Нещодавно президент України Володимир Зеленський анонсував рішення, яке має зміцнити духовну незалежність України від країни-агресора Росії. Напередодні Погоджувальна рада ухвалила рішення про голосування у другому читанні законопроєкту №8371 «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій», який має на меті заборону діяльності російської православної церкви в Україні.
В інтервʼю Главреду народний депутат України, історик, екс-директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович розповів, які шанси на ухвалення законопроєкту в Раді та що чекає на вірян та лаври, якими користується московський патріархат.
Що зараз відбувається з ініціативами щодо заборони РПЦ в Україні – на якій стадії розгляд цього питання?
В законі згадано про заборону єдиної церкви, російської православної, а також релігійних організацій, які мають свої центри у державі-агресорі. Наразі все в такому стані, у якому ми закінчили: ми заблокували трибуну з вимогою, що наступне засідання має початися з розгляду саме цього законопроекту. Після цього відбулася Погоджувальна рада, де керівниками усіх фракцій було взяте зобовʼязання про те, що так і станеться.
Відповідно, зараз ми чекаємо наступного засідання, яке має відбутися упродовж найближчих тижнів у серпні. І я дуже сподіваюся, що Рада дійсно почне роботу з розгляду цього законопроєкту. Його актуальність точно не стала меншою – потреба в його ухваленні, на мою думку, лише зростає. Тому сподіваємося, що з цього почнемо, а якщо ні, то є всі підстави говорити про те, що ми знову будемо блокувати трибуну, допоки його не розглянемо.
А як ви можете прокоментувати нещодавню заяву Зеленського щодо змін в релігійному житті України – чи є у вас інформація, яка зараз позиція в Офісі президента щодо цього питання?
Мені важко якось однозначно інтерпретувати цю заяву. З одного боку, Зеленський ще раніше, у 2022 році був одним з ініціаторів того, щоб припиняти діяльність Російської православної церкви в Україні: було відповідне рішення РНБО, і на виконання цього рішення Кабміном був напрацьований законопроєкт, який ухвалили в першому читанні в жовтні 2023 року.
Але після цього, коли вже депутати вимагали розгляду цього законопроєкту у першому, другому читаннях, на жаль, забракло чіткої позиції президента та політичної більшості в парламенті щодо необхідності ухвалення цього закону. Жодних заяв не було, і це вперше за багато місяців ми почули заяву президента, яка в принципі може бути потрактована як підтримка цього законопроєкту. А якщо так і є, це означатиме, що певна частина представників партії “Слуга народу”, яка вагається, розуміє (оскільки вони часто визначають свої політичний вибір залежно від позиції Банкової), що тепер їхніх вагань буде менше.
Загалом ймовірність ухвалення цього законопроєкту в разі його внесення до порядку денного досить висока. Тобто приблизно 240 голосів він може назбирати. Саме тому, напевно, керівництво фракції "Слуга народу", яке не хоче ухвалення цього законопроєкту, обрали в якості такого стримуючого механізму, щоб цього не сталося, просто на не внесенні його до порядку денного.
З одного боку, немає жодної політичної відповідальності за те, що нібито не зроблено необхідних кроків щодо припинення діяльності Російської православної церкви в Україні. З іншого боку, цього припинення теж не відбувається. Будемо сподіватися, що позиція Зеленського таки означає його чіткіше визначення в цій ситуації і те, що це буде поштовхом для частини представників партії “Слуга народу” в парламенті.
А яка ситуація зараз в самій церкві? Адже коли почався процес виселення так званої УПЦ МП з Києво-Печерської Лаври, відбувалися доволі серйозні протести її прихильників. Чи змінилося щось з того часу?
Важливо те, як до ідеї заборони Російської православної церкви в Україні ставиться більшість українців – понад 80% підтримують потребу такого законопроєкту. Це достатня підстава вважати, що ми маємо певний суспільний консенсус щодо того, яким чином це питання має бути вирішене. Я далекий від думки про те, абсолютно всі віряни цієї церкви, навіть розуміючи шкідливість зв'язку з Москвою, будуть готові порвати з нею самостійно чи відмовитися від звʼязків з Росією, тому ми маємо якимось чином зачекати.
Мені здається, що вони мали достатньо часу для цього – на жаль, жодних серйозних кроків для того, щоб поривати організаційні зв'язки з Росією, з їхнього боку не робиться. Ба більше, після ухвалення цього закону вони матимуть час, щоб розірвати ці інтеграційні зв'язки з Москвою. Якщо це буде зроблено, то очевидно, дія закону не буде поширюватися на цю структуру. Судячи з того переполоху, який викликала законодавча ініціатива в керівництві церкви, яка називає себе українською православною церквою, очевидно, вони розуміють, що в них не буде готовності розривати своїх зв'язків з Московщиною.
Закон передбачає, що в Україні забороняється діяльність Російської православної церкви і будь-яких інших релігійних організації, які мають свої центри в Росії. Ці організації не зможуть використовувати державне та комунальне майно, представники цих релігійних організацій не можуть бути капеланами в Збройних силах України.
Закон також передбачає можливість полегшеного переходу представників цієї церкви до інших церков, тобто всі можливі механізми для того, щоб люди, для яких справді важливо молитися Богові, а не мати зв'язок з Росією, в законі є. Але натомість закон зорієнтований на те, аби розривати організаційні зв'язки з російською православною церквою, яку ми вважаємо не тільки і не скільки навіть руйнівною структурою, як політичною структурою, яка працює проти України. Власне, це і є мотивом цього законопроєкту, який спрямований на гарантування безпеки громадян України.
Що буде з іншими лаврами, які були у користуванні УПЦ МП після ухвалення закону?
Усі церковні приміщення, які належать державі чи громадам, не зможуть використовуватися релігійними організаціями, які мають центри в Росії. Тобто вони мають або залишитися в державній власності, або передані для використання іншим церквам. І в разі грубих порушень з боку певних громадян України, які мають приналежність до забороненої релігійної організації, правоохоронні органи мають діяти відповідно до закону.
Володимир В’ятрович – історик, публіцист, політик, громадський діяч, доктор філософії (кандидат історичних наук), народний депутат України IX скликання.
Був очільником Українського інституту національної пам'яті (з 25 березня 2014 року по 18 вересня 2019-го), головою вченої ради Центру досліджень визвольного руху (Львів), членом наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", ексдиректор Архіву Служби безпеки України (2008-2010 роки), пише Вікіпедія.