Адміністрація президента США Джо Байдена може готувати додаткові санкції щодо танкерного флоту Російської Федерації. За даними медіа, санкції можуть стосуватися як безпосередньо танкерів, так і осіб, які працюють у компаніях-посередниках.
В інтервʼю Главреду головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Геннадій Рябцев розповів, чи здатні нові санкції обвалити ціну російської нафти та як на доходах РФ позначиться посилення нафтовидобутку з боку США, яке обіцяє Трамп.
Які саме це можуть бути санкції на даному етапі та наскільки вони можуть покращити контроль за дотриманням уже чинних обмежень?
Потрібно спочатку дочекатися того, яким буде це посилення, тобто які заходи будуть вжиті Сполученими Штатами. Адже поки що немає конкретики в обіцянках, які ми всі чули.
Не виключено, що Сполучені Штати долучаться до дій Великої Британії, у підсанкційному списку якої вже близько ста суден, з яких понад 90 – танкери. Цим суднам заборонено заходити в порти, що перебувають під юрисдикцією британської співдружності, а також користуватися послугами, які надають ці порти, і послугами страхових та сервісних компаній.
Трамп говорив про те, що він хоче посилити видобуток і експорт американської нафти. Наскільки всі ці заходи допоможуть зменшити доходи Російської Федерації від нафти, якими зараз вона фактично фінансує війну проти України?
Кількість суден, які Російська Федерація використовує для транспортування нафти та нафтопродуктів, оцінюється у 800 одиниць. Велика Британія, яка запровадила найбільше санкцій, запровадила їх проти близько сотні суден, що становить лише одну восьму їх загальної кількості. Європейський Союз та Сполучені Штати ввели обмеження менш ніж проти п’яти десятків танкерів. За таких темпів запровадження санкцій вплив на доходи Росії буде мінімальним.
Більше того, більшість цих танкерів не заходять у європейські, американські чи британські порти і не користуються послугами їхніх страхових, банківських чи інших компаній.
Таким чином, лише обмеження щодо суден не можуть суттєво скоротити доходи Росії від експорту нафти й нафтопродуктів. Замість цього слід зосередитися на санкціях проти фінансових установ, через які проходять платежі російських компаній. У цьому контексті навіть погроза санкціями може мати значний ефект. Не секрет, що, наприклад, державні китайські банки вже уникають укладання контрактів, пов’язаних із оплатою за російську нафту.
Дивіться відео інтервʼю Геннадія Рябцева Главреду про нові санкції проти танкерного флоту РФ:
Цю роботу необхідно продовжувати. Також варто звернути увагу на рекомендації, які раніше щоквартально надавала група Єрмака-Макфола. На жаль, їхні пропозиції часто ігнорувалися, хоча вони були спрямовані на посилення ефективності санкцій.
Поки що маємо те, що маємо, тобто санкції працюють досить обмежено, а також проблемою є відсутність узгодженого підходу до санкцій. Європейський Союз, Велика Британія та Сполучені Штати запроваджують санкції окремо один від одного, дотримуючись власних національних інтересів і намагаючись уникнути шкоди для свого бізнесу. Через це ефективність таких заходів залишається обмеженою.
Що, на вашу думку, реально може обвалити ціну на російську нафту зараз? Чи це взагалі можливо в умовах навіть запровадження таких санкцій?
Ні, ці санкції неможливі. Знизити ціни на нафту у світі можна лише збільшенням її виробництва. Тобто, якщо, наприклад, Сполучені Штати підуть на зростання виробництва нафти, тобто видобутку і експорту, тоді це можливо. Тим більше, що, скоріше за все, в першому кварталі цього року буде ухвалено рішення про перегляд квот на видобуток нафти державами-членами угоди ОПЕК+.
Якщо Саудівська Аравія домовиться із США про збільшення видобутку нафтової сировини, це здатне знизити нафтові котирування до рівня 45-50 доларів за барель. Цей рівень є критичним для російської галузі, оскільки це фактично дорівнює собівартості видобутку і транспортування нафтової сировини для Росії.
До речі, чи вигідно таке зниження ціни самим країнам, таким як США або Саудівська Аравія?
Усе залежить від поставлених цілей. У короткостроковій перспективі це може бути вигідно, якщо мета — витіснення з ринку експортерів із високою собівартістю видобутку. Наприклад, якщо Саудівська Аравія та США захочуть переділити ринок і захопити більші частки, тоді це має сенс.
Однак у середньостроковій і довгостроковій перспективі це може бути невигідно, оскільки це знизить доходи навіть для тих країн, які ініціювали зниження ціни. Збільшення обсягу реалізації може тимчасово компенсувати падіння ціни, але обсяги продажів не зростатимуть нескінченно. У підсумку доходи будуть меншими, ніж зараз.
Саме тому рішення про збільшення квот на видобуток ОПЕК+ постійно відкладається. Спочатку це планувалося зробити в третьому кварталі минулого року, потім у четвертому, потім із 1 січня 2025 року. Зараз рішення перенесено на березень-квітень, а, можливо, цього взагалі не відбудеться. Країни рахують свої прибутки і не хочуть змінювати ситуацію, якщо нинішній рівень прибутку їх влаштовує.
На відміну від експортерів. Адже наразі на ринку спостерігається надлишок пропозиції нафтової сировини порівняно з попитом. Нинішні котирування підтримуються здебільшого через очікування фінансових спекулянтів, що Китай от-от почне закуповувати більше нафти. Однак Китай не буде цього роботи, тому що він швидко перебудовує транспортний сектор на електроенергію і поступово відмовляється від нафтопродуктів, що, навпаки, означає скорочення споживання нафтової сировини в найближчі роки.
Прогнози, що Індія або інші країни Південно-Східної Азії значно збільшать споживання нафти, також виглядають малоймовірними. У 2025 році очікується перевиробництво нафти на рівні 1 мільйона барелів на добу, що становить близько 1% загальносвітового споживання. Це не здається великим показником, але є суттєвим фактором для ринку.
Скорочення обсягів продажу російської нафти на світовому ринку наразі не вплине на цінову ситуацію. Раніше Росія могла шантажувати світ, погрожуючи припиненням експорту, але тепер така ситуація неможлива. Видобуток нафти зростає, тоді як споживання зменшується.
Відповідно, чи є у Сполучених Штатів загальна мета «підкосити» Росію за допомогою нафти?
Ні, такої мети немає, адже Росія для Сполучених Штатів знаходиться десь на третьому десятку пріоритетних завдань. США реалізують власну енергетичну стратегію, яка полягає в тому, щоб не лише забезпечувати себе енергоресурсами, а й стати державою номер один за їхнім експортом.
Для цього необхідно стимулювати учасників ринку, що і планує робити адміністрація Трампа. Вона збирається дозволити розробку нових родовищ вуглеводнів, зокрема на шельфі, на Алясці та на так званих індіанських територіях у резерваціях. Також передбачено спрощення видачі дозволів за канадським принципом «єдиного вікна», щоб стимулювати розвиток власного бізнесу.
Ця політика користується підтримкою, оскільки, на відміну від багатьох інших країн, у США нафтовий бізнес часто є сімейним – кількість компаній, залучених до видобутку нафти і газу, там обчислюється десятками тисяч. Наприклад, в Україні видобутком займається переважно «Укрнафта», «Укргазвидобування» і ще кілька приватних компаній. У Росії це «Роснефть», «Татнефть», «Башнефть», «Лукойл» і ще кілька великих компаній. А в США кількість видобувних компаній обчислюється десятками тисяч через створені умови для їхнього розвитку.
Плани адміністрації Трампа щодо підтримки нафтогазовидобутку, а також обслуговуючих і дослідницьких компаній сприймалися дуже позитивно. Натомість, коли адміністрація Байдена почала обмежувати можливості цих компаній, це викликало невдоволення в нафтодобувних штатах. Для американців це очевидно, тоді як за межами США не всі розуміють специфіку їхньої галузі.
Багато хто звик до моделі, за якої існує одна вертикально інтегрована компанія під контролем держави, як, наприклад, український «Нафтогаз». У США такого немає, і тому велика кількість зацікавлених сторін – як бізнесменів, так і фінансистів – працює над збільшенням видобутку вуглеводнів, впровадженням нових технологій і нарощуванням експорту для отримання вищих прибутків.
Геннадій Рябцев – директор спеціальних проєктів науково-технічного центру "Психея", експерт з державної політики в паливно-енергетичному комплексі, головний консультант у Національному інституті стратегічних досліджень, професор Києво-Могилянської школи врядування імені Андрія Мелешевича у Національному університеті "Києво-Могилянська академія". Доктор наук з державного управління, кандидат технічних наук, професор, державний службовець 6 рангу.