Кризу в Росії прискорять санкційний зашморг Заходу та удари по НПЗ - Шапран

Економіка РФ тримається на нафті, залишках резервів та інерції, вважає фінансовий аналітик.

Росія у 2025 році продовжує війну проти України та витрачає мільярди на армію в той час, коли її резерви тануть. При цьому уряд підвищує податки, а великі компанії, як «Аерофлот» ледь тримаються на плаву.

У першій частині інтервʼю Главреду економіст, член Ради НБУ (2019-2021 рр.) Віталій Шапран розповів, чому Росія вже фактично проїла свої резерви, як санкції ОПЕК+ посилять нафтову кризу в РФ та чому росіяни приховують податки від держави.

*Інтервʼю було записане 4 серпня, напередодні заяв Вашингтону про переговори Трампа з Путіним на Алясці

На чому, на вашу думку, наразі продовжує триматися російська економіка?

Вона тримається на нафті, залишках резервів і вже, слава Богу, на інерції. Економічні процеси мають інерційне підґрунтя — економіка не може рухнути за один день. Різкий обвал — це вже наслідок гострої кризи. Російська економіка мала на початку вторгнення у 2022 році певний запас міцності. Зараз він добіг кінця. Те, що ми спостерігаємо приблизно з початку цього року, — війна фінансується за рахунок погіршення внутрішньої ситуації в Росії. Це викликає запитання у місцевих еліт і регіональних представників влади, які там обираються.

Якщо почитати їхні місцеві медіа, то видно, що ситуація дуже складна. На жаль, до нас доходить лише відлуння пропаганди з боку прокремлівських медіа. Але навіть у них періодично з’являється правда, яку приховати просто неможливо. Тому що є статистика, яку не підробити, є галузеві асоціації — від металургів до аграріїв, — які розповідають правду про стан справ у своїх сферах. Тому, коли я чую позитивні оцінки, мовляв, у них усе добре, податки зростають тощо, — розумію, що це досягається вибірковим висмикуванням окремих даних з негативного ряду і їх неправильною інтерпретацією.

Дивіться відео інтервʼю Віталія Шапрана Главреду про стан російської економіки:

Ви сказали, що однією з основ, на яких тримається російський бюджет зараз, є нафта. Ми бачили нещодавно рішення ОПЕК+ щодо збільшення обсягів видобутку нафти. Я так розумію, у вересні вони почнуть поступово втілювати ці рішення. Як, на вашу думку, це вплине на витривалість російської економіки, якщо ці рішення реалізовуватимуться, залежно від обсягів?

Почнемо з того, що дії ОПЕК+ невипадкові — вони пов’язані з домовленостями США з його окремими країнами-членами, зокрема Саудівською Аравією. ОПЕК+ почала змінювати свою політику після знаменитого візиту Дональда Трампа до Саудівської Аравії та серйозних дипломатичних зусиль США. Це одна з ключових країн, яка прагне перехопити ринки свого регіону включно з Індією під свій вплив.

Вони традиційно були постачальниками нафти, зокрема й до Індії. Росіяни з часом їх трохи витіснили, і тепер вони хочуть реваншу. Росії ж невигідно, щоб ОПЕК+ збільшувала видобуток. Скажу більше: тиждень-два тому віце-прем’єр Новак мав, як висловився президент Трамп, «гарну бесіду» з профільним міністром Саудівської Аравії. Але це нічого не дало – через три-чотири дні після розмови між ними ОПЕК+ все одно оголосила, що видобуток нафти буде збільшуватися. Причому мало хто помітив, що тепер вони зобов’язують не лише збільшувати обсяги, а й тих «боржників», які свого часу видобували більше за квоту, надати графіки скорочення видобутку, щоб замістити їх нафту іншою. Серед таких «боржників» — і Росія, і Казахстан. Тому ситуація доволі цікава: з одного боку — збільшення видобутку ОПЕК+, з іншого — країнам, які колись входили до СРСР, тепер доведеться скорочувати обсяги, адже свої квоти вони вже вибрали.

Якщо подивитися на динаміку доходів, то в червні росіяни не змогли зібрати навіть 500 млрд рублів із ресурсного податку на нафту й газ. Близько 90% цих доходів — від нафти, решта — від газу, який зараз займає меншу частку. Вийшло так, що ціни на російську нафту зросли приблизно до 60 доларів за барель, але доходи в рублях за більш-менш стабільного курсу не збільшилися. Чому цей показник важливий? Тому що він вказує не лише на доходи бюджету від ресурсу безпосередньо (500 млрд на місяць для них — помітно, але не критично), а й на падіння прибутків, а отже — зменшення надходжень від податку на прибуток, ПДВ та інших зборів. У структурі бюджету непрямі нафтогазові доходи (податки, пов’язані з галуззю, але не ресурсний податок) становлять приблизно 50%.

Вплив тут комплексний: нафтогазова галузь плюс суміжні виробництва, що від неї залежать. Те, що ми бачимо зараз, — досить активна політика президента Трампа щодо Індії, яка є основним покупцем російської нафти і, на відміну від Китаю, не має важелів тиску на США у торгових переговорах. Зараз Індія перебуває під тиском США.

До ситуації вже втрутилася індійська опозиція, яка фактично стала на бік України і заявляє, що політика торгових переговорів має враховувати питання закупівлі російської нафти — наскільки вона доцільна. Тим більше, що в Індії поруч є постачальники якісної нафти, як-от Саудівська Аравія, або навіть сірчистої нафти (аналогічної російській) з ОАЕ. Доставка з цих країн у кілька разів коротша і дешевша, ніж із Росії, хоч і за нижчою ціною.

Тому заходи впливу вже запроваджені, і вони досить серйозні. Якщо оцінювати санкції США, добре, що вони перейшли від бюрократичного підходу («прийняли санкції й на цьому зупинилися») до реального ринкового тиску. Цей «дует» — санкційний і ринковий тиск — може спрацювати дуже ефективно.

Важливо й те, що ЄС також підключився до тиску на Індію: у 18-му пакеті санкцій вони запровадили обмеження проти дочірнього нафтопереробного заводу «Роснефти» в Індії, який із російської нафти виробляв бензин і дизель, а потім продавав їх у Європі. Фактично, завод допомагав обходити санкції. Тепер він сам перебуває під санкціями. Тому я думаю, що динаміка нафтогазових доходів РФ у вересні або жовтні покаже серйозне просідання. Адже, крім цих заходів, діє і зниження цінової стелі від ЄС та Великої Британії. Якщо подивитися на весь комплекс впливу, видно, як Захід поступово затягує «зашморг».

Замістити обсяги постачання до Індії буде важко. До того ж, у червні Китай скоротив закупівлю російської нафти на 15%. Тож у Росії просто немає покупців у тих обсягах, до яких вони звикли: одні не хочуть через санкції, інші — через ризик вторинних санкцій, а ще є ринковий тиск із боку ОПЕК+ і Саудівської Аравії та зменшення цінової стелі. У підсумку вони можуть навіть не вийти на 400 млрд рублів ресурсних доходів бюджету від нафтогазової галузі на місяць (якщо не враховувати квартальні збори). Хіба що спрацює якийсь сезонний фактор, наприклад, підвищення попиту через холодну погоду. Але загалом аналіз комплексу заходів показує, що Захід дуже серйозно взявся за Путіна, і йому вже не вдасться вільно маневрувати між Індією і Китаєм у пошуках грошей.

Крім того, у регіоні після ізраїльсько-іранської війни — дивної, короткої, але руйнівної для Ірану — з’ясувалося, що за останні 30 років Іран побив власні рекорди видобутку нафти. Він почав більше продавати до Китаю, причому дешевшу і якіснішу нафту, ніж російська. Тому тепер Іран і Росія стали прямими конкурентами: обидві країни видобувають нафту та газ, обидві перебувають під санкціями і обидві приходять до Китаю, пропонуючи купити їхню сировину. Китай же користується ситуацією, збиваючи ціни. Він не підтримує їх, як це могло б бути, наприклад, у випадку закупівлі зброї за вищими цінами, а просто прагне заробити.

Для Росії це відкриває негативний сценарій, який вона не зможе подолати, адже нині вона виживає за рахунок обходу санкцій — через криптовалюту, альтернативні системи розрахунків, векселі тощо. Але якщо «на вході» немає самого продукту для експорту, то зробити вже нічого не вийде.

Тобто, судячи з ваших слів, є велика ймовірність того, що Індія відмовиться від більшої частини закупівель?

Я думаю, що повністю вона цього не зробить — залишаться приватні компанії, які купуватимуть і, знову ж таки, допомагатимуть обходити санкції. Але можна розглядати два основні сценарії: або суттєве зменшення обсягів, що Росія відчує одразу, або зниження ціни, адже це вигідно Індії. Коли Британія та ЄС з вересня опускають цінову стелю до 47,6 доларів за барель, останні коментарі міністра енергетики Індії зводилися до того, що претензій до Індії бути не може — вона купує нафту дешевше за встановлену стелю. Якщо ж ЄС і Велика Британія знижують цю стелю, а, можливо, приєднаються і США (хоча це не так важливо, бо вони далеко від регіону і не контролюють місцеве судноплавство), то Індія зможе скористатися ситуацією і вибити з Росії ще більшу знижку.

Для справжніх комерсантів це святе діло — заробити більше, навіть якщо постачальник отримує менше. В будь-якому з трьох сценаріїв, які ми обговорювали, Росія програє, і варіант, що все залишиться без змін, має ймовірність менше ніж 5%.

Якщо в них не буде достатньо надходжень, то, скоріше за все, цього року вони не зможуть заробити навіть 400 млрд рублів на нафті на місяць. А оскільки більшість підприємств і галузей у Росії зараз є дотаційними, особливо з урахуванням поточного стану економіки, чи правильно я розумію, що їм фактично не буде чим поповнювати резерви, і вони їх просто далі проїдатимуть?

Почнемо з того, що частина резервів, які вони показують як Фонд національного добробуту, складається з активів, які насправді можна відразу викреслити. По-перше, це акції «кишенькових» олігархів і держкомпаній — технічні папери, що ганяють гроші по колу. По-друге, «ліквідна» частина, яку вони оцінюють у близько 4 трлн рублів, включає, наприклад, 212 тонн золота. Але ці дані застарілі: відомо, що Росія частково розраховувалася золотом за іранські «шахеди». Тому, можливо, вже менше.

Де саме зберігається це золото — не розкривається, тому що розпорядником Фонду національного добробуту є Центральний банк. Як колишній співробітник Національного банку і член Ради НБУ в 2019-2021 роках можу сказати, що ефективно керувати портфелем фонду, маючи золото лише у фізичному вигляді «в підвалі», неможливо. Для операцій його частина має бути у безготівковій формі та зберігатися у західних брокерів – ніхто не буде відправляти його вагонетками чи верхи на віслюках. Хоча у Путіна все можливо, але це дитячий садок. Від початку вторгнення була інформація, що значна частина цього запасу не перебуває в Росії фізично та є замороженою, відтак доступу до неї немає.

Друга частина резервів — це юані. За різними оцінками, їх обсяг складає близько 80-90 млрд. Але з січня в Росії спостерігається негативне сальдо торгівлі з КНР: вони продають Китаю сировини більше, ніж Китай постачає товарів і послуг Росії. У такій ситуації КНР зазвичай блокує частину резервів у юанях, що зберігаються в китайських банках. Отже, навіть цю «ліквідну» частину буде дуже складно витягти з Китаю.

І навіть у 2023 році та на початку війни росіяни самі не заперечували інформацію, що миттєво витягнути всі юані, які залишаються в Китаї, неможливо. Так само, як і індійські рупії, адже ні юань, ні рупія в повному сенсі не є вільно конвертованими валютами.

На побутовому рівні, коли ви їдете до Індії за товаром і там щось продали, а потім купили назад 10 000 чи 20 000 доларів і привезли додому, — це нормально, вас випустять. Але коли мова йде про 2–3 мільярди доларів, то вмикається регулювання монетарної влади — Народного банку Китаю або Резервного банку Індії – і вони просто не дають можливості вивести такі капітали легально. Тобто проблема досить серйозна. Ми звикли до того, що якщо є вільноконвертована валюта за кордоном на рахунках, наприклад, у європейських банках — чи то в нашому Національному банку, чи в Кабміні, чи в іншому міністерстві чи відомстві — то можна вільно розпоряджатися цими коштами, перераховувати їх, і все працює без перешкод.

Але коли переходиш на операції країн BRICS, там діє так званий capital control — тобто обмеження на валютному ринку. У перекладі на українську — валютний контроль. Такі обмеження дуже сильно гальмують торговельний ритм при розрахунках в національних валютах. Якби це були долари або євро, то зрозуміло: якщо долари переходять, наприклад, з «доньки» австрійського банку в Росії до «доньки» австрійського банку в Індії чи в Китаї, то розрахунки навіть відбуваються в межах однієї банківської групи, і затримок майже не буває — система відлагоджена.

Але коли ти працюєш під санкціями та переходиш на розрахунки в національних валютах, то виникає ситуація, коли на папері частина експорту є, ти звітуєш, що продав певний обсяг нафти, але виторг не можеш забрати, бо місцева влада просто не дозволяє вивести ці гроші. Товар відвантажили, а кошти залишаються на рахунках у тій країні. Це для РФ системна проблема.

Відповідно, я так розумію, є ризик того, що надалі вони просто проїдатимуть решту резервів, тому що їх, фактично, вже немає?

Я маю на увазі, що тих резервів, які офіційно показують в РФ, насправді немає — вони їх вже витратили. І в цьому й полягає причина виникнення дефіциту бюджету за перше півріччя 2025 року в 3,7 трлн рублів (за 7 місяців вже 4,88 трлн рублів. - Главред). Вони демонструють, нібито у Фонді національного добробуту є кошти на цей рік. Але насправді цих коштів немає – їх не можна усі одразу витягти та спрямувати до бюджету. Це не повністю ліквідні активи, попри те, що вони намагаються створити таке враження. Для чого це робиться?

У них була гучна доктрина, яку озвучував переговорник РФ у Туреччині Мединський, — мовляв, «Росія може воювати вічно». Це маніпуляція. Щоб підтримувати цей наратив, вони і влаштовують увесь цей «цирк на дроті». Реально ж тих резервів, які вони декларують, вже немає. Можливо, залишилася половина чи навіть третина від заявленого, яку вони можуть нешвидко витягти і спрямувати в бюджет. Додатковим підтвердженням цього є регулярні РЕПО-аукціони Центрального банку РФ.

Щомісяця в середньому по одному трильйону рублів вони вливають у систему через РЕПО-операції. Механізм простий: банки закладають облігації федеральної позики (ОФЗ) у Центробанку, отримують кошти та спрямовують їх або на купівлю нових ОФЗ, або на фінансування регіональних бюджетів.

Часто запитують: «А як же офіційний дефіцит -3,8 трлн рублів, а ви кажете, що прихований більше, як вони це роблять?» — усе просто. Наприклад, Кузбас позаминулого тижня позичив у Совкомбанку і Сбербанку до 10 млрд рублів. За бюджетними правилами РФ вони мали б звернутися до федерального уряду і отримати бюджетний кредит під 3,5%, але цього не роблять. Чому? Бо такий кредит вважався б бюджетним дефіцитом. А якщо беруть позику у державних чи комерційних банках — це не зараховується до федерального дефіциту, адже формально немає бюджетних відносин, а фінансують нестачу коштів банки. Так вони приховують справжній дефіцит, який є чималим.

Подібна ситуація — не лише у Кузбасі, просто він став публічним прикладом. Так само в Хакасії, у Якутії та інших регіонах. Через санкції та падіння доходів від нафти прибутки зменшуються. За попередніми даними за півріччя близько 90% компаній показали зниження прибутків. Наприклад, «Норильський нікель» повідомив про падіння прибутку на 15%, «Алроса» — про його зростання, але лише завдяки продажу активу в Анголі і т.д.

Падіння операційних прибутків зменшує податкові надходження до місцевих бюджетів. У Кузбасі, наприклад, закрили шахту «Распадська» — людей звільнили, податки з доходів населення до бюджету не надходять. Це створює дедалі більший дефіцит місцевих бюджетів, на яких лежать соціальні виплати медикам, вчителям тощо. Тому місцева влада обурюється: «Ви почали цю війну, ви завели нас під санкції, Кузбас страждає від вугільних обмежень ЄС». Китай не хоче купувати російське вугілля, а інші експортні маршрути закриті. У портах лежить 50 млн тон нереалізованого вугілля. Вони просять у федерального центру грошей, щоб виплатити зарплати і покрити витрати, але у відповідь чують: «Беріть кредит у Сбербанку, ВТБ, Совкомбанку, ПСБ під 22–23,5% річних». Це створює напруження у відносинах між регіональною владою та федеральним центром, між Путіним і місцевими елітами.

Другим джерелом конфлікту є масове відкладання інвестиційних проєктів у регіонах. Потрібно було побудувати газопровід у Мурманську — вони взяли й відклали цей проєкт. Потрібно було звести міст через річку Обь, щоб уникнути довгого об’їзду — спеціальний міст, який скоротив би маршрут — і цей проєкт також відклали. Те саме на Сахаліні: мала відбутися масштабна газифікація населених пунктів, але її теж відклали. Усі гроші спрямовуються на війну. А місцеві «князьки» ставлять питання: чому ви не фінансуєте наші потреби, відкладаєте проєкти, і навіщо, наприклад, депутату з Якутії, щоб Донецька область входила до складу Російської Федерації? Йому це нецікаво. Він дуже далекий від цієї теми. Як показують опитування ваших колег, які беруть інтерв’ю в полонених, більшість із них взагалі не обізнані із ситуацією в Україні. Але коли це б’є по їхній кишені, вони починають агресивно реагувати.

Третій момент — серйозний сигнал, який вони не можуть ігнорувати, — це фіскальний бойкот. На початку ми з вами обговорювали, що податкові доходи начебто зростають. Насправді вони не зростають, адже йдеться лише про номінальне зростання. Наприклад, ПДВ підвищили на 7%, але в річному вимірі це менше, ніж інфляція. Виконання плану зі збору податку з доходів фізичних осіб відстає у 2-3 рази, навіть після запровадження прогресивної шкали.

До того ж, Центральний банк ще в червні висловлював занепокоєння, що зросли вкладення росіян у криптовалюту. Люди намагаються уникати прогресивної шкали — отримувати доходи, але платити менше податків. Це — перший рівень фіскального бойкоту.

Але є і більш прямі прояви – це ресурсні компанії, які можуть обходити і мають обходити фіскальний нагляд всередині Росії. Наприклад, на Камчатці риболовецькі компанії виходять у море, виловлюють рибу, продають її прямо в морі, перевантажуючи на японські кораблі. Потім повертаються в порт і кажуть: «Риби немає, не ловиться».

Інший приклад — справа керівника та власника компанії «Южуралзолото». Ціна золота зросла до майже 3500 доларів за тройську унцію, але офіційний виторг компанії знизився вдвічі. Частину золота він продавав у Туреччині, минаючи податкові органи. Це вже прямі докази фіскальної непокори. І коли запитують, якою може бути революція в Росії, виявляється, що не потрібні ні броньовики, ні Ленін, ні захоплення банків, телеграфу і пошти, як у класичному сценарії. Достатньо актів масової відмови від сплати податків та ігнорування федеральних заборон — і це вже економічна революція. Принаймні, саме так вона і починається.

Я маю певну надію, що чим довше Захід зберігатиме санкційний «зашморг» і чим більше ми завдаватимемо точкових ударів по НПЗ (ви, мабуть, бачили, як горів Куйбишевський НПЗ, коли на очах згоріло 10–20 мільйонів доларів, і це обладнання вже не підлягає відновленню), тим швидше розвиватиметься економічна криза в Росії.

Коли грошей стає менше, відносини між федеральним центром і регіонами погіршуються. Зараз вони планують списати до кінця року близько 160 млрд рублів бюджетних кредитів для 28 регіонів, серед яких і окупований Крим, який офіційно віднесено до «депресивних регіонів РФ». Навіть Чечня, яка активно воює, теж входить до списку депресивних регіонів. І тут виникає логічне питання: навіщо їм нові території, якщо вони не можуть впоратися з уже наявними суб’єктами федерації? У них згорає економіка Кузбасу, і якщо там загориться 50 млн тон вугілля, його буде дуже важко загасити.

Я взагалі дивуюся нашим військовим, які іноді надто обережно підходять до ураження цивільної інфраструктури, яка не бере безпосередньої участі у війні, але в Росії дуже багато «точок подразнення», які можуть серйозно дестабілізувати економічну ситуацію.

Приклад з Аерофлотом показав, що це ще не війна, а репетиція. Тому що залежність РФ від технологій зв’язку, від інтернету дуже велика. Коли вони самі вимикали зв’язок мобільний зв’язок у Ростовській області через наші безпілотники, які туди залітали, щоб вони, мовляв, не орієнтувалися на місцевості, траплялися ситуації, коли людина навіть за готівку не могла купити в магазині води чи хліба, тому що всі товари в РФ марковані спеціальним кодом, який потрібно зчитати, щоб продати.

І був парадокс: паралізована була не тільки платіжна система, тож карткою розрахуватися було неможливо, але й готівку використати також не виходило. Тому, скажімо так, їхнє суспільство, цивільна частина, абсолютно не готове до війни та до розгортання таких серйозних економічно-диверсійних операцій. І, як мені здається, їм це просто не потрібно. Так само і місцевій владі: якщо провести опитування серед керівників, яких не призначав Кремль, а серед депутатів, обраних на місцях, то, думаю, ви отримаєте картину, де 90% просто скажуть, що це непотрібна війна, яка лише заважає розвитку їхнього регіону. І вони вже про це говорять — цього не приховати.