Не часто в Україні виходять документальні картини великого масштабу, які зачіпають струни душ українців. Спортивний журналіст, режисер-документаліст Володимир Мула вже не вперше показує свій талант у документальному кінематографі.
Режисер вирішив розповісти історії українців, які зіграли вирішальну роль, коли створювався НХЛ. Не секрет, що Діаспори українців у США та Канаді - одні з найбільших у світі. Однак Володимир Мула після ретельного і тривало розслідування і спілкування з сім'ями українців виявив, що в витоках НХЛ була маса українських спортсменів. Він провів інтерв'ю, досліджував документи і розповість історії спортсменів, які увійшли в історію.
Українське документальне кіно поки що не може похвалитися значними напрацюваннями, але з допитливим і рішучим підходом Володимира, виходить нова сенсаційна стрічка. За підтримки Держкіно і Мінкульту основна частина фільму була знята вже в січні 2020, і за час карантину був проведений постпродакшн. Прем'єра фільму Юкі у всіх кінотеатрах України відбудеться 3 грудня.
Володимир Мула відверто і детально відповів на всі питання для сайту Главред, розповівши, хто йому допомагав знімати картину під час поїздки в Північну Америку, чому він зайнявся саме хокеєм і документальним кіно.
Перший документальний фільм Володимир Мула зняв у 2015 році - "Американська мрія". Вже в 2016 Володимир Мула зайнявся другою частиною стрічки - "Американська мрія. У пошуках правди". Роботу над ЮКІ режисер розпочав у 2018 році.
Чому ви вирішили займатися саме документальним кіно?
Мій шлях у документалістиці бере початок з моменту моєї телевізійної діяльності. У той час я знімав безліч відеорепортажів, в тому числі і про емігрантське середовище в США — центр української діаспори. Працюючи над сюжетами, розумів, що хотів би розповісти набагато більше, але хронометраж не дозволяв це зробити. Саме тому я вирішив займатися документальним кіно. По-перше, у мене з'явилася можливість глибше зрозуміти і розповідати історії тих героїв, яких я вибираю особисто. По-друге, я не обмежений ні вказівками, ні тривалістю інтерв'ю. Більш того, якісна документалістика здатна внести величезний внесок в кінематограф, і до того ж цей жанр дуже цінується в світі. Я розумію, що в Україні документальне кіно лише набирає обертів і мені цікаво розвиватися в цій сфері, оскільки я бачу в ній величезну перспективу. По-третє, мені стало тісно в журналістиці - саме цей фактор був вирішальним. Я розумів, що рости мені більше нікуди і за допомогою документального кіно я зможу розповісти набагато більше.
Я розумів, що тема еміграції вимагає більш детального і глибокого аналізу і вивчення, до того ж картина повинна бути знята на високому рівні, щоб привернути увагу глядача.
Що вас надихнуло зайнятися українською діаспорою?
Близько 10 років тому я подорожував до США, і у мене виникла думка зняти проект про українську діаспору, адже в цих регіонах живе величезна кількість наших співвітчизників. Мене дуже надихало те, як вони підтримують один одного, як шанують українські традиції і завжди намагаються допомогти Україні. Для мене було неприпустимо мовчати про це. Але тоді це була лише ідея: я знайомився з людьми, складав про них власне враження, придивлявся.Читайте такожШоуранерка Ірина Никончук розкрила секрет роботи над серіалом «Секс, інста і ЗНО» Потім з'явилася можливість поїхати в Америку знову, де я знімав цикл репортажів для Громадського телебачення і вони були настільки успішними і об'ємними з точки зору відеоматеріалів, що у мене не залишилося вибору, окрім як зробити повноцінний документальний фільм. Тому моя фільмографія поповнилася першою документальною стрічкою про емігрантів з України в США під назвою "Американська мрія". Мені було важливо зрозуміти, як на цей фільм відреагує український глядач. Результати прокату в кінотеатрах були досить успішними, ми навіть проводили закриті покази. Потім мене запросили презентувати фільм в Колумбійському університеті в Нью-Йорку.
Я розумів, що тема еміграції вимагає більш детального і глибокого аналізу і вивчення, до того ж картина повинна бути знята на високому рівні, щоб привернути увагу глядача.
Перший фільм я знімав самостійно, а ось над його продовженням - "Американська мрія. У пошуках правди" - працював у зв'язці з відеооператором. Завдяки чому стрічка вийшла набагато цікавіше і якісніше, так як я зміг зібрати більше матеріалів.
Процеси, які відбуваються всередині української діаспори, надихають мене і далі знімати кіно на цю тему. Для мене важливо, щоб фільм був цікавим не тільки в Україні, а й у Північній Америці. Я хочу, щоб про Україну знали і говорили більше.
Але ж є більш популярні (і прибуткові) сфери навіть для документального кіно і в області спорту. Чому не футбол і не життя наших футболістів?
Про футбол однозначно говорять і пишуть набагато більше, він постійно у всіх на слуху. Адже на футбольну тематику вже існує величезна кількість блогів, програм, YouTube каналів. Привнести щось нове в цю нішу дуже складно. Тому я вирішив присвятити себе тій темі, про яку практично не говорять інші і робити це на дуже якісному і високому рівні. Можливо, мій шлях займе більше часу і не буде таким хайповим, однак, впевнений, він принесе свої плоди.
Ви вибрали НХЛ. Це був випадковий вибір? Або ви раніше цікавилися хокеєм? Яким спортом ви займалися, або займаєтеся зараз?
У дитинстві я займався футболом в дитячо-юнацькій спортивній школі в своєму рідному місті - Городенці. Не можу сказати, що виявляв великий інтерес до хокею. Мої знання обмежувалися лише загальним розумінням правил гри. Працюючи над фільмом, я дізнався про хокей все: від специфіки побудови гри до історичних процесів, що відбувалися в НХЛ, про життя хокеїстів, умови їх тренувань. Наша команда виконала величезну роботу, щоб роздобути дані і матеріали, які будуть показані у фільмі.Читати такожЮкі 2020 - коли виходить український фільм про хокей
НХЛ я вибрав через кількість цікавих героїв, які протягом багатьох років грали в Лізі. Якби мені вдалося знайти людей з подібним бекграундом в НБА або НФЛ, я б із задоволенням зняв кіно про них.
До того ж, на момент зйомок, у нас вже були деякі напрацювання в цій сфері. В іншому мені дуже допомагали знавці північноамериканського хокею.
Чи зв'язувалися ви під час зйомок з офіційними органами української діаспори в США і Канаді? Наприклад, з Конгресом Українців Канади (комітет українців Канади)?
Я спілкувався з різними організаціями українства, як в Канаді, так і в Америці. Але, крім посольства Канади та посольства Канади в Україні, я більше ні від кого не отримав реальної допомоги.
Я також звертався за допомогою до українсько-канадського Фонду імені Т. Шевченка, оскільки вони виділяють гроші на проекти, що висвітлюють тему українства і вносять внесок в історію України. Але нам так і не вдалося знайти спільну мову.
Зазвичай для роботи з архівами звертаються за консультацією до істориків, так як працювати з такою кількістю документів зовсім непросто. Як ви вирішували цю проблему? Чи допомагав вам хтось?
Специфіка роботи архівів Канади і США досить складна і потрібно добряче постаратися, щоб знайти хорошого історика. Я особисто провів безліч безсонних ночей, вникаючи в усі деталі.
Для мене важливо, щоб фільм був цікавим не тільки в Україні, а й у Північній Америці. Я хочу, щоб про Україну знали і говорили більше.
В цілому, процес отримання інформації з архівів займає чимало часу: спочатку ти відправляєш лист з офіційним запитом, потім протягом трьох місяців чекаєш їх відповідь. Я дуже вдячний за допомогу українцям з Канади, адже вони давали свою домашню адресу, куди приходили відповіді з відділу статистики різних провінцій країни, оскільки в Україну вони б йшли вічність. Це процес вимагає чимало зусиль, ти не можеш дозволити собі бути легковажним, потрібно все тримати на контролі.
Звичайно, під час зйомок ми також зверталися за допомогою до фахівців. Одним з таких був історик Роман Коваль. Саме він допоміг мені вивчити події, що відбувалися в Україні до приходу більшовиків. У фільмі ми про це також розповімо.
Що стосується роботи над архівами Канади і США — це все моя довга і, як мені здається, результативна праця.
Як реагували спортсмени та їхні родичі, коли ви до них приїжджали? Були раді чи здивовані?
Спочатку вони вели себе дуже стримано, так як зовсім не були знайомі зі мною і переважно між нами склалися професійні відносини. Вони чітко розуміли, що потрібно від них, а мені було важливо отримати саме той результат, який я хотів.
На другий рік нашого знайомства спортсмени стали ставитися до мене з великим теплом і гостинністю, і наше спілкування вийшло на новий рівень. Я відчував, що вони стали мені більше довіряти.
На третій рік спілкування я вже міг зателефонувати особисто комусь із них і попросити приїхати в гості, щоб дозняти решту матеріалів. Мені шалено приємно, що люди такої величини впустили мене в своє життя. Для мене це дуже цінно. Оскільки, факт того, що ти режисер з України, і ти приїхав знімати фільм про корінних українців, зовсім нічого не означає.
Чи встигли ви провести зйомки до карантину або коронавірус все ж завадив проекту?
Скажу чесно, я ніби передчував, що нам потрібно було закінчити третю знімальну сесію скоріше. Ми повернулися в Україну 18 січня і відразу ж приступили до постпродакшну. Саме в цей момент у світі почала поширюватися епідемія коронавірусу.
Кілька тижнів тому я аналізував всі події і прийшов до висновку, що якби ми не встигли дозняти все вчасно, проект, швидше за все, був би під загрозою. Ніхто не знає, коли ми б змогли продовжити нашу роботу. На щастя, нам все вдалося.
Ви отримали фінансування від Держкіно. А як на вашу ідею ще перед зйомкою реагували колеги? Хто відразу зацікавився і запропонував допомогу?
Не можу сказати, що колеги відразу ж запропонували мені свою допомогу, але я розумію, що у кожного були свої проблеми і турботи. Мені дуже допомагала діаспора українців з Канади та Америки: вони надавали мені житло на нічліг, знаходили контакти потрібних мені людей, допомагали з фінансової точки зору, розголошували інформацію про зйомки на місцевих радіостанціях Америки та Українському національному музеї в Чикаго.
Пам'ятаю, ми навіть збирали гроші на реалізацію проекту всім "фейсбуком". Звичайно, мені б хотілося отримати більше фінансової підтримки і від України. Але я шалено вдячний усім, хто допомагав мені протягом усього шляху.
Ви торкнулися теми діаспори і спорту, і це вже не перший ваш документальний фільм. Чого варто чекати в найближчому майбутньому?
У найближчому майбутньому я хочу займатися документальним кіно, але, через те, що час зараз непростий, складно щось планувати. Зі стрічкою ЮКІ ми встановили дуже високою планку і тепер важливо працювати на тому ж рівні, бо я мрію знімати кіно для нашої країни, яке буде знаковим.
Я вдячний Держкіно України за те, що вони приєдналися до нас на одному з останніх етапів, і ми змогли реалізувати проект на тому рівні, що планували. Я і далі буду намагатися робити якісний продукт, щоб його цінність росла з кожним роком.
ЮКІ 2020 дивитися трейлер нового фільму:
В Україні стрічка з'явиться під гаслом "Історія перемог вільних українців", або коротко UKE - саме так у Північній Америці називають вихідців з України.
Сценарій для фільму писав Микола Васильков. Зйомки проходили протягом трьох років у Канаді, США, Білорусі та Україні.