Росія входить у небезпечну економічну спіраль: громадяни та підприємці уникають податків, а санкції Заходу дедалі глибше підрізають резерви. Уряд намагається латати бюджет, але зростаючі витрати на війну та соціальні виплати швидко з’їдають залишки фінансової подушки, що загрожує кризою не лише в економіці РФ, а й викликати невдоволення суспільства кремлівським режимом.
У другій частині інтервʼю Главреду економіст, член Ради НБУ (2019-2021 рр.) Віталій Шапран розповів, у чому найбільше слабке місце Росії, що відділяє Путіна від сценарію СРСР та чому у РФ неможливі революції.
Першу частину про те, чому Росія вже фактично проїла свої резерви, як санкції ОПЕК+ посилять нафтову кризу в РФ та чому росіяни приховують податки від держави можна прочитати за посиланням.
*Інтервʼю було записане 4 серпня, напередодні заяв Вашингтону про переговори Трампа з Путіним на Алясці
Який відсоток авіагалузь займає у структурі доходів РФ, і наскільки хакерські атаки, які ми бачили по «Аерофлоту», та їх наслідки — затримки рейсів і подібне — боляче б’ють по бюджету?
По бюджету вони б’ють мало, тому що «Аерофлот» поступово здавав свої позиції іноземним компаніям — Turkish Airlines та іншим, наприклад, близькосхідним авіаперевізникам. Вони дешевші, мають нові літаки, постійно проводять ремонти. А щоб користуватись літаками «Аерофлоту» чи інших російських компаній потрібно дуже вірити в Бога, щоб літати, бо ремонтуються вони погано. Але ситуація в тому, що коли закривають шахту «Распадська», звільняють 2000–3000 людей або переводять на чотириденний робочий тиждень працівників на КАМАЗі, ВАЗі, ГАЗі чи інших автопідприємствах — це малопомітні новини.
А коли щось відбувається там, де великий трафік, коли аеропорти фактично зупиняються (наприклад, коли відкрили аеропорт Геленджика, а потім знову закрили), коли відбувається масове перенесення рейсів і починається колапс — це неможливо приховати. Не можна просто закрити цензурою, бо є соцмережі, зокрема «ВКонтакте». Інформація миттєво розлітається по Росії, і всі бачать, що відбувається.
І, по суті, їхньої авіації вже майже немає. Позаминулого тижня невелика компанія «Ангара» оголосила, що авіанагляд РФ заборонив експлуатацію всіх її літаків. Це називається реалізація операційного ризику: коли у вас і фінанси, і дозволи в порядку, але ви не можете злетіти, бо літаки визнані небезпечними. А причина — вони не ремонтуються, запчастин немає, і ви своєчасно не подбали про це.
Залишилися сегментно дві-три авіаційні компанії, які періодично отримують надприбутки, обслуговуючи корпоративні рейси — наприклад, з Норильська до Москви, коли працівники однієї корпорації літають до столиці. Але більшість малих незалежних компаній уже фактично зникла. Щоб це було непомітно, російська влада обрала «Аерофлот» як велику компанію, яку системно підтримує: надає кредити, облігації, навіть через Міноборони домоглися розблокування кількох десятків літаків, що були в лізингу. Це дало їм ковток свіжого повітря.
Дивіться відео інтервʼю Віталія Шапрана Главреду про стан російської економіки:
Але одна невелика операція — з проникнення в систему — спричинила значний колапс. Це показує, що економічно така атака не зупинить усю їхню авіацію, але як приклад того, що відбувається внаслідок війни в Україні, вона дуже показова. Будемо відверті: якби Путін не вторгся в Україну у 2014 році, цих заходів просто не було б. Ніхто не витрачався б на це, і, можливо, вони досі літали б у Бориспіль, як раніше.
Однак саме через поведінку їхньої влади це сталося. І важливо, щоб ЗМІ у Росії звертали на це увагу, пояснювали, чому це відбувається. Бо часто в російських медіа просто констатують факт зупинки рейсів, але не кажуть, чому це сталося.
Тим не менше, ми бачимо, що навіть офіційні російські медіа періодично визнають — і це, зокрема, звучало свого часу на Петербурзькому економічному форумі — що російська економіка все більше скочується в рецесію. Нещодавно одне з видань опублікувало матеріал про те, що Росія вже фактично наближається до рецесії. Відповідно, якщо ця тенденція зберігатиметься, які ваші прогнози: наскільки довго система ще витримає? З одного боку, можна намагатися це приховувати, якщо взагалі можливо. З іншого — наскільки вистачить запасу міцності?
Приховувати вже не виходить, тому що з нового року у західних колег «відкрилися очі», і ви бачили публікації Reuters, Bloomberg, Wall Street Journal, а також блоги аналітиків Bank of America, JPMorgan Chase та інших потужних аналітичних центрів. Вони прямо зазначають: російська економіка вже фактично перебуває у рецесії, адже зростають лише галузі, пов’язані з оборонним сектором, зокрема оборонна промисловість. Наприклад, на Петербурзькому економічному форумі наводили дані, що промисловість показала зростання в певному місяці завдяки «сплеску активності» у виробництві інших транспортних засобів. Перекладаючи на звичайну мову, вони просто спустили на воду черговий атомний підводний човен, який будували п’ять років, і після підписання акту прийомки це одразу вплинуло на статистику.
Якщо ж розкласти показники по галузях, то навіть за даними Росстату, видно: крім ВПК, зростає лише IT-сектор (через вихід із ринку багатьох західних компаній і заміщення їх продуктів російськими) та фармацевтика. Усе інше — у спаді.
Більше того, минулого тижня вони засекретили дані з роздрібного товарообігу. Такого не було навіть у СРСР. Це означає, що навіть при бажанні «підмалювати» статистику зробити в них це вже не виходить. Ще раніше вони засекретили демографічні дані. Причина — за російським законодавством, через три роки після зникнення військовослужбовця його потрібно або офіційно визнати безвісти зниклим, або загиблим, щоб здійснити страхову виплату (зокрема через компанію «Согаз»). Коли почали надходити масові дані про тих, кого поховали «по-тихому» по посадках і чиї тіла не повернули, а також про велику кількість загиблих, зниклих безвісти і полонених, це створило серйозну проблему для РФ.
І, власне, за демографічними даними можна було б вирахувати точну кількість громадян, які загинули під час війни. Але вони цю статистику засекретили. Виходить, що зараз економічний аналіз звичними для нас із вами методами може не спрацювати. Але цікаво, як працює опитування менеджменту щодо ділових очікувань. Я періодично раджу глядачам звертати увагу на індекс PMI (Purchasing Managers’ Index) — індекс упевненості бізнесу, який у Росії досі розраховує агентство S&P.
Так от, у липні, згідно зі свіжими даними, він впав до 47 пунктів. Згідно методології, якщо він перевищує 50, це означає, що впевненість менеджменту зростає; якщо нижче 50 — очікування погіршуються. Тобто зараз оцінки російського бізнесу щодо майбутнього є негативними. Це означає, що більшість галузей уже перебувають у рецесії або її очікують. Те, що ми з вами бачимо в офіційній статистиці, дехто з російських чиновників називає «фрагментарним зростанням». Це нова аналітична «вигадка», яка фактично приховує падіння.
Щодо завершення війни через економічні наслідки, то, щоб війна припинилася, негативні очікування мають сформуватися у самого Путіна та його команди. Лише тоді можливе рішення про переговори або інший спосіб завершення війни. Поки він вірить, що зможе обійти санкції, «потрясти» резерви, знайти ще якісь ресурси — він продовжуватиме, бо не має іншого виходу. Для нього точка виходу з війни зараз гірша, ніж точка входу. Раніше він був «нерукопожатним», але все ж постачав газ і нафту куди хотів, мав мінімум обмежень, а санкції до 2022 року були «дитячі», бо йому лише грозили пальчиком.
А тепер уявімо, що він завтра вирішує вийти з війни. Чи зніме з нього санкції Європейський Союз? Американці можуть піти на це, якщо будуть територіальні поступки з боку РФ та інші умови. Але європейці не знімуть санкції, доки Росія не повернеться до кордонів 1991 року — вони неодноразово це повторювали. Або хоча б до кордонів 2022 року, хоча в цьому питанні серед них є розбіжності. Але якщо Росія не зможе постачати нафту та газ до Європи, а «Північні потоки» вже зруйновані й заблоковані, то вибору в РФ фактично немає.
І саме через те, що вихід із війни для нього гірший за умови, ніж на початку, Путін її продовжує. Він розуміє, що коли війна завершиться, приблизно мільйон чи більше людей, які вештаються в Україні, повернуться назад до Росії. Вони підуть до місцевої влади, яка й сама незадоволена ситуацією. У багатьох регіонах немає роботи. Якщо зараз ці люди в армії отримують 200–400 тисяч рублів на місяць, то вдома вони матимуть нуль. У кращому випадку — виплату у 50 тисяч за інвалідністю чи інші соцвиплати виплати. Це може спричинити серйозні соціальні наслідки.
В Кремлі теж моделюють такі сценарії. Тому мова може йти лише про широкі поступки з боку Росії, завершення війни та відкат санкцій. Наприклад, відхід на території 1991 року, передача частини резервів на відновлення України тощо. Але Путін не хоче йти на такі кроки. Тому ми опинилися в патовій ситуації, коли лише глибока економічна криза може зломити Кремль. Але ця криза розвивається повільно. Нагадаю, ми з вами говорили про це ще в грудні, і давали економіці РФ шість місяців, але у квітні-травні Росія вже переглядала бюджетний дефіцит. Бо гроші, закладені в початковий план, закінчилися у травні, через що вони «домалювали» собі ще 2 трильйони рублів додаткового дефіциту.
Виходить, що економічна криза розвивається за спіраллю. Це не як у серпні 1998 року, коли стався раптовий дефолт РФ, тому що у 2022 році був певний запас міцності, ця спіраль кризи розгортається повільніше, тим гірше для них. Наше завдання — прискорити цей процес. Якщо ж ми просто, як віслюк у «Шреку», будемо питати: «Ну коли закінчиться війна? Ну коли?» — то це може тривати дуже довго.
У Кремля є цілий комплекс заходів, щоб гальмувати завершення війни. Наприклад, вони планують приватизувати те, що відібрали в бізнесу: 67% акцій «Южуралзолота», підприємство «Главпродукт» тощо. Хочуть продати державну іпотечну установу «Дом.РФ» через біржу. Які заходи наші союзники і ми вжили, щоб цього не допустити або щоб мінімізувати наслідки? На сьогодні — жодних. Що можна зробити? Можна запровадили санкційні правила, за якими всі учасники ринку, які беруть участь у купівлі такого майна з певної дати, автоматично потрапляють під санкції України та країн Великої сімки. Тоді охочих брати участь у такій реприватизації буде значно менше. Звісно, для якогось бізнесмена з Челябінська санкції не проблема — він літає до Китаю, відпочиває, його це все не дуже турбує. А ось керуючий фондом із Москви чи Петербургу, у якого дача в Італії чи іншій європейській країні, для нього потрапляння в санкційний список ЄС буде серйозним дискомфортом. І він зробить усе, щоб уникнути участі в таких операціях.
Тож потрібно рухатися в двох напрямках — санкції й інші методи впливу. Так само впливають диверсійні операції. Наприклад, знищення трьох-чотирьох нафтопереробних заводів — це суттєві збитки для бюджету РФ, який через це недоотримує доходи. Щодо інтенсивності бойових дій — ракети, які вони запускають по Києву, Харкову чи Кривому Рогу, ми це бачимо. Але є ще фінансова сторона питання: кожна ракета списується у бухгалтерії військової частини, її вважають витраченою, і потрібно купувати нову. Це коштує грошей. Скільки ракет вони можуть собі дозволити випустити і витратити — питання відкрите. У них є певний запас, сформований за минулий рік, яким вони зараз користуються. Але військові видатки залишаються величезними. Якщо ви дивилися доповіді на Петербурзькому міжнародному економічному форумі (за участю представників Талібану), Путін заявляв, що збирається знижувати військові витрати.
Чому? Бо яка країна витримає, якщо близько приблизно 40% федерального бюджету (приблизно 17 трильйонів рублів) постійно витрачається на війну? Путін офіційно говорить про 13 трильйонів, але це брехня — він приховує витрати на Нацгвардію, ФСБ та інші структури, які теж беруть участь у війні. Отже, десь 40% доходів бюджету йде на війну — цей стан фізично неможливо підтримувати довго. Наше завдання — прискорювати цей процес.
Щодо прогнозів, коли відбудеться черговий операційний ризик, наприклад, як у випадку компанії «Ангара», коли їм раптом заборонили експлуатацію літаків, сказати важко. Коли скажуть: «Гроші на виплати військовим закінчилися» — теж передбачити складно, бо ситуація розвивається по спіралі. Наступний прогнозований етап, коли РФ перейде в сильнішу кризу — жовтень-листопад цього року, коли Росія буде змушена знову переглядати бюджетний дефіцит (необхідність перегляду вже підтвердив Мінфін РФ. - Главред).
За моїми розрахунками (а також за оцінками колишніх чиновників, таких як екс-міністр фінансів Задорнов і екс-член держапарату В’югін) прогнозований офіційний дефіцит до кінця листопада може досягти 6-8 трильйонів рублів. Тобто до кінця листопада ця цифра буде більш точною і вони перейдуть на нове коло кризи, коли вже потрібно буде просто друкувати гроші – іншого вибору не буде.
А зараз, можливо, навіть у вересні, після цих потуг Сполучених Штатів у відносинах з Індією та торгових переговорів із Китаєм, росіяни також можуть поступово наблизитися до позначки у 8 трильйонів. Для них це суттєвий фінансовий дефіцит, і їм буде дуже важко його профінансувати.
Розумієте, у чому різниця між ними та нами? Об’єктивно, у нас — транзитна економіка. Ми отримуємо частину коштів від західних партнерів, щось залишається всередині країни, і потім ці ресурси витрачаються у формі БПЛА, ракет та іншого озброєння. Витрати на війну — це як поранення: пішла кров, і її обсяг потрібно поповнювати, інакше організм (економіка) помре. Нам цю «кров» постійно підливають союзники, а в них таких партнерів немає.
Хто буде їх кредитувати? Іран сам зараз має великі проблеми. У КНДР ресурсів обмаль — щось вони дали, але зараз уже майже нічого не залишилося. У вісі зла не має ні МВФ, ні великих резервів. Китай, як бачимо, переслідує власні економічні інтереси. Їх можна критикувати, але вони — економічні егоїсти. Вони не будуть давати Путіну гроші на війну просто так, щоб він вбивав, адже Росія не поділяє ідеології Комуністичної партії Китаю. Пекін може допомагати РФ за гроші технологічно або підтримувати для протистояння США, але не з ідеологічних причин, як це було під час Холодної війни.
Отже, єдине реальне рішення для Росії в цій ситуації — зупинка війни. Я думаю, що вже зараз, можливо, навіть із червня, ми увійшли в нову фазу: вони продовжують війну не для того, щоб виграти, а щоб виторгувати для себе максимально вигідні умови миру. Вони розуміють, що не зможуть захопити всю територію України. Їхня «переможна» риторика — це лише пропагандистські наративи для підтримки «Z»-аудиторії.
Але я вас запевняю: і Центральний банк РФ, і Міністерство економіки, і навіть найбільший банк — Сбербанк Росії — чудово усвідомлюють реальний стан справ. Рекомендую глядачам подивитися прямі репортажі з Петербурзького економічного форуму, а також Конгресу Центрального банку РФ, що відбувся на початку липня. Там чиновники відкрито говорять про проблеми російської економіки.
У Кремлі добре знають, що ресурсів на війну не вистачає. Все, що відбувається зараз, — це вже торгівля за мирну угоду, щоб із них зняли більше санкцій, надали більше дозволів, розморозили більше активів. Ми повинні цьому протидіяти й відстоювати свої умови. Тоді вони будуть для нас вигіднішими.
Президент США Дональд Трамп багато говорить про те, що санкції може запровадити санкції, але при цьому каже, що росіяни вже навчилися їх обходити. Тобто, в принципі, він навіть, судячи з усієї його риторики, говорить про те, що ці санкції можуть виявитися неефективними. Відповідно, як на вашу думку, зважаючи на те, що зараз уже пішов новий виток, і росіяни, виторговують собі нові умови, то як довго, в принципі, вони можуть торгуватися в такому варіанті? Чи є в них якийсь запас?
Запас у них є до кінця року. Вони вважають, що наробили достатньо ракет тощо. Але ж змінюється інтенсивність бойових дій, і є певна злагоджена робота нашого ГУР, СБУ та інших підрозділів, які регулярно проводять операції. От, наприклад, у Криму було знешкоджено 4-5 військових літаків. І ви розумієте, що навіть їхні ракетні атаки — це щоденний «мінус» із балансу. Це ж не просто ракета або шахед вилітає. Щоб виготовити «Шахед», разом із боєкомплектом, він коштує приблизно 50 тисяч доларів. Це одразу знімається з обліку. І потрібно поповнювати запаси. А щоб поповнювати, коли санкції введені проти деталей і компонентів, ціни на ці запчастини зростають. Виготовлення стає дорожчим, доставка товарів по логістиці в обхід санкцій також займає більше часу тощо.
Основна проблема військового бюджету РФ в тому, що з 17 трильйонів рублів лише близько 3-4 трильйонів йдуть на виплати людям. Все інше — це поповнення арсеналу. Тому чим ефективнішими будуть такі операції в тилу ворога щодо знищення військових об’єктів, тим швидше в них закінчаться кошти і тим швидше вони підуть на більш прийнятні для України умови. Бо зараз вони, на мій погляд, виставляють неприйнятні умови.
Я вже казав, що американці можуть зняти санкції лише в тому випадку, якщо буде якийсь реальний прогрес. Бо те, що відбувається зараз, — росіяни просто щось собі надумали: ще нічого не захопили, а ми вже маємо віддавати території, які вони не захопили. Це називається: у нас є час, і ми виставляємо неприйнятні умови, щоб поторгуватися. А якщо ви не торгуєтеся, то ми будемо бити по мирному населенню тощо. Таку ситуацію можна переломити лише прискоренням економічної кризи в РФ. І те пожвавлення санкцій і ринкового тиску, про яке ми говорили на початку — коли «зашморг» затягується саме через санкції та ринковий тиск із боку США — я думаю, точно дасть ефект.
Тому що самі по собі санкції викликають сумнів у тому, що вони як окремий інструмент працюватимуть бездоганно. Завжди будуть шпарини, через які можна прослизнути. Але коли з’являється ринковий тиск, коли ОПЕК+ постійно нарощує видобуток нафти, коли це підтримує Саудівська Аравія, і коли є хороші контакти з її владою, — результати все одно показують, що Саудівська Аравія більше орієнтується на американців, бо вона добре знає, чого насправді варті слова росіян.
Тому я думаю, що все буде добре, але, якщо ми хочемо завершити все це до кінця року з переможним для нас результатом, то потрібно більше працювати не тільки над санкціями, а над ринковим тиском та дипломатичними зусиллями. Давайте розберемо, які заходи були вжиті Україною щодо Індії дипломатичними каналами. Публічно я нічого про це не чув. Можливо, непублічно якісь кроки були, адже існують і закриті, непублічні заходи. Наприклад, можна було б у Нью-Делі організувати фотовиставку цих звірств, які окупанти вчинили в Ірпені або під час ударів по Києву, щоб показати це людям, які, по суті, сповідують віру, що заперечує насильство. Адже ми для них дуже далекі. Телебачення в них про нас розповідає так само, як наше ТБ, наприклад, про Анголу: сюжет раз на рік, та й то не завжди. Тому вони просто не знають, що тут відбувається. У них дуже специфічна демократія. Вони не авторитарна держава, але релігійно-демократична, і при цьому збурення громадської думки має для їхньої влади серйозне значення.
З ними потрібно серйозно працювати, щоб вони усвідомлювали, що купують криваву нафту, і що це не просто якась заява Дональда Трампа, а реальність: тут гинуть люди, і, купуючи цю нафту, вони фактично фінансують війну. Треба показати їм, як це виглядає з України, з позиції цивільного населення. Я думаю, це могло б дати серйозний результат.
Крім того, пожвавлення диверсійно-економічних операцій, а можливо, і підвищення інтенсивності бойових дій на окремих ділянках фронту, щоб нав’язувати противнику темп війни. Якщо росіяни запланували фінансування до кінця року, то наше завдання — зробити так, щоб воно швидше закінчилося, і вони знову мусили друкувати рублі і шукати гроші. Це цілком можливо. У цю гру можна грати вдвох, і наше завдання з Європою –нав’язувати їм правила гри, а не навпаки.
За підтримки міжнародних партнерів це цілком реальна стратегія. Питання лише в тактиці, виконавцях і ефективності планування таких дій. Не можна, щоб дипломати, економісти й військові з України та ЄСпрацювали відокремлено — це має бути єдина злагоджена машина. Я впевнений, що завдання цілком реальні, і немає підстав для негативних прогнозів. Ми можемо переломити ситуацію та рухатися до перемоги, зокрема завдяки фінансово-економічним заходам.
А зважаючи на те, що якщо вони там запустять ще друкарський станок, то, відповідно, і всередині, я так розумію, росіяни не дуже будуть задоволені тим, що відбуватиметься і з цінами, і з усім іншим у країні, я правильно розумію?
Вони й так уже незадоволені, розумієте? Є механізми фіскальної непокори — це показує, що населення відверто і в значних обсягах відмовляється сплачувати податки. Це вже зафіксований факт, і я вам кілька прикладів наводив. Залишається, щоб це невдоволення, яке зараз проявляється у мовчазному переході на готівку, валюту та криптовалюту, перейшло на вулиці. А тут є певні проблеми, тому що в них дуже потужний силовий апарат. І ті 4 трильйони рублів, які вони витрачають на спецслужби, йдуть у тому числі на утримання репресивного апарату. Ви ж бачите: хлопця з «Южуралзолото» одразу посадили до в’язниці — він намагався уникнути сплати податків і втекти з Росії, вивозячи значні ресурси, але його зловили.
Тобто репресивний апарат працює. Але їхнє слабке місце — це відносини між федеральним центром та регіонами. Федеральний центр живе своїм життям, а регіони значно бідніші. І коли грошей стає менше й виникає дефіцит, змінюється ставлення регіонів до центру.
Однією з ознак розпаду СРСР свого часу була саме ситуація, коли центральна влада відмежувалася від регіонів, і ті просто оголосили незалежність. Тут такого, думаю, швидко не станеться, але один із можливих варіантів остаточного завершення цієї війни (не перемир’я, а саме остаточного завершення) — це доведення Росії до періоду напіврозпаду, коли економічні, фінансові, соціальні та політичні відносини між федеральним центром і регіонами досягнуть піку, а в центру не залишиться ресурсів придушувати вже наявне невдоволення.
Над цим потрібно працювати. Тим більше, що є чимало бенефіціарів такого розвитку подій: Японія, яка хоче повернути Курили; Китай, що має історичні територіальні претензії; а також Чукотка, яка не так далеко від США. Навіщо Дональду Трампу Гренландія, якщо є Чукотка та Камчатка з її багатими ресурсами, у тому числі золотом, (хоч і з високою сейсмічною небезпекою)?
Розгортання цього сценарію багато в чому залежатиме від дій Путіна. Якщо він не зупиниться найближчими місяцями, до кінця року, то може пройти точку неповернення, і тоді негативний сценарій для Росії, подібний до розпаду СРСР, цілком можливий.
Тому що:
Багато ознак збігаються: вони хотіли стати Радянським Союзом — і все більше на нього схожі. Інструменти зовнішнього впливу теж повторюють ті, що діяли раніше. Тому цей сценарій не можна відкидати — його потрібно прискорювати, хоча революції на кшталт жовтневої 1917 року вже не буде. Але фінансово-економічна криза й соціальна напруга можуть швидко змінити ситуацію. Завдання — саме прискорення цього процесу. Якщо вони не йдуть на діалог і претендують на українські території, то ми цілком могли б разом із союзниками обговорити можливість пришвидшення сценарію напіврозпаду Росії, адже тягнути його самотужки Україні буде складно.
Віталій Шапран - економіст, фінансовий аналітик.
У 2007-2018 рр. працював головним аналітиком одного з провідних національних уповноважених рейтингових агентств, у 2018-2019 роках обіймав посаду головного експерта з питань грошово-кредитної політики Секретаріату Ради НБУ.
У листопаді 2019 року був призначений Верховною Радою України на посаду члена Ради НБУ.
З травня 2020 року - член редакційної колегії міжнародного наукового економічного журналу VUZF Review (Софія, Болгарія). Також є членом громадських організацій: Українське товариство фінансових аналітиків (УТФА) та Українська професійна асоціація із захисту інвесторів, кредиторів і страхувальників (УПАЗИКС). Має науковий ступінь PhD, який визнано в ЄС.