Під звуки сирени та під загрозою ракетних ударів із боку Росії американський президент Джозеф Байден несподівано відвідав Україну та зустрівся з українським колегою Володимиром Зеленським у Києві. Цей візит відбувся напередодні річниці повномасштабної війни Росії проти України і остаточно підтвердив, що планам Путіна щодо знищення української держави ніколи не реалізуватися.
Президент Байден у Києві оголосив про виділення нового пакету військової допомоги майже на 500 мільйонів доларів, заявив, що з державами-партнерами узгоджені і будуть передані Україні близько 700 танків, понад тисячу бронемашин, понад тисячу артилерійських систем, понад два мільйони артилерійських снарядів, понад 15 РСЗВ і системи ППО. Водночас Володимир Зеленський зазначив, що результати зустрічі з президентом США будуть помітними на полю бою, і що ми можемо зробити так, щоб 2023-ій став роком перемоги.
Дипломат, керівник Центру досліджень Росії, екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко в інтерв’ю Главреду підбив підсумки візиту президента США Джозефа Байдена до Києва і пояснив його практичне та символічне значення. Також він розповів, які сигнали мав почути Путін з української столиці, де перебував американський лідер, а також чому хазяїн Кремля приречений на катастрофу, навіть якщо виведе з України російські війська.
Як ви оцінюєте значення візиту Байдена до Києва напередодні не тільки річниці повномасштабної війни Росії проти України, але й напередодні надскладного або навіть вирішального етапу війни? Чому саме зараз Байден приїхав до Києва?
В цьому є певний символізм. Приїзд лідера демократичного світу у критичні місяці війни є колосальною політичною, дипломатичною та моральною підтримкою України. Приїзд Байдена означає, що ми не самі, що з нами найбільша демократична країна світу, що ми отримаємо все необхідне для того, щоб перемогти.
Ці меседжі почують і наші воїни на передовій, де сьогодні страшенно гаряче і де вирішується доля цієї війни. Для них це буде надзвичайним мотиватором. Адже на тлі того, як «вагнерівці» Пригожина показують десятки трупів і кажуть, що все це через відсутність боєприпасів, інформація про те, що Україна невдовзі отримає нові озброєння на 460 мільйонів доларів, і серед них буде те, що нашому війську вкрай необхідне, це буде колосальний емоційний заряд і додатковий поштовх.
Давайте не забувати і про зовнішній аспект.
По-перше, Путіну показали, що його ніхто не боїться. У критичний момент війни, коли вся Україна може бути ціллю обстрілів, президент Сполучених Штатів Джозеф Байден приїжджає сюди і говорить всьому світу, що він тут і не боїться недофюрера, який чомусь вирішив, що він диктуватиме умови демократичному світу.
По-друге, це, безумовно, сигнал Китаю, який повинен тричі подумати, чи варто йому сьогодні ставати в один ряд із майбутнім лузером, тим, хто безумовно програє, і думати, що це йому обійдеться просто так.
Тому було багато важливих моментів, які зійшлися в одному місці і в один час. Мені здається, що цей візит був дуже потрібним і вчасним.
Все-таки чому саме зараз Україну вирішив відвідати президент Сполучених Штатів? Протягом цієї війни були і визначні битви, і звільнення міст та регіонів, тобто успіхи нашої армії на фронті, і величезні трагедії, але чомусь саме зараз Байден приїхав до Києва, якраз перед новим наступом Росії.
Навряд чи це пов’язано з наступом Росії. Скоріше, візит пов’язаний із річницею повномасштабної агресії і певними підсумками. Про це Байден говорив на пресконференції. Рік тому Путін думав, що НАТО розвалиться, що Україна протримається два тижні, що Київ буде взятий за три дні, але він помилився по всіх параметрах.
Байден підбив підсумок року, віддавши належне героїзму українського народу і показавши, що з тиранами, автократами і сучасними фашистами будуть розмовляти зовсім інакше.
Тому вибір дати візиту є дуже правильним. Це і підсумок того, що відбулося, і сигнал про те, що буде далі.
Після візиту Байдена до Києва Путіну, напевно, довелося переписувати свої папірці, які він підготував до виступу перед Федеральними зборами, бо після такого дипломатичного ляпасу йому довелося інакше подивитися на заготовку промови.
Як влучно жартували у нас у день візиту – напевно, Путін, коли дивився на Байдена у Києві, думав: «На його місці повинен бути я»…
Є дещо грубувата, але відповідна до ситуації приказка: дурень думкою багатіє.
Які сигнали мав почути Путін, зважаючи на цей візит?
Перший і головний сигнал – його план із захоплення України він може залишити собі, бавитися з ним, бігаючи по Кремлю і думаючи, що завтра чи післязавтра він підкорить український народ. Це головний меседж, який йому передали і президент Зеленський, і президент Байден.
Другий сигнал – у Путіна все-таки ще залишаються шанси продовжити своє фізичне існування на певний період часу в разі, якщо він забереться геть із території України. Якщо Путін цього не зробить, шансів пережити черговий рік у нього буде дуже і дуже мало, тому що після воєнної поразки на полях України його ж оточення дуже швидко захоче обміняти Путіна на своє більш-менш нормальне існування після нього. Тому ситуація стане для нього критичною і зовні, і зсередини.
Якщо Путін ще здатен мислити і думати про те, що на нього чекає, він повинен зробити адекватний висновок.
Хоча, з іншого боку, для російського суспільного мислення поразка царя так само означає його смерть – і політичну, і фізичну. Тож Путін загнав себе у глухий кут, із якого виходу вже практично немає.
Зеленський сказав, що результати зустрічі з Байденом будуть помітними на полю бою, і що ми можемо зробити так, щоб 2023-ій став роком перемоги. Чи помітна готовність США закінчити війну саме цього року, причому перемогою України? Ваш прогноз з огляду на те, як зараз складається ситуація: коли може завершитися війна?
Думаю, такого прогнозу ніхто робити не ризикне, тому що це надто складні справи. Коли трошки дізнаєшся, як плануються такі величезні операції, розумієш, що це навіть не вісім чи десять ходів, які роблять міжнародні гросмейстери, пересуваючи фігури на шаховій дошці. Все значно складніше.
Тому, боюся, сьогодні ніхто не скаже, коли ця війна закінчиться.
Але в разі, якщо ми отримаємо все те, що нам потрібно (я би тут говорив не стільки про літаки, про які зараз усі почали активно кричати, скільки про ракети з дальністю ураження до 300 км, які нам надзвичайно важливо отримати в перспективі одного-трьох місяців), вся поки що окупована територія України буде під вогневим контролем ЗСУ. А це означає, що всі ланцюжки постачань, без чого ворог не зможе вести жодні наступальні операції та оборонятися (рогатками не повоюєш), були б під нашим контролем. Це означало б, що термін закінчення цієї фази війни, а саме вигнання орди з української території, наблизився б кратно. Якщо ця тема набуде свого продовження, це сприятиме остаточному зламу ходу війни на користь України.
Чи зацікавлені США, з вашої точки зору, закінчити цю війну якомога скоріше, цього року? Наприклад, з огляду на те, що наступного року у Сполучених Штатах будуть президентські вибори.
В сьогоднішньому світі дуже часто глобальні проблеми хочуть підлаштувати під вибори. На жаль, це правда. Трагедія сучасного світу в тому, що він живе не стратегією, а тактикою наступних парламентських чи президентських виборів.
Але тут питання глибше, ніж просто вибори. Питання в тому, що Захід ще не вирішив, якою буде (і чи взагалі буде) Росія після Путіна, якою вона має стати, що треба зробити, аби вона більше не була загрозою – чи то її треба демілітаризувати, чи то денуклеаризувати, чи то зробити нездатною на жодні серйозні агресивні кроки. А головне – чи потрібно дати можливість націям і народам, які живуть у Російській Федерації, право на самовизначення. Чомусь для багатьох на Заході Росія досі залишається певним монолітом, де живуть виключно «русские», а решта – це невідомо що і хто. На превеликий жаль, поки що на Заході (і Мюнхенська конференція, яка щойно завершила свою роботу, це підтвердила) відповіді на це питання досі немає.
У цьому сенсі завданням української зовнішньої політики має бути спокійна, але послідовна та натхненна робота, щоб пояснити нашим західним партнерам, що тримати цю недоімперію в її нинішніх межах собі дорожче. Значно краще пройти через період трансформації цієї імперії, але отримати на її місці низку держав, які ніколи і нікому не зможуть загрожувати. Це буде в інтересах усього цивілізованого світу.
Чому для Сполучених Штатів поки що це не очевидно, що робити з Росією?
Тому що не є очевидним, з ким мати справу на цих справді неосяжних землях. Адже там немає людей, із якими можна було б уже зараз починати роботу по визначенню перспектив тих чи інших територій. Ця тема була проспана нашими західними колегами, і лише зараз вони починають потрошку до неї підбиратися.
У Мюнхен був запрошений десяток російських опозиціонерів. Це є свідченням того, що ці люди вже не хочуть мати нічого спільного з путінським режимом. Але який режим буде після цього, вони не знають. У світі думають, що, говорячи з цими людьми, вони говорять про майбутнє Росії, але це величезна помилка, тому що насправді ці люди представляють лише самих себе. Серед росіян всього 2% (це в межах статистичної похибки) тих, хто вбачає в західних цінностях перспективу для себе. Натомість 60% росіян вважають, що західні цінності їм не потрібні.
Тому пошук партнерів для майбутніх переговорів із Росією – це серйозна тема. І відповіді на це питання на Заході немає.
Плюс додайте до цього ще й питання ядерної зброї – що з нею робити, як про це домовлятися, з ким, як зробити так, що б не було загрози її несанкціонованого використання. Ці питання є справді важливими, це не теорія, а практика, але на ці питання у наших західних партнерів відповіді немає.
До яких дій, з вашої точки зору, може вдатися Росія після цього візиту Байдена, після новин про допомогу і нові озброєння? Чи зможе вона переконати Китай допомагати їй, тобто чи зможе заручитися його підтримкою? Як вона намагатиметься діяти, щоб виправити або покращити своє становище?
Ви праві, Росія буде переконувати китайців у тому, що вони повинні бути разом із нею. Вона намагатиметься саме від Китаю отримати додаткові озброєння, бо інших варіантів у неї немає. Адже якщо виводити на поля битв танки, які створювалися у 80-х роках минулого століття, це, очевидно, не буде виграшною стратегією. Росії залишиться тільки завалити фронт кількістю – кількістю старого озброєння та смертників, яких посилають на забій. Така тактика не принесе Путіну переможного результату. Потрібні сучасні технології і сучасні види озброєння. А це те, що ще можна отримати в якийсь спосіб у Китаю, більше нема у кого. Не буде ж Путін просити ракети у північнокорейського диктатора чи намагатися швидко запустити виробництво балістичних ракет з іранським походженням – це доволі довгі і складні процеси.
Тому Китай буде останньою надією Росії. А Пекіну таки прочитали лекцію (хоч там на це і ображаються), і цю лекцію китайцям доведеться засвоїти. Тому що інакше вони просто повинні глянути на деградацію російської економіки: санкції поки що хоч і не призвели до тотального краху російської економіки, але створили всі передумови для цього. І, як кажуть «за порєбріком», «чем дальше в лес, тем больше дров». І цих «дров» буде все більше і більше, тому що надто багато факторів сходяться докупи, і в якийсь момент вони матимуть ефект кумулятивного вибуху, коли російська економіка справді не сповзатиме, а падатиме в прірву.
Чи вигідно те саме мати Китаю? Думаю, що ні, тому що його економічна залежність від Заходу є колосальною. Якщо ця фабрика (маю на увазі Китай) закриється, тоді закриється і китайська економіка, тому що продавати таку кількість товарів нема куди. Ні Африка, ні Латинська Америка, ні інша Азія стільки товару абсорбувати фізично не можуть, це потрібно лише для потужних ринків Європи і Північної Америки.
Тож тут треба просто сісти, взяти калькулятор і порахувати, а я думаю, що китайці це вміють добре.
Чи варто очікувати ще однієї порції гарних новин для України з Польщі, де Байден проводитиме чергові зустрічі?
Сподіваюся, що в Польщі Байден зробить дуже серйозну заяву, де розкаже Путіну про його можливості: або він зрозуміє всю безвихідь свого становища і, забравшись із України, ще на певний період зможе утриматися при владі в Росії (якщо, звісно, його оточення його не з’їсть), або ж у нього буде перспектива зазнати поразки в Україні, що теж для Путіна матиме катастрофічні наслідки. Це має бути сказано прямо чи опосередковано, тобто чи то це буде ультиматум, чи то це будуть натяки – власне, суті це не змінює. Тому що зараз критична фаза війни, і те, що відбудеться протягом наступних кількох місяців, визначатиме долю не лише України чи Росії, а долю всього світу на майбутні десятиліття. Відтак, ставки справді є дуже високими.
Як ви вважаєте, які роль та місце Сполучені Штати відводять Україні в світі після війни? Якщо щодо Росії вони ще не визначилися і не знають, якою вона має бути, то як щодо України?
Це питання вже навіть не дискутується, бо всі, хіба що крім Орбана та інших представників «п’ятої колони» Кремля, зрозуміли, наскільки сильною духом є українська нація – нація, якій вони самі пророкували швидкий занепад, розгром та зникнення з карти світу. Зараз вони побачили, що Україна та український народ – це та нація, що розуміє, що таке цінності та свобода, за які ми боремося відчайдушно, проливаючи кров синів і дочок, але непохитно рухаючись до своєї перемоги. Для багатьох із них це моральний приклад, і вони сьогодні про це говорять відкрито. Вони захоплені тим духом спротиву, який демонструє Україна та українці.
Тому питання про те, що буде з Україною, вже давно вирішено: вона буде і в Євросоюзі, і в НАТО. Власне, це те, про що ми мріяли на початку 90-х, коли тільки поставали питання про майбутню архітектуру безпеки в Європі та світі. Але тоді ще, на превеликий жаль, до цієї архітектури зараховували і Російську Федерацію. Тепер ця архітектура будуватиметься на справді ціннісних засадах, тобто вона буде об’єднувати тільки ті країни, які мають спільні цінності і хочуть разом їх захищати. Росія до такого переліку країн, безумовно, не належить.