Олександр Лукашенко діє прагматично, намагаючись зберегти владу у своїх руках, бо передвиборча ситуація дуже складна.
З одного боку, йде мобілізація опозиційних сил і громадськості. І очевидно, якщо буде фальсифікація виборів, то імовірні протести. І Лукашенко боїться повторення Майдану, розуміє ризики, бо, як і в Україні, це мо може вилитися у застосування зброї і акти насильства.
А відтак, він намагається грати на випередження. Зараз у хід пішли вагнерівці, а ближче до виборів можуть почати звинувачувати і українських націоналістів – не здивуюся, якщо на кордоні знайдуть схрони зі зброєю.
З іншого боку, виборчий процес у Білорусі показує малий мобілізаційний потенціал. Тому я категорично не погоджуюся із думкою про те, що об'єднана опозиція може дати Білорусі нового президента.
Читайте такожСлабкість Лукашенко штовхає Путіна на анексію БілорусіїБо зміна влади там може і не відбутися, оскільки там немає політичних контреліт. Наприклад, в Україні революції і майдани були організовані саме за участі таких еліт, які підтримувалися олігархатом чи великим бізнесом. І зараз протести у Білорусі демонструють те, як би виглядав Майдан в Україні без політиків, а лише за участі суто громадських активістів.
Звісно, у білоруському суспільстві є запит на оновлення і послаблення гайок, але більшість білорусів не вийдуть на вулиці, бо вони конформісти. А за Лукашенка грає сильний аппарат КДБ, армія, силовики, до нього лояльна уся адміністративна вертикаль. І тому усі ці історії з Вагнером – це гра Лукашенка на Захід.
Та йому не вдасться, як раніше утримувати нейтралітет між Росією та Заходом. Ба більше, після обвинувачень у бік Москви, у білоруського президента лишається лише один варіант – він буде змушений піти на інтеграцію і побудову союзної держави. Лукашенко може піти на конституційну реформу або на транзит влади, як це відбулося у Казахстані. Іще один можливий варіант – початок перемовин із росіянами про особисті гарантії. Він ще зможе зачистити своїх опонентів, але він буде намагатися продавати союзну інтеграцію із збереженням ролі сильної фігури для себе на кшталт керівника парламенту.
Анатолій Октисюк, політичний експерт аналітичного центру DemocracyHouse, спеціально для Главреду