18 лютого Петро Порошенко офіційно придбав телеканал Прямий у колишнього голови Київської міської державної адміністрації Володимира Макеєнка, мотивуючи купівлю можливим запровадженням санкцій РНБО проти медіаресурсу і його власника.
Втім, у санкціях проти каналу Порошенка, якби вони і були, є логіка, бо в такому випадку Зеленський, який раніше закрив канали Медведчука, міг би вдарити по протилежному флангу. Але оскільки юридичної бази і ніяких дій щодо каналу не робилося, все вказує на те, що його канал від початку ніхто не збирався чіпати. Тим більше, що варіант санкцій був дезавуйований одразу, адже в офісі президента не пред'являли до нього претензій в частині наративів російської пропаганди.
Все набагато простіше і більше схоже на інформаційний самостріл політтехнологів самого Порошенка - на це вказують патетично-драматичні нотки в словах Порошенка про потребу витратити мільйони на канал замість благодійності і про зустріч з послами G7. Тобто, вся ця художня самодіяльність якраз розрахована на те, щоб надати Порошенку імідж жертв політичних гонінь (адже жертв, переслідуваних владою, у нас завжди люблять) і, навіть якщо потім виявиться, що санкцій не було, заявити про те, що Зеленський злякався міжнародного тиску і відступив.
Читати такожСпікер Зеленського сказала, чи загрожують каналу Порошенку санкціїАле ніхто не звертає уваги на інше – на те, що Порошенко всі роки свого президентства ховав свою власність в офшорі в особі екс-заступника голови Партії регіонів. Адже всі і так знають, що телеканал Прямий і раніше належав Порошенку.
Тому постановка з перекладанням каналу з однієї кишені в іншу - не більше, ніж зручний інформаційний привід. А він п'ятому президенту потрібен, адже все, що відбувається, витісняє його з порядку денного і видавлює його в секторальну нішу націоналістичного електорату, тим самим позбавляючи його серйозних політичних перспектив.
Тим більше, що в світлі тих кондицій, в яких знаходиться наша правоохоронна система, Порошенку в Україні в'язниця не загрожує. Хоча в інших умовах, якби у Зеленського був ефективний ресурс (наприклад, в прокуратурі), для Петра Олексійовича все могло б закінчитися значно сумніше. І це стосується не тільки справ, що не стоять виїденого яйця, таких як призначення Семочка, а більше справ щодо Ленінської кузні, лобіювання оборонних замовлень для своїх підприємств, що на Заході називають конфліктом інтересів. Але для всього цього потрібні нормально працюючі правоохоронні органи, а не охоронці великого базару.
Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреду