Армія України показує високий рівень професіоналізму у боях із військами Росії. До початку повномасштабної війни багато хто казав, що авіація та ППО – компоненти, за якими Москва значно переважає Київ. Проте насправді Повітряні сили дали справжній бій російським окупантам. Вони допомогли зупинити військове вторгнення ворога, працюють над відбиттям ракетних атак із неба та підтримують сили оборони в рамках контрнаступу.
В інтерв'ю Главреду спікер Командування Повітряних сил Збройних сил України, полковник Юрій Ігнат розповів про те, яка авіація та ППО Заходу потрібні Києву на війні з Росією, про проблеми Москви з ракетами та озброєннями, сотні бойових літаків та гелікоптерів агресора біля кордонів України та особливості іранських безпілотників, які Тегеран, схоже, вже передав країні-агресорці. Він також пояснив, чому Україна не може збивати всі російські ракети.
На думку Ігната, Україна могла б використовувати у якості стримуючої зброї ОТРК Грім-2, про розробки якого йде багато дискусій. За наявності такого далекобійного ракетного комплексу Москва навряд чи зважилася б на військову агресію.
Після початку повномасштабної війни ми побачили, як зруйнувався міф про "другу найпотужнішу армію світу", так само зруйнувався він і про потужну авіацію та ППО РФ… Як Україні вдалося нівелювати таку перевагу?
Не треба недооцінювати противника. У нього таке саме озброєння, як і у нас, але більш нове та модернізоване. Це і літаки типу МіГ та Су, зенітно-ракетні комплекси типу Бук та С. У нас Бук М-1 і 2, а в них вже Бук М-2, 3. В України ЗРК С-300, у Росії – С-400 та інші. Ця лінійка засобів протиповітряної оборони доволі поширена.
Розвідки всіх країн, а зокрема і наших партнерів, не вірили в успіх військ України в цілому, а не лише Повітряних сил. США та Європа навіть визнали, що мали подібну попередню думку. Але успіх країни прямо залежав від Повітряних сил, тому що закриття неба було ключовим питанням. Не можна було дозволити Росії захопити повітряний простір української держави. Якби ворогу це вдалося на всій території, України вже не було б.
Панування в повітрі сприяє безпрецедентній перевазі наземних сил. Російська пілотована авіація завдає ударів по таких регіонах, як Житомирщина, Київщина, Харківщина та ін. І ми бачимо наслідки таких дій. Подивіться, що сталося з Ізюмом, Маріуполем.
Перше завдання для Повітряних сил за таких умов – витримати цей удар, перегрупуватися, зайняти запасні позиції и вже з них працювати по ворогу. Це і відбулося. Усі 8 років ніхто не сидів, склавши руки, та не "уничтожал жителей Донбасса", як часто і гучно казали у Росії.
Армія України та Повітряні сили готувалися. Проводилася низка великих і серйозних навчань. Пілоти бойових літаків відновлювали навички пілотування, відновлювалося озброєння авіаційної складової. Під час навчань застосовувалися нові тактичні прийоми задля відпрацювання техніки протистояння противнику, що пережав у технологіях і якості озброєнь.
Щороку було багато навчань. Двосторонні маневри, трьохсторонні між бригадами та повітряними командами, а також міжвидові і стратегічні командно-штабні навчання з нашими партнерами. Загалом маневри проводилися у літо-осінь.
У межах навчань опрацьовувались основні методи – вихід з-під удару та з-під ракетного удару противника. Виглядало це так – у надкороткі терміни літаки цілими ескадрильями злітають у повітря, змінюють дислокацію, перебазовуються на інші (оперативні) аеродроми і ділянки, звідки вони вже можуть протидіяти ворогу. Аналогічні завдання були й у Радіотехнічних військ (РВ) та Зенітних ракетних підрозділів (ЗРВ). Загалом, Повітряні сили складаються з трьох основних підрозділів – авіація, радіотехнічні війська і зенітні ракетні війська. Вони несуть бойове чергування.
Опрацьований комплекс дій та заходів дозволив Повітряним силам у короткі терміни вийти з-під удару, зайняти запасні позиції, розосередитись і почати протидіяти ворогу в повітрі по всій території нашої держави.
Повітряні Сили вчасно мобілізували свої можливості і завдали найбільших уражень ворожим силам. Майже щодня збивали по 3, 5 або навіть 10 російських бойових літаків. Ворог очікував на знищення Повітряних сил ще в перші дні війни. Для цього він запускав сотні ракет з різних територій – з Криму, Чорного моря, Білорусі, Росії. Одночасно працювала і російська авіація. План передбачав захоплення всієї України.
Головним завданням для Росії було захоплення Києва. Тому найзапекліші повітряні, навіть ближні бої, точилися саме за столицю. Так народився Привид Києва, який є живою легендою. У боях брали участь наші діючі герої, нагороджені орденом Золота зірка. Мова йде про різних військовослужбовців, серед яких військові радіотехнічних військ і особливо зенітних ракетних військ, які керували комплексами С-300, Бук М-1 і мають на балансі десятки уражених цілей. Серед командирів батарей – молоді хлопці, які своїми діями, вчинками, зробили неможливе. Вони вигнали ворога з нашого неба.
У період битви за Київ, коли йшов місяць інтенсивних боїв, Україна просила весь світ закрити небо. Так, через шантаж "кремлівського фюрера" ядерною зброєю допомагати було складно. Але країни Заходу все ж таки надавали допомогу.
Західний світ особливо допоміг запчастинами. На початку повномасштабних бойових дій надавалися переносні зенітні ракетні комплекси, серед яких спочатку були американські Stinger, а потім британські Starstreak та польський Piorun. Наразі вже є й інші системи. Навіть попри те, що це комплекси середньої дії, вони теж дуже допомогли. Бо багато літальних апаратів було збито саме такими ПЗРК. Комплекси розмістили по всій лінії фронту, і противник зрозумів – літати низько теж небезпечно. Гранично низькі висоти ворог використовував переважно для того, щоб уникнути ураження засобами ППО, серед яких Бук М-1 або С-300. І під час виконання подібних маневрів на противника вже очікували отримані нами від Заходу ПЗРК.
Напружена динаміка бойових дій тривала близько місяця. Противник зазнав втрат і вимушений був відійти за межі українського кордону. Вже після того росіяни перегрупувалися, вийшли з півночі України і зосередились на Донбасі.
Приблизно 3,5 місяців ворог взагалі не залітає до зони дії нашої системи протиповітряної обороні. Він працює дистанційно, з-за кордонів. У ближніх боях у нього немає переваги.
Як я розумію, однією з головних проблем Росії на війні з Україною стала нездатність забезпечити взаємодію авіації з наземними військами. Нещодавно ви сказали, що Москва тримає 400 бойових літаків і 360 вертольотів біля наших кордонів. На які сценарії нам слід очікувати?
Найменування техніки та її кількість постійно змінюється. Все залежить від обстановки чи завдань, які ворог перед собою поставив. Мова йде про 430 літаків и 340 гелікоптерів. Серед них до 150 ударних вертольотів. Решта – це віськово-транспортні гелікоптери, які, втім, теж можуть завдавати ракетних ударів.
Часто кажуть, що така ситуація вказує на стягування Росією своєї військової авіації до кордонів України. Але це не є правильним трактуванням ситуації. Противник зазнав втрат – понад 230 літаків та 200 гелікоптерів. Росіянам їх треба замінити новою технікою, що вони і роблять. Окупанти тягнуть техніку з середини країни, інших аеродромів, або знімають її з консервації і в результаті підтягують до кордонів.
Якщо ми подивимося на повітряний кордон, який сьогодні є лінією фронту – Білорусь, Росія, окупований Крим – це великий шматок територій, де знаходяться десятки аеродромів. На кожному з них зосереджена відповідна кількість техніки. Ці одиниці ми і порахували. Така кількість авіації не критично велика для охоплення наявного кордону. З Білоруссю у нас теж фронт – саме звідти постійно злітають російські винищувачі. Із Росії, Курської області, працюють Ту-22М3 – це дальні бомбардувальники, які також залітають на територію Білорусі та можуть завдавати ударів ракетами Х-22 дальністю 600 кілометрів.
Варто розуміти – авіаційна техніка біля кордонів Росії з Україною, таким чином, кількісно не змінюється. Крім того, їй не обов'язково залітати – вона може діяти дистанційно.
Слід зазначити позитивний момент. До військової кампанії проти України противник залучив найсучасніші літаки – Су-34, Су-35, Су-30, а також гелікоптери Ка-52 Алігатор та Мі-28 Нічний мисливець. Ці одиниці авіації саме з вищеназваного списку. Багато з них на війні було знищено. Тому росіяни, щоб поповнити угруповання авіації, замість знищених одиниць підтягують старішу техніку. Через це в них вже не буде значущої технологічної переваги.
Ми всі очікуємо на початок роботи ленд-лізу з 1 жовтня. Скажіть, яка ймовірність, що вже незабаром ми отримаємо передові літаки Заходу F-15 і F-16?
Треба на це сподіватися. Задовго до війни, до 2014 року, йшли розмови про переозброєння саме Повітряних сил. Розглядались різні типи авіаційної техніки, зокрема ті, що актуальні у сучасному світі – багатоцільовий літак, спроможний працювати на різних напрямках, з оптимальною дальністю застосування, можливістю роботи по наземних і повітряних цілях. Ми маємо розгалужену систему аеродромів у країні – це десятки таких об'єктів, які можна використовувати для військової авіації, і цивільні аеродроми. Це взагалі світова практика – аеродроми спільного військового і цивільного використання. Україна повинна робити свої кроки у цьому напрямку.
Нам дуже потрібні сучасні літаки на заміну тому авіапарку, який є сьогодні. Наразі найновіший літак в Україні – Су-27 1991 року випуску. Ровесник української незалежності. Ми маємо думати про перспективу.
Декілька років тому на військовій раді Повітряних сил було ухвалено візію ПС ЗСУ. Мова йде про бачення Силами свого розвитку, переоснащення, реформ та реструктуризації до 2035 року. Це той критичній рік, коли літаки, які ми експлуатуємо – МіГ-29, Су-27, Су-25, Су-24 та інші – не можна буде надалі використовувати. Проблема у фізичному старінні планера і технологій.
Неможливо вічно модернізовувати та ремонтувати техніку, потрібен сталий перехід. Потрібно було робити це раніше, але у держави ніколи не було коштів на такі заходи. Авіація – найдорожче, що може бути сьогодні у армії.
Тому питання з авіацією було відкладено. У тому числі, через конфлікт у 2014 році – всі сили і засоби спрямували на утримання ворога на Донбасі.
Коли сталося повномасштабне вторгнення Росії, всі зрозуміли, яку важливу роль відіграє саме військова авіація. Противник завдавав ударів, яким нам нічого було протиставити. Дальність наших ракет невелика, радари в нас фактично вдвічі менше бачать, ніж їхні. Наші літаки не захищені від системи радіоелектронної боротьби.
Саме тому нам потрібна техніка, яку можна було б поставити на озброєння Повітряних сил. Розглядалися різні варіанти – не лише F-15, F-16, F-18 певних модифікацій, про які ми з вами говоримо. Йшлося і про шведські JAS 39 Gripen, і французькі Dassault Rafale, Eurofighter Typhoon та інші моделі. Сьогодні ПС вже визначились з технікою. Безумовно, ми б хотіли мати такі літаки, як F-35 та всі найкращі сучасні зразки. Ми воюємо та гідні найкращого. Але це питання подальшої перспективи – сьогодні треба мислити, виходячи з реалій та фінансового стану. Можемо розраховувати на техніку, яка є на зберіганні у світі. Хотілося б, щоб її надали нам саме зараз.
Втім, одразу нічого не буде – це складний процес. Що стосується такої допомоги, американці заклали кошти на 2023 рік. Маю на увазі навчання пілотів, на яке підуть 100 млн доларів. Це відбудеться, можливо, цього року, а, можливо, тоді, коли визначать, які саме літаки отримає Україна. Після цього кошти спрямують для навчання пілотів саме на той тип літака. Повітряні сили, командувач ПС генерал-лейтенант Микола Іващук, вже визначили список людей, які опановуватимуть перспективну техніку.
Усіх цікавить, коли це має статися. По-перше, треба підготувати аеродромну структуру. Дуже багато скептиків стверджували, що ми не спроможні приймати такі літаки, як F-16, тому що в них невеликі колеса, а повітрянозабірник знаходиться занадто низько. Проте вже розробляється чимало варіантів з різними профільними міністерствами та відомствами – Міністерством інфраструктури, Міністерством оборони. Працюємо над різними варіантами, і вже є певні дуже позитивні зрушення.
Ми будемо спроможні приймати літаки, використовувати різні майданчики. Але є дуже серйозна умова щодо обслуговування. Мова йде не тільки про навчання пілотів. Треба забезпечити щоденне та сезонне обслуговування техніки, капітальний ремонт і інші заходи. В умовах, коли країна веде війну, треба все прорахувати. Зокрема, і підготовку інженерного авіаційного складу.
Це ключові питання, які не можна вирішити за декілька місяців. Потрібен час на навчання пілотів. Льотчики кажуть, що протягом декількох тижнів вони можуть набути навичок польотів на сучасних літаках. Але треба навчитись воювати на цій техніці – опанувати її як бойову машину, діяти в складі групи літаків – пари, ескадрильї – і завдавати ударів по повітряних і наземних цілях. Потрібен час.
Не хотів би казати, що це все буде виконано за рік або у певні строки. Ми усі хотіли б, щоб це сталося якомога раніше. Без авіаційної підтримки нашим силам буде дуже важко просуватися і деокупавати нашу територію.
Україна працює над розвитком ракетної програми. Як ми розуміємо, йдуть розробки комплексів Нептун, Верба, і Вільха, і ОТРК Грім. Чи зможемо ми вже в найближчому майбутньому розраховувати на появу ракет і комплексів дальністю 500 км?
Як людина, яка була присутня на багатьох виставках, спілкувалася з інженерами-розробниками і була на випробуванні Вільхи та Нептуна, можу сказати наступне. Шкода, що програма була так затягнута, особливо у питанні ОТРК Грім-2. Не знаю, чи ведуться наразі розробки комплексу та на якому етапі робота. Це комплекс, який був дуже перспективним. По парадах возили установку та всім демонстрували, що незабаром з'явиться така потужна зброя.
А це дійсно потужна і далекобійна зброя із дальністю до 300-500 кілометрів. Якщо на карті України провести циркулем з Харківської області до Москви, комплекс без проблем діставав би на таку відстань. Це було б стримуючою силою. Декілька сотень таких ракет, одномоментно випущених по військових аеродромах, звідки по нас завдають ударів, позбавив би ворога, як мінімум, оперативних і стратегічних можливостей різного характеру. Якби у нас на озброєнні був такий ОТРК, противник навряд чи наважився б атакувати Україну.
Треба розбиратися, чому цей комплекс так і не з'явився, хто блокував програми у ті роки, коли вони були настільки перспективними, та хто не виділяв належного фінансування. Цей комплекс ще з 2000-х років, його інша назва - Сапсан. Дуже хороша зброя.
Сьогодні наш найбільший оперативно-тактичний комплекс - застаріла Точка-У.
Свого часу під Вінницею були порізані ракети Скад. Американські партнери приїздили і на весь світ показували, як українці скорочували своє озброєння. Ми віддали під утилізацію комплекс С-200, який міг би влучати по повітряних цілях на відстані 200 кілометрів. Нас позбавили дальнього ракетного озброєння. І під тиском Росії, і під тиском наших західних партнерів, це треба пам'ятати.
Україна, умовно кажучи, залишилась не з автоматом Калашникова, а з пістолетом Макарова. І відбивається від автоматів Калашникова.
Розвиток перспективних озброєнь – це і Нептун, і Вільха і Грім-2, міг би стати не лише проривом в обороноздатності нашої держави і посісти своє місце у ракетній ніші, яка сьогодні є затребуваною, а й непоганим варіантом економічного розвитку держави. Військове озброєння – надзвичайно потужний вектор, який можна було б спрямувати на збагачення нашої економіки.
Голова Київської ВЦА Микола Жирнов заявив, що Україна збиває 50-70% російських ракет. Але інші 30% - серйозна проблема для нас. Що потрібно зробити для безпеки громадян, які ППО і в якій кількості потрібні?
Багато йдеться про ті відсотки, підрахунки ракет. Треба розрізняти ракети для того, щоб ставити ці відсотки. Населенню слід чітко пояснити, що є різні ракети: одні ми можемо збивати, а інші – ні.
Ракети, по яких у нас є можливість працювати, ми збиваємо, можна так сказати, з натяжкою, у кількості до 70%. Це Калібр, Х-101 – ракета, що рухається зі швидкістю близько 900 кілометрів на годину. Це і крилаті ракети.
Але є й інші ракети.
Наприклад, ракети Іскандера – оперативно-тактичного комплексу, такого як Грім-2, про який ми говорили вище. Це оперативно-тактичний комплекс, ракета якого летить балістичною траєкторією (дугою) з космосу та на величезній швидкості завдає удару по цілі. Треба розуміти і визнати – збивати такі ракети тими засобами ППО, які сьогодні у нас є на озброєнні, фактично неможливо. Тактико-технічні характеристики (ТТХ) цієї зброї не дозволяють нашим ТТХ її збивати. Так, теоретично це можливо, якщо десь на зустрічному курсі і на підльоті підловити цю ракету. Але це надзвичайно складно.
Ми не можемо знищувати ракети Кинджал (той самий Іскандер, але повітряного базування), Х-22 (надзвичайно швидка ракета повітряного базування, яку збити наявними засобами важко, ба навіть нереально), Онікс (протидіяти їм можемо, але збивати за допомогою ЗРК - ні).
Якщо ми говоримо про комплекси С-300, якими росіяни б'ють по Харкову, Миколаєву і фронтових містах. Дальність ЗРК – до 70 кілометрів. Зрозуміло, ракета С-300 має збивати аналогічну ракету. ТТХ повинні дозволяти її нейтралізувати.
В нас сьогодні є партнерські угоді з Німеччиною та Норвегією стосовно зенітно-ракетних комплексів NASAMS і IRIS-T – нам кажуть, що ТТХ таких ЗРК дозволяють збивати ракети, які не спроможне знищити ППО, яке є у нас в наявності. Проблема полягає у тому, що дальність цих комплексів – до 40 кілометрів. Через це нам доведеться розосереджувати їх так, щоб прикривати стратегічні об'єкти, великі міста так інші ділянки.
Скільки Україні потрібно одиниць ППО, щоб убезпечити небо? Коли ми бачимо, у якій кількості нам їх надають, виникає багато питань…
Потрібно багато, але надають їх, дійсно, замало. IRIS-T – це новітній комплекс, який тільки виготовляється. Можливо, постачання такої техніки буде вже найближчим часом. Мова йде про невелику кількість, але це дозволить прикрити одне місто. Будемо очікувати і на подальші поставки, тому що нам треба замінювати свою систему ППО.
Зрозуміло, що Бук М-1 и С-300, які є на озброєнні, ми не зможемо брати в Росії – Москва та Київ у стані війни, ракети і запчастини отримати не вдасться. Тим паче росіяни переходять на новіші зразки. Наразі запчастини та комплекси ми отримуємо від партнерів із Центральної Європи – наприклад, Словаччина надає С-300.
Нам потрібно замінювати старі засоби ППО на нові. Техніка зношується. Інколи вона уражається, виходить з ладу. Зменшується боєкомплект, тому що здійснюються пуски по ворожих повітряних силах. Треба поступово переходити на зенітно-ракетні комплекси, про які я казав вище. А з часом думати вже про перспективу отримання комплексів великої дальності – таких як ЗРК Patriot з дальністю до 150 кілометрів. Це вже інший ешелон.
Сьогодні найбільш потрібний комплекс для України – NASAMS. Ця установка діє за аналогією з Бук М-1. Мобільний комплекс здатен працювати самостійно у якості бойової одиниці. З окремих позицій він швидко приводиться у бойову готовність, має 6 пускових контейнерів. Може швидко розгорнутися, відстрілятися и змінити позицію. Враховуючи специфіку війни в Україні та озброєння, яке є у Росії, комплекс NASAMS для нас був би найбільш корисним. В подальшому потенціал ППО треба збільшувати.
Можливо, у майбутньому ми станемо учасником єдиної системи ПРО – це така парасолька, під якою США та їхні європейські партнери. Але система протиракетної оборони – інша, глобальна історія. Там працюють радіолокаційні системи дальнього виявлення, Aegis… Це дуже складана річ, яку довго треба опановувати. Якби Україна приєдналась до такої системи і розмістила на своїй території подібну ПРО, це допомогло б захистити українців.
Як ви вважаєте, чи могла б Україна домовитися зі США щодо постачань Києву систем Залізний купол?
Залізний купол Ізраїль зробив для того, щоб захиститися від терористів, від їхніх систем залпового вогню. Їхні візаві атакують Ізраїль навіть одиночними ракетами Град. Можна було побачити, як на машинах було розміщено лише одну ракету. Але буває і установка з пакетом Градів.
Система Залізний купол, яка є в Ізраїлі, дуже контактна, охоплює фактично всю країну. І ізраїльтяни таким чином знищують ракети, які летять із реактивних систем залпового вогню (РСЗВ). Нам вона була б корисною, можливо, для захисту якихось локальних об'єктів, таких як атомні електростанції. Але це надзвичайно дорога річ – у нас дуже велика країна.
Нам потрібні більш глобальні речі для захисту. А Ізраїль їх використовує фактично від терористичних атак.
Видання The Insider опублікувало статтю, в якій йдеться, що Росія до кінця поточного року, ймовірно, залишиться майже без снарядів, бронетехніки і артилерії. У матеріалі наголошується, що до війни у росіян, крім Х-35 і Х-59, було лише декілька сотень далекобійних ракет, які вже закінчуються. Чи дійсно у Москви незабаром можуть скінчитися ракети?
Питання дуже глибоке и досліджуване всіма нашими розвідками – і українською, і американською і європейською. У Головному управління розвідки були певні заяви, що у Росії залишилося приблизно 20% ракет для Іскандерів, 45% крилатих високоточних ракет. Інформація може мати місце. Можливо, це справді так, але точно стверджувати ми не можемо, адже це дуже таємна в РФ інформація.
Наша агентура у Росії присутня. Наше військове керівництво, переконаний, знає точні цифри. Можливо, наразі це не повинно публічно обговорюватися, але очевидно – Москва почала використовувати ракети Х-22 та Х-59 і, що показово, С-300.
Слід зазначити, що у відкритих джерелах повідомлялося про перекидання Росією з Сирії в Україну одного дивізіону ППО. Так, у росіян є різні системи: С-400, Буки, Тор-М 1, М 2, М 3, Панцир. У них достатньо сучасних засобів ППО, та й ракети для С-300 в надлишку.
Комплекс С-300 може працювати по наземних цілях. Він спричиняє досить серйозні руйнування, хоча, можливо, не настільки великі, як інші бойові частини з вагою 400-500 кг (крилаті ракети та оперативно-тактичні комплекси).
Це свідчить про те, що Росія розуміє необхідність заощаджувати боєприпаси. Адже за півроку війни вона одномоментно використала все, що виробила протягом 10 років. Можливо, поповнювати вже нема чим через санкції.
Сподіваємося, що окупанти не отримають технології. Всі ці високотехнологічні та найдорожчі ракети – Калібри, Х-101, Іскандер – вироблялися з використанням західної технології. Чіпи, мікросхеми та інші коштовні компоненти робили за кордоном. Самі росіяни можуть зробити лише фюзеляж ракети, скласти його та скрутити.
Країна-терорист повинна бути назавжди позбавлена доступу до таких технологій. Повітряні сили постійно наголошували на цьому на пресконференціях з нашими іноземними партнерами – Японією, США, Німеччиною, Канадою, які раніше були постачальниками. Питання треба підіймати і журналістам, аби не допустити, щоб така країна отримувала ці технології шляхом контрабанди або третіх країн.
Контрабанда буде, але вона не зможе задовольнити повноцінні потреби Росії у технологіях. Ситуація, коли "Великая Россия" пішла з протягнутою рукою до Ірану за безпілотниками (маючи десятки власних різних моделей БПЛА), вказує на наявність у Москви проблем. Будемо сподіватися, що іранські безпілотники падатимуть, не долетівши навіть до нашої території. Таке придбання де-факто теж вкрадене и привезене шляхом контрабанди.
Росія ставить перед собою завдання погрожувати своїм сусідам в Європі. Іскандери знаходяться на кордоні Білорусі з Польщею та в Калінінграді. Ці оперативно-тактичні комплекси здатні нести інші крилаті ракети. Дальність Калібра – 2,5 тисячі кілометрів. Вони можуть нести ядерний заряд, тому росіяни погрожують і шантажують, транслюючи свої тези шляхом інформаційної пропаганди. Шантаж базується на наявності ракетного озброєння, стратегічних бомбардувальників так іншої зброї.
Ви відзначали, що росіяни стали набагато менше використовувати свою бойову авіацію в Україні і у зв'язку з дефіцитом ракет застосовують навіть ЗРК С-300 і С-400 по наземних цілях. Яка високоточна зброя ще може застосовуватися?
Все, що в них є, вони вже задіяли. Можуть використати хіба що зброю, яка є у їхніх мультиках. Дійсно, вони здатні погрожувати тактичними ядерними зарядами, які можуть бути у в Калібрі, и в Х-101. Ядерний заряд можна зробити у будь-якій ракеті. Але навряд чи вони на це наважаться.
Ви згадали про санкції проти Росії. На вашу думку, обмеження – це короткострокова історія, або довгострокова? Коли вони можуть спрацювати?
Обговорюється вже восьмий пакет санкцій щодо РФ. Що стосується військової сфери, санкцій, які вже оголошені, цілком достатньо. Але треба ухвалити ще до 10 пакетів економічних обмежень, щоб змусити агресора сісти за стіл перемовин після звільнення наших територій.
Якщо ми говоримо про військові санкції, на Росію наклали достатню кількість обмежень, і тепер питання лише у контролі виконання. Ймовірно, у росіян є якісь запаси запчастин. Варто пам'ятати, що західні технології використовуються не тільки у ракетах або беспілотниках, а і в літаках.
У Москви є сучасний літак Су-35, а також МіГ-31 та Су-34. Під час їхнього виробництва не обійшлося без західної електроніки. Будемо сподіватися, що вони стикатимуться з проблемами у питаннях відновлення техніки.
І останнє запитання. Західні ЗМІ публікують інформацію, згідно з якою Іран все ж таки надав Росії свої безпілотники. Як ви вважаєте, чим це загрожує Україні? Що в них особливого?
Особливістю беспілотників з Ірану є те, що вони мають велике корисне навантаження. БПЛА здатні нести доволі-таки потужне озброєння – до 200 кг. Втім, корисне навантаження може бути різним – це і пальне, і апаратура, яка здійснює стеження, цілевказання, радіоперешкода, система РЕБ… Якщо дрон позиціонується як ударний, на ньому мають бути встановлені якісь баражуючи боєприпаси чи ракети.
Іран, попри санкції, спромігся створити ударний безпілотник. Тактико-тактичні характеристики дрона, на перший погляд, навіть вражають. Він схожий на американський або турецький БПЛА – на кшталт Anka S. Іранський дрон більший за розмірами, ніж Bayraktar.
Щодо спроможності таких безпілотників – треба дивитися на практиці. Дуже часто буває, коли заявлені характеристики часто не відповідають дійсності. На полі бою з несправною технікою виникають проблеми. До того ж Росії ще треба буде підготувати екіпажі.
Для перевірки роботи безпілотників Москві треба задіяти екіпажі, які повинні виконати польотні завдання на території Росії. Їм потрібно провести навчальні бомбометання по ворожих наземних цілях. Функціонал іранського дрону саме для цього і призначений.
На мою думку, ми можемо побачити іранські безпілотники на полі бою лише за декілька місяців. Втім, можливо, побачимо такі БПЛА і раніше. Не виключено, що росіяни наймуть якихось спеціалістів, яки працюватимуть над обслуговуванням цих дронів на нашій території.
До того ж, не знаю, чи є там переклад на обладнанні. Управління безпілотним літальним апаратом здійснюється за допомогою спеціального екіпажу, станцій управління. Там, як мінімум, інструкція повинна бути перекладена "по-русски" з іранської мови. Є й такі технічні нюанси. (жартує Ігнат, - ред.)
Але не треба піддаватися панічним настроям. Мовляв, армія дронів їде…Сумніваюсь, що їх буде 100 або більше – промислові спроможності теж не нескінченні. На це потрібен час. Думаю, йтиметься про десятки БПЛА.
Іранські безпілотники – така сама ціль для Повітряних сил, як і інші БПЛА. Їх збито вже близько 900 одиниць – зусиллями ПС та інших підрозділів.
Будемо збивати. І плюсувати.