Від героя до ізгоя: як змінилося ставлення України до Лукашенка

Зеленський не поспішає засуджувати Лукашенко / president.gov.ua

Хоч би хто заповнив вакуум влади після відходу Лукашенко, Україні доведеться заново вибудовувати відносини з північним сусідом.

Несподівані протести в Білорусі схвилювали Україну не менше, ніж Росію. Білоруський нейтралітет виявився дуже доречним для Києва в його конфлікті з Москвою, Мінськ став майданчиком для переговорів по Донбасу, а Олександр Лукашенко, чий режим зараз похитнувся, залишається одним з найпопулярніших серед українців політиків, втілюючи в собі авторитарну альтернативу майданної демократії по-українськи. В результаті білоруська криза швидко перетворилась в одну з головних тем для внутрішньополітичних суперечок, а президент Зеленський зіткнувся з необхідністю зробити непростий вибір між солідарністю з Заходом, демократичними цінностями і побоюваннями перед російським втручанням, яке може спровокувати відхід Лукашенка.

Лукашенко - герой України

Лукашенко завжди користувався значною популярністю в українському суспільстві. У листопаді 2019 року українські соціологи фіксували його рейтинг на рівні 66%, що було можна порівняти з тодішньої популярністю Зеленського і робило білоруського президента найпопулярнішим закордонним лідером. Та й самого Зеленського на початку правління порівнювали з Лукашенком за прості манери і публічні розноси чиновників.

Читати такожКриза в Білорусі закінчиться міжнародним договорняком У білоруській моделі українців привертали стабільність, часткове збереження радянського устрою, відсутність всесильної олігархії. Те, що українці ще багато в чому радянські люди, в черговий раз підтвердила реакція українського суспільства на земельну реформу Зеленського. Коли новий президент зважився нарешті відкрити ринок землі, з безліччю обмежень і без допуску іноземного капіталу, його рейтинг тут же почав танути.

Імпонувала українцям і спритність Лукашенка: незважаючи на економічну залежність від Росії, він примудрявся зберігати чималу самостійність у зовнішній політиці - наприклад, тримав нейтралітет під час і грузинського, і українського кризи. Коронавірус, проти якого білоруський президент відмовився вживати спеціальних заходів, теж додав йому популярності серед українців, незадоволених карантином у себе (хоча в самій Білорусі наплювацьке ставлення Лукашенка до епідемії, швидше за все, стало одним з каталізаторів нинішніх протестів).

Білорусь для українців завжди виглядала альтернативою їх власної історії, це наче Леонід Кучма продовжував би до нескінченності свої повноваження і досі лавірував між Росією і Заходом, уникаючи революцій і не забуваючи про простий народ.

Невипадково господарник Кучма, за опитуваннями, найулюбленіший президент українців.

Для українських націонал-демократів Лукашенко завжди був втіленням авторитаризму і залежним від Москви. Ще під час першого Майдану 2004 року звучала кричалка: «Сьогодні Київ, завтра - Мінськ». Однак значній частині українського суспільства скоріше подобалося, що білоруський президент уміє відстоювати суверенітет країни без революційних потрясінь.

Для українських політиків Лукашенко був зручним сусідом, відкритим для комерційних схем і політичного посередництва. Після конфлікту з Росією саме Мінськ став майданчиком для мирних переговорів по Донбасу. Через Мінськ зберігалось авіасполучення між Києвом і Москвою.

Читати такожГоловна проблема Білорусі Тому і під час нинішньої виборчої кампанії симпатії українців були скоріше на боці чинного білоруського президента. За його основним суперником Бабарико занадто явно маячили гроші «Газпрому», а ідея змістити Лукашенка здавалася помстою Кремля за непоступливість у питаннях інтеграції та навіть помстою Путіна за зірваний транзит через приєднання Білорусі до Росії.

Лукашенка хвалили за арешт найманців з «Вагнера», у нього брав інтерв'ю гранд української журналістики Дмитро Гордон, а президент Зеленський на початку серпня анонсував свій офіційний візит до Білорусі, незважаючи на всі претензії до білоруської передвиборної кампанії. Схоже, в Києві вирішили, що білоруси в черговий раз погаласують і заспокояться.

Крах кумира

Розмах білоруських протестів і поліцейського насильства поставив у безвихідь українських політиків. Президент Зеленський, вірний своїй тактиці уникнення гострих кутів, спочатку відреагував на білоруську кризу невиразним закликом до діалогу і відмови від насильства.

Пропрезидентська партія «Слуга народу» розкололася в оцінці білоруських подій - частина депутатів виступає в підтримку протестів, інші - вітають Лукашенка або хвалять його за жорсткість в придушенні протестів.

Націонал-патріотична опозиція в особі партії Порошенка не особливо співчуває білоруським протестам, у яких немає антиросійських / антипутінських лозунгів. Серед пересічних патріотів з соцмереж і популярна конспірологія, що і протести, і Тихановська є російським проектом. Але офіційно лідери партії виступають на підтримку протестуючих - перш за все, заради чергової можливості покритикувати Зеленського.

Один з депутатів «Європейської солідарності» Олексій Гончаренко створив парламентську групу солідарності з білоруською опозицією - «За демократичну Білорусь». А сам Порошенко звернувся до Лукашенка із закликом провести повторні демократичні вибори. Цікаво, що під час виборів 2019 року Лукашенко підтримував Порошенка з солідарності старих пострадянських еліт.

За невизнання білоруських виборів виступила проєвропейська партія «Голос», до нових виборів білорусів закликала Юлія Тимошенко. Лідер Радикальної партії Олег Ляшко спочатку поспішив привітати Лукашенка з перемогою в своєму фейсбуці, але пізніше видалив пост - за чутками, на прохання партійних спонсорів з структур Ахметова.

Читати такожУ Білорусі є два сценарії: поганий і поганий На протилежному, проросійському фланзі української політики жорстка відповідь Лукашенка на протести, навпаки, викликає підтримку і схвалення. Віктор Медведчук особисто привітав Лукашенка з перемогою (крім загальних антимайданних ідеалів, він діловий партнер оточення білоруського лідера), а його медіаімперія створює необхідний інформаційний фон.

У певному сенсі проросійські сили біжать попереду паровоза, з огляду на більш ніж стримане ставлення Кремля і до Лукашенка, і до білоруської кризи в цілому.

За даними дослідження групи «Рейтинг», в 2019 році Лукашенка на сході України підтримували 79% респондентів, на півдні - 77%. Білоруський криза допомогла вийти з небуття навіть такому призабутому політику, як лідеру забороненої Компартії України Петру Симоненку, який тепер активно виступає на підтримку Лукашенка.

Лукашенко - ізгой

Спочатку стриману реакцію Зеленського на білоруські події розкритикували всередині країни, але його обережність була цілком виправдана. Рвати відносини з недавнім союзником, який до того ж надає майданчик для ключових переговорів по Донбасу, було явно не з руки. Крім того, в Києві побоюються, що протести зроблять Лукашенка повністю залежним від Москви, що може обернутися геополітичним оточенням України. Не останню роль відіграє і економічний фактор: Україна - другий після Росії зовнішньоторговельний партнер Білорусії.

Однак у міру поглиблення кризи в Білорусі Києву стало неможливо продовжувати відносини як ні в чому не бувало. Так само як і приєднуватися до клубу авторитарних держав, що привітали Лукашенка з перемогою. Ймовірно, масовість протестів похитнула популярність Лукашенка і серед пересічних українців, змусивши засумніватися в перевагах білоруської стабільності.

Читати такожЗеленський - не перший український президент, якого "кинув" Лукашенко Відносини Києва і Мінська різко погіршилися. Тон тут задав сам Лукашенко. Під тиском протестів він на ходу поміняв концепцію - кинув викривати підступи Москви і оголосив агресором нову Річ Посполиту, куди включив і Україну . «Йде нарощування військової потужності на західних кордонах нашої країни: Литва, Латвія, Польща. І на жаль, наша рідна Україна і її керівництво наказують провести нам нові вибори», - заявив Лукашенко на мітингу в його підтримку. До того ж він відмовився видати Україні затриманих вагнеровців, учасників боїв в Донбасі, повернувши їх Росії, хоча спочатку в розмовах із Зеленським натякав на інший варіант.

У міру того як знижуються шанси Лукашенка утримати владу, зростає бажання Києва позбутися токсичного партнера. Український МЗС обережно солідаризувався з рішенням конференції глав МЗС ЄС, що не визнала результати білоруських виборів і яка ініціювала санкції проти білоруських чиновників (від приєднання до санкцій Україна поки утрималася). Лунають пропозиції допомогти сусідам з будівництвом демократії - глава української делегації в ПАРЄ Єлизавета Ясько (депутат від «Слуги народу») ініціювала декларацію по Білорусії, де пропонується українське посередництво в діалозі «учасників виборчого процесу».

Епоха зачарованості українців авторитарним білоруським проектом відходить в минуле.

Якщо станеться диво і Лукашенко утримає владу, він стане залежним від силовиків диктатором, європейським ізгоєм. А Україні, яка потребує західної підтримки, доведеться дистанціюватися від його режиму, можливо, приєднатися до санкцій. Не випадково глава української делегації на мінських переговорах Леонід Кравчук вже подейкує про їх перенесення в більш спокійну країну, на кшталт Швеції. Але і крах влади Лукашенка для української сторони поки представляє рівняння з великою кількістю невідомих. Хоч би хто заповнив вакуум влади після його відходу - проросійський чи проєвропейський лідер, - Україні доведеться заново вибудовувати відносини з північним сусідом.

Костянтин Скоркін, журналіст, для Московського центру Карнегі

Новини заразКонтакти