Путін піде ва-банк, коли буде загнаний у кут: Лакійчук - про загрозу ядерного удару РФ

Росіяни не ризикнуть здійснити випробувальний або бойовий пуск міжконтинентальної балістичної ракети без попередження США, переконаний експерт Павло Лакійчук.

21 листопада Росія вперше здійснила запуск балістичної ракети середньої дальності по Україні. Російський диктатор Володимир Путін заявив, що удару було завдано новітньою балістичною гіперзвуковою ракетою "Орешник" у відповідь на дозвіл США для України на удари далекобійною зброєю по території РФ.

В інтервʼю Главреду керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук розповів, з якою метою Путін насправді завдав удару по Дніпру, за яких умов російський диктатор здатен завдати ядерного удару та як на це реагуватиме адміністрація Трампа.

*Інтерв’ю записане до офіційної заяви Пентагону, де було підтверджено використання Росією міжконтинентальної балістичної ракети (МБР).

На вашу думку, про що свідчить цей удар Росії? Для чого було застосовано такі ракети – що і кому Путін хоче цим довести?

Україна стала першою у світі державою, по якій було завдано удару міжконтинентальною балістичною ракетою (МБР). Балістичні ракети цього класу зазвичай призначені для нанесення ядерного удару з одного континенту на інший. Враховуючи, що ми з росіянами тільки ментально на різних континентах, дії Путіна пояснити складно. З воєнної точки зору, використання МБР проти України, яка знаходиться в зоні досяжності тактичних ракет, може свідчити або про дефіцит тактичних ракет у Росії, або про їхню неефективність у виконанні завдань. Однак головне тут не воєнний аспект, а політичний.

Очевидно, основний меседж цього удару спрямований не на українців, а на Захід. Це чергова спроба нагадати ядерні страшилки Путіна, про “Кузькіну мать”, і те, що він може застосувати ядерну зброю по будь-кому.

«Ядерна карта» – остання з тих, що залишилися у кишені Путіна. Причому не саме застосування, а навіть шантаж ядерною зброєю – це те, що він ще може. Якщо він бодай один раз її застосує, усе закінчиться, карта буде бита. Але допоки він тримає цю карту в руках, він може цим козирем махати, тому що його бояться.

Дивіться відео Павла Лакійчука Главреду про ядерний шантаж Путіна:

Змусити світ не боятися російського ядерного шантажу доволі складно. Навряд чи це можливо, але доводити це до наших партнерів потрібно.

Приводів для Путіна щодо застосування ядерної зброї було безліч: невдача в Гостомелі, потоплення крейсера «Москва», український дрон на маківці Кремля, знищений вщент штаб Чорноморського флоту в Севастополі британськими Storm Shadow, удари по аеродромах стратегічної авіації в РФ («Енгельс», «Оленья»), удари по радіолокаційних загоризонтних станціях ракетних військ спеціального призначення, і ось тепер якийсь арсенал у Курській області.

У Криму окупанти вже почали щось усвідомлювати – кажуть, що в інформаційному просторі все заповнено тим, що ми завдали удар у відповідь на перше застосування ATACMS і Storm Shadow по території Російської Федерації. Хто тоді “ми”? Окупанти на чужій, краденій землі, і навіть Путін це знає.

Костянтин Машовець, толковий аналітик, якого я поважаю, розцінює всю цю триденну епопею як одну суцільну інформаційно-психологічну операцію

А з якою метою?

Щоб дестабілізувати обстановку в Європі та Америці – це про ядерний шантаж. До слова, якщо уважно подивитись на нашу реакцію, на повідомлення російських пропагандистів, потім на сплеск, до якого довело повідомлення посольства Сполучених Штатів, яке було розкручене цілою низкою фейків невідомого походження про можливий удар, то це, швидше за все, мало на меті і дестабілізацію обстановки в Україні.

Я до психології жодного стосунку не маю, але мої добрі друзі, які цим займаються, обмінювалися позавчора, буквально спостереженнями, і одна з них каже: “У Львові серйозний ажіотаж щодо об’єктів першої необхідності». У Львові! Тобто там на рівень вищі були панічні передчуття, ніж у Києві, який, очевидно, мав би стати головною ціллю ворога. Отже, це означає, що Росія своєї цілі досягає.

Тобто ймовірність ядерного удару все-таки зараз дуже низька, наскільки я розумію з ваших слів?

Якщо говорити про ядерний удар по Україні, то така ймовірність існує завжди. Для цього МБР точно не потрібні. Розумієте, міжконтинентальна балістична ракета просто не призначена для дії на таку відстань. Ми бачили кадри цього удару – з однієї ракети виходить шість бойових блоків по чотири елементи кожен. Якщо порахувати, то їхня щільність близько 50 кг. Не знаю, це дурня. Але у Путіна є достатньо засобів ядерного ураження, які несуть ядерний заряд, починаючи від ракет, які запускають, знов-таки, з літаків стратегічної авіації (Ту-95, Ту-160 з ракетами Х-50, Х-555, Х-101). Це майже одне і те саме — модифікації ракети Х-55, яка несе ядерний боєзаряд. “Іскандери”, “Кинджали”, “Калібри» – усе це може нести ядерну боєголовку.

Питання полягає в тому, що буде, якщо використають? Що далі? Увесь світ боїться ядерної війни, ядерної ескалації. Ота прищепа Хіросіми і Нагасакі діє і буде діяти. Але часто-густо ті, хто розглядають практичне і теоретичне застосування ядерної зброї, розуміють, що це – як хімічна зброя, яка теж заборонена.

Чому хімічну зброю майже не застосовують? Не тільки тому, що є конвенція, а тому що вона неефективна і непередбачувана. Ти хочеш потравити ворога, а виявилось, що потравив своїх. Куди її «розою вітрів» понесе – невідомо. Те саме й з ядерним вибухом: самі характеристики ядерного вибуху, особливо тактичного, що вони нароблять? Потрібнедуже велике скупчення людей, щоб цей удар мав ефект (наприклад, удар по військах). У наш час таких скупчень просто немає, а радіоактивна хмара прилетить до тебе, і всі політичні наслідки ти отримаєш по повній.

Мені здається, та й більшість політиків так вважає, що ядерний удар — це політичне самогубство. І неважливо, ким він здійснений: Путіним, Кім Чен Ином, аятолами, Байденом чи ще кимось з лідерів.

Щодо реакції на удар. Агентство Reuters з посиланням на двох західних чиновників повідомило, що їхні дані не підтверджують застосування міжконтинентальної балістичної ракети. Тобто, офіційних заяв, наприклад, з боку Вашингтону стосовно того, що дійсно могла бути застосована саме така ракета, ми не бачили. Як це вплине на реакцію Заходу? Якщо визнають або якщо не визнають – які можуть бути варіанти?

Ситуація така: чому посольство Сполучених Штатів знало про можливий удар? Чому Путін, почухавши за вухом, сказав, що він буде українців попереджати? Є досі чинна угода між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки, яка стосується попередження про запуски міжконтинентальних балістичних ракет і балістичних ракет з підводних човнів. В рамках заходів зіскорочення непередбачуваності ядерної загрози ця угода діє досі, і сторони мають попереджати одна одну за три дні.

Чому вона діє? Тому що будь-який запуск балістичної ракети, який відстежується супутниками, без попередження може розцінюватися як початок ядерної війни, тобто як початок ядерного удару однієї зі сторін з відповідними наслідками. Росіяни не ризикнуть здійснити випробувальний або бойовий пуск міжконтинентальної балістичної ракети без попередження США. Тому американці мали повідомлення про удар від росіян і передали його своїм партнерам, в тому числі і Україні.

Тому Путін не кривить душею, коли каже, що українці будуть знати про можливі пуски. Але не тому, що він такий добрий. Тому жодного фактору несподіванки від застосування цих засобів немає.

Тобто цей вплив, якого намагається досягти Путін, для чого йому потрібен – щоб Захід вплинув на Україну в питанні війни?

Формальні вимоги він висловив – Росія буде завдавати ударів по Україні та країнах, які їй допомагають. Тобто це означає «не допомагайте Україні» – мовляв, ви не будете допомагати, я не буду стріляти. Але, мені здається, це формальна заява. Неформальна полягає в тому, щоб змусити Україну йти на переговори, а фактично – на капітуляцію на умовах Путіна.

Орбан, здається, сказав, що було самогубством і дурістю воювати проти ядерної держави. Власне, це позиція Путіна, яку він намагається донести до всього світу: у мене є ядерна зброя – складіть зброю, слухайте, що я скажу.

До речі, наскільки серйозними, зважаючи на цю ситуацію, можуть бути погрози Росії, наприклад, щодо завдання ударів по країнах НАТО? У Кремлі, наприклад, активно обговорювали можливість удару по базі ПРО в Польщі. Як ви вважаєте, чи здатен Путін на таке зараз і чи розуміє він наслідки таких ударів?

База ПРО – це зенітно-ракетний комплекс, призначений для збиття балістичних ракет. Якщо Путін заявляє, що атакуватиме балістичними ракетами систему протиракетної оборони, це схоже на дуель. Ну, нехай спробує. У мене склалося враження, що після атак по Україні Путін або його генерали бояться ризикувати. Після заяв Путіна, який рвав на собі сорочку і погрожував «Іскандерами», почав вихвалятися ще однією вундерваффе – ракетою «Кинджал». Але виявилося, що ні «Калібри», ні «Кинджали», ні «Іскандери» не є такою вундерваффе і їх збивають. Американці самі не очікували, що їх збивають не THAAD і не Aegis, а Patriot.

Ризикувати міжконтинентальними балістичними ракетами, які можуть збити Patriot чи (не дай боже) NASAMS — це величезний ризик. Якщо це станеться, це буде не просто провал, а справжній обвал у прірву. Тому погрози залишаються лише словами, поки не станеться фіаско. Після такого карти шантажу вже не діють. Принцип шантажу працює, поки карта залишається невикористаною. Але щойно вона бита, усе руйнується.

Путін піде ва-банк тільки в ситуації, коли буде загнаний у кут. Лише тоді, коли його особисто поставлять під приціл, він може зробити відчайдушний крок. Натомість зараз він відчуває, що притиснув усіх до нігтя. Він переконаний, що перемагає: і на полі бою, і дипломатично, і інформаційно. Для чого йому ризикувати? У його уявленні, він дотискає всіх поступово, хитрістю та маніпуляціями, змушуючи Європу, США та інші країни пристосовуватися до його умов.

Щодо нової адміністрації США. Чи може вона піддатися такому тиску? Ми бачили реакцію адміністрації демократів на ці дії РФ, але наскільки я розумію, зараз вони спрямовані більше на нову адміністрацію та подальший діалог і з нею. Наскільки адміністрація Трампа готова піддатися такому блефу?

Зараз немає адміністрації Трампа, але є його команда. І вона дуже неоднорідна. Наприклад, якщо подивитися на такі фігури, як Ілон Маск, альтер его Трампа, який, очевидно, демонструє страх перед Третьою світовою війною. Для таких людей, як він, умиротворення Путіна за будь-яку ціну може бути пріоритетом. Однак є й притомні люди, які розуміють, що головна мета Путіна – зламати існуючий світовий порядок, у якому США відіграють одне з важливих місць.

Яка точка зору візьме гору, побачимо після формування адміністрації. Але справа не лише в адміністрації – це і Сенат, і Конгрес. І боюся, що до цього часу ще будуть мішати гоголь-моголь, допоки не викристалізується позиція США.

На 20 січня запланована інавгурація Трампа, відповідно, до цього часу Путін, ймовірно, буде намагатися грати «з позиції сили» і влаштовувати подібні інциденти-провокації. Що, на вашу думку, варто чекати найближчим часом і як це може вплинути на Україну?

Путін намагатиметься максимально підвищити ставки, і для нас це нічого доброго не передбачає. Є такий термін в американців: «перехідна адміністрація». Тобто коли стара адміністрація президента в останній місяць узгоджує всі кроки з командою новообраного президента. Це один зі стовпів американської державної системи. Можливо, якби Трамп передавав Байдену владу, усе було б інакше, але Байден буде дотримуватися тих принципів, незважаючи на особисті відносини між президентами. Цей механізм працюватиме в інтересах Америки, і дестабілізувати американську систему Путіну буде дуже складно.

Трамп обіцяв зупинити війну, і, очевидно, Путін хоче зусилля президента США спрямувати в конкретному руслі здачі України. Наше завдання – цього не допустити. Як на полі бою, так і на дипломатичному рівні, працюючи не тільки з американцями, а й з європейськими партнерами. І це не безнадійна гра.

Наскільки російські генерали здатні терпіти – чи може бути якась протидія, якщо ситуація зайде досить далеко?

Російські генерали переконані, що ситуація не зайде занадто далеко. Для них це гра на крові, яка приносить їм бонуси та доступ до путінської “годівниці” і фактично є псевдоелітою російського суспільства. З одного боку – ФСБшники та ГРУшники, а з іншого боку – армійські. Перші зараз тиснуть, але ситуація може змінитися. У них своя «павуча банка», і їх це більше хвилює. Вони переконані, що не отримають покарання за свої воєнні злочини, бо вірять у захист Путіна або в те, що спрацює система. Тому тут очікувати послаблення не варто.

У цілому, російські генерали є найбільш жорстокою частиною російського суспільства. Їх вчили за жуківськими підручниками виконанню наказів будь-якою ціною, незважаючи на матеріальні, людські втрати як зі свого боку, так і з боку противника. Головне для них – «орден Победы», а краще три і бажано з діамантами.