграє вкрай важливу роль у світі і в долі України, залишається найбільш відданим союзником США. І якщо раптом США знову почнуть дотримуватися політики "обережності" по відношенню до Росії, то Великобританія, швидше за все, буде наслідувати приклад Вашингтона.
Що стосується можливої допомоги з боку Великобританії Україні, то поки що достеменно не зрозуміло, про що саме йшла мова під час зустрічі Зеленського з керівництвом британської розвідки. Ходили чутки про те, що під час тієї зустрічі британськими спецслужбами до відома Зеленського була доведена інформація про те, що деякі співробітники Офісу президента України працюють на Російську Федерацію. Якщо це так, і Зеленський не здійснить, як мінімум, кадрових перестановок, то, звісно, очікувати будь-якого пожвавлення відносин між Лондоном і Києвом не варто.
Крім того, викликає занепокоєння і майбутня невизначеність, пов'язана з Німеччиною – активним учасником переговорів у нормандському форматі. Поки що не ясно, хто замість Ангели Меркель стане наступним канцлером Німеччини, і чи вийде у нового канцлера дотримуватися того ж курсу, який всі ці роки проводила Меркель. Адже на тлі фінансово-економічної кризи, що виникла через пандемію коронавірусу, в Німеччині серйозно збільшують свій вплив бізнес-кола, які несуть великі втрати через антиросійські санкції. Не останню роль тут зіграють ті санкції, які США ввели проти німецьких підприємств через будівництво Північного потоку-2. Звісно, німецькі підприємці незадоволені такими діями Вашингтона, і на цьому ґрунті вже простежується протистояння між Німеччиною і США.
При цьому Франція підіграватиме Німеччині в протистояння Америці, адже більшість французьких політиків завжди були налаштовані по відношенню до американців вельми прохолодно.
Такий дует Німеччини і Франції, що протистоїть Сполученим Штатам, може негативно позначитися на подальшому процесі вирішення російсько-українських проблем.
Крім того, і на Туреччину Україні не варто повністю покладатися. Так, після подій в 2020 році в Сирії і Нагірному Карабаху Туреччина – на підйомі. Її роль не просто як регіонального лідера, а як лідера мусульманського світу стрімко зростає. Так, Туреччина завжди говорила, що не визнає і не визнаватиме анексію Криму. Однак на тлі такого підйому в Туреччині можуть посилитися настрої, які будуть стверджувати, що Крим – це не Росія, але й не Україна.
Тому до прагнення Туреччини допомогти Україні в питанні повернення Криму слід ставитися дуже обережно. Адже, незважаючи на всі заяви Туреччини про невизнання Криму російським, не раз фіксувалися саме турецькі кораблі, які здійснювали ті чи інші операції в портах Криму, зокрема, постачали вугілля та інші вантажі в анексований Крим.
Георгій Тука, колишній заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, колишній голова Луганської ВЦА, спеціально для Главреду