У постійних перемир'ях між Ізраїлем і Палестиною завжди залишався гніт, що тлів і час від часу приводив в дію негативні процеси загострення.
Зараз, в принципі, можна тикати пальцем в палестинську сторону і говорити, що перемир'я порушила вона. Однак тут, як правило, винні дві сторони, адже якщо хтось починає, то інший відповідає, адже позначається попередній багаторічний перебіг конфлікту.
У палестинців, як у скривдженої сторони, є вічнозелений мотив для того, щоб зайвий раз запустити пару снарядів (хоча цього разу запуск був солідним).
Ізраїль же, зі свого боку, зацікавлений в тому, щоб палестинці не виходили з рамок, у які вони загнані. Тим більше, що у нього є внутрішньополітичний фактор у вигляді нескінченних виборів і формування уряду – ця уповільнена політична криза допускає зовнішні рішучі дії для того, щоб реалізовувати свої інтереси.
Цей драматичний епізод не є чимось новим - це постійний формат існування цих народів. Нагадаю, що за Трампа ця криза була врегульована – тоді це курирував його зять, Джаред Кушнер, хоча за посадою він був набагато нижче рангом. США запропонували варіант мирного врегулювання - типовий для американців політико-економічний підхід, при якому Ізраїль отримував би політичні бонуси, а Палестина отримувала б величезні кошти ($50 млрд.) на розвиток інфраструктурних і ділових проектів. В результаті угода була підписана, але так і не була реалізована.
Читати такожЧому палахкотить ПалестинаЗовнішні контексти завжди присутні в подібних конфліктах - так було завжди. Наскільки велика участь зовнішніх гравців в цей раз, буде видно по подальших заявах, так як в поточній ситуації є не зовсім зрозумілі речі. Одна з них – масованість удару Палестини. При цьому є зовнішні гравці, які зацікавлені в тому, щоб конфлікт між Палестиною та Ізраїлем час від часу дозрівав, бо вибухи ракет можуть бути бізнес-проектом, за який платяться гроші.
Є конспірологічна версія, яку буквально за тиждень до того висловили одразу кілька європейських і російських джерел. Відповідно до неї, злісні руки "дядечка Сема" Джо Байдена тягнуть за всі можливі ниточки для того, щоб загострити ситуацію напередодні переговорів американців з європейцям-партнерами по НАТО у форматі червневого вояжу Байдена в Європу. Версія ця, звичайно, ефектна, але в даному випадку навряд чи зовнішні фактори відіграють серйозну роль.
Варіанти подальшого розвитку можливі різноманітні. Але, швидше за все, Ізраїль, якщо дивитися на те, як він зазвичай діє в таких випадках, зробить ще кілька демонстративних силових акцій, а палестинці, навпаки, вже будуть пасивною стороною і не стануть йти на будь-які провокації.
Павло Рудяков, експерт з питань міжнародної політики, директор інформаційно-політичного центру "Перспектива", спеціально для Главреду