Заморожування війни є найреалістичнішим сценарієм, але це не влаштує ні Київ, ні Москву – Розумний

Ядерні погрози – гра Кремля, але психопатична поведінка Путіна не дозволяє ними нехтувати, вважає політичний експерт Максим Розумний.

Після дозволу США завдавати ударів по російській території американськими далекобійними ракетами ATACMS у російського керівництва стався черговий приступ ядерної істерії. Путін після цього дозволу швиденько підписав оновлену ядерну доктрину Російської Федерації, а потім, схоже, для переконливості, запустив по українському місту Дніпро експериментальну міжконтинентальну балістичну ракету середньої дальності – «Орешник», яка здатна нести і звичайні, і ядерні боєголовки.

Про те, куди заведуть світ та Україну чергові ядерні забавки Росії, Главред поговорив із політичним експертом, професором кафедри міжнародних відносин Київського університету імені Бориса Грінченка Максимом Розумним.

Наскільки ймовірно, що ядерна карта, якою знову почала розмахувати Росія, таки буде розіграна? Чи стануть саме удари ATACMSпо Росії тою причиною, з якої Путін дасть наказ про застосування ядерки?

Як на мене, немає прямого зв’язку між дозволом США бити ракетами ATACMS по Росії і застосуванням ядерної зброї в цій війні. Адже постійно з’являються нові й нові «червоні лінії». І надання Україні чи то ATACMS, чи то Bradley, чи то німецьких танків не стає визначальним чинником у війні.

Звичайно, подивимося, по чому вдарять передані нам союзниками ракети, бо теоретично ураження певної значної цілі на території РФ може викликати бурхливу реакцію нашого противника. Хоча навіть захід ЗСУ в Курську область не став чимсь надзвичайним в сенсі реакції Росії – просто тепер є величезна лінія фронту, яка пролягає не тільки по українській території. Ані природа, ані інтенсивність війни від цього не змінилися.

Тому слід розділяти воєнний аспект, тобто як розвиваються події на лінії фронту, та політичну гру, яку навколо ядерної теми намагається розіграти Кремль у своїх відносинах із Заходом. Це дві паралельні гри, дві паралельні реальності, два паралельні сталкера, між якими іноді політики встановлюють певні смислові зв’язки, але кожна гра розвивається за своєю логікою.

Шантаж Росії ядерною зброєю не є новиною, це ідея фікс Москви. Кажуть, що Патрушев є ідеологом цієї доктрини і такого підходу: якщо РФ погрожуватиме ядерною зброєю, їй дадуть усе, що вона просить. А все решта – це просто пошук приводів і межі, до якої в цій грі можна заходити.

Тобто ви вважаєте, погрози Росії ядерною зброєю виключно елементом політичної гри Кремля, і до практичного застосування справа не дійде?

Звичайно, стверджувати цього не можу – ми вже стільки разів обманювалися в своїх враженнях щодо Путіна і путінського режиму, причому цілком раціональних. Але думаю, після цього дозволу США і після перших випадків застосування ATACMS по військових об’єктах на території Російської Федерації ядерна небезпека не збільшилася кардинально.

Для яких дій Путін розв’язав собі руки, підписавши оновлену ядерну доктрину? Зокрема, для яких дій щодо України.

Це чергова «червона лінія» і озвучування погроз. Тобто це елемент залякування України та її партнерів. Прямої вказівки на те, що Москва застосує ядерну зброю проти України, в цьому документі немає, не було її й у попередньому. Оновлення ядерних доктрин відбуваються періодично, і в них вноситься дедалі більше приводів для застосування ядерної зброї. І зараз виглядає так, що Росія себе взагалі нічим не стримує і може застосувати ядерку в будь-який момент.

Можна вибудовувати різні сценарії, але, як на мене, підписання Путіним оновленої ядерної доктрини РФ слід розглядати в контексті наближення дати початку переговорів і можливого заморожування конфлікту. Зараз усі готуються до інавгурації Трампа, до того, що він ось-ось почне діяти і тиснути. І цей крок російського керівництва спрямований на те, щоб Трамп тиснув на Україну, а не на Росію, примушував Київ до поступок і непопулярних рішень.

Якщо погрози Путіна є виключно політичною грою Путіна, невже на Заході цього не бачать і не розуміють? Адже там продовжують боятися ядерної війни, і цей метод тиску на західні країни Путін досить вдало використовує.

Я би не дивувався цьому. Як людина, яка жила в Радянському Союзі, прекрасно пам’ятаю страшенний страх ядерної війни, який підтримувався державною пропагандистською машиною. Хоча, озираючись назад, я розумію, що на початку 80-х років навряд чи Америка реально збиралася почати ядерний конфлікт, так само і СРСР це не було потрібно. Але це було ніби світоглядним тлом існування народів і всього світу. Коли я був у Південній Африці, мої співрозмовники теж згадували часи блокового протистояння, і вони теж відчували цей подих ядерної загрози.

Дивіться відео, в якому політичний експерт Максим Розумний оцінив імовірність ядерного удару Росії по Україні:

Тому, можливо, це не лише одномоментна політична гра, але й елемент того світопорядку, якого прагне Путін. Судячи з усього, людям, вихованим у Радянському Союзі, і вихідцям із КДБ комфортніше жити в світі, в якому вони в будь-який момент когось можуть знищити ядерною бомбою. Тому це елемент світогляду і стратегії виживання.

Ядерна риторика в Росії регулярно актуалізується, згадайте хоча б Соловйова з його «ядерним попелом». Ці погрози там лунають уже не один рік.

Єдине, що тут насторожує, – це те, що у Путіна є багато ознак психопатичної поведінки і бажання підтверджувати свої слова. Він може в певний момент психанути і прийняти рішення про застосування ядерної зброї.

Про це, до речі, вже давно йде мова. У 2014-2022 роках головна ідея, яка мала заспокоювати нас усіх, полягала в тому, що в момент такого рішення наказу Путіна ніхто не послухається, і знайдуться такі офіцери та генерали, які замість того, щоб тиснути на ядерну кнопку, ізолюють самого Путіна. Тобто загроза від «мавпи з гранатою» зберігається постійно.

Втім, у раціональному моделюванні загроза не виглядає реалістичною. Хоча б тому, що насправді вона нічого не дає Росії ні у воєнному, ні в політичному сенсі. Якщо буде не глобальна «ядерна зима», а тактичний ядерний удар по українській території, це нічого для Росії не змінить. От що після цього? Подальший хід подій у такому випадку настільки відрізнятиметься від усього того, що було досі, що це не можна розглядати як просто черговий крок у протистоянні. А головне – у такому випадку події розвиватимуться точно не на користь Росії.

Ви випередили моє наступне запитання про те, що б дало Росії, якби вона використала ядерну зброю в цій війні. Адже більш імовірно, що наслідки для неї були б негативними. Як би це сприйняли найближчі партнери Росії, зокрема, Китай, чи продовжили би вони їй допомагати?

Всі б чекали, коли нарешті прийдуть санітари, спеленають і заберуть Путіна, або Росію, кудись у надійне місце.

Патрушев, Ковальчук, Путін – усі вони історики. Можливо, вони сподіваються, що Україна, як і Японія, одразу після ядерного удару підпише капітуляцію, погодиться надати російській мові статус державної та на іншу подібну маячню.

Цілком очевидно, що після завдання ядерного удару Росія опиниться в повній міжнародній ізоляції, з нею ніхто в світі не матиме справ. Та й взагалі, ядерний удар не вирішує жодної з проблем Путіна, якщо, звісно, він не має наміру зробити з Росії підводний човен, який існуватиме в абсолютно ізольованому світі.

Тому, як на мене, зараз йдеться про тактичну вигоду, про міцнішу переговорну позицію, коли наступ росіян на сході не дуже успішний, коли не вдалося вийти навіть на адміністративний кордон Донецької області, а вже треба про щось домовлятися. От і викочуються Кремлем ці ядерні аргументи і важелі тиску. Саме в такій площині це слід розглядати.

Навіщо Росія вдалася до застосування балістичної ракети «Орешник»? Якою була мета цього удару (навіть не військова, а саме політична), і наскільки Путіну її вдалося досягти? Що може стати тим імпульсом, який може спровокувати, як ви сказали, цю «мавпу з гранатою», і вона вдарить «Орешником» із ядерною боєголовкою?

Основних імпульсів було два.

Перший – серія невдач із російськими супергіперзвуковими і всякими іншими ракетами. Ми пам’ятаємо, як Путін із великим апломбом і гордістю розповідав, які суперсучасні озброєння є у Росії – мовляв, вони ставлять її на порядок вище всіх можливих воєнних противників. Але – Кинджали збивають, Іскандери збивають, а в Росії ув’язнюють і судять інженерів і конструкторів за те, що "суперзброя" не спрацювала.

Другий імпульс полягає в тому, що багато хто почав сумніватися в тому, чи взагалі злетять ракети зі стратегічного ядерного арсеналу Росії, бо вони застаріли і багато років належно не обслуговувалися. Тому російська ядерна загроза почала сприйматися у світі як відвертий блеф. Недавня історія про те, як одна ракета не вилетіла з шахти, а в ній і підірвалася, всі ці підозри підтверджувала.

Тому, коли ракета, здатна нести ядерний боєзаряд, злетіла і вцілила туди, куди росіяни хотіли, це стало підтвердженням того, що всі ці погрози і козир в руках Путіна – не міраж, такі ракети справді є і можуть літати. А тому Путін зможе оперувати цим, як козирем, на можливих переговорах.

Як на нову серію ядерних погроз із боку Росії відреагує Захід, а також партнери РФ, зокрема Китай?

Щось подібне вже не один рік робить Кім Чен Ин, а перед тим і його батько. Північна Корея теж час від часу запускає балістичні ракети в Японське море, і цим підтверджує серйозність своїх намірів і застерігає від спроб вирішити корейське питання військовим шляхом.

Росія фактично встала на одну сходинку розвитку з Північною Кореєю, тож її сприйматимуть так само, як і КНДР. Згадайте, як будувалася політика щодо Північної Кореї протягом останніх десятирічь із боку Заходу: максимальна ізоляція, максимальна протидія, санкції, але відсутність спроб вирішити питання кардинально. Натомість були такі спроби, як здійснював Трамп у період свого першого президентства: спроби налагодити контакти, провести переговори, запропонувати певний обмін («ви нам ядерну боєголовку – ми вам трішки рису»). З Росією ситуація переходить приблизно в ту саму площину.

Тобто не варто очікувати, що Захід, побачивши, що по Україні почали бити балістичними ракетами, підкине нам якоїсь «суперзброї»?

Цього точно не станеться. Тим більше, на Заході починає перемагати думка про те, що не треба дратувати Путіна і надто озброювати Україну, а треба вже якимсь чином цю війну завершувати. Принаймні ядерну зброю Україні точно не дадуть: не буде розрахунку на те, що Україна зможе відповідати на можливий ядерний удар своїм ядерним ударом.

До чого тоді далі все рухатиметься в цій війні? Якщо сторони зараз постійно підвищують ставки: вступила КНДР у війну, Штати дали дозвіл бити ракетами ATACMS по Росії, РФ одразу ж оновила ядерну доктрину і завдала удару ракетою, здатною нести ядерний боєзаряд… Що далі? Куди ми зайдемо цим шляхом?

Сторони рухаються до рішення про заморожування війни і про якийсь варіант тимчасового врегулювання. Цей варіант не задовільнить українські побажання щодо відновлення територіальної цілісності. Але так само він не задовільнить російські бажання щодо легалізації захоплень та окупації, а також щодо обмеження українського суверенітету (скорочення війська чи обмеження в зовнішній політиці тощо).

Тобто ця можлива «мирна угода» буде тимчасовою і, можливо, офіційно ніким не підписаною. Приблизно буде так, як було у нас в 2014 і 2015 роках. Це орієнтовна точка, на яку сторони, схоже, обрали курс і рухаються до неї з надією: росіяни сподіваються, що це буде на їхню користь, ми – що на нашу, Захід – що він, в принципі, залишиться у виграші від цього.

Втім, сторони ще не погодилися на кінцевий варіант цього балансу і компромісу, тому ескалація може тривати. Не знаю, до чого нового вона може дійти.

З нашого боку наступними кроками будуть руйнування російської військово-промислової інфраструктури, російських військових об’єктів, можливо, вже й загроза бомбардувальникам, які злітають і скидають на нас Кинджали та інше. Росія ж показала, що вона далі завдаватиме ударів балістичними ракетами та може застосувати тактичну ядерну зброю, плюс відкрити новий фронт десь у країнах Балтії або деінде, але НАТО доведеться реагувати.

Поки що це проектування загроз. На даний момент усі сторони дуже втомлені. Росіяни дивляться на курс свого рубля і облікову ставку Центробанку, тож бачать, що їм потрібна зупинка і передишка. Тому найбільш реалістично чекати певного варіанту перемир’я.

Якщо ні Росію, ні Україну не задовільнить таке заморожування війни, то через скільки років війна поновиться?

Це складне питання, на нього зараз немає відповіді, але є великий простір для історичних аналогій і побудови різноманітних сценаріїв. Це залежатиме від багатьох чинників, а найголовніше – що буде після цього відбуватися в Росії. Якщо після цього в Росії буде соціально-економічний занепад і внутрішньополітична криза, то буде можливість переглянути цю ситуацію на нашу користь і дивитися в майбутнє з більшим оптимізмом.

Якщо ні, то можна згадати ситуацію на Корейському півострові. Мирної угоди досі немає, тобто сторони досі формально перебувають у стані війни, але цієї війни немає з 50-х років минулого століття. Хоча весь цей час корейці живуть в умовах постійної загрози.

В Ізраїлі ситуація післявоєнних часів теж відома. Вже більш ніж півстоліття існує нерозв’язаний конфлікт, який час від часу спалахує.

Та й наш власний досвід 2014-2022 років підказує, як може розвиватися ситуація. Але так само наш власний досвід підказує нам, як не можна поводитися з Росією: не можна їй давати відновлюватися, розвиватися і нахабніти. Тому, якщо буде невигідний для нас фініш цієї воєнної кампанії, західний світ не повторить тих помилок, яких припустився після 2014 року.

Ми з вами поговорили про віддалену перспективу, але хочу запитати про близьку. Оскільки зараз лунає чимало прогнозів про те, що найближчі пару місяців будуть дуже складними для України, тобто до інавгурації Трампа. За цей час чим іще Росія може неприємно здивувати нас і світ? Ще якоюсь своєю смертоносною «вундервафлею» або ще якимсь божевільним кроком? Що вона може утнути?

В арсеналі у Росії насправді є не так багато засобів тиску на Україну. Звичайно, залишаються удари по нашій енергетичній інфраструктурі та інфраструктурі взагалі, ця загроза нікуди не поділася, як свідчить інцидент із «Орешником».

Наша ППО була посилена до зими, але вона охоплює далеко не всю територію України, тож залишається багато вразливих місць, куди росіяни можуть ударити.

Путін уже з усіх сил намагався тиснути на Україну, тому, як на мене, за ці два місяці росіяни можуть скористатися тим великим запасом і резервом свого тиску на США, а особливо на Європу. Саме на Європу будуть перенесені основні зусилля Росії, щоб налякати європейців (а за нинішніх умов це зробити не так уже й важко).

Україні слід очікувати від Росії активізації різноманітних інформаційних кампаній, політичних провокацій, спроб розхитати ситуацію всередині країни та дискредитувати воєнно-політичне керівництво. Саме в цій площині будуть зосереджені основні зусилля ворога в найближчі місяці.