Досвідченого морського піхотинця Рея Гаррісона (Він Дизель) разом з дружиною катує і вбиває лиходій-психопат. Рея проводить через воскресіння і перетворює (завдяки нанотехнологіям) на машину смерті дивакуватий однорукий доктор Еміль Хартінг (Гай Пірс). Рей (який нічого не пам'ятає про своє життя) отримує ім'я Бладшот і тренується з іншими суперсолдатами (Сем Хьюен і Ейса Гонсалес). Але, як водиться, одного разу до нього повертаються сполохи пам'яті і він виривається на свободу - з бажанням помститися вбивці своєї дружини.
Фанати бойовиків (особливо ще старовинних, VHS-них) легко згадають купу фільмів про суперсолдатів з амнезією, що опинилися у центрі змови і зради (навіть не беручи до уваги першого Універсального солдата з Лундгреном і Ван Даммом). Тобто такий клішований сюжет нормально працює або якщо його розігрують харизматичні актори, або ж постановники бойових сцен стрибають вище голови і роблять щось зовсім неймовірне (як-то вдалося, наприклад, творцям трилогії про Джона Віка).
У випадку з Бладшотом (поставленим за однойменною серією коміксів видавництва Valiant), скажемо відразу, не вдалося ні те, ні інше. Ще по трейлеру було зрозуміло, що для Віна Дизеля фільм - чергова спроба вирватися з полону Форсажів, студії Universal і образу Домініка Торетто. Ну і нагадати глядачам - мовляв, а я взагалі крутий екшен- герой і вмію запалити не гірше, ніж майже двадцять років тому у Трьох іксах.
Ну а, щоб відвідувачі кінотеатрів не плуталися, творці фільму практично відмовилися від оригінального сіро-сталевого-червоноокого (і з так само червоним кругом на грудях) Бладшота з коміксів. З чим явно помилилися, тому що мачо у майках-«алкоголічках» Дизель все одно більше скидався або на Ксандера Кейджа, або на того ж Торетто.
З іншими персонажами справа йде туго. Зазвичай харизматичний (тим більше у ролі лиходіїв - згадати хоч Залізну людину 3) Гай Пірс тут нудний і передбачуваний. Ейси Гонсалес здебільшого грає роль красивих і місцями татуйованих меблів. Спроби розбавити дійство жартами у виконанні "задрота"-технаря Вілфреда (Ламорн Морріс) ситуацію особливо не рятують. Все-таки оригінальний комікс привертав увагу першу чергу підвищеною кровавістю та усілякими витонченими способами вбивств. В фільмі ж з цією справою розгулятися не дає підлітковий рейтинг PG-13. І це не кажучи про те, що купа бойових сцен знята у гірших традиціях Зака Снайдера - зі зловживанням рапидом та слоу-мо.
Підсумовуючи - на виході у творців вийшов прохідний і банальний бойовик. Задоволення від нього отримають хіба що шалені фанати Віна Дизеля (і його моцних під майкою м'язів). Та й шанувальникам актора, сказати по правді, краще почекати виходу в прокат чергової частини Форсажу. Вона вже не за горами - якщо звичайно, не завадить злочинний коронавірус (як новому фільму про Джеймса Бонда).