Росія планує нові агресивні операції з території Білорусі, які будуть спрямовані або проти Києва та Чернігова, або проти НАТО. Про це заявляв президент України Володимир Зеленський. За його словами, Україна знає подробиці розмов росіян із Лукашенком, в яких Москва переконує його приєднатися до нових військових авантюр Росії.
Військовий експерт, екс-співробітник Служби безпеки України Іван Ступак в інтерв'ю Главреду розповів, що задумав Кремль, яка ймовірність нового наступу російських військ на Київ, чи дозволить Лукашенко втягнути Білорусь у війну, які «жирні» об’єкти в Москві та області будуть під прицілом українських безпілотників, а також які українські міста стануть пріоритетними цілями Росії у війні влітку та восени.
Які операції, на вашу думку, планує здійснити Росія з території Білорусі? І проти кого з більшою ймовірністю вони будуть спрямовані – проти України чи НАТО?
Тема загрози з боку Білорусі хвилює уми українців, періодично спливаючи двічі на рік, а то й частіше. На сьогодні немає ознак, які б вказували на те, що з білоруської території готується вторгнення армії РФ, або Білорусь готується до нападу: там не накопичуються ні війська, ні техніка.
Імовірність агресії з боку Білорусі близька до нуля. Однак завтра або через тиждень все може змінитися, тому білоруська територія має бути під нашою пильною увагою.
Наша військова розвідка, Держприкордонслужба та західні розвідки постійно стежать за тим, що відбувається в прикордонних районах. Тому будь-яке переміщення або зосередження сил буде помічено. Поки що нічого подібного не фіксується.
На мій погляд, у нас з’явиться привід навіть не для занепокоєння, а для стурбованості, якщо на території Білорусі поблизу українського кордону буде помічено зосередження військ чисельністю від 5 тисяч військовослужбовців. Скупчення військ чисельністю до цієї цифри я взагалі не розглядаю серйозно. Наприклад, у 2022 році з території Білорусі в Україну заходило близько 46 тисяч російських військовослужбовців.
Глибоко переконаний, що Лукашенко уникатиме втягування у війну. Йому це не цікаво. Трамп тільки-но почав витягувати Лукашенка з запиленої смердючої санкційної комори, де той провів уже понад 10 років. Також із деяких білоруських компаній знімаються санкції, наприклад, Белавіа та Белкалій. І поки що для Лукашенка є «світло в кінці тунелю», тому вступ у війну для нього вкрай невигідний.
Однак є Путін, який може натиснути на Лукашенка, переламати його, змусити. Коли це станеться, та й чи станеться взагалі – поки що розуміння всього цього немає.
18 травня в Білорусі розпочалися навчання з застосування ядерної зброї, причому досить масштабні, і проходять вони у взаємодії з російськими військовими. Наскільки це тривожний сигнал? Це чергова спроба погрожувати «ядерною дубиною» чи відпрацювання цілком можливого удару з території Білорусі? Чи може це бути ознакою того, що Росія готується нехай не до ядерного удару, але до якоїсь операції?
Основне питання полягає в тому, чи є взагалі в Білорусі ядерна зброя. Так, Росія заявляла, що перекинула туди ядерну зброю, але, крім слів росіян, жодних доказів цього немає.
Слід зазначити, що ядерна боєголовка та ракета, що її несе, зберігаються окремо, умовно кажучи, у різних «ящиках». Лише під час підготовки до застосування боєголовку закріплюють на носій. Білоруські війська не мають доступу навіть до того, щоб подивитися на ядерну зброю. Обслуговують її спеціально навчені люди з 12-го Головного управління Міноборони РФ, і тільки вони знають, як цю ядерну зброю переміщати та експлуатувати. Білоруси задіяні лише у зовнішньому периметрі, наприклад, забезпечують дорогу, щоб проїхала техніка, розганяють роззяв, щоб ніхто не знімав на телефон, готують майданчики для розміщення та тренувань.
Поки що з боку Білорусі немає загрози для України, тим більше ядерної загрози. Застосування ядерної зброї нічого не дасть Росії, у цьому немає сенсу. Згадайте, у 2022 році Путін перевів свої війська стратегічного значення в підвищену боєготовність, і справді була загроза застосування ядерної зброї, але потім в офіційній риториці Росії зникли прямі погрози ядерною зброєю Україні. Про можливе застосування не було ні слова. Чому? За даними західних дипломатів, Сі Цзіньпін суворо «порекомендував» не використовувати ядерну риторику.
Ядерна зброя – це свого роду козир, який є в рукаві у кількох країн, але використовувати його ніхто не має права, тому що, по-перше, вона зруйнує всі правила гри, а, по-друге, неможливо передбачити, якими і для кого будуть наслідки, зокрема, куди понесеться радіоактивна хмара. Якщо раптом вонв попрямує в бік Західної Європи, то там людей стане менше, купівельна спроможність європейців знизиться, що абсолютно не потрібно Китаю, адже він на цьому заробляє (у нього два ключові ринки – США та Західна Європа).
Так, періодично Росія говорить про ядерний удар, переміщує ядерну зброю, однак ймовірність її використання дорівнює нулю. Хоча «ядерна дубина» завжди маячить десь на горизонті.
Чи може про підготовку до операцій проти України, зокрема наступу на Київ або Чернігів, свідчити той факт, що Лукашенко зібрався провести точкову мобілізацію в Білорусі?
Теоретично наступ із території Білорусі можливий, однак я не спостерігаю ознак підготовки до нього зараз. Як заявляв голова Держприкордонслужби Андрій Демченко, концентрації військ противника біля українського кордону зараз не спостерігається.
До того ж уздовж усього українсько-білоруського кордону мости підірвані, проходи заміновані. Більше того, слід враховувати особливості цієї місцевості: там же не степ, а максимально густі ліси. Навіть якщо уявити, що російські війська рушать вузькими дорогами через ліс до пунктів пропуску, ситуація для них буде плачевною, точно не такою, як у 2022-му, оскільки Україна має вже зовсім інші можливості, зокрема, безліч розвідувальних і бойових дронів.
Плюс і російське, і білоруське командування розуміє всі негативні наслідки вступу білоруських військ у війну та спроб прорвати нашу оборону в Київській та Рівненській областях. У напрямку Білорусі одразу полетять наші дрони. А Білорусь – маленька країна, компактна, буквально до 500 км з півдня на північ і з заходу на схід. Наші дрони здатні долати відстані в 1000-1500 км. Білорусам нічим протидіяти цим дронам, тому вже через добу після початку наступу у Білорусі не буде жодного нафтового об’єкта – Мозирський і Новополоцький НПЗ згорять, а Палац незалежності Лукашенка буде перетворений на труху, його порубають «на вінегрет», наріжуть «на московську ковбасу». Хто від цього виграє? Точно не Лукашенко.
А для Росії в цьому випадку з'явиться ще один фронт. Адже якщо білоруським громадянам, які втомилися терпіти режим Лукашенка, роздати зброю, то в Білорусі почнеться війна проти правлячого режиму і російських окупантів. Для Росії все це буде дуже сумно і плачевно.
Тобто повторний наступ Росії на Київ зараз виключений?
Ні, не виключений, такий варіант є. Однак все буде зовсім не так, як у 2022 році. Не буде такого блискавичного просування російських військ із півночі до Києва. Перш за все, Росії нічим і ніким здійснювати такий наступ. Понад 700 тисяч російських військовослужбовців застрягли в боях на українських фронтах, і їх звідти неможливо забрати, не послабивши ті ділянки фронту, які не менш важливі для РФ.
Інше питання – а що Білорусь взагалі може дати Росії? Я спілкувався з білоруськими опозиціонерами, які моніторять ситуацію з технікою та боєприпасами в Білорусі. Вони стверджують, що у 2022-2023 роках Росія забирала у білорусів авіацію, снаряди зі складів та інше, тому Білорусі особливо нічим воювати. А найголовніше – у білоруської армії взагалі немає досвіду ведення бойових дій. Досвіду нуль, білоруська армія просто стерильна в цьому сенсі! Тому я не вважаю, що білоруські війська можуть чимось допомогти росіянам при гіпотетичному наступі на Київ.
Навіщо тоді вже стільки років Росія намагається втягнути Білорусь у війну? Навіщо Путіну маленька Білорусь з її необстріляною армією? Про який тоді стан російської армії та Росії загалом свідчать наполегливі спроби Москви домогтися вступу Білорусі у війну?
Загальна протяжність лінії фронту зараз становить понад 3000 км, при цьому лінія активного зіткнення – 1200 км. Як не крути, але на всій цій протяжності Україна змушена тримати свої сили. У російського командування залізобетонна логіка: чим більше гарячих точок на кордоні України з Росією та Білоруссю, тим більше розсіюється увага нашого Генштабу і наших сил.
За словами Лукашенка, уздовж українсько-білоруського кордону стоїть майже 15 тисяч наших військовослужбовців. Росія прекрасно розуміє, що ця маса людей може переміститися під Костянтинівку і відбити російський наступ. Тобто це додаткові сили, які Україна може використовувати. Тому РФ робить усе, щоб у нашого командування не було можливості забрати війська від кордону з Білоруссю і перекинути їх на інші напрямки. Ось такі гарячі точки тримають українське командування у великому шпагаті.
Іншими словами, Росії потрібен вступ Білорусі у війну лише для того, щоб розтягнути наші сили?
Або хоча б наявність загрози вступу Білорусі у війну. Згадайте початок української операції в Курській області РФ: тоді теж з'явилися повідомлення про те, що білоруська армія наблизилася до кордону з Україною. Це робилося для того, щоб змусити наше командування забирати людей з різних напрямків фронту і перекидати їх ближче до Білорусі про всяк випадок, щоб у разі чого перешкодити просуванню білоруської армії.
Тож усе це робиться з метою розтягування наших ресурсів.
Виходить, якщо Білорусь вступить у війну проти України, то Росії це жодним чином не допоможе переломити ситуацію на фронті або дійти до Києва?
Точно не допоможе. Перші два тижні з моменту вступу Білорусі у війну стануть останніми тижнями життя білоруського режиму. Вступ у війну буде тим неправильним кроком у кар’єрі Лукашенка, який призведе до падіння його режиму.
Якби раптом білоруські війська спробували десь прорвати наш кордон, Україна могла б допомогти білорусам з Полку імені Кастуся Калиновського, які зараз воюють за нас, повернутися додому і дати їм стільки зброї, скільки вони зможуть нести. І нехай би заходили в перший населений пункт, захоплювали райвідділ міліції, роздавали зброю мешканцям і вже більшою кількістю людей йшли до наступного населеного пункту, і т.д. І це будуть робити білоруські патріоти, громадяни Білорусі, а не Україна – Україна може їм хіба що допомогти. Все це, безумовно, зіграє проти Лукашенка.
Наскільки ймовірна підготовка Росії до операції проти однієї або декількох країн НАТО? Чи є зараз ознаки, які б вказували на те, що РФ найближчим часом здійснить якусь провокацію проти Альянсу?
Про ймовірність такої операції Росії проти НАТО говорять давно. Але коли вона відбудеться, якими силами і проти якої країни буде спрямована – поки що чіткого розуміння всього цього немає.
Під ударом можуть опинитися країни Балтії, або може бути спроба пробити Сувальський коридор до Калінінградської області. Однак поки що Кремль на такі дії не зважився. Сувалкський коридор майже 100 км завдовжки, і, якщо його намагатися прорубати, то потрібно розуміти, якою має бути його ширина і куди просуватися – вглиб польської чи литовської території. А там усюди населені пункти, які Росії, виходить, доведеться окупувати. Виникає питання – скільки людей для всього цього потрібно задіяти. Схоже, математика у Росії не сходиться.
Як варіант – можлива операція із захоплення міста Нарва. Нарва дійсно може стати місцем застосування сили з боку РФ. З великою ймовірністю, там Росія може спробувати провернути щось на зразок операції із захоплення Криму або Донецької області, коли 200–300 озброєних людей без шевронів та розпізнавальних знаків захоплять «пошту, телефон, телеграф», мерію та мера, вранці зберуть депутатів і під дулами автоматів змусять їх проголосувати за вихід зі складу Естонії, приєднання до РФ та заклик до Путіна з проханням ввести війська. Після чого над Нарвою буде піднято російський прапор. Такий сценарій не виключений, це дуже в стилі Кремля.
Ще один варіант – захоплення острова Готланд у Балтійському морі. Про цей острів росіяни дуже багато говорили. Він дійсно може бути захоплений, і Росія може спробувати встановити там свій прапор.
Все це можливо. Але подивимося, на що зважиться Кремль, і чи є у нього зараз на це фізичні ресурси. З військовими ресурсами у Росії труднощі, оскільки вона не встигає забезпечувати навіть фронти в Україні. А ось якась «гібридна» операція, умовно кажучи, силами військової розвідки або спецпідрозділів «Альфа» чи «Вимпел», цілком можлива. 200-300 осіб Росія зможе зібрати, плюс допоможуть якісь маргінали на місці.
Чи зважиться на таку авантюру Путін? Ми не знаємо, що у нього в голові. Яка у нього картина світу, що йому доповідають. Путін взагалі не користується сучасними засобами зв'язку, йому приносять роздруківки навіть роликів з YouTube: він вважає, що всі гаджети – це «підступи ЦРУ», і за допомогою всього цього можна вирахувати його місцезнаходження. Згадайте, як Герасимов і Білоусов доводили, що Куп'янськ захоплено, хоча навіть їхні військові кореспонденти говорили, що це не так. У їхньому розумінні Куп'янськ уже давно російський, тому цілком імовірно, що, згідно з їхньою картою, російська армія стоїть уже десь біля Київської області. Іншими словами, Путін при ухваленні рішень відштовхується від неправдивої інформації, тому в його розумінні він перемагає.
Путін схожий на Гітлера в останні тижні Другої світової війни: Гітлер оперував військами, яких на той момент уже не було, переставляв фішки і планував, хто прийде і де вдарить, а тих військ уже фізично не існувало.
Як на плани Росії щодо подальших дій у цій війні можуть вплинути наші масштабні удари по Москві та області? Судячи з усього, вони стануть звичайною практикою, і безтурботним москвичам час звикати до «добрих дронів» над їхніми головами. Може, і Лукашенко, спостерігаючи за цим, якось інакше оцінює можливі наслідки від вступу Білорусі у війну?
Лукашенко сам вступати у війну не буде – хіба що його примусять або пообіцяють «золоті гори». Сам він на це не піде, оскільки прекрасно усвідомлює, наскільки слабка білоруська армія.
Що стосується наших ударів по Москві та області, то поки що російська влада зайняла «позицію страуса», тобто ховає голову в пісок і вважає за краще про це не говорити. Після атаки безпілотників на Москву на російських центральних телеканалах цій темі присвятили менше хвилини ефірного часу, а, наприклад, у вечірній програмі з пропагандистом Зарубіним це взагалі не обговорювали.
Тож поки що російська влада робить вигляд, що нічого не сталося, і посилює ППО навколо Москви (ймовірно, з інших регіонів РФ підтягнуть ще більше систем до столиці). А далі постараються подібного не допустити. Швидше за все, там така масова атака безпілотників сприймалася як разова акція, і Кремль думає, що більше Україна не зможе нічого подібного здійснити.
І тут усе залежатиме від нас, від того, наскільки ми змогли підібрати ключик до російської ППО, чи стали наші дрони більш захищеними та низьколітаючими, з більшою кількістю вибухівки.
Якщо такі атаки на Москву та область будуть повторюватися, ми зможемо змінити світогляд москвичів. При цьому нас не цікавлять багатоповерхівки, машини москвичів та гостей столиці. Нас цікавлять великі «жирні» промислові об’єкти, які працюють на ВПК та економіку РФ: військові підприємства, теплоцентралі, кільцева система перекачування нафтопродуктів навколо Москви тощо. Згадайте підприємство «Кремній Ел» у Курській області: його просто розмотало українськими ракетами, зрівняли з землею. А займалося воно виробництвом електроніки для російських ракет, дронів тощо. Так ось, у нього є «старший брат» – підприємство «Мікрон», яке знаходиться на півночі Москви, у місті Зеленограді. Воно нас цікавить, як і інші «жирні» статусні промислові об’єкти.
Чим більше буде ударів по таких об'єктах, тим більший ефект це матиме на війну. Зокрема, стане менше російських ракет. Повністю вибити їх виробництво ми не можемо, але скоротити – цілком.
Крім того, дуже важлива моральна складова наших атак на Москву. Москвичі були в жаху від того, що сталося, вони не розуміють «а за що нас?!». Зате було дуже помітно, як прикордонні регіони РФ єхидно й з іронією стежили за атакою на Москву – мовляв, «тепер ви, москвичі, відчуйте, що відбувається з нами». Тож наші удари по Москві дуже гарно розколюють російське суспільство. Коли ракети летять по Бєлгороду, Брянську, Курську, москвичам байдуже. Тому, коли ракети влучили в Москву, у прикордонних областей РФ з’явився привід позлорадувати.
Нам потрібно домогтися ситуації, щоб інвестори, які там ще залишилися, почали покидати Москву в будь-якому напрямку: Макао, Сінгапур, Стамбул тощо. Потрібно, щоб у Москві почала зменшуватися кількість людей, щоб їх стало менше на вулицях і в ресторанах. Навіть якщо на Патріарших ставках стане на 10% менше людей, це вже буде відчутно і впливатиме на самосвідомість та розуміння того, що війна вже близько до Москви. Так, це не призведе до завершення війни, але це одна з «цеглинок».
Уточніть, будь ласка, все те, що ви зараз описали, зокрема, наші удари по «жирних» цілях у Москві та області, спустіння Москви тощо – це вже найближча перспектива, яка чекає на російську столицю, чи поки що те, до чого ми маємо прагнути?
Це те, до чого ми повинні прагнути. Москва не спорожніє після першої ж атаки – знадобиться десяток атак, перш ніж у свідомості росіян почне щось ламатися, і вони почнуть засуджувати війну публічно, не вдома під ковдрою, а в курилках і кабінетах. Лише після десятка атак у Росії можуть заговорити про те, що війна заходить кудись не туди. Тож для цього потрібен час і певні зусилля, і наші військові зараз над цим працюють.
З загрозою наступу на Київ ми розібралися. На яких напрямках фронту, на вашу думку, Росія зосередить зусилля влітку та восени?
Пріоритетною метою Росії влітку та восени буде захоплення Донецької області. Краматорськ, Слов'янськ і Костянтинівка – це ті міста-цілі, які потрібно взяти російським військам. Без цих міст Росія не уявляє собі закінчення цієї війни.
Покровськ уже захоплено, а біля Мирнограда розташовано приблизно 106 тисяч російських військовослужбовців. До лютого їх було майже 170 тисяч. Ці цифри показують, наскільки пріоритетною для РФ залишається Донецька область.
На всіх інших напрямках росіяни наступають тільки тому, що у них є можливості, а українських військовослужбовців там менше.
Однак у попередніх інтерв’ю Главреду ви говорили, що пріоритетною метою Росії у 2026 році буде Запоріжжя. Цілі переглянуто?
Ні, Запоріжжя теж залишається важливою метою. Наприклад, Степногорськ і Гуляйполе – там російські війська наступають, тому що у них є такі можливості, у Росії є люди, і вона може розподілити їх по різних напрямках. Тому й залишається кілька гарячих точок у Сумській та Харківській областях. А Донецька – горить уся. У Росії є угруповання, яке за задумом Москви має підійти до Запоріжжя і здійснювати хаотичні обстріли міста. Однак реалізувати ці плани не виходить. Більше того, нашим військовим вдається відсунути росіян від Запоріжжя.
Іван Ступак – військовий експерт, колишній співробітник СБУ.
Закінчив Національну академію СБУ. Після завершення навчання близько 9 років працював на оперативних та керівних посадах у Головному управлінні СБУ в Києві та Київській області. Займався протидією економічним злочинам.