У 2021 році рівень зацікавленості міжнародних гравців у впливі на Україну залишиться приблизно таким, як і цього року.
Ні Китай, ні США, ні європейські країни не мають глибокої зацікавленості в Україні і розуміння, що з нею робити. Міжнародна маргіналізація України, яка триває останні кілька років, триватиме і наступного року.
Навіть незважаючи на прихід до влади у США Джо Байдена, Брексіт у Великобританії і трансформацію НАТО, Україні наступного року не варто очікувати чогось особливого. Усі ці події створюють для України можливості, але, наприклад, у випадку з Байденом, Україні потрібно знати, як правильно і вигідно для себе зіграти на його антиросійських настроях і тяжінні до нас, щоб залишитися хоча б у полі зору зовнішньої політики США.
Трансформація НАТО також вигідна Україні, бо у Альянсу (до членства в якому ми, імовірно, продовжимо йти і в 2021 році) є велика проблема – його застарівання. А це, в свою чергу, призводить до його ослаблення. Але у нас поки немає навіть планів по конвертуванню цих можливостей в практичну площину.
У випадку з Великобританією, найцінніша для нас угода, з тих, що ми з нею підписали минулого року – про намір надання кредиту Україні на покупку бойових катерів. Але відтоді, як договір був укладений, про подальшу його реалізацію нічого не чути. Навряд чи варто очікувати істотного посилення впливу Лондона на Україну, адже там поки немає розуміння про те, які можуть бути їхні інтереси в нашій країні.
Україна мало що може запропонувати. Британія зацікавлена в торгових договорах, щоб мінімізувати свої втрати від розриву відносин з ЄС, але ми не експортуємо високотехнологічну продукцію, а сировину ми вже реалізуємо в інших напрямах. Великобританія хоче посилюватися на міжнародному рівні на рахунок участі в різних платформах і, теоретично вона могла б долучитися до вирішення конфлікту на Донбасі і в Криму, але в цьому випадку невідома реакція Росії, Німеччини та Франції.
Читати такожУкраїна стає не токсичною-вона йде в забуттяКрім того, зовнішня політика самої Великобританії після Брексіту ще не сформувалася остаточно. І позаяк переговори щодо виходу Сполученого Королівства з ЄС не закінчилися і всі дедлайни зірвані, то до кінця 2020 року Великобританія ризикує вийти з Євросоюзу без будь-якої угоди. Це, в свою чергу, загрожує їй серйозним економічним ударом, через який британці будуть зайняті вирішенням внутрішніх питань і відсунуть питання зовнішньої політики (і, тим більше, співпраці з Україною) на другий план.
Але головне, що буде гальмувати подальшу співпрацю і будь–які міжнародні ініціативи - це внутрішньополітичні проблеми самої України. Ми самі не до кінця розуміємо, чого хочемо, апелюємо до умовного Заходу і навіть Європу не розглядаємо окремо від США, хоча Захід вже давно не є єдиним.
Також не буде у 2021 році і переорієнтації України на Схід. Причин для цього кілька, але головна з них – занадто сильний вплив західних країн.
Україна поки не здатна сформувати порядок денний для східного ринку, де зовсім інша культура і комунікації, для яких потрібно задіяти зовсім інші ресурси у порівнянні з Заходом. Якісь поверхневі контакти і візити українського керівництва в країни Азії у 2021 році можливі, але далі них навряд чи дійде.
Взаємини України і Сходу – це складна історія, в якій є безліч прогалин. Україна не присутня в їхньому інформаційному просторі, тому про неї там мало знають і, як наслідок, не надто нею цікавляться. А це, в свою чергу, не сприяє налагодженню політичних контактів.
США і Китай у нас будуть змагатися в сфері телекомунікацій, інфраструктури - Пекін буде намагатися зайти на український ринок зі своїми проектами в рамках стратегії «Нового Шовкового шляху», Вашингтон буде цьому всіляко протидіяти. Історія навколо Мотор Січі - яскравий приклад того, як все може виглядати.І Україні доведеться тільки вичікувати, щоб отримати вигоду для себе.
Враховуючи внутрішньополітичні події, які пов'язані, з одного боку, з частковою втратою контролю над країною правлячою командою, і, з іншого боку, з кризою між політичними силами, владою і суспільством, наступного року Україна на міжнародній арені істотно не посилиться.
Але якщо буде хоча б визначено, до чого ми прагнемо і які для цього знадобляться ресурси на різних напрямах, хто наші друзі і вороги в стратегічному плані, то в 2021 році цього буде достатньо, щоб протягом наступних кількох років проводити цілісну зовнішню політику.
Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього, спеціально для Главреду