Запорізький напрямок тривалий час залишається однією з найгарячіших ділянок фронту. Війська РФ намагаються просуватися, а саме місто постійно зазнає найжорстокіших ударів. Однак не виключено, що Запоріжжю загрожує й нове випробування. Командир 1-го окремого штурмового полку Дмитро Філатов заявляв, що вже взимку до міста можуть проникнути російські піхотні групи, і ймовірність такого сценарію дуже висока.
Військовий експерт, полковник запасу Олег Жданов розповів Главреду, чи зайдуть російські війська до Запоріжжя, що чекає на місто восени та взимку, як мобілізація в Росії змінить розклад сил на полі бою, а також назвав оптимістичний і песимістичний сценарії розвитку війни.
Наскільки, на вашу думку, велика загроза появи російських піхотних груп у Запоріжжі? На чому ґрунтуються такі песимістичні прогнози, адже, судячи з карти Deepstate, війська РФ зараз знаходяться на відстані 20 км від міста, а їхня «равликова» швидкість просування відома?
Незважаючи на те, що піхотні групи російських військових, звичайно, просувалися на відстань до 10 км і навіть до 30 км, наприклад, у Лимані та Куп’янську, таке твердження в контексті Запоріжжя мені не зрозуміле – «зможуть зайти». Втім, російська розвідка та спецназ навіть сьогодні є в Запоріжжі, Дніпрі та інших населених пунктах. Невже хтось думає, що Росія наосліп обстрілює Запоріжжя ракетами та КАБами? Безумовно, ні: на місцях є навідники, коригувальники, які встановлюють маяки або передають координати. Розвідка завжди діє на тактичній глибині території противника, і це її хліб – наводити військові засоби на війська противника. Ми робимо те саме.
Тому я не бачу сенсу в такій заяві. Вона лише посіє паніку серед мешканців Запоріжжя, де людям і так вистачає приводів нервувати через постійні обстріли.
Російським військам не вдасться легко увійти до Запоріжжя, там просто немає такої можливості через річку Конку.
У найгіршому варіанті, який передбачає, що війська РФ захоплять Степногорськ і Приморськ, фронт пролягатиме вздовж Конки. Річка є природною перешкодою для проникнення піхотних груп, які могли б проникати в тил наших військ.
Крім того, говорячи про операцію «Вівальді», Білецький зазначав, що вона розпочалася з того, що наші війська зупинили проникнення піхоти противника. Відповідно, у Третього армійського корпусу є методика запобігання проникненню піхотних груп у наш тил. За словами Білецького, вже після зачистки тилу наші війська розпочали наступальні дії на окремих ділянках.
Було б корисно поширити досвід Третього армійського корпусу на інші ділянки фронту, щоб припиняти такі проникнення противника. Адже саме через це, в принципі, ми й втрачаємо позиції. Групи російських військових проникають до нас у тил на 3-5 км, накопичуються там і завдають ударів у тил та по флангах нашим військам, а також влаштовують засідки та диверсії на логістичних маршрутах. А це завдання цілком можна вирішити.
У будь-якому разі, проникнення піхотних груп противника до Запоріжжя та їхнє закріплення в місті просто нереальні. Так, Запоріжжя – це прифронтове місто, але концентрація наших військ там просто не дозволить росіянам закріпитися в цьому обласному центрі. Противнику знадобиться приблизно батальйон, щоб змогти закріпитися в Запоріжжі й протриматися хоча б кілька годин у повному оточенні та за відсутності логістики.
Тож це дуже й дуже малоймовірно, особливо якщо фронт не рухатиметься і залишатиметься статичним.
Що тоді чекає на Запоріжжя восени та взимку? І які цілі Росії щодо міста, якщо окупація, як ми вже з’ясували, їй не під силу?
Запоріжжя – ласий шматок для Путіна. Захоплення міста означатиме вихід російських військ на Дніпро та розширення російської присутності на річці. Тим більше, після спуску Каховського водосховища минуло вже чотири роки, тобто дно просохло, а це дозволяє рухатися на правий берег Дніпра.
Однак, судячи з напруження сил і засобів росіян на фронті, а також накопичення резервів, головним завданням Росії на цей період є захоплення Донецької області. Як не крути, Путіну потрібно заявити про досягнення бодай якоїсь політичної мети, а однією з перших цілей завжди називалося захоплення Донбасу. Захопивши Донецьку область повністю, Путін міг би сказати: «Ми перемогли, тому поки що призупиняємо “СВО”», або «Ми перемагаємо, тому продовжуємо наступати, тому всі бігом до військкомату».
Російське командування вважає повне захоплення Донеччини більш досяжною метою, ніж прорив у Запоріжжя.
Втім, це не означає, що Запоріжжю буде легше. Російські окупаційні війська діятимуть за своїм шаблоном, тобто намагатимуться захопити місто, просто зрівнюючи його з землею. Це зараз відбувається з Краматорськом, Слов’янськом, Херсоном, Сумами, Харковом і Костянтинівкою. Тож росіяни завдаватимуть вогневих ударів по Запоріжжю стільки, скільки у РФ вистачить можливостей. Вони вважають, що чим більше вони руйнують, тим менше у нас шансів утримати руїни, які залишаться.
До речі, на Запорізькому напрямку єдиний шлях, який намагаються продавлювати російські війська, – це Гуляйпільський оперативний напрямок. А ось щодо Оріхівського напрямку навіть Z-воєнкори визнають, що це – укріпрайон. Скільки б Росія не намагалася, вона не може його взяти, навіть попри те, що до Оріхова добігають деякі «прапоровтики» – росіяни, які намагаються встромляти триколор хоча б на околицях міста. Але не більше того. А ось Гуляйпільський напрямок росіяни розраховують прорвати в бік Комишувахи й далі. Хоча в серпні-вересні кількість наступальних дій російських військ зменшилася вдвічі.
Якщо Росія проведе мобілізацію, як зміниться ситуація до нового року? Зокрема, чи побільшає ударів, спроб наступу?
З одного боку, якщо Росія мобілізує до півмільйона осіб, то теоретично це може змінити ситуацію на полі бою, і нам стане важче тримати оборону, відбиваючись від такої маси людей. А з іншого – я дуже хочу подивитися, як РФ набере хоча б 300 осіб.
Адже в Росії через можливе посилення мобілізації панують панічні настрої, і розвідка це підтверджує. Усі російські політики – від Путіна й до місцевих царків – хором запевняють росіян, що ніякої мобілізації не буде. Бо в Росії станеться соціальний вибух, якщо сказати, що буде мобілізація. Тоді на Росію чекає класичний «російський бунт, безглуздий і нещадний». А Путін боїться цього найбільше.
Як поведеться російське населення, коли почнуться облави, – подивимося.
Інший важливий момент. Наші командири зазначають, що якість російської піхоти на сьогоднішній день дуже суттєво знизилася. Це вже не та піхота, яка була навіть два роки тому: це інші солдати, з іншим рівнем мотивації. А якщо в російській армії з’являться «бусифіковані», то якість особового складу буде набагато гіршою, ніж зараз.
Тож навіть збільшення чисельності російської армії не допоможе і не переламає ситуацію на полі бою на її користь.
Крім того, навіть якщо в РФ наберуть піхоту й сформують маршові роти, то де брати техніку? Один приклад: 50 тисяч артилерійських систем виведені з ладу. А запаси Радянського Союзу оцінювалися в 30-40 тисяч одиниць. Тобто Росія вигребла все, навіть іржаві стволи, які були на зберіганні. Поставки з Північної Кореї надходять, але вони не настільки масові, щоб укомплектувати російську артилерію. Сьогодні російська «арта» фізично не може випустити більше 3 тисяч пострілів на добу – немає чим: бракує і снарядів, і артилерійських систем.
Адже та сама історія з танками, бойовими броньованими машинами тощо. І їхнє виробництво вкрай незначне. РФ може зібрати до батальйону танків на рік і, можливо, стільки ж відновити. Але це крапля в морі для того фронту, який доводиться утримувати.
Буквально днями Z-воєнкори здійняли галас на болотах, тому що в день, коли влучили по Московському НПЗ у Капотні, Герасимов отримав від Кремля розпорядження терміново перекинути до Москви все паливо, яке вони накопичували на осінній наступ. І це черговий прояв страхів Путіна: він боїться, що черги на заправках у Москві спровокують соціальну напругу та протести. А це означає, що танки не буде чим заправляти, і на фронті знову з’являться ліміти. Каністра на танк – це просто «сльози» для танка.
Якщо Росія та російська армія сьогодні перебувають у такому жалюгідному стані – і в плані людських ресурсів, і в плані техніки, і в плані палива, то з чим тоді пов’язані очікування нападу РФ на Європу? Адже європейські країни готуються до цього як ніколи. Чим Росія воюватиме з НАТО, якщо не може вирішити завдання мінімум в Україні – захопити Донецьку область?
У цьому випадку Європа діє правильно: хочеш миру – готуйся до війни. Європейці нарешті згадали, що обороноздатність країни дуже важлива. Крім того, вони дуже бояться перемоги Путіна в Україні. Якщо Путін зламає нас і змусить Київ до капітуляції, навіть часткової, він поставить у стрій половину країни. У цьому випадку він оголосить, що Росія перемагає, тому треба йти далі й тиснути до кінця під гаслом 1944 року «Розгромимо нацистів у їхньому лігві. На Берлін!».
Так, у Путіна сьогодні немає сил і засобів, щоб наступати на країни НАТО. Хоча на фінському кордоні триває підготовка Ленінградського військового округу, а округ – це наступальна структура. Там вони будують величезну матеріальну базу для півмільйонного угруповання військ. Коли її наберуть – незрозуміло. Однак казармово-житловий фонд і матеріальна база там створюються.
Крім того, цілком можлива операція під чужим прапором, яка буде дуже короткою. Росії не потрібно захоплювати чиюсь територію – їй достатньо зайти, наробити галасу, перестріляти купу людей, усе підірвати-підпалити й піти. Російські війська цілком можуть увійти до Естонії під естонським прапором як «національно-визвольний рух проти західного гніту, який бореться за права російськомовного населення». І нібито це буде не Росія, адже прапор і форма Естонії.
Внаслідок таких подій НАТО розвалиться, а слідом за ним може розвалитися й Євросоюз. Члени Альянсу розпочнуть консультації щодо статті 4 Статуту НАТО, під час яких перегризуть один одному горлянки: як реагувати, хто піде воювати, хто надасть війська, хто виділить кошти.
Зараз у Литві дислокується бригада Бундесверу, а до того там був танковий батальйон. Литва попросила Мерца розгорнути батальйон до бригади на постійній основі. При цьому в Естонії дислокуються американські війська. Якщо відбудеться вторгнення під чужим прапором на територію однієї з цих країн, що робитимуть іноземні війська? Замкнуться в казармах? Піднімуть білий прапор і скажуть, що не беруть участі? Чи почнуть бойові дії? А тоді це буде війна, НАТО вступить у війну.
Ось чого боїться Європа! А Путін рано чи пізно це зробить, якщо нам не дадуть можливості тут зламати йому роги й поставити на місце.
Ви сказали, що в Європі зараз дуже бояться поразки України у війні. Уточніть, будь ласка, які є передумови для такого сценарію? Що дає привід думати, що Україна може програти війну?
Ми самі себе заганяємо в цей кут. Передусім коли заграємо з Трампом, обіцяючи йому якісь «бонуси». Ви думаєте, Трамп тиснутиме на Путіна, щоб той пішов на компроміс? Ні, він тиснутиме на нас і схилятиме нас до компромісу. Трамп – не на нашому боці барикад, він грає на користь Росії й ніколи не тиснутиме на Путіна.
Простий приклад – енергетичне перемир’я. На які об’єкти воно поширюватиметься? Чи будуть при цьому наносити удари по Харкову та Сумах, Запоріжжю та Дніпру, а також Херсону, тобто по прифронтових містах? Звичайно, будуть. Тоді для кого діятиме таке перемир’я? Для Одеси та Києва? Це не буде перемир’ям, якщо частина країни, як і раніше, сидітиме в блекауті або без тепла чи води.
Інший приклад – зернове перемир’я. Гаразд, ми не будемо обстрілювати судна, які прямують до російських портів. А судна, які виходять із наших портів або заходять у них, наприклад, у Маріуполь, Бердянськ, порти Криму? Це наша територія, і що, ми не будемо по ній бити?
Тож усі ці перемир’я – це балачки для бідних. Тому Європа постійно наполягає на тому, що вона має бути присутньою за столом переговорів. А Трамп і Путін роблять усе, щоб виключити Європу з цього переговорного процесу, щоб швидше й легше зламати нас.
Крім того, днями Сібіга заявив, що Україна згодна на негайне повне й беззастережне припинення вогню та перехід до дипломатії. Ми відмовляємося від збройної боротьби за наші території? Ось і все. Ми з Росією будемо розмовляти тисячу років – нескінченно. Як сказав головний дипломат Китаю ще у 2023 році, коли були перші спроби розпочати переговори, що головне – почати, а далі це може тривати нескінченно.
Путін сподівається захопити Донецьку область до кінця року, а Герасимов просить термін до квітня. Та й риторика Москви змінилася: за словами Лаврова, навіть якщо переговори почнуться, жодного припинення вогню з боку Росії не буде, її війська продовжуватимуть виконувати завдання «СВО». У РФ побоюються, що в разі припинення вогню можуть з’явитися миротворці, третя сторона – Європа чи США. Втім, Штати не втручатимуться: вони не хочуть воювати за Європу, Трамп на боці Путіна. А європейців Путін попередив, коли сказав, що поява європейських миротворців в Україні буде розцінена Москвою як оголошення війни Росії.
Хіба не можуть заяви Києва про готовність прямо зараз припинити вогонь бути лише дипломатичною грою? Адже, як виявилося, ті самі удари по російських НПЗ – це реальний козир, який багато на що впливає. Чи готові ми відмовитися від цього дієвого важеля тиску?
Безумовно, це дипломатична гра, але вона дуже небезпечна. Просто з боку ця гра виглядає так, ніби жонглер підкидає палаючі смолоскипи, стоячи на бочці з порохом. Раптом Путін спіткнеться, розіб’є лоб, а його наступник вийде і скаже, що Росія згодна на припинення вогню та переговори. І почнеться нескінченна метушня щодо того, чиї ж це будуть території.
А чи є у нас варіант не вести гру на межі фолу?
Є. Євросоюз готовий нам допомагати. Наприклад, Урсула фон дер Ляєн на зустрічі із Зеленським у Нью-Йорку сказала, що до кінця року Україна має ще 37 мільярдів євро на оборону та підтримку держави, плюс додатковий оборонний пакет для України. Але – реформи вперед. Тож тут проблема виключно в нас самих.
Крім того, очевидно, що Трамп грає не на нашу користь, з ним ми «каші не зваримо». Штати не дають нам зброю. Продають, але не нам, а фонду при НАТО, дозволяючи передавати цю зброю третій стороні. А раптом завтра Трамп заборонить передавати зброю третій стороні.
Більше ніякої допомоги США нам не надають. Трамп лише тисне на Україну. Більше того, ми виявилися винними у високих цінах на пальне на американських заправках, тому що руйнуємо НПЗ у Росії. Російська нафта до американської не має жодного стосунку. Сьогодні США – постачальник нафти №1 на світовий ринок. Просто вони не хочуть наповнювати внутрішній ринок за три копійки й заробляють валюту на світовому нафтовому ринку. І Трампу сьогодні дуже вигідно підтримувати високу ціну на нафту, бо всі нафтові магнати США збагачуються. Ось і результат того, що відбувається в Ормузькій протоці. А винною виявилася Україна.
А Віткофф і Кушнер, які приїжджають сюди, – бізнесмени, їм глибоко наплювати на Україну та її інтереси. Вони не розуміють, чому ми заради перспективи міфічних інвестицій у розмірі трильйонів доларів не хочемо поступатися своїми територіями Росії.
Тож нам просто немає з ким розмовляти сьогодні в команді Трампа.
Та сама історія з ліцензіями на виробництво ракет для Patriot. Сам Зеленський визнав, що для запуску виробництва знадобиться рік-півтора. Але ж щойно виробництво буде налагоджено, по ньому прилетить «Іскандер», і на цьому все закінчиться.
Є комплекс «Корал» – розвивайте його. Є комплекс SAMP/T – домовляйтеся з Європою і створюйте антибалістичну ракету. Європа справді готова працювати, бо вона поруч із нами, не за океаном, і теж боїться. Тому європейці продадуть необхідне.
А Patriot, які ми почнемо виробляти через півтора року, нас не врятують, бо за півтора року такими темпами нас просто знищать.
Ракети для Patriot зараз були б для нас корисні. Але Трамп їх не дає. При цьому американські війська обстрілюють цими ракетами іранські «шахеди» на Близькому Сході, запускаючи по три ракети на один безпілотник, тому не дивно, що у них залишилося близько 600 ракет. І навіть ті 900 ракет, які замовила Саудівська Аравія, завод уже не може поставити і попередив, що поставка може бути відкладена. А якщо зараз американська армія запросить додаткові ракети, то саудівці взагалі пролетять.
Тому потрібно розвивати те, що вже є. Не можна гнатися за міфічними Patriot, які лише через півтора року ми зможемо почати збирати. Адже так ми залишимося з порожніми руками.
Як може змінитися фронт за осінь-зиму за оптимістичним і песимістичним прогнозом?
Оптимістичний сценарій передбачає, що з грошима проблем не буде, а «залізо» буде надходити на фронт безперебійно. Тоді до весни фронт точно стабілізується. При цьому я не кажу про контрнаступ. Можливо, десь ми проводитимемо контрнаступальні операції, але місцевого значення.
За песимістичного сценарію до весни ми можемо почати відступати швидше, ніж сьогодні. Якщо будуть затримки з грошима, будуть затримки з поставками озброєння, плюс внутрішньополітична ситуація в країні. За таких умов до весни ми будемо змушені розпочати переговори про припинення вогню та йти на поступки. І тоді до весни Росія може виконати своє завдання щодо повного захоплення Донецької області, однак мова йде не про військове захоплення, а про політичне. Адже як компромісний варіант розглядалася можливість виведення наших військ, створення вільної економічної зони під контролем третьої сторони. І ця третя сторона також гарантуватиме припинення вогню. США сюди не зайдуть, європейців Росія не пустить. А якщо сюди зайдуть казахи чи білоруси, для нас це буде катастрофою.
Питання не в тому, чи витримає армія. Війська витримають: за умови правильної організації та ведення бойових дій російських окупантів можна розгромити. Наочні приклади – Куп’янський та Лиманський оперативні напрямки. Навіть Константинівку росіяни не змогли взяти, їхній наступ зупинили, хоча ще в серпні ми боялися, що місто впаде. Ми дуже непогано вміємо вести вуличні бої, у таких боях ми сильніші за росіян, навіть попри їхню чисельну перевагу.
Немає безвихідних ситуацій. Потрібна політична воля, адже ухвалення антикорупційних законів відкриє шлюз для грошових потоків, а грошові потоки дадуть нам гарантії та постачання необхідної техніки й озброєння. Техніка та озброєння дадуть армії можливість спочатку стабілізувати фронт, а потім завдавати максимальної шкоди, перемалюючи армію супротивника. У цьому випадку запуститься «ефект доміно».
Олег Володимирович Жданов (30 березня 1966 року, Дрезден, НДР) – радянський і український військовий, полковник запасу ЗСУ, український військовий аналітик і відеоблогер. З 2016 року регулярно виступає не лише на українському телебаченні та в українській пресі, а й дає коментарі закордонним ЗМІ. У 2012 році відкрив власний канал на YouTube, на якому публікує відео з аналітикою бойових дій, пише Вікіпедія.