Бонуси для Путіна і ризик для Європи: Максим Розумний - про наслідки зустрічі на Алясці

Єдиний варіант, коли Путін може погодитися на зустріч із Зеленським, — це у потрійному форматі з Трампом, і то лише на фінальному етапі, коли вже все узгоджено.

Президент США Дональд Трамп оголосив про зустріч з російським диктатором Володимиром Путіним у американському штаті Аляска 15 серпня 2025 року. Цілком ймовірно, що у цій зустрічі візьме участь і президент України Володимир Зеленський. При цьому існує ризик, що Дональд Трамп може погодитися на умови російського диктатора Путіна без урахування позицій України та європейських партнерів.

В інтервʼю Главреду політичний експерт, професор кафедри міжнародних відносин Київського університету імені Бориса Грінченка Максим Розумний розповів, про що говоритимуть Путін і Трамп, чому РФ не вийде з окупованих областей та чи можна буде розраховувати на тривале припинення вогню.

Яка причина того, що від Москви почали звучатизаяви про можливі переговори з Трампом?

Я думаю, причина в тому, що насправді якусь «велику угоду» (big deal) — росіяни, зокрема Путін, все таки планують укласти з Трампом. Тому, звичайно, вони не хочуть обривати цей зв’язок і не прагнуть заходити в глухий кут, аби зберегти можливість укласти таку угоду про розподіл сфер впливу та майбутнє взаємовигідне співробітництво. Але зараз — момент, коли Путіну це невигідно з багатьох причин. Передусім тому, що він не досяг цілей так званої СВО. Тому йти на подібну угоду для нього буде репутаційною втратою всередині Росії.

Водночас, щоб зберегти цю можливість на майбутнє та підійти до неї з більш вигідної позиції, ніж зараз, Путін і його команда роблять дипломатичні маневри, аби підтримати контакт і зберегти таку можливість.

Яка наразі мотивація у Трампа щодо такої угоди і, загалом, щодо переговорів? Ми бачили навіть із його власних заяв, що йому важливо отримати якусь угоду від Путіна. Але чи є в нього глибші мотиви, чи це просто бажання, щоб «перестали стріляти» в Україні?

Я думаю, у нього є досить багато мотивів. Як для політика дуже амбіційного і навіть, як зауважують соціологи та психологи, нарцисичного, в нього є цей пункт у програмі — виконати обіцянку, виступити миротворцем і припинити війну, яка, за його власними словами, ніколи б не почалася, якби він був президентом.

Цей «пунктик» у нього справді існує, але він підходить до нього не настільки прямолінійно й емоційно, як нам, можливо, хотілося б. Для Трампа, з його величезним досвідом у бізнесі, абсолютно очевидно, що досягнення будь-яких домовленостей — це процес, причому тривалий. І тут я вживаю слово «угода», хоча воно не до кінця передає специфіку тієї «торгівлі», до якої звик Трамп.

Він добре розуміє, що такі процеси розвиваються повільно. Паралельно з українсько-російським треком відбуваються інші — наприклад, навколо ізраїльсько-палестинського конфлікту чи домовленостей між Пашиняном та Алієвим. У міжнародній політиці таких напрямів багато, і всі знають, що вони можуть мати численні сюжетні повороти.

Трамп, звісно, декларує певні дедлайни, але робить це радше з тактичною метою. Тому, коли ми питаємо, коли ж у нього «лусне терпіння» і він «грюкне кулаком», — ми неправильно розуміємо його підхід. Його емоційні заяви та інші демонстративні кроки — це переважно тактичні прийоми, елементи позиціонування, частина гри. І в цю гру Трамп, очевидно, може грати досить довго.

Якщо вже ви згадали про підписання угоди між Азербайджаном і Вірменією, то наскільки це може допомогти спонукати Путіна погодитися на пропозицію Трампа щодо України її підписання саме на американській території?

Я думаю, що це може стати для нього амбівалентним мотивом. З одного боку, це може прискорити процес у тому сенсі, що Росія своєю війною в Україні стала схожою на ведмедя, який потрапив у капкан і опинився в невигідному становищі. Росія, яка загрузла у війні та зазнала великих військових, репутаційних, економічних та інших втрат, сьогодні гранично ослаблена. Світова політика відбувається без її участі. І яскравий приклад — ця угода, яку, демонстративно підписали в Америці, хоча всі пам’ятають, що раніше Росія була головним модератором цього процесу.

Я не сумніваюся, що Путіну хочеться вирватися з цього капкана, але поки що він не може собі цього дозволити. Тому в нього може виникнути й протилежний імпульс — спробувати «відігратися» за втрати та приниження, які він відчуває через втрату значущості на пострадянському просторі, і компенсувати це впевненою перемогою над Україною. Який із цих імпульсів переможе, залежатиме від реальної ситуації — чи вдасться росіянам досягти значних успіхів на фронті, наскільки довго витримає їхня економіка тощо.

Якщо говорити про самі переговори, то, судячи з усього, наразі обговорюються кілька форматів: або Трамп окремо зустрічається із Зеленським і окремо з Путіним, і третій варіант — Трамп одразу напряму з Путіним. Про що, на вашу думку, може йти мова, враховуючи ту мізерну інформацію, яка наразі потрапила в медіа?

Я вважаю, що формат за участю трьох лідерів — Трампа, Путіна і Зеленського — найменш імовірний. Я й далі дотримуюся думки, що Путін ніколи не погодиться сісти за стіл із Зеленським, а сам-на-сам — тим більше.

Чому?

Причин дві. По-перше, для нього це приниження, адже він не вважає Зеленського рівним собі. Той образ, який створений у російському інформаційному полі, робить будь-яку особисту зустріч із Зеленським принизливою для Путіна в очах росіян. Це пропагандистська, але водночас і дипломатична причина.

По-друге, Путін певною мірою побоюється зустрічатися із Зеленським. Не тому, що Зеленський такий страшний, а через непередбачуваність його емоційних реакцій (наприклад, в Овальному кабінеті), до яких Путін може бути не готовим та почуватися невпевненим. Тобто Зеленський потенційно несе для нього репутаційні ризики та здатен створити ситуацію, де Путін почуватиметься некомфортно. Тому він цього уникатиме. Єдиний варіант, коли Путін може погодитися на зустріч із Зеленським, — це у потрійному форматі з Трампом, і то лише на фінальному етапі, коли вже все узгоджено і залишається формально підписати документ та вийти на камери з заявою, що справу завершено.

До того часу Путін прагнутиме зустрічі сам-на-сам із Трампом, тому що вона, навпаки, дає йому значні репутаційні бонуси: він виходить з ізоляції, знову «вершить долі світу». Але в цій ситуації м’яч на боці Трампа — саме він вирішує, подарувати Путіну цю можливість чи ні.

Тому тут Путін залежить від позиції партнера. Трамп може «обміняти» цей подарунок Путіну у вигляді особистої зустрічі лише на щось дійсно важливе. Я думаю, що тепер він погодиться зустрічатися з Путіним тільки у випадку, коли все вже домовлено, і питання полягає лише в тому, щоб, умовно кажучи, скріпити це підписом чи рукостисканням. Трамп, на мою думку, надалі уникатиме безплідних зустрічей і розмов, після яких він опиняється без конкретного результату та не має, що показати світові чи власному американському виборцеві.

З іншого боку, зараз «підвисло в повітрі» питання санкцій з боку Сполучених Штатів. Навіть Трамп напередодні доволі обтічно про це заявив, мовляв, подивимося — усе залежатиме від Путіна. Наскільки ймовірно, що Трамп піде на цей крок?

Малоймовірно. По-перше, Трамп уже запровадив 25-відсоткові мита для Індії. І якби йшлося про ті, хай не 500-відсоткові, але стовідсоткові мита на товари з країн, які продовжують торгувати з Росією, то він не став би випереджати події та запроваджувати ці мита для Індії окремо.

Тут, на мою думку, значною мірою присутній елемент гри — мистецтва переговорів, як Трамп сам назвав це у своїй книжці. Суть цієї гри в тому, що коли ви виконуєте свою погрозу, ви вже не можете використати її вдруге. І Трамп, очевидно, залишатиме за собою можливість здійснити якісь радикальні кроки чи чинити серйозний тиск на партнерів у майбутньому. Тим більше, що, як я думаю, йдеться для Трампа не стільки про відносини з Росією (яка нині перебуває у слабкій позиції й не становить серйозної конкуренції), скільки про відносини з Китаєм та так званим глобальним Півднем, інтереси якого уособлює організація БРІКС.

Схоже, Трамп почав «воювати» з БРІКС і намагається, що називається, вибивати з нього активних учасників. Ми вже бачили критику Південно-Африканської Республіки через прояви расизму проти білого населення. Зараз спостерігаємо загострення відносин із Бразилією та Індією. Тому для Трампа питання мит тісно пов’язане зі складнішою геополітичною грою, ніж просто бажання дошкулити чи зашкодити Путіну.

Ми бачили кілька варіантів, які потрапили в медіа, щодо того, що Уіткофф пропонував на переговорах із Путіним. Крім того, від росіян прозвучала фраза про те, що спочатку потрібно врегулювати суперечку щодо територій, а потім вирішувати все інше. На вашу думку, про що зараз можуть бути головні розмови? І наскільки зустріч Путіна та Трампа тет-а-тет може бути невигідною для України?

Війна, як казав Сунь-Цзи, – це шлях обману. Тому такі люди, як Путін, які все життя ведуть ті чи інші війни, дотримуються цього принципу й у політиці. Навряд чи вони озвучують те, що їх справді турбує. Найімовірніше, подібні заяви виконують радше відволікальну роль.

Я не вірю, що для Путіна самі по собі територіальні питання є настільки ключовими й важливими, щоб кілька районів Донецької області становили для нього життєвий інтерес. Проблема в іншому: понад три роки він постійно заявляє, що цілі «СВО» мають бути досягнуті. Він зробив на це свою репутаційну ставку, і авторитет влади в Росії, зокрема його особистий, тепер залежить від того, чи буде ця мета реалізована.

Путін чудово розуміє, що після завершення активних бойових дій постане питання: що ж Росія здобула, заплативши таку високу ціну? Якщо будуть хоч якісь територіальні надбання, то це дозволить йому дати бодай якусь відповідь. Саме в цьому контексті його цікавить так зване територіальне питання.

Але очевидно, що під час весняної переговорної сесії, коли Уіткофф регулярно приїздив до Москви і сторони майже наблизилися до досягнення певної угоди, уже були окреслені параметри й основні моменти великої угоди між Трампом і Путіним. Проте її було загальмовано, оскільки Путін, із причин, про які я вже говорив, вирішив не укладати угоду до досягнення цілей «СВО».

Путін сподівався, що передумови для цього з’являться після весняно-літнього наступу російської армії, коли вдасться здобути території силою зброї. У такому разі було б логічно вийти на велику угоду з Трампом, яка завершила б його цикл «відновлення російської величі» та імперських амбіцій.

Зараз, однак, ситуація хитка: з’явилися серйозні сумніви, що Путін зможе досягти своїх цілей військовим шляхом, хоча він остаточно цієї надії не втратив. Уіткофф, ймовірно, знову намагався переконати його махнути рукою на «цілі СВО» та укласти угоду, поки є вікно можливостей. Але Кремль перебуває в стані невизначеності, і від того, у який бік схилиться ця позиція, залежить дуже багато. По суті, йдеться про тисячі життів українців, які або продовжать гинути на війні, або зможуть вижити, якщо бойові дії буде зупинено. Саме така зараз драматургія моменту.

Як вже відомо, зустріч Путіна та Трампа має відбутися 15 серпня. Чи можна буде розраховувати з боку Росії на хоча б тривале припинення вогню. І, відповідно, якщо Трамп не отримає тих результатів, на які сподівається, що тоді відбуватиметься?

Як я вже говорив, Трамп погодиться на зустріч лише тоді, коли буде впевнений, що отримає результат, який можна подати як досягнення миру, хай і в певному обмеженому вигляді. Якщо ж у останній момент Путін його обдурить (а в політиці таке трапляється доволі часто, і не лише у Путіна), Трамп, найімовірніше, переключиться на інші справи, яких у нього є багато у сучасній геополітиці, та заморозить цей процес.

Водночас, він навряд чи припинить підтримку України — можливо, навіть певною мірою її збільшить, або принаймні збереже нинішній рівень. Він намагатиметься зробити так, щоб Путін не досягнув своїх цілей. При цьому Трамп, імовірно, не буде кидатися «рятувати» Україну, але з огляду на особисту образу на Путіна зробить чимало для стримування Росії. Тож на тривале припинення вогню, щонайменше до кінця цього року, розраховувати не варто, хоча певний шанс існує.

Все залежить від того, яку «ставку» зараз зробить Путін і його оточення. Теоретично вони можуть на певний час заморозити конфлікт і дати старт мирному процесу, щоб отримати «бонуси», зокрема економічні. Головний з них — це, звісно, зняття санкцій, яке, за витоками інформації, американці нібито обіцяли Росії. На користь цієї версії свідчать і плани Кремля провести навчання «Захід-2025» як демонстрацію сили (а, можливо, і готовності до її застосування). У такій ситуації Путіну вигідно проголосити про тимчасове перемир’я або про припинення вогню («ceasefire»), щоб, зосередившись на білоруському напрямку, уникнути сильного удару на українському фронті. Тому Путін міг погодитись на це з тактичною метою. Але є й фактори, що роблять такий сценарій малоймовірним у найближчій перспективі — головним із них є надія Путіна на військові успіхи найближчими місяцями. Як він сам говорив: «Мы их добьем».

Щодо можливих територіальних «обмінів»: Путін точно не погодиться виходити із Запорізької та Херсонської областей, а тим паче з Луганської та Донецької. Він уже проголосив ці регіони частиною Росії, закріпивши це в Конституції, і це його «червона лінія», яку, схоже, США врахували.

А от щодо Харківської та Сумської областей, за певних умов Путін може погодитися на відведення військ, подаючи це як «жест доброї волі». Водночас він вимагатиме, щоб українські війська залишили прикордонні позиції в Курській області та зняли загрозу з Бєлгородської, хоча офіційна російська версія вже твердить, що українців там немає. Найімовірніше, у разі територіальних домовленостей мова йтиме саме про прикордонні райони, які Путін і так хоче перетворити на так звану санітарну зону.