Ви дізнаєтесь:
Сучасні автолюбителі, які звикли до компактних рульових систем, анатомічних виїмок під пальці та можливості паркуватися легким рухом одного пальця, навряд чи зрозуміють водіїв минулого століття. Посадіть сьогодні молоду людину за кермо радянської автівки - і перше, що викликає подив, це гігантське за діаметром і водночас аномально тонке кермо, яке більше нагадує капітанський штурвал.
Однак те, що сьогодні сприймається як дивний пережиток минулого, насправді було суворою технічною необхідністю та єдиним способом зробити керування автомобілем фізично можливим, пише Oboz.ua.
Головною причиною гігантських розмірів керма була повна відсутність гідропідсилювача у більшості тогочасних машин. Щоб повернути важкі передні колеса, водієві доводилося розраховувати виключно на силу власних рук. На допомогу конструкторам прийшов базовий закон фізики - правило важеля.
З погляду механіки, кермо - це те саме плече важеля. Чим більший діаметр має рульове колесо, тим менше зусиль потрібно прикласти, щоб подолати опір коліс. За «золотим правилом» механіки, радянські водії суттєво програвали у відстані, адже їм доводилося робити значно більше обертів великим колесом, але натомість вони отримували життєво необхідний виграш у силі.
Особливо гостро ця проблема поставала у сегменті вантажних автомобілів. На перших радянських вантажівках типу ГАЗ-51 або легендарних тривісних КрАЗ-255 підсилювачів не було взагалі. Через неймовірну важкість керування водії навіть прозвали КрАЗ «людожером».
Повернути колеса такої завантаженої машини на місці або під час руху через багнюку було справжнім випробуванням на витривалість. Величезний діаметр керма дозволяв шоферу в буквальному сенсі впиратися в нього всім тілом, допомагаючи собі вагою власного торса.
Коли у 1960-70-х роках на конвеєр встали прогресивніші ЗІЛ-130 чи КамАЗ, вони вже отримали гідропідсилювачі. Проте кермо все одно залишили чималим. Інженери робили це задля безпеки: у разі раптової відмови гідравліки водій не втрачав контроль над багатотонною грошовою машиною і мав шанс утримати її на дорозі вручну.
У легковому автопромі логіка конструкторів була схожою. Навіть відносно невеликі «Москвичі» чи престижні «Волги» (ГАЗ-21 та ГАЗ-24) мали важкі чавунні двигуни, які сильно тиснули на передню вісь.
За відсутності гідропідсилювача паркування у вузькому дворі чи маневрування на низькій швидкості перетворювалося на серйозне випробування фізичної сили водія. Велике рульове колесо допомагало компенсувати цю вагу і робило машину хоч трохи слухняною.
Окрім чистої фізики, великий розмір виконував ще кілька важливих експлуатаційних функцій. По-перше, радянські рульові механізми з часом неминуче зношувалися, через що з'являвся солідний вільний хід - люфт. На маленькому кермі такий люфт робив би машину некерованою на швидкості, тоді як велике колесо дозволяло водієві значно легше «відловлювати» траєкторію автомобіля.
По-друге, це питання ергономіки та огляду. Тонкий обід великого діаметра не перекривав приладову панель, що дозволяло чітко бачити показники спідометра чи тиску мастила прямо крізь рульове колесо.
Наостанок, суттєву роль відігравав зимовий фактор. Значна частина техніки експлуатувалася в суворих умовах, і водіям доводилося працювати в товстих зимових рукавицях. Велике кермо давало змогу надійно перехоплювати його руками в будь-якому громіздкому одязі.
Таким чином, велетенське кермо радянських авто було не примхою інженерів чи дизайнерським прорахунком, а вимушеним компромісом між простотою конструкції та фізичними можливостями людини. Проста механіка дозволяла перетворити технічно недосконалі моделі на більш-менш керовані транспортні засоби.
Цікаве по темі:
"Обозреватель" (стилізована назва - Oboz.ua) - українське інтернет-видання соціально-політичної спрямованості. Засноване 2001 року. Належить українському політику і підприємцю Михайлу Бродському. У виданні він обіймає посаду голови редакційної ради "Обозревателя". Шеф-редактор - Орест Сохар.
Видання висвітлює соціально-політичні, культурні та інші важливі новини України та світу.