Російський диктатор Володимир Путін нещодавно підписав закон про трирічний бюджет РФ, і на 2025 рік у ньому заклали рекордні витрати на війну. В інтервʼю Главреду фінансовий аналітик, член Ради НБУ (2019-2021 рр.) Віталій Шапран розповів, чи загрожує російській економіці депресія, як в США, коли росіяни вийдуть на протести та чому російські олігархи починають відкрито критикувати війну.
Давайте почнемо з загальних цифр бюджету. Згідно з документом, який був опублікований у російських медіа, у 2025 році дефіцит бюджету Росії становитиме 1,17 трлн рублів. Загалом, якщо дивитися на показники загальних видатків, наскільки вони відповідають реальній картині в поточній економіці Росії?
Ну, скажімо так, в умовах війни і в нас, і в них ухвалені бюджети – це, скоріше за все, просто декларація про наміри і показник того, до чого країна буде прагнути. Те, що ухвалили в РФ, абсолютно нереалістично. Більше того, у них систематично відбувається примусове викривлення інформації.
По-перше, якщо ви, наприклад, просто поцікавитеся офіційними джерелами інформації, то з’ясуєте, що їхній міністр фінансів Антон Сілуанов декларує навіть профіцит бюджету. Насправді ж через це відбулася миттєва девальвація рубля, адже у них був прихований дефіцит приблизно у 3,3-3,5 трильйона рублів. Я сам рахував, і їхні опозиційні економісти також це підтверджують, як і Мінфін який терміново позичає через урядові облігації майже на 3 трлн рублів. Росіяни не могли закрити фінансовий рік, через що терміново девальвували рубль, щоб збільшити рублеві надходження від експорту і закрити діру в бюджеті.
По-друге, бюджет РФ виглядає показово великим для сектору ВПК. Приблизно 35-40% видатків йде на війну, і вперше в їхній історії ВПК поглинає більше грошей, ніж дає нафтогазова галузь. І справжні цифри ще гірші, адже частина валютних надходжень від нафти та інших експортних товарів просто застрягла в місцевих банках тих країн, куди вони експортують свою продукцію.
Для РФ це серйозна проблема, адже близько 80% валютної виручки вони наразі отримують у місцевих валютах, і приблизно третина з цього застрягає. Компанії, такі як “Роснефть” та інші, показують начебто зростання виторгу, але насправді ці гроші вони не контролюють. Через це виникають проблеми з ліквідністю, і деякі компанії навіть не можуть своєчасно сплачувати податки.
Не хочу загострювати увагу на фейкових цифрах бюджету РФ, однак, наприклад, у бюджеті на 2024 рік закладений курс 90 рублів за долар в 2025 році 96,5 рублів за долар. На початок грудня вони трохи "вгамували" ситуацію, але в кінці листопада курс в обмінниках доходив до 120, а на ринку – до 115. Відтак, вони вже не дотримуються своїх власних показників. Причому Путіну довелося особисто заспокоювати населення, але «добре» там точно не буде.
Дивіться відео інтервʼю Віталія Шапрана Главреду про стан економіки РФ:
Ще один приклад – російський алюмінієвий магнат Олег Дерипаска розповідає, що «Русал» скоротить випуск алюмінію на 250 тисяч тонн у 2025 році в рамках рішення оптимізувати потужності. Розглядаємо, що ж це за оптимізація потужностей, і виявляється, ситуація дуже схожа з вугільною галуззю. У “Русалі” через падіння цін на алюміній і зростання цін на сировину знизилася маржа. Частина угод, які забезпечували постачання алюмінію на світовий ринок, стала збитковою. Щоб уникнути збитків, ця сировинна компанія, яка не займається постачанням готової продукції, була змушена скоротити виробництво на 250 тисяч тонн на рік.
Ситуація з “Газпромом” також не краща. Колись це був флагман російської енергетики та платників податків, а тепер терміни введення восьми проектів модернізації теплоелектростанцій “Газпроменергохолдингу” перенесено на 12–26 місяців.
Перелік можна продовжувати дуже довго, але зупинюся на ще одній цікавій новині: чистий прибуток “Роснефти” за дев’ять місяців 2024 року за міжнародними стандартами фінансової звітності склав всього 962 млрд рублів, що на 13,9% менше, ніж у попередньому році. Це офіційно пояснюють зниженням цін на нафту. Але якщо заглибитися, частина виторгу компанії “застрягла” в Індії через розрахунки в індійських рупіях. Тому навіть офіційні дані про зниження прибутків виглядають прикрашеними. Справжня ситуація значно гірша. Гроші є на папері, але їх немає в розпорядженні компанії.
Якщо подивитися на інші галузі, аналогічні проблеми є в АФК “Система” Євтушенкова, “Альфа-групі”, “Уралсибі”. Загалом, більшість підприємств, окрім оборонно-промислового комплексу (ВПК), страждають від зниження реального виторгу та прибутків. І це вже підтверджується макростатистикою: у січні –вересні 2024 року сукупний прибуток підприємств РФ склав близько 21,3 трильйона рублів, що на 19% менше, ніж за аналогічний період минулого року.
Проблема для нас полягає в тому, що, хоча прибуток у багатьох компаній є, але він здебільшого номінальний. Тобто він, по-перше, «намальований» на балансі, а реальних коштів немає. По-друге, є проблеми з ліквідністю – на балансі гроші є, але коли потрібно щось сплатити чи запровадити певні інвестиційні проєкти, то грошей для цього вже немає.
До речі, хотіла одразу уточнити. Нещодавно США запроваджували санкції проти «Газпромбанку», завдяки якому тривалий час в обхід санкцій росіяни могли торгувати з іншими країнами і завозити до себе валюту. Зараз ви наводили приклад Індії і того, що більшість російських прибутків застрягли саме в іноземних валютах, наскільки це погіршить ситуацію та поглибить кризу в економіці РФ?
Санкції завдали тактичного удару, викликавши стрибок курсу рубля до 115 за долар (потім він повернувся до відмітки 100 рублів за долар). Через “Газпромбанк”, який очолював колишній розвідник Андрій Акімов, дійсно проходив значний потік валюти. І хоч РФ хизувалась домовленістю зі США робити це в обхід санкцій, але в стратегічній перспективі ситуація складніша. Адже Росія має понад 45 державних банків, а також численні “приватні” структури, які працюють під дахом “Роснефті” чи “Газпрому”.
Окрім цього, Росія використовує банки в Киргизстані, Казахстані та інших країнах для обходу обмежень. Відкриваються нові схеми розрахунків, створюються банки на іноземних територіях. Наприклад, спільні банки з Японією чи Китаєм, які дозволяють обходити обмеження платежів. До того ж, з часом схеми розрахунків переведуть у більш маленькі банки, і на тому все завершиться.
Проблеми РФ – в розрахунках і в тому, що потрібен час для їхнього налагодження. До того ж, це коштує грошей. Адже якщо раніше вони просто натискали на кнопку, і гроші йшли з «Газпромбанку», то тепер потрібно фантазувати, їхати до Киргизії тощо. Тобто санкції створили незручності, і приблизно на тиждень вибили з колії валютний ринок РФ. Але їх недостатньо. Для ефективного впливу потрібен комплекс заходів – арешт танкерів «тіньового флоту», тіньових фондів. Якщо просто заарештувати танкери, але не полювати за неофіційними фондами, росіяни просто наймуть нові.
Тим паче, що РФ не купує танкери, а часто лише фрахтує їх. Тому знайде їх в Ліберії, Панамі тощо. Мої колеги з оборонного сектору посміхаються, адже виявляється, що в ліберійських та панамських танкерів зʼявилися чисто російські назви, тобто росіяни періодично просто насміхаються над світовими санкціями.
Саме тому потрібен комплексний підхід – коли він запрацює, тобто будуть санкції відносно розрахунків, страхування, фрахту та викупу танкерів, популярних маршрутів серед торгівців та покупців російської нафти. Лише такий підхід може значно ускладнити діяльність Росії, тому що сьогодні досі існують лазівки, якими можна обходити санкції.
Ви cказали, що у росіян ще є запас. Ми бачимо навіть по проєкту бюджету, що більше 35-40 відсотків закладені на воєнні видатки, але у галузі ВПК є багато проблем. Наскільки суттєвий в Росії запас міцності – звідки вона може залучити кошти?
Більшість російського суспільства також не прагне війни. Адже коли справа переходить від телевізора до холодильника, стає зрозуміло, що це впливає на життя людей. Ми зараз поговоримо про податки, інфляцію і побачимо, що на Росію чинять тиск економічні проблеми. Те, що Путін не оголошує загальну мобілізацію та готовий платити величезні кошти за залучення нових мобілізованих, свідчить про те, що режим почувається невпевнено.
Повторюсь, що бюджет, який вони ухвалили, не демонструє запасу міцності, а лише «надуває щоки» і створює видимість сили. Це до певної міри московські понти, щоб змусити підписати мирну угоду, вигідну Путіну.
Якщо прибуток консолідованого бюджету Росії зменшився на 19%, це означає і падіння податкових надходжень. Податок на прибуток у Росії є одним із основних для формування федерального бюджету. Це – перший сигнал, на який влада РФ відреагувала тим, що почала шукати прибуткові компанії, на які можна покласти більше податкове навантаження. Наприклад, 21 листопада для компанії “Транснефть” підвищили податок на прибуток у розмірі 40%. Тобто це зробили персонально та ухвалили для цього спеціальний закон. Це державна компанія, яка у відповідь на це підвищила тариф на транзит нафти всередині РФ на 13%.
Війна показала, що навіть у державній вертикалі Росії існують значні конфлікти, а Путін – далеко не такий командир, яким хоче здаватися. «Транснефть» почала діяти на свій розсуд, їм не сподобалося 40-відсоткове податкове навантаження, і таких прикладів дуже багато.
Я переконаний, що у РФ буде невиконання бюджету у 2025 році по податках. Воно вже присутнє поточного року, і це помітно за різними факторами, одним з яких є обсяг державного боргу. Станом на початок грудня міністерство фінансів РФ виконало план позики по державному боргу менше ніж на 10%. Це сталося тому, що депозити в російських банках можна взяти під 20-25% річних, а уряд РФ намагається через зобов’язання федеральної позики (ЗФП, російською - ОФЗ) намагаються залучати під 17-18% річних. Ніхто не хоче нести туди гроші, тому що всі розуміють, що Набіулліна (голова Центробанку РФ. – Главред) 20 грудня буде підвищувати облікову ставку.
Керівники трійки потужних державних банків – Костін, Греф та Акімов – можуть особисто подзвонити Путіну в обхід Набіулліної, і саме через цей управлінський безлад у них утворився затор на ринку ЗФП (ОФЗ). Його спробували усунути адміністративним розміщенням спеціальних ЗФП (ОФЗ) з плаваючим купоном і строком обігу до 2038 року. А це означає, що міністерство фінансів РФ втратило можливість ефективно закрити бюджетний дефіцит через складнощі із залученням коштів. Їм потрібно було виконати план по запозиченнях на 35 відсотків і більше, і вони не змогли зібрати з ринку ліквідності (хоча в них є) навіть у такій командно-адміністративній системі, щоб закрити бюджетну діру.
Тому вдались до адміністративних розміщень. А це дуже серйозно, бо це означає, що частина коштів, яка наразі надходить на ринок, скоріше за все, має емісійну природу. І через монетарний чинник розкручується інфляція, і ситуація погіршується ще й тим, що в РФ історично низький рівень безробіття. Цього року безробіття досягло рівня 2,3%, абсолютного рекорду з 1991 року – такого низького рівня в суверенній Росії ще не було. Чому це сталося? Тому що сектор оборони через мобілізацію висмоктує наявні в РФ трудові ресурси, а нові, з Середньої Азії та інших через девальвацію гне хочуть заїжджати. До того ж, є ризик їхньої мобілізації (і ми бачимо, що таке трапляється доволі часто, хоча громадян інших країн силоміць заганяти до армії не мають права).
Через ці два фактори – монетарний та низьке безробіття – в них з’являється інфляція витрат. Її базисом є друк рубля і те, що працедавцям потрібно підвищувати заробітну плату. І обійти це неможливо.
Інфляція в Росії на 25 листопада досягла 8,6% у річному вимірі при цільовому показнику 4%. Очікується, що до кінця року вона сягне 10-12%. Тому що інфляція розганяється і так само, як і в будь-яких диктаторських режимах Росстат підлаштував методику так, щоб показники інфляції завжди були низькими. І якщо підрахувати її по популярних продуктах серед населення, то цей показник не 8,6%, а близько 20. Звідси, до речі, і випливає облікова ставка у 21%.
Центробанк, підвищуючи ставку, не може впоратися з інфляцією. Висока ставка трималася протягом кількох місяців, але на інфляцію же жодним чином не вплинуло. Зараз вони серйозно занепокоєні продовольчою безпекою, тому що окрім сезонного зростання цін на овочі, відбувається зростання вартості вершкового масла. І кумедно спостерігати, як перший віцепрем’єр, син Миколи Патрушева Дмитро збирає спеціальну нараду, щоб з’ясувати, які ціни на масло і як на них вплинути. В уряді РФ навіть є відповідний штаб, але ціни і надалі зростають. Наприклад, за останній місяць ціни на масло зросли на 8%, а з початку року – на 25%. Тобто видно, що вони не впораються з цією ситуацією, і навіть прокурорські перевірки витрат на заводах не допомагають. Тобто цей рівень інфляції росіянам не вдається стримати навіть адміністративно-командними методами.
Через інфляцію, державний борг, податки, збір даних на рівні підприємств можна побачити, що ситуація дуже погана. Поточна ситуація показує, що їхня економіка не тягне війну. І в РФ, на відміну від України, немає зовнішньої підтримки – у них немає на кого сподіватися у допомозі ресурсами.
Тому росіяни намагалися організувати візит місії МВФ, але коли їм сказали, що все одно не отримають грошей, то в РФ трішки охололи щодо запуску західних фахівців до себе. Але бадьорість, яку виявляє Путін з трибуни та депутати, які ухвалюють провальний бюджет, мʼяко кажучи, штучна. Тому що насправді підприємства реального сектору вже починають вголос говорити, що Набіулліна не права, та демонструвати власну економічну позицію. І я був здивований, що очолює цю опозицію голова оборонної компанії «Ростех» Чемезов – саме він виявився найбільш невдоволеним високою ставкою по кредитах.
Якщо подивитися на реакцію росіян, то в них ціна на споживчі кредити зросли майже вдвічі. Раніше ставка становила близько 20%, а тепер — десь 35-40%. І це спричинило збільшення кількості дефолтів за цими кредитами. Допоки це відбувається на рівні населення, це просто викликає невдоволення. Але навіть голова Російського союзу промисловців та підприємців (РСПП), пан Шохін, зазначав, що, за його розрахунками, витрати бізнесу на кредити за рік війни зросли у 2,5 рази. Це дуже серйозно.
Про це не було прийнято говорити до того, як Центральний банк підвищив ставку до 21%. Але коли стало зрозуміло, що 21% — це не межа і не кінцева станція “монетарного метро”, почалася паніка. Ця паніка виявилася у формі так званого “італійського страйку”, коли формально всі працюють, але фактично — ніхто нічого не робить.
Подібний “італійський страйк” почався близько двох тижнів тому, коли великі компанії, олігархи і навіть державні корпорації відкрито не протестували проти політики Набіуліної. Але синхронно у пресрелізах і “Русалу” Дерипаски, і компаній Потаніна, Фрідмана і навіть АФК “Система” Євтушенкова, який ненавидів Україну і якому була вигідна війна через виробництво радарів для ЗС РФ, а також у державної «Роснефти» почала з’являтися інформація про фінансові труднощі за останні 9 місяців. Наприклад, АФК “Система” відзвітувала про збитки у 2,9 мільярда рублів за третій квартал, пояснивши це зростанням процентних витрат за кредитами.
Це демонстративне невдоволення проблемами зі ставками. Деякі компанії, включно з “Роснефтью”, офіційно оголосили про перенесення інвестиційних проєктів на 12-36 місяців через високу вартість фінансування. Усе це виглядає як “італійський страйк” бізнесу.
Питання: чи буде це щось більше? Зараз критикувати владу наважуються лише окремі представники системи, наприклад, Чемезов. Це ще не демократія, але вже певний прояв невдоволення. У бізнес-колах ставлять логічне запитання: навіщо була потрібна ця війна, і чи могла Росія обійтися без Криму, Донбасу та частини Луганської області?
Влада намагається тримати контроль, але невдоволення в країні зростає. Путін боїться оголошувати мобілізацію, побоюючись внутрішнього бунту — не лише серед населення а-ля бунту Пугачова, але й серед олігархів, які колись заробляли великі гроші, а зараз стали ізольованими й переслідуваними фінансовою розвідкою США, Ізраїлю та ЄС.
Нам у цій ситуації потрібно посилювати санкції, щоб збитки Росії збільшувалися. Санкції проти логістики та цін на нафту мають діяти ще жорсткіше. Тобто щоб ми не сприяли отриманню валюти з Євросоюзу енергетичними компаніями. Я б навіть радив розглянути тимчасове перекриття транзиту газу з настанням весни, а також зупинку транзиту нафти трубопроводом “Дружба”, щоб “Лукойл” опинився у ще більш складній ситуації та сів на "сухий пайок".
Тенденції, які ми спостерігаємо наприкінці року, через три місяці стануть ще більш виразними. Основна мета санкційної політики – створення додаткових каталізаторів збитків для Росії. У мене немає сумнівів, що бюджет, який вони ухвалили, є фейковим, його доведеться переглядати вже у лютому.
Але можна зробити їм ще гірше, а це означає, що Росія може піти на серйозні територіальні та дипломатичні поступки, щоб частково позбутися санкцій. Наразі РФ перебуває у парадоксальній ситуації: політика божевільного діда Путіна загнала країну в глухий кут. Наприклад, на Ямалі відкрили велике нафтове родовище, але його ресурси не потрібні нікому. Якщо у першому кварталіекономіка Китаю охолоне, зменшаться обсяги закупівлі газу й нафти, то навіть фундаментальні показники російських компаній, які ми зараз розглядаємо впадуть у рази.
Приблизно два тижні тому російські економісти дискутували про ризик стагфляції (нульового зростання при високій інфляції). Тепер вони вже обговорюють можливість депресії, схожої на велику депресію у США в 1930-х роках. У таких умовах обговорювати бюджет виглядає сміхотворно.
Якщо така тенденція зберігатиметься, то чого в практичній площині варто чекати? І якщо говорити про продовження війни і, власне, фінансування цієї війни, то як скоро російські ресурси почнуть зменшуватися?
Знаєте, це питання мені ставлять дуже часто. Навіть у не публічній площині порахувати запас міцності неможливо, тому що за час правління Путіна з 2000 року з Росії нелегально вивезли 1 трильйон доларів США. Це розрахунки і мої, і групи економістів, які працюють при Європейському Союзі.
У РФ дуже багато коштів накопичено на Кіпрі та в основних офшорних зонах. Ці кошти потрібно розшукувати і відстежувати. На жаль, є випадки, коли, наприклад, ловлять банк, через який за останні п’ять років провели 250 млрд доларів, і його штрафують у ЄС чи США лише на 180–185 млн. Тобто такі непропорційні заходи, коли пропускають величезні суми, а потім штрафи виявляються символічними, потрібно переглядати.
Потрібно шукати резерви РФ, і тоді можна буде відповісти, скільки їм залишилося. Наприклад, якщо аналізувати риторику американського генералітету, ймовірно пов’язаного із ЦРУ, то вони вказують, що війна обходиться Росії у 130 млрд доларів на рік. Але я думаю, що ці витрати не враховують витрати на паралельний імпорт, контрабанду тощо. Це чисто прямі військові витрати на війну в Україні, і вони дуже великі.
У них поки що є резерви. Вони можуть перебувати в ситуації, коли економіка вже “задихається”, але вони продовжують витрачати те, що накопичили раніше. Тому для розрахунку запасу міцності я би робив ставку не на бухгалтерію, а на їхні настрої. Якщо, наприклад, "Ростех" вже починає мітингувати і бігати по Москві, то це показово. Здавалося б, це найбільший бенефіціар війни, але виявляється, що ні. Через зростання ставок їхні підприємства стають збитковими. Інфляція зростає, не вистачає робітників, щоб закрити мобілізаційні потреби. Через це витрати на оплату праці зростають, а ціни, затверджені Міноборони на початку 2024 року, не змінюються. Якщо вони не виконують оборонний заказ, то їм загрожує кримінальна відповідальність.
Останнім часом вони намагаються уникнути цього, але реальні економічні дані свідчать про інше. Наприклад, падіння іпотеки на 31% з початку року означає ризик банкрутства великих девелоперів. А що таке банкрутство будівельників? Ми знаємо по ситуації в Україні, що поява такого ризику спричиняє значне занепокоєння населення.
Навіть якщо населення не готове протестувати з політичних мотивів, економічні мотиви можуть стати вирішальними. Багато аналітиків ще на початку війни вважали, що страйки в Росії через “холодильник” неможливі. Але зараз ситуація змінюється. У російському суспільстві гостро обговорюють зростання кредитних ставок з 20% до 40%, і це – серйозний сигнал про те, що все-таки «холодильник» має значення.
Бідні регіони, особливо Кавказ і депресивні області, як-от окупований Крим чи Чечня, першими відчують на собі економічні труднощі. Пітер і Москва більш забезпечені, а от для бідних регіонів, особливо Кавказу, де люди не звикли мовчати, це питання виживання.
Російські опозиційні економісти оцінюють ситуацію по-різному: хтось дає місяць, хтось два, хтось три. Я думаю, що монетарно-інфляційна спіраль, яка зараз їх накриває, триватиме близько півроку. Починаючи з кінця листопада, вони відчувають вплив ставки 21%.
У 2022 році Набіулліній вдалося запобігти цього – тоді різко підвищили ставку, а потім терміново її опустили. Однак зараз це навряд чи повториться, оскільки фундаментальні показники у них дуже погані. Якщо аналізувати ситуацію, то видно, що економіка в критичному стані. Через це ставка залишиться на високому рівні надовго.
Це означає, що є реальний ризик трансформації процентного ризику в кредитний. Корпорації Євтушенка чи той же "Ростех", які вже виють через збільшення процентних витрат будуть частково банкрутувати, що зменшить надходження податків і викличе спад економіки.
Коли податків не вистачатиме, уряд РФ спробує позичати гроші. У них є деякий запас міцності завдяки високим ставкам ЗФП (ОФЗ) ще підвищувати ставку запозичень через ЗФП (ОФЗ) до 25%, залучати під шалені відсотки кошти до бюджету, а потім друкувати гроші та виходити на гіперінфляцію 100-200%. Такий собі турецько-аргентинський сценарій. До цього все йде, а через відсутність зовнішньої підтримки інтервенціями ситуацію не вдасться стабілізувати. На мою думку, протягом шести місяців, починаючи з грудня, економічна ситуація в них значно погіршиться. Орієнтовно у квітні або навіть наприкінці травня ми можемо побачити реальні наслідки.
Якщо санкції будуть посилені у період потепління та сконцентруємо їх, цей процес може прискоритися, і в квітні-травні можемо завдати серйозного удару по економіці РФ. Тоді ми побачимо не просто розмови, а конкретні дії, безлад у системі державних фінансів. Можливі затримки виплат зарплат у бюджетній сфері, включаючи військових і лікарів. У 2022 році вони частково стикалися з подібними проблемами, але зараз у них немає резервів, які були раніше.
Тобто протести на цьому тлі навесні є цілком імовірними?
Так. В українському суспільстві зараз також багато негативних настроїв щодо укладання мирової угоди з РФ, але я б все ж рекомендував потягнути з цим питанням, тому що економічні аналізи РФ дуже погані, а їхній бюджет абсолютно фіктивний. Справжню температуру на ринку демонструє курс рубля і ставка Центрального банку, обидва індикатори чітко демонструють негативні тренди. Якщо до 20 грудня ставка підніметься до 25%, це теж буде підтвердженням критичної ситуації.
Набіулліна та Сілуанов продовжують створювати умови для концентрації ліквідності в оборонному секторі, але усі їхні дії мають термін дії – два, три максимум чотири місяці. Після цього ресурси будуть витрачені, і ситуація стане ще гіршою.
Специфіка військової економіки полягає у високих витратах без економічної віддачі. Продукція, така як танки чи артилерія, швидко знищується, і економічного ефекту від цього немає. Навпаки, війна створює додаткове навантаження через необхідність підтримки поранених і соціального забезпечення.
Це призводить до виснаження економіки, причому дуже суттєвого. Україна могла б опинитися в подібній ситуації ще рік тому, якби не підтримка партнерів із Заходу, Японії та Південної Кореї. Противник мав більший запас міцності, але зараз всі показники як на макро-, так і на мікрорівні свідчать, що РФ програють економічно.
Потрібно дотиснути їх далі, щоб росіяни, можливо, пішли на дипломатичні територіальні поступки не через те, що щось відбувається на лінії фронту, а через те, що в них, наприклад, у Читі, Владивостоці чи десь на Камчатці не буде чого їсти завтра.
Це реальні проблеми, розвиток яких нам потрібно пришвидшувати. Якщо ми прагнемо швидше закінчити війну з нашою перемогою, слід переналаштувати систему санкцій, шукати їхні офшорні фонди та добиватися, щоб заарештовані активи були конфісковані та передані Україні. Тобто потрібно активніше проводити українську економічну політику, зокрема в санкційній сфері.
Віталій Шапран - економіст, фінансовий аналітик.
У 2007-2018 рр. працював головним аналітиком одного з провідних національних уповноважених рейтингових агентств, у 2018-2019 роках обіймав посаду головного експерта з питань грошово-кредитної політики Секретаріату Ради НБУ.
У листопаді 2019 року був призначений Верховною Радою України на посаду члена Ради НБУ.
З травня 2020 року - член редакційної колегії міжнародного наукового економічного журналу VUZF Review (Софія, Болгарія). Також є членом громадських організацій: Українське товариство фінансових аналітиків (УТФА) та Українська професійна асоціація із захисту інвесторів, кредиторів і страхувальників (УПАЗИКС). Має науковий ступінь PhD, який визнано в ЄС.