Останнім часом публічна риторика західних союзників щодо війни в Україні перестала звучати в унісон - українське питання дедалі частіше стає приводом для дискусії між західними лідерами. Зокрема, у США на тлі майбутніх президентських виборів нервують через удари України по російських НПЗ, тоді як європейські лідери принаймні на словах стали активніше критикувати Путіна та висловлювати підтримку Україні.
В інтервʼю Главреду ексрадник міністра внутрішніх справ та голови Офісу президента, військовослужбовець ЗСУ Віктор Андрусів розповів, коли Україна може отримати додаткові ЗРК "Patriot", чому Штати дистанціюються від війни в Україні, та за яких умов Захід може почати схиляти Путіна та Зеленського до мирних переговорів.
На липень у Вашингтоні запланований саміт НАТО. Минулого року багато хто з експертів говорив, що на ньому Україну теоретично можуть запросити до Альянсу, але останнім часом, зважаючи на риторику США та Німеччини вже видно, що запрошення нам не бачити. Чому, на вашу думку, так змінилася риторика?
Риторика насправді не змінилася. І я якраз був одним із тих, хто говорив, що нам не світить заявка на членство в НАТО, тому що перспектива членства або надання нам цієї перспективи є однією із карт завершення війни.Тобто якщо будуть переговори, то наша можливість стати членом НАТО є однією з умов будь-яких переговорів по завершенню війни.
А як за цих обставин може виглядати співпраця між Україною та НАТО? Адже у нас немає членства, але Україна є партнером НАТО з розширеними можливостями.
В Україні, на жаль, бракує знання про те, чим насправді є НАТО. Це організація, яка не має війська – це, грубо кажучи, оборонний координаційний орган, який може надати якісь консультації, тренінги і підтримку. Все інше Україна може отримувати напряму від країн-членів цього союзу (що і намагається робити). Тому, на жаль, у нас немає достатньої інформації в суспільстві, а політикам бракує компетентності пояснювати речі такими, як вони є.
НАТО України сьогодні нічого не може надати. Все, що нам треба, надають конкретні члени НАТО. В даному випадку, це Сполучені Штати Америки, без яких ми не тільки не виграємо цю війну, а й навряд чи взагалі в ній вистоїмо.
Те, що зараз відбувається у США – це наслідок передвиборчої кампанії? Бо якщо говорити про заяву Ллойда Остіна про те, що Україна не має бити по російських НПЗ, то про що вона свідчить?
Усе, що зараз відбувається у Штатах – це продукт передвиборчої кампанії. І це стосується не тільки Трампа, а й Байдена. Обидва з них намагаються використати Україну, щоб підтримати свій електорат і зібрати більше голосів. Ніхто з них для нас є ні кращим, ні гіршим в ситуації, яка склалась. Але однозначно ми є заручниками їхньої непоступливості, оскільки Байден не поступається у питанні кордону, а Трамп – у пакеті допомоги України. В результаті того, що між ними триває боротьба, лоб тріщить у нас. На жаль, допоки не завершиться передвиборча кампанія, України на щось особливе розраховувати не доводиться. Я думаю, що пакет допомоги буде так чи інакше буде прийнятий до кінця весни, але якусь реальну допомогу від цього ми не станемо отримувати.
Настав час говорити про інші інструменти. Наприклад, той самий ленд-ліз, до якого ми не вдавалися, оскільки нам, звісно, вигідніше отримувати безповоротну допомогу. Але для того, щоб вистоювати проти росіян, нам потрібно на цей період невизначеності погоджуватися на будь-які умови, які дозволять нам отримати озброєння.
Україна зі свого боку абсолютно може і має піднімати це питання. Тим паче, що ленд-ліз передбачає не тільки надання різних типів озброєння, а й можливість отримання верстатів для його виготовлення. На жаль, у ситуації, в якій ми опинилися, ми повинні почати розглядати інші варіанти, а не тільки очікувати на цей пакет допомоги (хоча його отримання було б для нас найкращим сценарієм).
Наскільки питання ударів України по НПЗ пов’язано з наданням Україні ЗРК «Patriot»?
Я думаю, що ці питання не є пов'язаними. Процедура надання Україні «патріотів» складна сама собою – потрібно розуміти, що ЗРК, які лежать на складах, немає. Вони усі на чергуванні, і політик кожної з країн Заходу боїться зменшити рівень захисту своєї країни, віддаючи свою «патріоти» нам. Україні надалося недостатньо, але чимало систем ППО. На жаль, ми їх втратили через те, що намагалися зупинити ситуацію з КАБами, і зараз ця нестача стала критичною.
Проблема в тому, що рішення про надання ППО є довготривалим, тобто в кожній країні мають бути проведені певні процедури і обговорення. Десь це вже відбувається, і тут немає чорних котів чи підступів. На жаль, ми заручники ситуації, коли намагаючись вирішити одну проблему, отримали іншу. І тепер ми змушені очікувати на ухвалення рішень про надання таких систем. Ці рішення точно будуть ухвалені, просто вони потребують значно більше часу, ніж ми маємо.
Європарламент відмовився погоджувати бюджет ЄС, допоки Європа не надасть нам системи «Patriot». Чи прискорить таке рішення процес передачі, і чи матиме воно вплив на нього загалом?
Думаю, що ні. Тому що Європа не може надати нам системи. Їх може надати нам Німеччина, Велика Британія чи інші країни, які їх мають. Тобто це національні рішення, і якщо б вони просто могли на взяти їх і надати, вони б це точно вже зробили. Кожна країна оцінює свою вразливість на момент, коли вони нам віддадуть конкретні батареї. Тому що ППО – це обладнання, яке не виготовляється швидко і потрібно довго чекати, щоб його замінити. Кожна країна зважує ці ризики і навряд чи якісь додаткові тиски вплинуть на процес, який має фізичні параметри.
Коли, на вашу думку, Україна може дійсно отримати такі системи?
Приблизно у липні-серпні, бо раніше нам навряд чи вдасться їх отримати. Певні системи ППО нам можуть будуть надані в травні, але це навряд чи будуть саме «патріоти».
Ефективність систем, які можуть надати Україні, залежатиме від того, наскільки росіяни продовжуватимуть нас бомбити. Зараз ситуація, на жаль, складається так, що РФ може робити це дуже успішно і масштабно. І те, скільки вони розіб'ють за цей період, важко навіть спрогнозувати.
Якщо дивитися на заяви лідерів США та Європи щодо війни в Україні, то вимальовується дещо полярна картина, коли всі начебто говорять про одне й те саме, але риторика зовсім різна. Чому останнім часом Штати стали більш такими обережними, а Європа (наприклад, Макрон), навпаки, став більш різким у заявах? З чим це пов'язано?
У українців є дуже гарна приказка: «Говорити – не мішки носити». З усіх заяв нічого, власне, не відбулося крім того, що в нас дійсно стало ще менше боєприпасів і можливостей зупиняти російських зомбі.
Потрібно розуміти, що є ще один рівень гри, згідно з яким незрозуміло, яким буде сценарій завершення війни в Україні. Цих сценаріїв декілька, і в силу обставин більшість з них для нас, на жаль, неприємна. Перший з них – умовний корейський сценарій. Другий сценарій, які пропагує Німеччина, передбачає фіксацію лінії фронту і надання членства в НАТО для України. Третій сценарій – теж фіксація цієї лінії фронту, але за нього на територію України прибувають західні війська, які мають гарантувати, що перемир'я буде стабільним. А різноманітні заяви – це проба пера і вивчення реакції росіян на ці сценарії.
Залежно від реакції РФ, який з цих трьох сценаріїв ви вважаєте найбільш реалістичним? Адже росіяни на все реагують, мʼяко кажучи, неадекватно.
Єдиним реальним сценарієм в ситуації, в якій ми опинилися (можливо, вона ще зміниться) є корейський. До того ж я не бачу, щоб росіяни могли розглядати позитивно якісь інші сценарії. На жаль, з такими союзниками і партнерами нам поки що перемога не світить, а власних спроможностей та ресурсів нам не вистачає. Адже умови мирної угоду чи перемир'я визначають не конкретні ідеї, а ситуація на лінії фронту.
Яким ви бачите розвиток війни в найближчій перспективі – до чого нам варто готуватися?
Росіяни будуть кидати всі сили на те, щоб повністю захопити Донецьку область – це їхня максимальна мета на цей рік. Вони обирали між великим наступом на Харків і звільненням Донецької області, і обрали останнє. На цьому вони і будуть фокусуватися.
Від того, наскільки ми зможемо зламати цей сценарій та яких втрат зазнають росіяни, залежатиме те, як буде відбуватися стабілізація лінії фронту. Так чи інакше, восени у РФ можуть закінчитися сили для проведення наступальних дій, а в нас такі сили будуть відсутними. Відповідно, через деякий час світ почне тиснути на обидві сторони, аби ми почали фіксувати ситуацію на фронті на рівні мирної угоди. Але це неможливо. Тому я і говорю про корейський сценарій, де Південна Корея дотепер не підписувала жодного перемир'я, але замість неї його підписали американці від імені ООН.
Я не думаю, що допоки при владі перебувають Путін і Зеленський, якісь переговори чи домовленості взагалі можливі. Тому можлива фізична стабілізація лінії фронту, а як будуть розвиватися події – вже покаже історія.
Відповідно, війна таким чином може затягуватися?
Так, може і на десятки років.
Окремо хотіла вас попросити прокоментувати майбутній візит Сі Цзіньпіна до Європи. Наскільки це пов'язано як з поточною ситуацією на фронті, так і з подальшим веденням війни в Україні?
Китай жодного разу не сказав нічого нового відтоді, коли він вперше щось сказав про війну. Він чітко сказав про те, що має бути зафіксована певна лінія розмежування, після чого мають розпочатися переговори, на яких так чи інакше мають бути враховані інтереси Росії, суть яких полягає у тому, що Україна не має бути членом НАТО. Китай жодного разу не змінював цієї позиції, і про що з ним хочуть говорити Шольц та Макрон, я не розумію.
Ви сказали, що переговори напряму залежать від ситуації на фронті. Чи можуть Україну згодом почати схиляти до переговорів?
Поки ми можемо воювати, ми маємо можливість ухвалювати рішення про переговори. Якщо ми не зможемо воювати, тоді нас можуть схиляти чи тиснути на нас.
Пропозиція про проведення переговорів є, але їхня реальність визначається тільки можливістю сторін воювати. В України відібрали землю, тому в нас немає варіантів домовлятися. Я не знаю, як сьогодні можна домовитися з Путіним, щоб отримати гарантії не повторення війни. І нічого, крім членства України в НАТО, не може гарантувати нам того, що війна не повториться. Тому наша позиція однозначна – воювати стільки, скільки зможемо.
Якщо зараз така активна дискусія навколо ударів України по російській території (а в України немає іншого виходу), то якщо такі удари триватимуть, як це позначиться на риториці Заходу та, відповідно, допомозі з боку партнерів?
Якщо Україна використовуватиме власне озброєння, то нас ніхто ні до чого не схилятиме. Але однозначно, що такими діями ми не зможемо отримати додаткове озброєння – далекобійне та інше. Тому це патова ситуація, і єдине рішення – виробляти озброєння самим. І тут вже питання до влади про те, як вона працює в цьому напрямку.
Віктор Андрусів – політичний і громадський діяч, заступник голови Донецької військово-цивільної адміністрації з гуманітарних питань (2015-2016), радник голови Міністерства внутрішніх справ України та керівника Офісу президента, виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2016-2020). Нині – боєць ЗСУ, пише Вікіпедія.