Мінський формат переговорів і самі Мінські угоди не дають можливості вирішити проблему Донбасу – хіба що окремі тактичні завдання, пов'язані з обміном полоненими, створенням пунктів пропуску через лінію розмежування, а також скороченням кількості обстрілів.
Принципово вирішити питання про повернення територій під контроль України він не може. Тому не дивно, що нічого з того, про що лідери нормандської четвірки домовилися в грудні 2019 року в Парижі, так і не було виконано в 2020-му.
Росія, як і раніше, наполягає на виконанні «Мінська» і вимагає закріплення в українській Конституції «особливого статусу» Донбасу, а також проведення виборів в ОРДЛО до передачі Україні контролю над кордоном і повної демілітаризації окупованих територій.
Були лише незначні тактичні успіхи на кшталт обміну полоненими або послаблення обстрілів. За допомогою них Москва намагалася тиснути на Київ: мовляв, ми робимо кроки назустріч, ви натомість створюйте передумови для того, щоб Донбас став фактично незалежним від України регіоном. При цьому російське керівництво наполягає, що саме Київ не виконує взятих на себе в Парижі зобов'язань, і через відсутність прогресу у виконанні домовленостей немає сенсу в новій зустрічі лідерів нормандської четвірки.
Якщо в 2021 році позиція Москви щодо «Мінська» залишиться такою самою, процес врегулювання, як і раніше, тупцюватиме на місці. Можливо, пройде ще один обмін полоненими, можливо, стане менше обстрілів, але суть залишиться та сама. При цьому Росія збереже можливість тиснути на Україну, погрожуючи розширити зону конфлікту або посилити бої.Читайте такожСім няньок: хто допоможе Україні закінчити війну на Донбасі
Формула, закладена в моделі Мінських угод, ефективно працювати не буде ні в 2021 році, ні надалі. А, відповідно, перспективи повернення окупованих Росією територій під юрисдикцію України – немає.
Втім, незважаючи на це, "Мінськ" повинен зберігатися для стримування Росії. Однак Україна паралельно повинна запропонувати другий варіант урегулювання ситуації – створення нового широкого формату переговорів, де сторони, займаючись вирішенням глобальних проблем і стабілізацією світових процесів, зможуть обговорювати і питання Донбасу поряд із проблемами Ірану, Сирії, світового тероризму, загроз ІДІЛ тощо.
Про необхідність створення такого майданчика вже заявляли Великобританія, США та інші члени «Великої двадцятки». Однак Донбас – це, перш за все, проблема України, і тому саме Київ повинен сформулювати завдання в контексті загальних проблем, наголосивши на можливих загрозах конфлікту не тільки для України, а й для всього світу, створити дорожню карту. Тільки такий підхід може бути підтриманий провідними світовими гравцями. У цьому випадку Кремлю нікуди буде діватися, і він буде змушений грати за загальними правилами.
Один на один з Росією або за допомогою тільки Франції та Німеччини нам цю проблему не вирішити – вони займають дуже слабку позицію і особливо не впливають на Москву.
Якщо нічого не зміниться, в 2021 році на нас чекає заморожений конфлікт, який періодично буде то розгоратися, то згасати. Все це може тривати бескінечно. Однак Росія даремно часу не витрачатиме – вона буде розширювати зону свого впливу за двома напрямками:
Якщо Україна не робитиме жодних кроків для створення нового формату переговорів і пошуку нових шляхів вирішення проблеми Донбасу, то і на велику допомогу ззовні їй розраховувати не варто.Читайте такожПоганий і дуже поганий: два сценарії вирішення конфлікту на Донбасі
Від Сполучених Штатів у 2021 році можна очікувати активної політичної та дипломатичної підтримки, можливо, додаткових санкцій проти РФ... Однак в основному все буде обмежуватися риторикою. Спілкуючись із представниками адміністрації Трампа і Обами, я переконався, що США готові надавати Україні допомогу, але для цього вони повинні чітко розуміти, навіщо їм це. Київ повинен донести до Вашингтона ідею про важливість цієї "гарячої точки", пояснити, що з Донбасу може розгорітися глобальне протистояння, навіть ядерне.
Приблизно так само в 2021 році допомагатиме Україні і Великобританія: на дипломатичному і політичному рівні, тобто на рівні риторики. Імовірні нові санкції не будуть критичними для російської держави. Зауважте, у Королівства були свої конфлікти і проблеми з Росією, зокрема, через використання «Новичка», проте воно, навіть відстоюючи власні інтереси, не може особливо вплинути на Росію. Тільки об'єднані сили світових гравців будуть здатні впливати на Москву.
Із Туреччиною та Ердоганом Україні слід бути обережною. У Туреччини своя гра з Росією і з нами, і вона дуже зацікавлена в півострові Крим. На даному етапі Київ може намагатися діяти спільно з Анкарою в питанні повернення Криму, але це не той міжнародний гравець, який буде безпосередньо і жорстко підтримувати Україну в її протистоянні Росії. Ердоган гратиме на протиріччях, але – в інтересах виключно Туреччини.
Спілкуючись із представниками основних політичних сил Німеччини, переконався, що всі налаштовані підтримувати Україну, проте вони, як і Франція з Великобританією, втомилися через те, що "Мінськ-2" не виконується, а альтернативи йому немає. Допоки Київ не сформулює альтернативну модель, Берлін наполягатиме на виконанні «Мінська». Після відходу Меркель в 2021 році в Німеччині буде активно працювати проросійське лобі. В першу чергу – економічне, якому вигідна співпраця з РФ, особливо в рамках будівництва СП-2. Після зміни канцлера кардинальної зміни позиції щодо України не відбудеться, але й особливої активності без нової формули врегулювання Німеччина проявляти не буде.
Микола Маломуж, екс-голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України, спеціально для Главреду