До кінця 2025 року ми побачимо наліт у 1000 дронів, але РФ не зможе робити це щодня - Коваленко

Україні потрібно завдавати ударів у відповідь по російській інфраструктурі, вона досі вразлива, переконаний експерт.

У ніч на 7 вересня армія країни-агресора Росії здійснила масовану атаку по Україні, та запустила рекордну кількість повітряних цілей з використанням 810 безпілотників впродовж доби. Зважаючи на зростання кількості цілей та загрози для цивільного населення та критичної інфраструктури, Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив про створення ешелонованої системи протидії російським БПЛА.

В інтервʼю Главреду військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко розповів, як часто РФ зможе здійснювати масовані атаки та чи може запуск 1000 дронів стати щоденним ризиком, про що свідчать зменшення атак ракетами та чому легкомоторні літаки мають стати невідʼємним атрибутом протидії дроновим атакам.

Під час нещодавньої атаки по Україні був зафіксований антирекорд – запуск Росією 810 дронів за добу. Як скоро, на вашу думку, можуть збутися прогнози, які звучали влітку щодо того, що росіяни можуть згодом вийти на показник у щонайменше 1000 дронів на добу?

Росіяни могли і під час цієї атаки запустити цю тисячу. У них є накопичені дрони всіх трьох типів — Shahed-136, «Гербер» та «Пародія». І навіть після цього удару в них ще залишилося понад 2800 одиниць боєкомплекту цих трьох типів.

Питання в іншому — чи мають вони достатньо пускових установок для того, щоб протягом доби запустити 1000 дронів? Я думаю, що за відповідної підготовки протягом однієї доби вони можуть запустити 1000 апаратів змішаного типу. Але якщо говорити про щоденні атаки такого масштабу — це неможливо. Адже для цього потрібно вивести виробництво Shahed-136 на рівень у 500 одиниць готової продукції на добу та ще 500 одиниць приманок «Гербер» і «Пародія» на добу. А це нереально. Нині їхні показники — приблизно 100 «шахедів» і 100 «Герберів»/«Пародій» (плюс-мінус 10%, залежно від постачання обладнання, запчастин та інших технологічних процесів).

Збільшити виробництво у п’ять разів по кожній категорії росіяни не здатні. Тому до кінця цього року ми, ймовірно, побачимо наліт у 1000 дронів, але не щодня. Постійно таку кількість вони не зможуть застосовувати — ані через обмежене виробництво, ані через нестачу пускових установок.

Є ще один нюанс, про який нечасто згадують. Якщо росіяни дійсно почнуть запускати по 1000 дронів щоночі — скільки це їм коштуватиме? Вартість такого терору буде величезною, у певний момент навіть більшою, ніж витрати на ракетні удари. Це серйозно вдарить по їхньому бюджету, який і так страждає від дефіциту та падіння доходів від експорту енергоресурсів. Тож, окрім технічних і технологічних обмежень, існує ще й економічний фактор.

Ви сказали, що різко збільшити виробництво в п’ять разів росіяни не здатні. Який у них є резерв для нарощування випуску дронів — Shahed, «Герберів» і «Пародій»? І що з пусковими установками?

У сприятливих умовах вони можуть щомісяця збільшувати виробництво приблизно на 10%. «Сприятливі умови» — це стабільне постачання запчастин та обладнання для складання дронів і для будівництва нових цехів, ангарів, об’єктів, а також виготовлення пускових установок (по суті, катапульт). Тобто, якщо зараз роcіяни виробляють 100 на добу, наступного місяця це може бути 110, далі 120, потім 130, 150. В такому темпі вони теоретично можуть вийти на 500 «шахедів» на добу, але для цього треба не лише стабільні поставки, а й будівництво нових заводів і виробничих ліній — наприклад, на території «Алабуги» чи заводу «Купол» в Іжевську, або облаштування іншого майданчика під такі потреби.

Усе це можливо лише за умови стабільних поставок. Однак ми ще не врахували ризик їхнього припинення чи затримки, наприклад, з боку Китаю. Так само є економічні ризики: брак фінансів може не дозволити своєчасно будувати нові об’єкти.

Є й технічні або технологічні ризики. Або, зрештою, може статися так, що по «Алабузі» прилетять три-чотири «Фламінго», і виробництво, яке будувалося роками, буде вщент зруйноване без можливості відновлення. І тоді весь процес зупиняється. Тобто існує багато факторів, які можуть впливати на їхні плани.

До речі, «Фламінго» справді може долетіти до «Алабуги»?

Так, у принципі може. Їхня дальність – близько 3000 км, цього достатньо, щоб уразити завод. Звісно, військовим доведеться маневрувати, оминаючи зони з потужними засобами ППО. Звісно, там будуть маневри, тому що треба буде оминати зони з наявністю засобів протиповітряної оборони. У районі самого виробництва зараз стоїть посилене ешелоноване ППО, але ми бачимо, що є можливості обходити їхню оборону й завдавати ударів по критичній промисловості та не тільки.

Ви писали, що росіяни прагнуть вийти на масовані атаки кожні два-чотири дні. Зрозуміло, щодня по тисячі дронів вони запускати не зможуть з причин, які ми вже обговорили. А наскільки небезпечними будуть такі атаки, раз на 2-4 дні, для української ППО?

У будь-якому разі це випробування на міцність наших систем протиповітряної оборони. Ми зараз переживаємо період, якого ще ніхто у світі не проходив. Жодна країна не перебувала під такими масованими ударами. Скажіть, яка ще держава витримувала за ніч наліт у 810 дронів, з яких 747 було збито? Тобто ми бачимо одночасно і рекорди за кількістю нальотів, і рекорди за рівнем протидії. Ось у чому суть.

У такому форматі це справді серйозне навантаження на наші засоби протиповітряної оборони. Тому ми застосовуємо комплексні можливості протидії: від засобів РЕБ і мобільних вогневих груп до зенітних дронів-перехоплювачів та класичної ППО малого, середнього й великого радіусу дії. Я впевнений, що з часом постане й потреба використання легкомоторної авіації для перехоплення дронів.

Поки що у нас просідає саме компонент дій «на упередження». Ми неодноразово бачили, що основна фаза перехоплення зазвичай відбувається вже біля великих міст, куди долітають дрони. На шляху до цих міст вони долають сотні кілометрів із мінімальними втратами, адже там бракує засобів, здатних їх збивати ще на підступах.

Тому наше завдання – вийти на рівень перехоплення дронів ще до того, як вони досягають міст. Це дозволить зменшити навантаження на міську ППО і підвищити ефективність захисту. Тут варто робити ставку на інші інструменти: збільшення кількості мобільних вогневих груп (МВГ), посилення їхнього озброєння, оснащення МВГ зенітними дронами для роботи на основних маршрутах польоту ворожих апаратів. І, знову ж таки, перспективним напрямом стане залучення легкомоторної авіації, яка зможе діяти на випередження й перехоплювати цілі ще на підступах.

Щодо легкомоторної авіації, я вже неодноразово чула думку, що її потрібно залучати – і чим швидше, тим краще. Тоді виникає питання: що саме зараз гальмує цей процес? Її недостатньо, чи є інші перепони?

Причини є, і вони не військового характеру. Насамперед – це велика кількість критиків ідеї використання легкомоторної авіації. Причому часто ця критика є непрофесійною та упередженою. У багатьох випадках вона зумовлена не стільки реальними аргументами, скільки особистою зацікавленістю певних осіб у просуванні інших рішень, наприклад, зенітних дронів. Тобто тут питання не у військовій доцільності, а радше у сфері інтересів і впливу. Дехто зацікавлений у тому, щоб більше ресурсів і уваги спрямовувалося саме на розвиток та піар альтернативних засобів перехоплення, а не легкомоторній авіації.

Іншого пояснення у мене немає. Усі ті аргументи, які озвучуються в інформаційному середовищі на підтримку критиків, насправді не витримують жодної справедливої критики. Адже найчастіше ці люди або зовсім не розуміють специфіку легкомоторної авіації, або навіть не намагаються вникнути в тему. Попри це, вони послідовно й категорично виступають проти її застосування.

Напередодні Головнокомандувач ЗСУ Сирський заявляв про створення ешелонованої системи протидії дронам Shahed. Легкомоторна авіація теж може стати її компонентою?

Власне, я не знаю, що саме мав на увазі генерал Сирський, адже якихось деталей він не розкрив. Мені невідомо, що з собою являтиме ця система. Але якщо говорити про комплексне використання всіх засобів протидії, то, безумовно, легкомоторна авіація повинна бути одним із елементів перехоплення на випередження – ще до того, як дрони підлітають до українських міст.

Якщо такі заходи дійсно будуть залучені, наскільки це може підвищити ефективність нашої ППО? Чи можливо, що за таких умов дрони вдасться перехоплювати раніше – ще до підльоту до великих міст, а не вже безпосередньо біля них чи всередині?

Наведу приклад. На Київ прямує черговий рій дронів із Чернігівської та Сумської областей. Вони долають сотні кілометрів у нашому повітряному просторі на висоті близько 4000 метрів. На цій висоті мобільні вогневі групи не можуть їх збити, якщо тільки не оснащені ПЗРК, а станом на зараз ПЗРК не є штатним озброєнням таких груп.

Також не кожен зенітний дрон може перехопити Shahed-136 на цій висоті – деякі можуть, але більшість ні. Отже, більша частина цих дронів прилітає неушкодженою до Києва, і вже в столиці починаються справжні «зоряні війни». Але якщо їм назустріч вилетів би, наприклад, легкомоторний штурмовик на кшталт Super Tucano, ситуація виглядала б інакше.

Ми його наразі не маємо, і я не впевнений, що зможемо придбати, але використовую його як еталонний приклад. Вартість однієї години польоту цього штурмовика становить від 500 до 1000 доларів – це витрати на пальне, обслуговування та супутні потреби. Для порівняння: один зенітний дрон коштує в середньому 2-2,5 тисячі доларів.

Суттєва різниця.

Штурмовик при цьому може бути озброєний чотирма кулеметами FN (ліцензійна копія Browning M3), із загальним боєкомплектом у 800 патронів. За одну годину операції він здатен знищити від 5 до 10 дронів-камікадзе, якщо вони йдуть групою, щільним роєм.

І все це може робити лише один літак, який рухається зі швидкістю вдвічі, а то й утричі більшою за швидкість дрона-камікадзе Shahed-136. Він здатен перехоплювати їх на безпечній для себе відстані та збивати за допомогою набагато дешевшого засобу ураження — кулемета FN.

Літак працює на висоті, недосяжній для МВГ і навіть не для всіх зенітних дронів. При цьому за одну годину може знищити від 5 до 10 цілей. Там, де на зенітні дрони довелося б витратити 10-20 тисяч доларів лише для того, щоб вони взагалі могли дотягнутися, цей літак виконує завдання за 500-1000 доларів на годину. Так, його потрібно придбати, і він коштує дорого, але окупається дуже швидко. І це – лише одна одиниця. А якщо це буде, наприклад, ланка з трьох-чотирьох літаків, не кажучи вже про ескадрилью, то вони за годину зможуть на випередження знищити 30-40 дронів або навіть більше. І це серйозно розвантажує ешелоновану ППО того міста, до якого прямували дрони.

Ми бачимо, що від росіян, зокрема від Путіна особисто, вже звучали заяви про так звані удари у відповідь по енергетичній інфраструктурі. Хоча, як ми знаємо, вони й раніше завдавали подібних ударів і без цих заяв. Зараз, з огляду на початок опалювального сезону, а також на останні атаки, ми бачимо посилення ударів по залізничній інфраструктурі та по тепловій генерації. Якими є ваші прогнози щодо таких атак?

Вони, безумовно, намагатимуться вразити об’єкти енергетичної інфраструктури – свій сценарій «енергетичного тиску» на Україну вони не відкидають. Єдина різниця – масштабніше застосовуватимуть дрони замість ракет. Проблеми з ракетами у них не через виробництво – воно є і продовжується, як і відбувається накопичення боєприпасів. Проблеми з пусковими виникли після операції «Павутина». Авіаційних пускових Ту-95МС критично не вистачає. Вони вже ніколи не можуть запускати по 70-100 ракет Х-101 одночасно. Причина не у відсутності самих ракет, а у браку носіїв – більшість боєздатних літаків була знищена саме під час операції СБУ.

Тому вони будуть намагатися масштабувати удари саме за допомогою дронів. Проте Україна вже адаптувалася до цього виду загрози. Якщо у 2022 році деякі міста переживали блекаути по 2-3 тижні, як, наприклад, Одеса, то минулого року деякі міста переживали блекаути по 24 години, це був максимум. У 2023-2024 роках ми вже адаптувалися до загроз, тому масштабні енергетичні удари не мають таких руйнівних наслідків.

Однак самі росіяни не адаптувалися до таких загроз. І якщо їм щось «повернеться» у відповідь, то для їхньої комунальної системи, яка перебуває в занепаді та техногенному колапсі, удари будуть більш чутливими та масштабними, ніж для нас. Тому удари у відповідь необхідно проводити обовʼязково.

Під час останнього вильоту з’явилася інформація, що щонайменше три російські літаки не змогли здійснити пуски Х-101/Х-555. Як можуть виглядати найближчим часом російські ракетні атаки з огляду на цей дефіцит носіїв?

Вони будуть комбінувати доступні боєздатні пускові, піднімати у повітря Ту-95 і Ту-160 для запуску Х-101, підсилювати їх 3М-14 (Калібр) з Чорного моря, а також використовувати аеробалістичні ракети «Кинджал» і 9М723 (ОТРК «Іскандер»). Тобто росіяни будуть комбінувати різні типи ракет, щоб збільшити масштаб і ймовірність ураження. Але це не буде уніфікований удар – скажімо, 100 Х-101 чи 50 «Калібрів». Такої можливості вони вже не мають. Йдеться про 30–50 ракет різного типу: Х-101, 3М-14, 9М723, Х-47М2, а також Х-22.

Такі атаки підсилюватимуть ще й авіаційними ракетами Х-59, які запускають із фронтових бомбардувальників або винищувачів Су-35 та Су-34. До цього додавати протирадіолокаційні Х-31Б, аби створити додаткове навантаження на нашу систему протиповітряної оборони.

Втім, це радше демонстрація їхніх обмежень. Адже ресурс пускових установок і носіїв у росіян критично вичерпаний. І той факт, що нещодавно Ту-160 не зміг здійснити пуск, свідчить про високий рівень зношеності вузлів цих літаків.

Зважаючи на цю зношеність та зазначені проблеми, як довго росіяни можуть збільшувати виробництво ракет та дронів та, відповідно, нарощувати ними удари по Україні?

Що стосується ракет, у росіян виробництво більш-менш стабільне. Насправді зараз відбувається навіть швидке накопичення – через нестачу пускових установок накопичуються Х-101 та «Калібри». Вони використовують їх значно менше, ніж виробляють щомісяця, тому відбувається накопичення. При цьому більш активно застосовують балістичні ракети – скільки зробили за місяць, стільки і застосували, тому інколи вони звертаються по допомогу до Північної Кореї щодо постачання КN-23. Загалом же основна проблема зараз не в дефіциті ракет чи можливості їх виробництва, а саме в критичній нестачі пускових установок для авіаційних та морських ударів.