Луганщина - куля моя: рецензія на фільм "Мирний-21"

У прокат вийшла українська військова драма "Мирний-21" Ахтема Сеітаблаєва про луганських прикордонників, заснована на реальних подіях 2014 року.

Луганськ, весна 2014 року. На околиці міста, в кварталі з назвою мирним розташовані казарми Луганського прикордонного загону яким жорстко, але впевнено рулить один полковник (Андрій Самінін). А допомагає йому заступник, інший полковник (Андрій Мостренко - дико схожий чомусь на британського Шерлока Холмса 80-х у виконанні Джеремі Бретта). Народ в загоні підібрався різний, але на загальному тлі виділяються один лейтенант - хлопчик молодий і красивий (Максим Девізоров), київський мажор, якого батько-олігарх покарав тим, що відправив служити, інший лейтенант (Євген Ламах) - юнак блідий з поглядом вогняним, який крутить амури з місцевою мешканкою (Марія Штофа), і капітан - суворий і підтягнутий Осіріс (Павло Лі). І служити б їм спокійно, але в місті починаються збройні бунти під прямим контролем кураторів з Росії, країни-агресора. І скоро прикордонний загін залишається єдиним силовим підрозділом, який не склав зброю і відмовився переходити на бік бойовиків з росіянами. Штурм неминучий.

Мабуть, єдине зауваження, яке можна висунути новому фільму Ахтема Сеітаблаєва ("Кіборги", "Захар Беркут", "Доброволець") - те, що "Мирний-21" (можливо, всього лише, поки) не отримав втілення в форматі серіалу епізодів так на 8-10. Тоді все реально стає на свої місця і всі сюжетні лінії, чиї уривки у фільмі досить таки помітно стирчать, були б якісно розвинені, і численні колоритні персонажі (взяти хоча б батька-сепаратиста коханої прикордонника у виконанні Віктора Жданова) блиснули б на екрані ще яскравіше.

Однак і в якості повнометражного фільму "Мирний-21" виглядає цілком добре. Невідомо, чи мали на увазі творці, скажімо так, англо-саксонські референси, але в своїй другій половині кіно досить сильно нагадує класичні голлівудські фільми про бої в облозі з негідниками - по типу "Ріо Браво" або "Напад на 13-у ділянку". І в цій частині фільм безумовно вдався.

До честі авторів, вони не наполягають, що займалися точною реконструкцією подій - і зробили тим "художню обробку". Але основні деталі нерівного бою прикордонників з ворогами відображені досить чітко - аж до легендарної перестрілки під звуки українського гімну.

Підсумовуючи, можна сказати, що у Сеітаблаєва і його соратників вийшло дуже міцне жанрове видовище. У потрібних місцях ліричне, в потрібних місцях - героїчно-пафосне. І вже точно воно може осоромити тих людей, які стверджують - мовляв, війна з Росією почалася з 24 лютого 2022 року.

P. S. Фільм присвячений пам'яті актора Павла Лі, якого російські окупанти лиходійським чином вбили в Ірпені в березні минулого року.