Вже вдруге у цьому році з’являються якісь думки про початок Третьої світової війни і знову це пов’язано з Близьким Сходом.Уперше про це говорили, коли США знищили командира Корпусу сил Ісламської революції генерала Сулеймані у Багдаді, і, як ми бачимо, ніякої світової війни тоді не сталося.
Хотілося б вірити, що і цього разу вона теж не спалахне. Про світову війну можна говорити тоді, коли у ній беруть участь світові сили. А тут лише тоді можна буде говорити про глобальний конфлікт, якщо дійде до протистояння Росії і НАТО.
Поки що цього не сталося, але ззовні виглядає, що Росія саме цього і прагне. Тобто її стратегічна мета, яка не залежить від сирійського театру бойових дій – це дискредитувати НАТО в очах громадян країн-членів НАТО і інших країн, які хотіли б приєднатися до Альянсу (наприклад, таких, як Україна).
Читати такожУкраїна виграє від розборок Туреччини і РосіїЗадача російської гібридної війни – показати, що НАТО не допоможе. У цьому напрямі найближчими днями і працюватиме російська пропаганда, і це потрібно розуміти. Щодо звернення Туреччини по допомогу до Альянсу – воно є природнім, бо Туреччина має право розраховувати на допомогу своїх союзників. Та є один нюанс.
Туреччина є членом НАТО з 1951 року, коли її приймали туди разом із Грецією. І було б перебільшенням стверджувати, що НАТО буде воювати за Туреччину в Сирії. Звісно, окремі країни-члени НАТО, наприклад США, можуть надавати підтримку турецькій армії, але це не буде називатися операцією під егідою НАТО.
Поясню чому. Є п’ята стаття Вашингтонського договору, згідно з якою напад на одну країну-члена організації прирівнюється до нападу на всю організацію. Та є і шоста стаття, яка з’явилася якраз тоді, коли Туреччина вступала до Альянсу – два підпункти, які пояснюють, що саме означає напад на країну-члена НАТО. Тобто, нападом вважається агресія на її території або відносно її Збройних сил, які знаходяться за межами своєї країни на законних підставах.
Швидше за все, у даному випадку напад на Туреччину Альянс трактуватиме саме як такий, що не може підпадати під шосту статтю, оскільки турецькі війська знаходяться на сирійській території з власної волі і за це країни-члени не можуть нести відповідальність.
Але, тим не менше, напад на колону турецьких військ – це випробування НАТО на стійкість, рішучість і союзництво між собою. І зараз для НАТО настає критичний момент – від того, яку допомогу і у якому обсязі Альянс надасть Туреччині, залежатиме ставлення до НАТО у самій Туреччині.
Роль України у сирійському конфлікті, звісно, є мінімальною. Але це той конфлікт, який не має до України ніякого відношення, за винятком того, що в ньому задіяна Російська Федерація. Тому в принципі наше ставлення до цього конфлікту також цілком зрозуміле, бо ті, хто воює з нашими ворогами, сприймаються як наші союзники.
Переорієнтація Росії на сирійський конфлікт, з одного боку, вигідна для України, бо є надія, що на Донбасі стане тихіше, а з іншого боку, це відкриває для нас можливості на міжнародній арені. І спільною українсько-турецькою темою тут міг би стати Крим, бо тоді з’явиться простір для дипломатичного маневру, адже до конфлікту Росії і Туреччини буде прикута увага усього світу і ми знову зможемо спробувати повернути проблематику Криму до порядку денного.
Читати такожСирійський серпентарій: чим закінчиться турецько-сирійське протистоянняЗараз Туреччина оголошує війну не Росії, а Башару Асаду і його армії. І якщо дійде до прямого зіткнення між турецькими і російськими військовими у Сирії, то тоді Туреччина закріпиться у статусі нашого ситуативного союзника, насамперед, у чорноморському регіоні.
Більше того, якщо у російсько-турецькому конфлікті дійде до рішення турецького уряду про перекриття проток Босфор та Дарданелли для російського військового флоту, то для нас це також буде добре, бо це буде певною формою тиску на Росію у Чорному морі.
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва, спеціально для Главреду