На Україну чекає битва за три міста Донбасу, 2025-го війна може зупинитися – Ступак

У разі виходу ЗСУ з Курської області можуть розпочатися перемовини з Росією, вважає Іван Ступак.

Україна продовжує відбивати російську військову агресію. Окупанти проводять наступальні операції на Донеччині, промацують ґрунт для посилення атак на інших напрямках і загострили ситуацію в Курській області. Схоже, російські війська перед настанням бездоріжжя намагаються досягти переваги на полі бою. Бійці Сил оборони героїчно б'ються із загарбниками і продовжують працювати над тим, щоб зупинити ворожі атаки.

В інтерв'ю Главреду військовий експерт, колишній співробітник СБУ Іван Ступак проаналізував ситуацію на фронті та розкрив тактику, якої окупанти дотримуються на Донбасі, проаналізував можливі загрози для Покровська, Харкова та Дніпра, оцінив шанси на контрнаступ ЗСУ у 2025 році та зробив прогноз щодо подальшого розвитку війни.

Російські окупанти продовжують просуватися на заході Донецької області та захоплювати населені пункти. Як ви загалом оцінюєте ситуацію на Донеччині? Про які ризики можна говорити?

Ситуація в районах Курахового, Селидового і Часова Яру шалено важка. І навіть якщо про якийсь населений пункт не говорять публічно, це не означає, що там немає жодних рухів. Ми чудово розуміємо, що задумка Росії - вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей.

Противник використовує стратегію, яка передбачає реалізацію своєї переваги в чисельності особового складу та наявності коригованих авіабомб (КАБів), які працюють, як консервний ніж. Останній рік росіяни використовують тактику ударів по флангах. Це як у боксі: можна завдавати прямого удару по опонентові і з труднощами пробивати його оборону, а можна бити збоку по печінці та нирках. Російська армія саме так і навчилася діяти. Якщо вона не може взяти місто в лоб, то намагається його обійти. Тактика призвела до падіння Авдіївки та Вугледара, адже Вугледар не брали в лоб, а взяли у кліщі.

Російська армія продовжує тиск у районі Селидового. Місто - лише трамплін для взяття Покровська. Росіяни намагатимуться захопити Селидове, щоб обійти Покровськ з різних боків. Шукатимуть слабкі сторони в українській обороні і намагатимуться її протиснути у найвразливіших місцях.

Такі ж дії будуть і щодо Курахового, яке спробують взяти у кліщі. Завдання - просунутися від Вугледара в напрямку Курахового, з півдня обрізати сполучення Сил оборони з основною дорогою, і взяти саме місто. Знищити його й окупувати. Противник спробує саме з півдня зайти на наші позиції в Кураховому і повторити сценарій Вугледара: змусити наші війська вночі залишити позиції і добитися швидкого успіху.

Саме так виглядає російська тактика, яку противник застосовує в боях за всі населені пункти у західній частині Донецької області.

Як ви оцінюєте заяви представників Збройних сил України про те, що російські війська можуть відновити наступальні дії на Запорізькому напрямку?

Наші військові дійсно говорять про те, що противник активізувався на Запорізькому напрямку. Ми спостерігаємо ситуацію, в якій обидві армії намагаються розтягнути ресурси одна одної. Наші війська спочатку переключили увагу росіян на Курську область, а тепер вони розтягують наші ресурси на інші напрямки.

За таких обставин слід очікувати посилення бойових дій на Запорізькому напрямку, в районі Курахового, лінії Куп'янськ-Лиман (там постійна напруга), а також на Харківському напрямку в районі Липців та у Вовчанську. Враховуючи ще й Курську область, наші ресурси дуже серйозно розтягуються на безлічі фронтів.

Командир батальйону ударних БпАК "Ахіллес" 92-ї ОШБр ім. Івана Сірка Юрій Федоренко говорив, що в районі Липців на півночі Харківської області росіяни здійснюють дії, які можуть вказувати на загострення на цьому напрямку. До того ж ми бачимо активізацію окупантів на Куп'янському напрямку. Як надалі можуть розвиватися події в регіоні?

Військові кажуть, що на Харківщині росіяни шукають слабкі місця в з'єднаннях між нашими підрозділами і продавлюють позиції. Якщо вони знаходять такі місця, то заходять у тили. Тактика просування малими групами, на жаль, їм допомагає.

Груп, де по троє-четверо російських військових, дуже багато. Вони як мурахи чи таргани - просто не встигаєш чавити. Наприклад, коли їде ворожа БМП, назустріч летить наш безпілотник і її обнуляє. Але коли проскакує троє-четверо військових противника, то за ними складно встигнути. Вони розбігаються в різні боки, добігають до наших позицій, просочуються, наступають далі і зі спини заходять у тили українським військовим.

Тому, на жаль, відбуваються розстріли наших військових, причому таких випадків багато. Але наші розвідники, група Альфа СБУ і Сили спеціальних операцій, знаходять тих, хто розстрілює українських бійців, і добираються до них раніше слідства.

Ми часто чуємо, що на Куп'янському напрямку величезне угруповання російських окупантів із дуже великою кількістю танків та іншої важкої техніки. Чи можливий сценарій, за якого окупанти можуть розвинути там масштабний наступ?

Сценарій можливий. Подібні варіанти розвитку подій завжди залежать від російського командування, яке перебуває на тому чи іншому напрямку. Як і в інших сферах, у військах є люди, які готові бити копитом землю для того, щоб показати результат. І от на окремих напрямках є якраз такі російські командири - вони готові знову і знову класти своїх людей і витрачати військову техніку. У військовій парадигмі Росії, як і в радянській, таких командирів вважають "класними" - мовляв, молодець, старається робити результат. Цим і пояснюються окремі просування російської армії: командири хочуть давати результат, кладуть людей, а вище керівництво їхні дії заохочує, надаючи ще більше особового складу та військової техніки.

Військовослужбовець Федоренко також говорив, що окупанти хочуть наблизитися до Харкова і взяти деякі райони міста під вогневий контроль. Наскільки я розумію, йшлося про північні райони. Як ви думаєте, чи є загроза того, що росіяни можуть підійти ближче до Харкова?

Така загроза є, і вона може бути реалізована шляхом застосування КАБів. Грубо кажучи, росіяни здатні пробити собі стежку до міста, знищуючи все на шляху коригованими авіабомбами. Вони можуть спробувати зробити північ Харкова непридатною для проживання. Щоб люди звідти переїхали, наприклад, до Києва, Дніпра, Житомира, Чопа, Ужгорода та інших міст, і стали внутрішньо переміщеними особами.

У такому разі буде нове навантаження на бюджет, тому що цим людям потрібно буде платити виплати. До того ж закриється бізнес і не зможе платити податки. Для нашого бюджету це вже буде проблемою, бо не вистачає грошей на виплати винагороди військовим і закупівлю боєприпасів. І Росія отримає один із результатів, якого вона хотіла б досягти.

Кориговані авіабомби - страшна зброя. Ми бачимо, як швидко росіяни зруйнували Вовчанськ. І Авдіївка теж була розбита набагато швидше, ніж той же Бахмут.

КАБ - дуже дешева і тупа зброя, яка не вибирає ціль. Страшна зброя, яку Росія застосовує приблизно за таким принципом: не долетіла перша бомба - нічого страшного, долетить друга і третя. Це ж не ракета ціною в один або декілька мільйонів доларів. Кинули один КАБ, другий, третій - і переорали всю землю. Нічого не залишається. І, на жаль, ми поки що нічого не можемо цьому протиставити. Причому через російські безпілотники.

Безпілотники ж напевно коригують удари.

Дійсно. Ворожі БПЛА бачать українські системи ППО на марші або під час розкриття і моментально завдають ударів ракетами Іскандера. Росіяни намагаються уражати наші ЗРК і КАБами.

Днями французький OSINT-аналітик Клемент Молін припустив, що в напрямку Дніпропетровської області та на шляху до Дніпра почали зводити укріплення. За вашою оцінкою, чи є в перспективі реальна загроза наступу на область?

Не буду нагнітати обстановку, але скажу, що загрози є завжди. Зведення оборонних споруд - це не закопування грошей у землю, а інвестиція в безпеку не лише області та міста, а й усієї країни. Ці споруди нам будуть потрібні, тому що ніхто не знає, де буде лінія розмежування після війни. Де б не закінчилася війна, навіть умовні 5-та чи 6-та лінії оборони будуть нам потрібні. Абсолютно правильно, що фортифікації зводяться в районі Павлограда, а керівництво області та країни приділяє цьому увагу.

Проте важливо, щоб усе було зроблено правильно і якісно, а не так, як у Харківській області. Коли навесні туди зайшли росіяни, наші військові говорили, що копають там лінії укріплення. Військові самі змушені були закінчувати цю роботу. Тому споруди мають перевірятися не комісіями чи депутатами, а саме військовими. Навряд чи народний депутат знає, яких необхідно дотримуватися вимог до цих споруд, яка кількість людей має розміститися в окопах, і яких дотримуватися приписів щодо параметрів висоти, ширини і товщини. Такі рішення мають ухвалюватися військовими.

Треба робити так, як росіяни. Бачили, як вони робили свої укріплення? Там споруди в три-чотири накати: є світло, вода...

Вони збудували цілі "підземні міста".

Так, причому змогли вибудувати все під нашими ударами. І ми маємо робити такі ж укріплення, як вони в Запорізькій області. Там побудовані такі споруди, що противника викурювати буде складно.

Якими ви бачите сценарії подальшого розвитку подій у Курській області?

У Курській області ми зазнаємо дуже великих втрат. Втрачаємо там найкращих хлопців: десантуру, оперативників СБУ, співробітників Альфи. І зараз питання в тому, скільки ще ми готові відправляти туди людей, військову техніку і боєприпаси, щоб підтримувати ситуацію.

Ми втрачаємо схід. Ми втратили Вугледар. Ми на межі втрати Покровська. Там ми контролюємо, умовно кажучи, 100 сіл, а тут ми втрачаємо великі міста з населенням у 100 тисяч людей до війни. І поступово зменшується кількість кілометрів, які ми контролюємо.

Судячи з усього, з Курщини нас видавлюють. Складно сказати, скільки все це триватиме. Я хотів би бачити цілеспрямований план, стратегію. Не просто черговість дій, а стратегію, яка враховує реакцію на протидію противника. На жаль, мені здається, певної стратегії щодо Курської області в нас немає. Є лише політична стратегія.

Якщо подивитися на карту, потенційна перспектива подальшого просування з Курської області - на схід, до Бєлгородської області. Можливо, були й такі задуми?

У перші два тижні Курської операції все було здорово і класно. Наші війська взяли 300 квадратних кілометрів. Спрацював ефект раптовості. Потім були підриви мостів зі спробою взяти Глушківський район, але, на жаль, це не спрацювало.

І особисто мені дуже не подобається, коли кажуть, що Сили оборони перебуватимуть у Курській області стільки, скільки це буде необхідно. Оскільки незрозуміло, яка мета. Адже пам'ятаєте, як у західній пресі писали, що Залужний відмовлявся від цієї операції, бо не бачив у ній кроку №2. Мабуть, він бачив план. От зайшли ми туди, а що далі? Що буде потім? І одна з претензій до Залужного полягала в тому, що він не захотів реалізовувати цю операцію. А безцільне перебування наших військ у Курській області - це велика проблема.

Днями народний депутат від Слуги народу Олег Дунда заявив, що Україні необхідно перенести війну і до Білорусі. Наскільки реальний такий сценарій? До чого це б призвело?

Народний депутат не повинен робити подібних заяв і так легко міркувати, враховуючи поточну ситуацію. Проте колихнути Білорусь - дуже спокусливий сценарій.

У теорії це могло б виглядати так: Білорусь хитнулася, ми підсобили, білоруси знесли Лукашенка, і ми зняли напругу. Але що буде, якщо не хитнемо Лукашенка? А якщо Лукашенко у відповідь спробує наступати до нас? Так, він дуже обмежений у ресурсах: армія Білорусі нульова, про що ми вже неодноразово говорили. Проте Лукашенко в подібній ситуації може створити нам напругу на ділянці в 1000 км нашого кордону. Тому я не думаю, що наступати на Білорусь буде правильним рішенням.

До того ж тоді нас звинуватять в агресії проти Білорусі, і ми втратимо підтримку деяких союзників. Вороги отримають козир: наприклад, прем'єр Словаччини Фіцо або ж прем'єр Угорщини Орбан негайно ж назвуть Україну "агресором".

Хитнути ситуацію в Білорусі, знову ж таки, теоретично, має право лише полк Кастуся Калиновського - етнічні білоруси, які воюють за Україну у складі ЗСУ і виступають під прапором БЧБ. За прикладом Російського добровольчого корпусу та Легіону Свобода Росії. Але жодного українського бійця в Білорусі бути не може.

А чи здатен полк Калиновського проводити операції такого масштабу? Чисельність підрозділу, напевно, не дозволить реалізувати потенційні плани.

Так, чисельність підрозділу невелика, але ж бійці себе в подібних операціях ще не показали. До того ж у них були зміни, змінилося керівництво. Командиром став "Дядько" Павло Шурмей. Тепер вони по-новому будують логістику і набір до своїх лав.

Чи може полк Калиновського в теорії спробувати качнути Білорусь? Може! Білорусь невелика, лише 5 млн населення. Їхні шанси виглядають непогано. Втім, практична реалізація під питанням. Тут усе потрібно ретельно продумати.

Днями в британській газеті TheTimes написали, що Україна у 2025 році зможе розпочати масштабний контрнаступ. Як ви думаєте, чи можна зараз будувати такі моделі та прогнози?

Я думаю, що ні. Це взагалі історія, яка не злітає. У нас не вистачає людей на фронті, а ті, які воюють, виснажені. Наприклад, виснажена 72-га бригада, яка тримала Вугледар. Інші бригади недоукомплектовані. Ми не отримуємо потрібних обсягів озброєнь та авіації. Щоб забезпечити певну перевагу в повітрі та підтримати наступ, нам потрібні сотні одиниць авіації.

Тому я поки що не вірю в можливість українського контрнаступу. У нас була можливість для контрнаступу, а зараз немає людей і грошей. Також поки незрозуміло, якою наступного року буде підтримка з боку США. У Німеччині канцлер Шольц каже, що в країни діра в бюджеті розміром у 17 мільярдів євро. І все це позначиться на допомозі Україні.

Наприклад, минулої осені, у жовтні, у США почалася епопея з виділенням грошей Україні. Ситуація затягнулася до 23 квітня 2024 року. Зволікання коштувало нам десятки або навіть сотні втрачених населених пунктів. І незрозуміло, скільки грошей на військову допомогу буде виділено 2025 року. Якщо знову виникнуть затримки, про який контрнаступ тоді йтиметься? Забігати вперед так далеко не можна.

Як може виглядати війна у 2025 році?

Війна може зупинитися. Якщо Україна, через різні причини, вийде з Курської області, можуть початися мирні перемовини. Ми зараз не говоримо про те, чому це може статися: за особистим бажанням, після великого прохання з боку Заходу або тому, що нас звідти витиснуть. Нас підштовхують до перемовин, а до вирішення питання з Курщиною Росія за стіл перемовин не сяде. Партнери підштовхують нас до діалогу з Москвою не через те, що вони нам вороги, а тому що бачать: ми цю війну витягнути не можемо. Тут треба тверезо оцінювати свої ресурси. Навіть президент Чехії Петр Павел - великий друг України - але і він, як військовий, бачить наші ресурси і каже, що потрібно зупинитися.

В Україні на підконтрольній території треба створити такий спосіб життя, щоб той бік сам ламав бордюри і лінії укріплення, щоб із нами возз'єднатися. Адже Берлінську стіну ламала не Західна, а Східна Німеччина, бо хотіла жити так, як живе Захід. Пити пепсі-колу, їздити за кордон, подорожувати і дивитися фільми на відеомагнітофоні. А не жити під керівництвом Штазі, носити сіре пальто і дотримуватися комуністичного ладу.

За такою логікою, з одного боку, Україну штовхають на заморожування війни, а з іншого - в рамках цього сценарію за декілька років можлива повторна війна з Росією.

Повторна війна з Росією загрожувала б у тому випадку, якби все було заморожено в перші декілька місяців протистояння. Зараз Російська Федерація кидає в бій останнє, що в неї є: північнокорейські снаряди і військову техніку радянських часів. На відновлення їй знадобиться щонайменше 10 років за умови, що санкції працюватимуть. Скасування санкцій малоймовірне, оскільки немає такого механізму. Поки Росія вирішуватиме питання відновлення, Україна повинна не проспати свій шанс і озброїтися до зубів, і тоді ніхто не стане нападати.

У новій історії Росія лише раз спробувала шанс №2 - у Чечні. Та лише тому, що Чечня після Першої чеченської війни загрузла у внутрішніх розбірках, чим і скористалися росіяни.

Якщо Україна в перший же день закінчення війни почне будувати фортифікаційні споруди і рити тунелі, в яких вироблятимуться озброєння, тисячі безпілотників, Паляниці, і балістичні ракети, то Росія ніколи не нападе.

Втім, у такому разі Росія спробує отримати сатисфакцію за рахунок слабкого противника. Приміром, напасти на Північний Казахстан або Нарву в Естонії. Варіант із нападом на Україну загрожуватиме їй опіком неймовірного ступеня.

Якщо Україна в разі заморозки вступить до НАТО, будь-яке загострення з Росією стане прецедентом. З'явиться предмет для дискусії щодо запуску 5-ї статті колективної оборони, а це вже крок до прямої війни РФ і Альянсу. Чи наважиться Захід дати Києву гарантії безпеки з огляду на такі ризики?

Жодних гарантій немає і не буде. У структурі Альянсу є негласна градація, в існуванні якої ніхто і ніколи не зізнається.

Країни діляться на три рівні: перший (вищий), другий і третій. Держави першого рівня - співзасновники Альянсу: США, Канада, Ісландія, Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Італія та Португалія. До держав другого рівня належать учасники блоку, які вступили до НАТО після вищевказаних країн. Третій рівень - країни, які були прийняті до Альянсу 2004 року. Серед них країни Балтії - Латвія, Литва та Естонія.

Так от за країни Балтії воювати ніхто не буде. Коли я був у них у відрядженні 3 роки тому (ми вивчали їхній досвід територіальної оборони), естонці так і говорили. На той момент діяла доктрина НАТО, згідно з якою Альянс збирає ресурси для відбиття агресії проти країн Балтії лише після 180 днів окупації. Зараз це вже 90 днів. І естонці обурювалися такому стану речей. Тепер, коли ми бачили Бучу, розуміємо їхні емоції. Але ж у концепції реакції Альянсу невипадково було закладено саме 180 днів - це було зроблено для того, щоб отримати час на аналіз ситуації та стати на бік переможця.

Тому єдина наша гарантія - Збройні сили України. Якщо РФ бачитиме, що співвідношення за чисельністю військових у нас 1:3 на користь росіян, ніхто нападати не буде. У тому разі, якщо навіть снарядів буде 1:2 на їхню користь, нападу не відбудеться. Тут усе залежатиме від нас.

Ви кажете, що Росії знадобиться 10 років на відновлення. Але ж у неї у партнерах Іран, Китай і Північна Корея. Закриті держави, у яких може бути стільки ресурсів, скільки ми й уявити собі не можемо. Хіба вони не допоможуть Росії швидше зібратися?

У військовому плані ці країни дійсно можуть допомогти Росії швидше відновитися. Проте Кремль хоче відновити економіку і кричить, щоб негайно зняли санкції. Вже й Газпром уперше в історії пішов у мінус, просівши на 500 мільярдів рублів. Ситуація у Росії навіть гірша, ніж у СРСР, їй потрібно відновлювати економіку. Але санкції знімати не можна.

І я думаю, що економічне похмілля в перспективі серйозно вплине на Росію. Поки вона в стані ейфорії і на адреналіні, але це тимчасово. І швидкого економічного відновлення не буде.

Але, знову-таки, тут будуть перегони, хто перший відновиться: Україна чи Росія. Україна не повинна спочивати на лаврах. Після завершення війни необхідно одразу інвестувати в майбутнє і військове виробництво. Це стане нашою головною гарантією. Ніхто нас захищати не буде, і п'ята стаття НАТО навряд чи спрацює. Ми вже побачили, як працюють блоки - імпотентне НАТО і таке ж ОДКБ. Жодних колективних гарантій немає.