Посол України в Німеччині Андрій Мельник зробив скандальну заяву, заявивши, що "моральний обов'язок" Берліна – допомогти Україні повернути Крим, оскільки німці ще не розплатилися перед нею за нацистську окупацію. Такі заяви точно не сприяють поліпшенню німецько-українських відносин.
А звучать вони з двох причин.
По-перше, прихильність до якоїсь ідеологічної міфології змушує робити наших політиків очевидні дурниці. Нам давно час піти від ідеологем україноцентризму і перестати думати, що вся планета і все на світі обертається навколо України. Потрібно більш тверезо і адекватно оцінювати наш економічний потенціал і можливості, а також прагматично підходити до відносин із державами, які нас оточуують.
По-друге, до таких претензій призводять непрофесіоналізм і некомпетентність кадрів. Хоча посол України в Німеччині Андрій Мельник ніколи не вважався ні непрофесійним, ні некомпетентним. Однак, коли з його вуст звучать подібні заяви, це викликає подив. З тим самим успіхом ми можемо вимагати від нащадків Чингісхана компенсацію за зруйнований Київ…
Втім, роблячи подібні заяви, Мельник просто "косплеїть" поляків, тож ми тут неоригінальні. Але в Берліні слова поляків вже не сприймають, не сприйматимуть і наші.
Але осад після слів посла у німців залишиться. У підсумку Україну в світі починають сприймати, як країну, від якої можна чекати чого завгодно. Таким чином, ми рухаємося до зовнішньополітичного дефолту і самі руйнуємо відносини з тими країнами, у співпраці з якими ми повинні бути економічно кровно зацікавлені.
Розглянемо приклад Китаю. Як би там не було, Китай – це країна, що претендує на роль першої економіки в світі, і це найбільший ринок збуту нашої кукурудзи, металопродукції і т.д., що дуже важливо для України після втрати російського ринку. Руйнування цих відносин відіб'ється на обсязі ВВП, доходах українського бюджету і на житті українців. Тому така політика схожа на "пострілу в ногу".
Крім того, рішення щодо китайських інвесторів по підприємству «Мотор Січ» не було самостійним рішенням Києва – воно ухвалювалося під зовнішнім тиском.
Читати такожЧому суперечка про Мотор Січі - це питання життя і смерті для УкраїниНа "Мотор Січ" прийшли мисливці за технологіями в особі китайців. У світі всього дев'ять країн, що володіють технологіями виробництва літаків і авіадвигунів, і Україна завдяки своєму «колоніальному минулому» опинилася в числі цих країн. А у Китаю ресурси авіадвигунів залишають бажати кращого, у них проблеми з авіамоторобудуванням. Тому, звісно, Пекін шукає можливості компенсувати цю проблему і, очевидно, розраховував на технології, які він міг би отримати на «Мотор Січ».
Зрозуміло, що американцям не потрібні конкуренти, тим більше, в особі країни, з якою Штати можуть зіткнутися і яку Вашингтон вважає геополітичним противником. Тому Україні в черговий раз дали по руках і сказали: «Не сміти!». Такого роду ситуації у нас вже були, зокрема, з «Турбоатомом», якому довелося розірвати контракт, який хотів укласти Іран по Бушерській АЕС. Тоді нам теж не дозволили укласти контракт, і це нічим не компенсувалося.
Точно так саме Україні ніхто не компенсує витрати через розірвану співпрацю з Китаєм. Тим більше, що Китай в арбітражі цілком може виграти у нашої держави, тобто ми понесемо ще й збитки в розмірі декількох мільярдів доларів.
Якщо Україна продовжить діяти так само по відношенню до своїх партнерів, то вона залишиться ні з чим, а точніше – тільки з кредитами МВФ і боргами. Вона стане виконувати роль шила в руках США, яким Вашингтон буде час від часу поколювати Росію, дратуючи її. Однак це – доля геополітичного лузера, і вона незавидна.
За таких умов життя українців буде несолодким. Вже чітко проглядається наша перспектива – перспектива двох "в": виїжджаємо і вимираємо. Різниця між смертністю і народжуваністю у нас – мінус 400 тисяч, плюс маса українців, які виїжджають за кордон...
Що чекає на країну, що втрачає людський капітал, по-моєму, і так зрозуміло, тут нічого живописати. Перспектив у такої країни для "економічного дива" немає. Заводи можна відновити, виробництва – модернізувати, технології – підтягнути, але, якщо не буде людського капіталу, якщо не буде голів і рук, які дадуть грошам лад, нічого не вийде.
Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру «Третій сектор», спеціально для Главреда