Читайте в матеріалі:
Сира деревина в дров'яній печі призводить до накопичення креозоту в димоході, а це прямий шлях до пожежі в будинку. Паливо вважається придатним для спалювання лише тоді, коли його вологість опускається нижче 20%, тоді як свіжозрубане дерево досягає цього показника від року до двох.
Шеф-редакторка порталу Rural Sprout Трейсі Бесемер розповіла, як правильно сушити дрова і коли їх заготівлювати, пише Главред.
За її словами, несухе поліно горить при низькій температурі, дає багато диму і не встигає спалити смоли та дьоготь, що містяться в деревині. Саме ці залишки осідають чорним нальотом на склі дверцят печі та липким шаром сажі в димоході.
Ще одна причина не поспішати з розпалюванням - біологічна. Волога деревина стає середовищем для цвілі, тому рубати й складати поліна потрібно відразу після розпилювання, поки грибок не встиг розвинутися.
Хворі та гнилі дерева, а також деревину, оброблену інсектицидами або пестицидами, у піч не кладуть взагалі.
У заготівлі дров є свій календар, і він прив’язаний не до зручності господаря, а до фізіології дерева.
«Деревину на дрова слід рубати взимку та ранньою весною, коли сік не тече», - підкреслила Бесемер.
Довжина поліна визначається топкою: воно має бути приблизно на 7,5 см коротшим за неї. Стандартом вважають 40–45 см, і це не випадково - саме такі найпоширеніші довжини шини бензопили, якою в польових умовах зручно вимірювати наступний розпил.
Що стосується товщини, то тут діє правило доступу повітря. Ідеальний діаметр - не більше 15 см, а навіть дрібні поліна радять розколювати навпіл. Поліна різного калібру забезпечують кращу циркуляцію під час горіння, а найтонші знадобляться для розпалювання.
Складати штабель варто там, де є вітер і сонце, але не впритул до будівель, оскільки це запрошення для комах. Ставити деревину прямо на землю не можна: під низ підкладають бруски 2х4 або рівні гілки. Оптимальна конструкція - один ряд, розвернутий до вітру, висотою не більше 1,2 метра, а верхній шар кладуть корою вгору, щоб вона слугувала природним захистом від опадів.
Питання щодо накриття штабеля залишається дискусійним: одні переконані, що плівка затримує вологу всередині, інші - що без неї деревина постійно намокатиме. Альтернативний варіант для тих, хто прагне більшої надійності, - спеціальна дров’янка.
Перевірити готовність палива можна без вологоміра. Торці розколотих полін повинні вкритися тріщинами, а сама деревина - помітно полегшати й посивіти.
Найпоказовіший тест - звуковий: якщо вдарити два поліна одне об одне, має пролунати дзвінкий тріск, а не глухий стукіт. Сухе поліно також легко розколюється на тріски для розпалювання.
Вибір породи дерева впливає і на температуру вогню, і на тривалість горіння. Тверді породи щільніші за м’які, тому горять довше й гарячіше, хоча й сохнуть значно повільніше. Наприклад, дубу на це може знадобитися до двох років.
Втім, максимальна теплотворність не завжди є перевагою. У м’якшому кліматі дубові дрова можуть перегріти житло, зазначає Rural Sprout.
Найпоширенішу пораду в інтернеті - ніколи не палити хвойне дерево, бо воно виділяє креозот - Бесемер називає міфом.
«Справа в тому, що будь-яка деревина утворює креозот. І хвойні породи заслуговують на місце у вашій дров’яній коморі», - зазначає вона.
Димлять, до речі, не тільки ялина чи сосна: серед листяних порід тим самим грішать осика, в’яз і тополя. Оптимальною стратегією на довгу зиму експерт вважає штабель із суміші різних порід - саме такий набір природно виходить у тих, хто заготовляє паливо зі своєї ділянки.
Про накопичення відкладень у димоході свідчать кілька ознак: плями сажі на меблях поруч із піччю, чорна плівка на склі, синюватий дим і специфічний запах, схожий на асфальт (через вміст смоли).
Дивіться відео - Чи можна збирати дрова в лісі або лісосмугах:
Як писав Главред, не вся деревина придатна для печі чи каміна. Читайте поради, які допоможуть зробити правильний вибір.
Вам також може бути цікаво:
Трейсі Бесемер (Tracey Besemer) - головний редактор та провідний автор популярних матеріалів на порталі Rural Sprout.
Керує редакцією Rural Sprout і пише статті про садівництво, домашнє господарство та органічне вирощування рослин.
Є «голосом» проєкту: вона веде регулярні інформаційні розсилки сайту щосереди та щоп’ятниці, а також недільні листи-есе для підписників.
Виросла в штаті Нью-Йорк, дитинство провела на автономній фермі батька. Наразі мешкає в Пенсильванії.
Дотримується практики самостійного виробництва продуктів та раціонального ведення господарства: займається консервуванням, ферментацією, прядінням та фарбуванням вовни, збором дикоросів та грибів.
У своїх статтях поєднує перевірені практичні методи садівництва та критичне ставлення до популярних міфів про городництво.