Міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров на переговорах із главою МЗС КНР Ван І заявив, що Росія і Китай повинні об'єднати зусилля, щоб боротися з домінуванням Заходу.
Об'єднання зусиль двох країн навколо солідарних позицій щодо протистояння Заходу не припиняється з 2008-2009 рр. Воно тривало на тлі все більшого загострення відносин між колективним Заходом і Росією, а також Заходом і Китаєм. На цій базі позиції Пекіна і Москви зближуються.
Союз Китаю і РФ малоймовірний, принаймні допоки в російському керівництві не хочуть приймати ідею молодшого партнерства. Китай набагато сильніший за Росії в економічному, торговому і технологічному планах, тому розцінювати її як рівноправного партнера або вибудовувати з нею симетричні відносини китайці не можуть. А Росія, в свою чергу, поки не погоджується на роль молодшого партнера – це не відповідає нинішній ідеології Москви і самосприйняття РФ на світовій арені.
Незважаючи на публічну браваду про «розворот на Схід» і «дрейф від Заходу», Росія залишається країною, еліти якої переважно орієнтовані на Захід і взаємодію з ним – якщо не з США, то з Європою точно. Навіть з урахуванням того, що спочатку західник Володимир Путін згодом зробив свою позицію більш жорсткою.
Навряд чи в Росії прийнято остаточне рішення розвернутися на Схід, в Азію. РФ в її нинішньому стані, її національна ідеологія, мислення і сприйняття себе як частини світу ґрунтується на взаємодії з Європою. Всі російські ідеологічні проекти (той же горезвісний «русский мир») – це теж про Європу, слов'янство і євразійство. А для цього необхідна взаємодія із Заходом. Повний розворот на Китай і Азію з цією ідеєю несумісний.
Крім того, Білорусь і Україна потрібні Москві, як мінімум, тому що ця периферія становить ідеологічне ядро Росії. В умовах слов'янського населення РФ, що скорочується, без України і Білорусі Росії в її нинішньому сприйнятті просто не буде.
Поки еліти в Москві не готові радикально змінювати самосприйняття і самоідентифікацію, або поки не склалися певні умови, в яких це стане можливим. До тих пір союз Москви і Пекіна, в повноцінному розумінні цього слова, малоймовірний.
Об'єднання зусиль і солідаризація за окремими сферами, безумовно, будуть. Посилення співпраці в питаннях "воєнки" і оборони – так. Посилення співпраці на окремих кризових майданчиках (Сирія, Ліван, Ємен, протидія американському впливу в Східній Європі і на Кавказі) – так. Енергетичне партнерство, хоч і вимушене з боку Росії – так. А от щирий військово-політичний союз – навряд чи.
Москва намагається грати на своєму дрейфі в бік Китаю. Ці процеси дійсно йдуть: чим більший тиск з боку Заходу на Росію, і чим більше він намагається її ізолювати, тим більше Росія створює видимість або реально зближується з Піднебесною. Подібний прецедент уже був: коли в 80-х роках М'янму почали ізолювати, вводячи санкції проти військового керівництва, вона за необхідності переорієнтувалася на Китай, який у підсумку отримав всю вигоду від західного тиску.
Росія набагато більша, тому її складніше ізолювати і штовхати в одну або в іншу сторону. У Москві це розуміють і пропонують компроміс: «Давайте краще дружити – краще росіяни, ніж китайці». Наприклад, нехай у Сирії домінуючою політичною і військовою силою залишаються росіяни, ніж альянс Китаю та Ірану, або просто Китай. Тому що Росію на Заході знають, розуміють, російські еліти відомі в Європі, на них легше тиснути, ніж на китайців, у яких більше фінансових ресурсів, і, відповідно, набагато більше свободи маневру навіть у питаннях обходу санкцій, ніж у Росії.
Читати такожПостріл в ногу: чим небезпечні сварки України з Китаєм і НімеччиноюДо того ж, Росія для Заходу не є серйозним торговельно-економічним або технологічним конкурентом, як Китай. Росія є великим гравцем на ринку зерна та енергетики, все. Високі технології, інновації, розвиток креативного класу, ІТ, машинобудування, ракетобудування і космічна галузь, тобто все, що визначає майбутнє світової економіки та інноваційність розвинених держав – це не про Росію. У цьому плані для Заходу Росія не є серйозним противником, що і приваблює його: краще Росія, ніж величезний Левіафан – Китай, який претендує на статус першої економіки світу і володіє ресурсами та здатністю проникати куди завгодно. Останні 30 років показали, що Захід у такій боротьбі програє конкуренцію.
Об'єднання зусиль Росії та Китаю – це суттєва проблема для Заходу: воювати одразу на декілька фронтів ніхто не хоче.
Слід ураховувати і те, що позиції США та Європи – різні. У Європі дуже багато різних країн зі своїм сприйняттям РФ і Піднебесної. І там більше хочуть стабільності і передбачуваності, їм не потрібен вороже налаштований російсько-китайський блок. До "дружби" з Москвою ЄС далеко, але, як показують часті заяви Еммануеля Макрона, у Франції вважають Росію потенційним партнером в області безпеки. У тому числі і для того, щоб не дати їй скотитися в обійми Китаю. Величезна Росія в якості китайського активу буде дуже небезпечною силою, що зробить Піднебесну ще більш стійкою по низці питань глобального порядку.
Остання заява Лаврова – це запрошення Заходу до стратегічних переговорів, в ході яких РФ і США повинні вирішити свої розбіжності і розділити зони впливу. У Москві чекають визнання Заходом її інтересів, зі своєю периферією і зоною впливу. І тоді зі свого боку Росія зможе гарантувати низку певних поступок Заходу – можливо, в питаннях стримування Китаю, Ірану, підтримки позиції по Північній Кореї тощо. Сьогодні існує ціла низка кризових міжнародних майданчиків, за якими Заходу вигідно співпрацювати з Росією.
Володимир Путін ще в 2007 році в Мюнхені публічно кинув виклик сформованому світовому порядку, прямим текстом заявивши, що Росію не влаштовують глобалісти з ліберальним ядром, на чолі якого стоять Штати, і вона хоче його переформатувати так, щоб світопорядок обслуговував не тільки інтереси США і колективного Заходу, а й інших гравців.
Це стосується не тільки Росії і Китаю, але й багатьох інших регіональних держав, які піднялися за останні кілька років і володіють достатніми фінансовими, економічними і політичними ресурсами, щоб теж зробити свою заявку на участь у світовому порядку. Йдеться про Іран, Туреччину, ОАЕ, Саудівську Аравію, Південну Корею, Малайзію, Індонезію, Індію, Бангладеш, Бразилію, Південну Африку.
Така повістка, що просувається і Москвою, і Пекіном, дуже лякає Захід.
Ілія Куса, експерт із питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього, спеціально для Главреда