Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський анонсував вихід українських військ з глухої оборони і проведення певних наступальних дій. А, крім того, заявив, що не можна виключати нового наступу Росії з Білорусі після спільних російсько-білоруських навчань, які відбудуться у вересні.
Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко розповів Главреду, що найближчим часом може відбуватися на фронті, чи наважиться Росія повторити наступ з Білорусі, як змінилася тактика ракетно-дронових ударів РФ, і чому тепер дві стіни не врятують, які неприємні сюрпризи готують ворогу українські війська, а також як війна в Ірані скоротила можливість Росії воювати і які проблеми створила для окупаційних військ.
Коли генерал Сирський говорить про вихід наших військ з глухої оборони, про що, власне, йдеться – про підготовку до масштабного наступу чи локальні контрнаступальні дії?
Зараз йдеться про контратакуючі дії, навіть не контрнаступальні. Такі дії ми можемо здійснювати в декількох локаціях. Поки що. Передусім у Сумській області, де ми вже перейшли до контратакуючих дій. У Сумській області ще не стабілізувалася лінія бойового зіткнення, вона досить рухлива, але зона контролю російських окупантів на півночі від Сум не розширюється так, як раніше.
При цьому Сили оборони України, наприклад, 225 ОШБ, вибили росіян з Андріївки, і зараз цей населений пункт перебуває під нашим контролем. А оскільки окупантів вибито з Андріївки, то можливе й подальше розширення підконтрольної нам території та просування далі, ближче до кордону з Російською Федерацією. Тож тут дійсно можуть відбуватися системні контратаки.
Такі дії цілком можливі ще на декількох ділянках, але не буду це анонсувати. Така можливість у нас є, і вона може бути реалізована.
Втім, по більшості ділянок фронту щонайменше до кінця літа системних контратакуючих або контрнаступальних дій я не очікую, оскільки не бачу такої можливості. На Покровському, Костянтинівському та Новопавлівському напрямках, а також на Лимано-Куп’янській осі я не бачу передумов для початку наших контратак або контрнаступу. Тому щонайменше до кінця літньої наступальної кампанії російських окупантів може відбуватися підготовка та створення умов для можливих дій наших військ в осінньо-зимовий період. Але точно не йдеться про щось глобальне і масштабне, що може розпочатися вже зараз.
Чи можливі, на вашу думку, несподіванки від ЗСУ на території Росії або Білорусі? А те, що Україна вміє влаштовувати сюрпризи ворогу, довела зокрема блискуча операція СБУ «Павутина». Тобто чи можливі несподіванки на території ворога?
Цілком можливі. Ми ніколи не відмовляємося від проведення таких дій на території противника, тому що для нас це корисно і важливо, не дивлячись на критику Курської операції. Довкола Курської операції утворився і зберігався майже півроку певний інформаційний вакуум, коли ніхто не пояснював, чому ці дії критикуються, чому це погано, щоправда, ніхто також не пояснював, чому це добре для нас. Хоча було очевидно, що наші дії на Курщині не були частиною ефемерного плану обміняти Курську область на певні українські території.
Насправді Курська операція відтермінувала вторгнення в Сумську область. Тобто ми мали можливість обмеженим контингентом, причому дуже обмеженим і набагато меншим, ніж у російських окупантів, провести операцію, яка відтермінувала розгортання бойових дій на Сумщині.
До того ж ми створили зону сковування на території Російської Федерації площею 1300 кв км. Росіяни були змушені приділяти увагу цій зоні, витрачаючи ресурс на власній території, а згодом і закликаючи північних корейців, щоби вони допомогли розібратися з цим. Це був перший дзвіночок про те, що Росія не може впоратися власним людським ресурсом.
На той момент, коли розпочалася Курська операція, загальна чисельність російського угруповання, задіяного у війні проти України, складала майже 680 тисяч особового складу. Але цього виявилося недостатньо, щоб протидіяти українським військам у Курській області.
Тому будь-які подібні Курській операції, що матимуть схожий ефект, будуть корисними для нас. Причому йдеться про операції не тільки на території РФ.
Поки що Білорусь не дає нам приводів для початку такої операції на її території. Якщо з білоруської території буде реалізована певна загроза, у нас будуть підстави розпочати операцію там. Поки що таких підстав немає.
Така сама ситуація і з Придністров’ям у Молдові. Звідти є загроза для нас, і ми були би тільки за те, щоб зачистити Придністров’я, але має з’явитися причина, привід задіяти наші війська, а також потрібен відповідний запит від Кишиніва.
Тож для початку операції на білоруській території потрібен привід. Зараз не 2022 рік. Хіба що Лукашенко щось утне. А він цього не зробить, бо діє зважено, навіть намагається налагодити стосунки зі Сполученими Штатами та вибити собі певні преференції, демонструє відкритість та лояльність до адміністрації 47-го президента США. Хоча було б дуже цікаво, якби під час візиту Кіта Келлога до Мінська Україна розпочала операцію на території Білорусі, дійшла б до Мінська і привезла би Келлога до доньки в Київ. Це був би номер.
Отже, я вважаю такі операції на території Росії чи Білорусі цілком можливими.
Наскільки ймовірним, за вашими оцінками, є спроба нового наступу росіян з території Білорусі восени? І що може стати їхньою ціллю – створення буферної зони на Чернігівщині та півночі Київщини чи знову «Київ за три дні»?
Треба спостерігати, який російський контингент накопичується на території Білорусі. Те, що Білорусь була, є і буде зоною небезпеки для України, є фактом. Допоки Лукашенко при владі, допоки Білорусь продовжує залишатися залежною від Росії, і допоки на білоруській території перебуває російський контингент, нехай зараз і незначний – близько 2 тисяч особового складу, Білорусь буде потенційною загрозою для нас.
У потенційної загрози завжди є певний рівень, як у американців – код жовтий, код червоний, код синій, код зелений тощо. Рівень загрози з боку Білорусі зараз для нас жовтий. Тому що загроза є, але вона не настільки критично велика, щоб остерігатися спроби захоплення Києва 2.0. Оскільки ворожого контингенту відповідної чисельності на білоруській території немає. Будемо спостерігати, як змінюватиметься накопичення особового складу й техніки російських військ під час спільних російсько-білоруських військових навчань «Захід-2025», і в залежності від цього зможемо робити відповідні висновки.
Створити буферну зону на півночі України російським окупаційним військам буде дуже складно. Для цього Росії знадобиться контингент чисельністю 40-50 тисяч осіб. Якщо говорити про наступ на Київ 2.0 чи вихід на інший обласний центр та початковий етап операції задля його захоплення у форматі міських боїв, ворогу знадобиться контингент чисельністю близько 150 тисяч. Чи зможуть вони таку кількість розмістити в Білорусі – у мене є величезні сумніви. У 2022 році вони якось розмістили 40 тисяч і почали наступ на Київ, і ми знаємо, чим усе це за місяць закінчилося.
Для проведення прикордонної операції, як, наприклад, у Сумській області або на півночі Харківщини, поблизу Вовчанська і Липців, Росії буде достатньо 40-60 тисяч. Але все одно російські війська дуже швидко «здуються», як і в Сумській області. Зараз угруповання росіян там налічує майже 60 тисяч особового складу, але їхні результати там далеко не феєричні. У нас лунало багато істеричних заяв з цього приводу, але на Сумщині не відбувається нічого катастрофічного, й немає загрози окупації Сум чи Сумської області. Там тривають прикордонні бойові дії, і російські окупаційні війська вже починають втрачати захоплені території.
Взагалі, в Білорусі почалася певна цікава активність, зокрема, Келлог побував там із візитом, про що ви згадували, Лукашенко раптом випустив Тихановського з в’язниці. Про що, на вашу думку, все це свідчить, які процеси там можуть готуватися чи визрівати? Чи поки що немає підстав робити бодай якісь позитивні для нас висновки?
Немає жодних позитивних висновків. Навіть після звільнення Тихановського. У Білорусі просто випустили з тюрми «опозицію», яку обробляли роками і яка й до ув’язнення не була справжньою опозицією.
Давайте говорити відверто: білоруська опозиція, зокрема Тихановський, Бабарико та інші, діяла на гроші росіян, наприклад, Газпромбанку. Просто давайте повернемося в 2020 рік і подивимося, на що існувала вся ця «опозиція». У кого свого часу брав інтерв’ю Тихановський? У патріарха Кіріла! А як так сталося, що той, хто був весільним оператором, раптом став таким крутим, що потрапив до генерала ФСБ Кіріла?
Тож це була не повноцінна справжня опозиція, а ангажована. І зараз Лукашенко просто випустив ангажовану опозицію, яку обробляли всі ці роки у білоруських тюрмах.
Я зараз не виправдовую Лукашенка, а хочу пояснити, що там такий жабогадюкінг, що аплодувати немає чому. Просто звільнили агентів Кремля, які працювали в Білорусі проти Лукашенка, а той їх гнобив. Тобто – жабогадюкінг.
Цей жабогадюкінг може працювати не на користь нам, тому що білоруська «опозиція» – це майже ті самі яйця, тільки з іншого боку, що й російська опозиція. Ми чудово знаємо російських опозиціонерів, які продовжують жити недоімперськими амбіціями та жагою реваншизму. У Білорусі дещо інший розклад. Так, білоруська опозиція може розповідати, що Крим – український, але нехай би її представники спробували сказати інакше, їх би з Польщі погнали. Куди вони поїдуть, до Вірменії? Де краще жити – в Єревані чи Кракові? От і вся відмінність між тим, що вони говорять, і тим, що думають насправді.
З чим пов’язані нинішні дії Лукашенка. По-перше, він намагається виглядати сільським хлопом і косити під дурачка, але насправді він і близько не такий. Бути диктатором і очолювати тоталітарний режим стільки років, скільки це вдається Лукашенку, не кожен зможе, тож уже це свідчить про те, що він – не дурачок.
По-друге, Лукашенко дуже добре розуміє тенденції, які відбуваються в світі. З Байденом він чомусь не знайшов спільної мови, а з Трампом знайшов, навіть Кіт Келлог до Білорусі приїхав. До речі, під час першої каденції Дональда Трампа до Мінська вперше за довгий час приїжджав держсекретар США Майк Помпео, і це був майже історичний візит. Лукашенко знає, як підійти до Дональда Трампа, лояльного по відношенню до диктаторів і тоталітарних режимів, знає, як знайти з ним спільну мову.
Тож усі ці дії зі звільненням опозиції виключно для того, щоб отримати ще більшу лояльність від Трампа. І це на тлі того, що Росія втрачає свої позиції, демонструє слабкість своїм партнерами, зокрема Ірану та Північній Кореї. Хіба Росія чимось допомогла Ірану? Я хотів би бачити реакцію Путіна, його обличчя, коли буде нейтралізований Алі Хаменеї, якщо це станеться. Певно, Путін до кінця свого життя не буде вилазити з бункера після цього.
Лукашенко відчуває слабкість Росії і бачить втрату нею позицій. Також він бачить, що США роблять з Іраном. Одразу зазначу, що США не зроблять з Росією того, що роблять з Іраном. Тому Лукашенко намагається всістися п’ятою точкою на двох стільцях – не дратуючи Росію, щось отримувати від адміністрації начебто ворожої для РФ країни.
Хоча в РФ уже півроку розповідають, який Дональд Фредович класний проросійський американський президент. І дуже важко буде звинуватити Лукашенка в тому, що він зраджує Путіна, адже Трамп начебто є другом Путіна, з яким у них настільки романтичні відносини, що під час телефонних розмов вони торгуються, хто першим покладе слухавку.
Тож Лукашенко обрав дуже хитрий вектор розвитку, але він не на користь білорусам. Адже якщо цей сценарій зіграє, Лукашенко зможе ще певний час утриматися при владі – не рік, не два, а набагато довше.
Навіщо Сполученим Штатам Білорусь і Лукашенко? Окрім симпатії Трампа до диктаторів, які в американців мотиви?
Звільнення білоруської опозиції в уяві Трампа доповнює його статус миротворця і дозволяє йому сказати, що він зробив те, чого не зробив Байден.
У Трампа, як у будь-якої латентно авторитарної людини, чимало комплексів. Один із комплексів Трампа – це Джозеф Байден: Трамп хоче все робити краще, ніж Байден, але йому не дуже вдається. Однак демонстрація того, що звільнені «заручники», які залишалися в ув’язненні за адміністрації Байдена, хоча й були спроби тиску на Лукашенка, начебто суттєво. Кіт Келлог приїхав до Мінська – от вам уже й дюжина звільнених білоруських «опозиціонерів».
Тож передусім це є продовження змагання з Байденом, який, мабуть, уже й не розуміє, що довкола нього відбувається. А Трамп усе ще з ним змагається.
Крім усього іншого, це є свідченням того, що на зовнішньополітичній арені Трамп може домовлятися з авторитарними режимами, і наступним може стати Кім Чен Ин. Взагалі не здивуюся такому.
Повернемося до дій Росії щодо України, але не тільки на фронті. Чому, на вашу думку, почастішали масовані атаки Росії на Київ, причому вони стали більш кривавими, і частішими стали влучання в житлові будинки? Наскільки тривалою може бути ця тенденція дуже масованих обстрілів і регулярних уражень житлової забудови?
Постійною, тенденція буде постійною. Зараз росіяни змінюють тактику ударів і роблять їх більш концентрованими. Час від часу вони обирають певне місто і на ньому концентрують основний наліт дронів-камікадзе.
До речі, ракетні удари не почастішали, зберігається середньостатистичний показник. А от кількість нальотів дронів-камікадзе і пародій на них – «Гербер», тобто дронів-приманок, справді збільшилася. Росія зараз виробляє на добу 90 дронів-камікадзе Shahed-136 і приблизно стільки ж дронів-приманок «Гербера». Тобто за добу Росія може здійснити наліт 150-180 дронами комбінованого типу.
Росіяни обирають окреме місто, яке концентровано атакують приблизно через три-чотири дні накопичення. Не щодня прилітає 150-180 дронів – є дні, коли запускається менше 50 одиниць. Тобто відбувається процес накопичення, а потім, через три-чотири доби, запускається 350-400 дронів. А по окремому місту прямує, наприклад, 170 дронів. При цьому завдається удар і по іншому місту, яке відволікає увагу. Наприклад, якщо основний удар завдається по Києву, то Одеса може відволікати увагу. Наприклад, так було під час нальоту 17 червня.
Цілями для концентрованого удару дронами стають і інші міста, не тільки Київ: Кременчук, Харків, Суми тощо. І такі атаки й надалі відбуватимуться кожні три-чотири дні. Київ, на мою думку, буде щотижня під таким масованим ударом. Росія планує кошмарити Київ системно, щотижня. Це і є терор цивільного населення, морально-психологічний тиск та один із елементів, який завжди супроводжує російські наступальні кампанії та вторгнення.
Ми це бачили і в 2022, і в 2023 роках, і далі. От тільки на початку масштабного вторгнення були в основному ракетні удари. Згадайте, як 90 Х-101 і Х-555 прилітало по Києву. А тепер удари завдаються саме дронами.
Інший момент. Зараз майже всі Shahed-136 мають бойову частину 90 кг – це збільшена бойова частина, що фактично дорівнює авіабомбі ФАБ-250. Тобто такі нальоти дронів – це, по суті, килимове бомбардування. Коли Росія розпочинала повномасштабне вторгнення в Україну, вона проводила килимові бомбардування наших міст. Тоді росіяни думали, що наша ППО повністю придушена, але дуже швидко це закінчилося втратами Су-34. Втім, Росія й досі прагне здійснювати килимові бомбардування, тому що це основний метод терору проти цивільних. І росіяни зараз використовують Shahed-136 як заміну бомб ФАБ-250, за потужністю вони майже однакові. Кожен такий концентрований удар – це якраз килимове бомбардування, яке могло б здійснюватися чотирма-п’ятьома Су-34.
Це масований наліт, метою якого є вбивство цивільного населення. Ракети, до речі, росіяни також використовують саме для цього, наприклад, касетні бойові частини. Навіщо, якщо Росія хоче знищити певний військово-промисловий комплекс, якесь підприємство (як Путін розповідав, що багатоповерхівка є об’єктом ВПК), вона використовує касетні бойові частини? Адже для знищення підприємства або заводу використовуються фугасні бойові частини задля високоточного ураження, але не касетні, які пошкодять, але не зруйнують це підприємство. Касетна бойова частина використовується в місті для того, щоб завдати максимальне ураження по площі, через що загинуть цивільні.
Отже, це черговий етап терору проти цивільного населення, щоб воно під цим тиском змушувало українську владу йти на домовленості з Росією на ультимативних умовах Москви. Мета тільки така.
Тому зараз дуже важливо, щоб громадяни України були максимально пильними та відповідальними, бо найцінніше – це наше життя. Тому – бомбосховище, метро і підвали, в якому б стані вони не були. Коли шахед прилітає в квартиру, краще перебувати у підвалі, нехай він і смердить, але при цьому залишитися живим. А не стояти біля вікна, спостерігаючи, як до тебе наближається фатум зі швидкістю 150 км/год.
Я вже давно говорю про те, що після того, як у дронів-камікадзе Shahed-136 з’явилися бойові частини 90 кг, правило двох стін не працює. Тому не допоможе сховатися у ванній, хіба що у вас сім кімнат у квартирі, і квартира як лабіринт. А так, дві стіни не врятують. Врятувати може загальний коридор, якщо поблизу немає метро, бомбосховища та підвалу.
Згадайте недавній удар по житловому будинку в Києві, де повністю було зруйновано секцію: якщо придивитися до тих кадрів, можна побачити, що зруйновані саме квартири, а кухні та ванни зруйновані наполовину. А за кухнями та ванними – загальний коридор. Якби люди під час удару перебували не квартирах, а хоча б у коридорі, вони б врятували своє життя.
Так, я розумію, що це складно, що це безсонні ночі, але ми все-таки говоримо про життя. У росіян зараз лише одна задача – вбивати українців, це геноцид українців. Наші захисники роблять усе, щоб ми виживали в тилу. Вони на лінії зіткнення 24/7 перебувають у пекельних умовах і роблять усе, щоб ми жили. Тому й ми зі свого боку мусимо робити все, щоб вижити в цих умовах, як би складно нам не було. Там, на передовій, набагато складніше.
Якщо взяти до уваги дії противника на фронті, потужний ракетно-дроновий терор і чергову порцію заяв Путіна на Петербурзькому економічному форумі про Україну, зокрема, про те, що «все, куди ступив чобіт російського солдата, то їхнє», а також наші наміри щодо наступальних дій, на вашу думку, чи можна говорити, що про перемир’я та припинення вогню найближчим часом можна забути, про це вже не йдеться?
Так, перемир’я точно не буде. Це було зрозуміло та очевидно. Це були фантазії Трампа про мир та якусь угоду. Хоча насправді має бути мирний договір, а не угода (deal).
Путін готовий і буде воювати далі, не дивлячись на те, які в нього є проблеми. А проблем у нього дуже багато. Путін зараз маскує проблеми своєю бравадою.
Ми повинні раціонально оцінювати ворога: у Росії є потенціал. Вона виснажена, вкрай виснажена, але потенціал і досі є. Росія виснажена по техніці, показниках механізованої компоненти, їй не вистачає зброї, артилерії, боєприпасів, але у неї багато «м’яса». Людського ресурсу в РФ набагато більше, ніж у нас.
Тому наша задача – концентруватися на підвищенні рівня втрат супротивника. Як я зазначав, щонайменше до кінця літа ми не зможемо перейти до масштабних контрнаступальних дій, після літа – також сумніваюся. Нашою задачею на 2024 рік було виснаження ворога, його механізованої компоненти, і ми цю задачу виконали. Зараз наша задача – виснажити людський ресурс Росії, і вона поки що не виконана, ми в процесі.
При цьому наш заокеанський партнер не демонструє готовності допомагати Україні, і ніякої допомоги від США не буде. Слід бути реалістами, такої допомоги, як за Байдена, за Трампа не буде. Повинна бути реальна політика, реальні взаємовідносини. США, а точніше Трамп – нам зараз не партнер. У Конгресі та Сенаті багато хто підтримує Україну, а Трамп – це не наш хлопець. Це слід усвідомити і нічого від нього не очікувати. Але навіть за нинішніх умов ми можемо й надалі виснажувати Росію. І це наша основна задача.
Які наслідки для Росії та її здатності воювати буде мати війна Ізраїлю і США проти Ірану? Адже, з одного боку, через загострення на Близькому Сході почали зростати ціни на нафту, що підживлює російський бюджет війна, а з іншого – Іран є союзником Росії, якого зараз рішуче добивають, так чи інакше послаблюючи «вісь зла».
За час ізраїльської операції «Нація як лев» Іран запустив по території Ізраїлю близько тисячі дронів-камікадзе різного типу: Shahed-136, Shahed-131, Arash-2 тощо. За той самий час Росія по Україні запустила більше ніж 1700 дронів. Ось різниця потенціалу.
Таке враження, що Іран навіть не накопичував ресурс і все продавав Росії. І зараз Іран опинився в ситуації, коли відповідати Ізраїлю навіть таким дешевим елементом він уже не може. Тим більше, завод в Ісфагані, який виробляв шахеди, знищений. Навіть попри те, що готова продукція Іраном Росії вже не передавалася, але РФ досі лишалася залежною від Ірану по деяких частинах і комплектуючих.
Крім того, Іран Росії передавав не тільки Shahed-136. Іран до останнього залишався постійним постачальником Росії розвідувально-ударних дронів Mohajer-6, меншого дрону Shahed-131, авіабомб Qaem-5, шоломів NIJ II, бронежилетів Rouin-3, протитанкових ракетних комплексів Dehlavien. Окрім усього іншого, для ствольної артилерії Іран постачав велику номенклатуру боєприпасів: 203, 152, 130, 122 калібру, реактивні 122 калібру, міномети 120-го, танкові постріли 125-го калібру. Все це йшло з Ірану. Думаю, що зараз усе це не буде надходити до Росії так, як раніше. Із цим у РФ уже будуть проблеми. Тому що Іран буде накопичувати і берегти все це для себе. Тож на Росії, на її спроможності і можливості воювати загострення на Близькому Сході позначиться, нехай і не масштабно.
Щодо цін на нафту – все залежатиме від того, як Європа відреагує на пропозицію щодо обмеження цін на російську нафту марок «Сокол» та Urals. Якщо ціна на російську нафту залишиться на рівні 40-45 доларів за барель, або взагалі, як закликає Зеленський, знизиться до 30 доларів (хоча європейці на це не підуть, ми вже бачимо, що до цього не готові), то нам байдуже, якою буде ціна на нафту у світі. Головне – щоб на російську нафту вона лишалася низькою. Тоді продавати нафту Росії буде нерентабельно, і вона буде використовувати свій контрабандний, тобто тіньовий флот.
Чи здатен Трамп продемонструвати і щодо РФ таку саму рішучість, як і щодо Ірану? Нехай не через бажання допомогти Україні, а через бажання послабити Китай і позбавити його союзників.
Росія – не союзник Китаю, а його сировинний придаток. Дії Китаю нам не користь. По суті, Китай зараз поглинає Росію своєю допомогою – це васалізація.
А от що зробить Дональд-«два тижні» Трамп – за два тижні побачимо. Якщо не побачимо, то зачекаємо ще два тижні. І так до нескінченості.
До кінця року Трамп навряд чи вжиє якісь такі заходи щодо Росії, після яких ми скажемо, що саме цього чекали. Трамп може це зробити тільки під тиском Конгресу та Сенату, тільки під тиском внутрішньополітичної ситуації в США. Але Трамп цього ніколи не зробить добровільно або під зовнішнім тиском або європейських партнерів, або наших дипломатів. Тому треба активізувати внутрішні політичні сили в США, щоб вони змусили Трампа не бути Дональдом-«два тижні», а бути Дональдом-«зараз я вам покажу».
Тобто ближче до виборів Конгресу США можна чекати зміни позиції Трампа щодо Росії.
Цілком можливо. Особливо з урахуванням того, що республіканці зараз втрачають багато електоральних балів та електоральної підтримки. І все це відбувається саме через Дональда Трампа.
Коваленко Олександр народився 15 грудня 1981 року в Одесі. Закінчив Одеську Академію зв'язку ім. Попова. З 2014 року бере активну участь у протидії агресії Росії проти України. Військово-політичний оглядач групи "Інформаційний опір". Провідний експерт Українського Центру дослідження проблем безпеки. Український політичний і економічний блогер під ніком "Злий одесит".