Про що ви дізнаєтесь:
Російський кінематограф останнього десятиліття перетворився на один із найефективніших інструментів державної пропаганди. Через серіали та повнометражні фільми системно формувався викривлений образ України та її громадян..Ця екранна трансформація не була випадковою: вона чітко слідувала за політичними завданнями Кремля, готуючи російське суспільство до повномасштабної війни. Главред розповість про це більш детально.
Після Революції Гідності та анексії Криму в 2014 році російська медіамашина отримала чітке ідеологічне завдання — створити новий образ України.Якщо раніше українці в російських серіалах зображувалися переважно як кумедні, гостинні, але інтелектуально обмежені персонажі з акцентом, то після 2014 року ці образи зникли або були радикально трансформовані.
Першою хвилею пропагандистського кіно стали стрічки про так зване «повернення» Криму. Фільми на кшталт «Крим» (2017) режисера Олексія Піманова намагалися легітимізувати окупацію півострова через мелодраматичні сюжети.В таких картинах українська держава або повністю відсутня як суб’єкт, або показана як хаотична, агресивна сила, що заважає «історичній справедливості».
Найагресивнішим етапом стало висвітлення війни на Донбасі. Фільми «Ополченочка», «Солнцепек», «Свидетель» (знятий уже після 2022 року) використовують майже ідентичні наративи.Їхня головна мета — дегуманізація українських військових. На екрані вони постають винятково як мародери, вбивці цивільних і носії «радикальних ідеологій», позбавлені будь-яких людських рис.
Російські сценаристи свідомо уникають складних характерів для українських персонажів. Вони виконують роль функціонального зла, необхідного для виправдання «героїзму» російських солдатів або найманців ПВК.У цій спотвореній картині світу війна подається не як агресія, а як «превентивний захист» і «порятунок».
Відео про те, як Росія знімала фільми про війну в Україні, можна переглянути тут:
Показовим є використання української мови. Вона або повністю зникає з екрану, або подається як маркер ворожості, примітивності чи низького соціального статусу.Коли ж українська культура все-таки з’являється в кадрі, її зображують як архаїчну, хуторянську або нібито зіпсовану «західним впливом».
Окремий пропагандистський пласт — експлуатація теми «братства». Російське кіно нав’язує тезу, що «простий українець» нібито прагне бути з Росією, але йому заважають «злочинна влада» або «західні куратори».Цей прийом дозволяє виправдовувати військову агресію як «визволення» близького народу.
До 2022 року російська кіноіндустрія фактично завершила підготовку внутрішньої аудиторії до масштабного конфлікту. Україна в кадрі остаточно втратила людське обличчя.У серіалах і бойовиках українські спецслужби зображувалися як терористичні організації, що нібито готують диверсії на території РФ.
Більшість цих фільмів не мають художньої цінності. Їхні рейтинги на міжнародних платформах — украй низькі, а прокатні збори часто не покривають навіть витрат на рекламу.Однак для Кремля це не бізнес, а інвестиція в ідеологію. Державне фінансування через «Фонд кіно» лише підтверджує пропагандистський характер таких проєктів.
Для України це десятиліття стало часом усвідомлення важливості власного культурного продукту. Протистояти російській кіноекспансії можна лише створюючи якісний контент, який чесно говорить про війну та українську ідентичність — без викривлених дзеркал пропаганди.
Російські фільми після 2014 року — це не про мистецтво. Це хроніка того, як цілу країну через екран привчали до ненависті. Саме тому ці стрічки мають стати об’єктом дослідження не лише кінокритиків, а й істориків та юристів у майбутніх процесах над пропагандистами.
Вас може зацікавити:
«Загін Кіноманів» — це популярний український YouTube-проєкт актора та блогера Віталія Гордієнка, присвячений критичному аналізу кінематографа та масової культури. Канал став відомим завдяки глибоким відеоесе, у яких автор деконструює російську пропаганду, досліджує історію українського телебачення та популяризує вітчизняне кіно. Основний фокус проєкту спрямований на розвиток україномовного культурного простору, викриття імперських наративів у медіа та медіапросвіту глядачів через призму кіноіндустрії.