Ви дізнаєтеся:
Фотографування похорону - дивна традиція, яка набула широкого поширення в СРСР. Здавалося б, це не надто радісний момент для зйомки, але історичні та культурні причини цієї практики досить глибокі та пояснюють, чому такі кадри вважалися важливими для сімейних архівів, пише Главред.
Вважається, що вона бере початок з 18 століття, коли після смерті Петра Великого був написаний його посмертний портрет. Цей підхід продовжився у випадку Олександра II, чиї зображення в труні стали частиною домашнього оздоблення багатьох російських сімей.
Розпад СРСР - процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, народному господарстві, соціальній структурі, суспільній і політичній сфері Радянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР 25 грудня 1991 року. Розпад СРСР призвів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав.
Розпад Радянського Союзу в останнє десятиліття XX ст. є завершенням не тільки 70-річної історії багатонаціональної комуністичної імперії, а й фіналом понад 400-річної історії поліетнічної Російської імперії. Розпад СРСР не варто зводити лише до кризи соціалістичної системи, не враховуючи спадщини Російської імперії. Він є частиною загального процесу зникнення поліетнічних імперій та їхнього розщеплення на національні держави, прикладом чого в Європі стали Османська та Габсбурзька імперії у ХІХ та на початку ХХ ст., а на неєвропейських територіях - деколонізація. Жовтнева революція і радянська влада лише відтягнули розпад Російської імперії на кілька десятиліть.
На початку 20 століття процесія знаменитих людей, як-от художник Архип Куїнджі чи державний діяч Петро Столипін, також фіксувалася на камеру, а ці кадри часто демонструвалися перед кінопоказами в радянських кінотеатрах.
З настанням світових воєн у журналістиці стали з'являтися знімки загиблих солдатів і жертв. У некрологах нерідко публікували фотографії померлих, показуючи громадськості жертв війни і трагедії.
Однак у СРСР пік популярності похоронних фотографій припав на 1970-ті та 1980-ті роки, коли фотоапарати стали доступними. Тоді практично в кожному фотоальбомі з'явилися фотографії померлих родичів, пише Обозреватель.
Етнографи пояснюють, що фотографування на похороні слугувало нагадуванням для сім'ї та нащадків. Знімки ставали свого роду документом, що підтверджує, хто був присутній на церемонії прощання.
Зйомка починалася вдома, коли покійного вкладали в труну, продовжувалася в процесі транспортування і завершувалася вже на кладовищі. Часто в кадрі фіксували померлого крупним планом, а також робили знімки, де родичі прощалися з ним.
У СРСР, на відміну від європейських країн, померлих не "наряджали" і не відкривали їм очі для зйомок. Такий підхід вважався знущанням над смертю, тому фотографії робилися природними, без особливої підготовки.
На думку вчених, наприкінці XX століття суспільство почало змінювати ставлення до смерті та похорону. Люди почали надавати перевагу збереженню в пам'яті образів рідних живими і щасливими, уникаючи траурних спогадів. Поступово ця традиція стала відходити в минуле.
Вам може бути цікаво: