Американські демократи постали перед серйозною дилемою через кандидатуру Байдена на майбутніх виборах. Після провальних дебатів, де чинний президент США не зміг себе проявити, його однопартійці стали наполягати на відмові Байдена від участі на виборах. А нещодавній саміт НАТО у Вашингтоні, ймовірно, лише закріпив думку про правильність такого кроку, адже слабкість очільника Білого дому грає на руку його прямому конкуренту, Дональду Трампу, на якого, схоже, дедалі більше орієнтуються проросійські політики у Європі.
В інтервʼю Главреду директор програми “Північна Америка” аналітичного центру "Українська призма" Олександр Краєв розповів, коли демократи мають ухвалити остаточне рішення щодо Байдена, кого можуть обрати заміною та чому Орбан ставить на Трампа.
Як би ви оцінили промову Байдена на саміті НАТО? Адже багато хто на неї сподівався після провальних дебатів.
Тут не треба далеко ходити, бо ми буквально можемо цитувати американських експертів та журналістів, які чітко казали, що ця промова може стати найважливішою промовою Байдена за весь час його політичної кар'єри. Тобто вона визначатиме, чи буде в нього взагалі надалі політична кар'єра, а на тлі цієї промови почалися розчарування.
Треба розуміти, що вона сталася в той самий день, коли Джордж Клуні опублікував свою статтю, у якій написав, що Байден дуже класний, але він вже не той, яким був у 2010-му та навіть у 2020 році, тому його треба міняти.
І це було сказано через день після того, як Ненсі Пелосі, хоч і тонко, але натякала, що Байдена необхідно міняти, тому що він не буде справлятися зі своїми обов'язками. На тлі цих заяв, коли Джо навпаки мав переконати всіх своїх скептиків в тому, що він ще в строю і потенційно стане президентом, він виходить з промовою, де називає віцепрезидентку США Камалу Харіс “Трампом”, а президента України – “Путіним”. І це на додачу до того, що у промові, від якої всі чекали слів про те, що Америка повернулася, вона сильна, потужна і зробить усе, щоб Україна перемогла, навіть цього не прозвучало – були лише загальні фрази, які уже закріплені в декларації, проти якої Байден досить довго протестував.
Тобто виникає ситуація, коли окрім не дуже потужної промови Байден припустився помилок, які впливають на його сприйняття не лише серед незалежних виборців, але і в першу чергу серед партії та лідерів Демократичної партії, які мають дати йому можливість далі балотуватися.
Відповідно, наскільки зараз знизилися шанси Байдена продовжувати президентську гонку, і чи будуть тепер демократи наполягати на тому, щоб його замінити?
Демократи вже на цьому наполягають, однак тут є одне величезне “але”: за нього проголосували виборці на праймеріз. Відтак реальної можливості зняти його виконавчим указом чи іншим способом у демократів немає – для цього доведеться проводити додатковий раунд праймеріз, але сьогодні ні в кого ні грошей, ні часу, ні бажання на це немає. І єдиний, хто зараз може зняти Байдена – це сам Байден, який має ухвалити рішення, що виходить з перегонів. Тоді це буде з мінімальними репутаційними, іміджевими і навіть фінансовими втратами для партії. Але ми бачимо, що розмови про це в його в найближчому колі досі тривають.
А чи є якийсь граничний термін, до якого Демократична партія має ухвалити рішення?
В ідеалі це має статися до партійної конвенції, тобто до середини серпня. Тому що тоді можна буде провести дебати, слухання потенційних кандидатів, тобто з дотриманням нормальної демократичної процедури. І тоді ні в кого не буде питань ні щодо легітимності такої заміни, ні щодо рішення Байдена. Звісно, він це може зробити і пізніше, майже перед самими виборами, щоб не дати можливості республіканцям і, зокрема, Дональду Трампу зіграти на цій заміні. Але тоді це ризиково, тому що кандидата буде призначати верхівка Демократичної партії, і тоді дійсно можуть виникнути питання щодо легітимності такого кандидата.
Є серед кого вибирати Демократичній партії, навіть якщо дійсно ситуація піде за таким сценарієм?
З молодого і найбільш зіркового лідерства я б назвав двох – це губернатор Каліфорнії Ньюсом, який в принципі є набагато молодшою версією Байдена та повністю відтворює його політику, а другий варіант – це Піт Буттіджедж, який свого часу досить успішно балотувався в президенти. І якраз те, що він відступив і передав своїх виборців Байдену дало йому можливість перемогти в демократичних праймеріз у 2020 році. Обидва політики молоді, з величезним політичним досвідом, амбіціями та потенціалом, причому вони дійсно є лідерами молодіжного крила партії і політично не сильно відрізняються від Байдена. Звісно, зараз в основному кажуть про Камалу Харріс, але я маю великі сумніви щодо її популярності, сприйняття як політика.
А як щодо Мішель Обами, яку теж називають у списку кандидатів?
Це дуже запізніло. Раніше було дуже багато анекдотів про слоупока, і випадок з Обамою – саме з серії слоупок-журналістики, яку нам задали Berliner Zeitung та декілька інших німецьких видань. Бо вони несподівано звідкись взяли тему, яка в американських медіа була актуальна в кінці 2021 року і в першій декілька місяців 2022 року. Саме тоді Мішель Обама випустила свою книжку, яка була максимально популярна, пішла на інтерв'ю з Опрою Уінфрі, яке подивилося десятки мільйонів людей, а також випустила декілька проектів на Netflix у якості режисерки документального контенту. Тобто в той момент Обама була популярна, і всі знали, що вона може піти знову в політику. Але зараз розклади у Демпартії зовсім інші.
Зважаючи на це, яка ситуація в Республіканській партії – чи зростають тепер шанси Трампа на переобрання?
Допоки Байден в строю, шанси Трампа зростають, це очевидно. Але заміна Байдена, навпаки, може політично його підкосити. Не будемо забувати, що більше 65% американців під час опитувань, незважаючи на свої партійні вподобання кажуть, що їм не подобається ані Байден, ані Трамп. Вони чітко вказують, що обидва кандидати потребують заміни. Уявімо, що на цьому тлі виходить Демократична партія і каже: ”Ми почули те, що кажуть нам люди, і ось, замінили кандидата”. По суті, тоді вони на свій бік перетягнуть увесь нейтральний електорат, і той електорат, який в Америці називають даблхейтерами, тобто тих, хто не любить обох кандидатів. І тоді республіканцям доведеться вигадувати щось нове, щоб залишити за собою старий електорат. Але це вже буде зробити набагато важче.
До речі, судові справи щодо Трампа не впливають на його кандидатство і не можуть юридично його зупинити. Ми бачимо, що Верховний суд США все-таки втратив судову нейтральність і починає буквально підсуджувати Трампу, виносячи рішення, які дозволяють безстроково переносити ті справи, які стосуються і штурму Капітолія, і ухилення від податків у штаті Нью-Йорк, і спроби використати вибори в штаті Джорджія. І, на жаль, це величезна проблема для судової системи США, тому що вона втрачає не лише свій нейтралітет, але і свій імідж. Довіра до Верховного Суду зараз перебуває на рівні 12-18% – найнижчого рівня за всю історію Сполучених Штатів, хоча зазвичай довіра до Верховного Суду була навіть вищою, ніж до президента.
Чи можна повʼязувати з майбутніми виборами у США вояжі Орбана, який, до речі, зустрівся з Трампом? Чому він робить ставку саме на Трампа?
Бо це єдиний президент Америки, який буде йому вигідним. Конфлікт адміністрації президента США Байдена, а до того Обами з угорцями – це дипломатична притча во язицех. Тому що призначати послом відкритого гомосексуаліста і людину, яка працювала в громадському секторі правозахисником того року, коли Орбан ухвалює законопроєкти проти гомосексуалізму і згортає майже всю діяльність громадського сектору в Угорщині – це хороший прояв того, як американська демократична партія ставиться до Орбана.
Угорський премʼєр розуміє, що Трамп його обожнює і це взаємно. Орбан недарма останні 7 років щороку з'являється на заходах Республіканської партії та її консервативного крила. Фактично Орбан – один з активних європейських так званих консерваторів, які постійно на слуху в США. І Орбан хоче себе презентувати як єдиного європейського політика, який зможе домовитись з Трампом.
На тлі проведення саміту НАТО у Вашингтоні була ухвалена передвиборча програма Республіканської партії. Не могли б ви роз'яснити, чого чекати Україні, адже у ній не йдеться про війну в Україні, а лише про встановлення миру в Європі?
Цю програму потрібно розглядати у контексті внутрішньої політики США. Паралельно був опублікований “Проєкт 2025”, який створила консервативна частина республіканського кабінету, в якому 60% - це колишні трампійські служаки. І цей план якраз був більш радикальним – він був і про заборону абортів, і про посадку тих, хто брав участь у створенні порнографії, у про видворення всіх мігрантів. Коротше кажучи, цей план ультрарелігійний, ультрашовіністичний, ультраконсервативний. Оскільки серед його творців 60% людей – це люди, яких Трамп привів до великої політики та допоміг їм стати на ноги, команді Трампа довелося відкараскатися від них і у відповідь на це вийшов маніфест Республіканської партії.
“Мир у Європі” – це, по суті, кульмінація того, що Трамп говорив про Україну та відносини з НАТО. Якщо перефразовувати, то “жодної конкретики, але я не хочу цим займатися”. Тобто, мовляв, йому нецікаво розв'язувати конфлікти, але він хоче, щоб у Європі був мир. Як, коли та за яких обставин – це вже вторинне.
Трамп передбачуваний у своїй непередбачуваності. І реально сказати, що він зробить, неможливо. Нам треба розуміти його пріоритети. По-перше, для нього внутрішня політика пріоритетніша за зовнішню. І тому, коли буде можливість, він буде пріоритизувати внутрішні питання або використовувати зовнішню політику для втілення власних внутрішніх інтересів.
По-друге, у зовнішній політиці у нього є лише два бажання – здобути імідж або гроші. Причому як для себе особисто, так і для держави. Тому все, що буде давати йому імідж, популярність і гроші, він буде робити. Усе, що відніматиме зайвий час, він не робитиме. Тому в принципі в України є непогані шанси йому сподобатися. Бо як краще отримати імідж американському президенту, як не перемогою над РФ?
Також треба розуміти, що контракти з українським ВПК, інвестиції у нього, як стверджують самі американські компанії – це контракт сторіччя. І це не просто десятки, сотні мільярдів доларів, адже у перспективі 10 років – це трильйони. Тому незважаючи на всі його заяви про мир і про те, як він хоче, щоб нічого не відбувалося, треба розуміти, що Україна для Трампа і іміджево, і грошово може бути цікавою. Відповідно, з цим нам і потрібно працювати.
Тобто за цих обставин може йтися про заморозку війни певним чином – умовно кажучи, так, щоб це не вдарило по кишені самого Трампа і США?
Так, абсолютно вірно. Трампу цікаво, щоб це завершилося. Але йому не цікаво, щоб потім це ще років десять довелося розгрібати.
Олександр Краєв – директор програми “Північна Америка” аналітичного центру "Українська призма". Директор програми досліджень Трансатлантичного діалогу та взаємин з НАТО Групи стратегічних та безпекових студій. Викладає міжнародну політику в Інституті міжнародних відносин (ІМВ КНУ) та Києво-Могилянській академії (НаУКМА).
Дослідницькі інтереси: