Сексизм, окрім того, що це дискримінація за ознакою статі, ще й частина загального суспільного безкультур’я. Перш за все тому, що суспільство не готове з цим явищем боротись.
Яскравий приклад - нещодавнє обурення в соцмережах фото американки-трансгендера Рейчел Левін, яку президент США Джо Байден висунув на посаду помічника міністра охорони здоров’я. У цивілізованому суспільстві це неприпустимо, бо у ньому людину призначають на посаду за здібностями і в першу чергу, там вивчали б її біографію як фахівця, а не її стать.
Законопроект про сексизм в Україні був потрібен “на вчора”. Суспільству, окрім ухвалення законопроектів, треба пояснити, що є поняття прав, які мають бути однакові для обох статей, а є, наприклад, спортивні нормативи, які фізично не можуть бути однаковими (до речі, їх варто було б включити до списку винятків). Відтак, повністю побороти нерівність усе одно не вдасться, бо жінки і чоловіки від природи різні.
Саме тому не треба плекати ілюзій, що один лише законопроект, у якому з’явиться визначення сексизму, повністю вирішить проблему. Бо саме поняття сексизму у ньому варто доопрацювати, адже у нинішньому вигляді ним може скористатися сторона захисту людини, яка вчинила дискримінацію. А такого, з юридичної точки зору, не має бути.
Читайте такожФігурант скандалу з "корабельною сосною" став співавтором закону проти сексизмуОкрім цього, ще має існувати механізм відновлення прав людини, яка піддавалася дискримінації і санкції по відношенню до того, хто цю дискримінацію здійснив. Сьогодні, навіть без ухвалення законопроекту, людина, у разі проявів сексизму чи іншого роду дискримінації, може звернутися до суду, керуючись Цивільним кодексом і його нормою про завдання моральної шкоди (бо будь-яке приниження завдає моральну шкоду). Але цього замало, зокрема, задля притягнення можновладців до відповідальності. Бо, якщо, наприклад, згадати слова Януковича про жінок, що роздягатимуться навесні, то оскільки у висловлюванні немає згадки конкретної людини, то і довести факт сексизму тут вкрай важко.
Поява цього законопроекту, звісно, наближує зміни. Але, найімовірніше, що на практиці у подібних випадках доведеться проводити лінгвістичну чи мистецькознавчу експертизу певного висловлювання чи реклами, тобто довести, що вони дійсно було сексистські, зневажливі і упереджені. А тут одразу сподіватися на швидке покарання зарано, бо люди, яких у моїй практиці звинувачували у дискримінації, завжди знаходили виправдання і у жодному разі експертизи не визнавали їх слова чи твори сексистськими.
Ганна Маляр, юрист-кримінолог, спеціально для Главреду