Американський «мирний план», так звані 28 пунктів Трампа наробили чимало галасу і були цілком очікувано скептично сприйняті в Україні. Не в захваті від цих пунктів і в Європі. Передусім через те що цей «план» враховує виключно традиційні «хотєлкі» і вимоги Росії, наприклад, визнання російськими Криму, Луганська та Донецька, а Херсона и Запоріжжя, куди російські війська так і не дійшли, «замороженими на лінії зіткнення», скорочення кількості ЗСУ, відмову Києва від вступу до НАТО та багато чого іншого, що точно не в інтересах України.
Ветеран російсько-української війни, колишній командир взводу батальйону «Айдар», військовий експерт Євген Дикий розповів Главреду, чим небезпечні для України 28 пунктів Трампа, і чому вони роблять неминучою нову спробу Росії за рік-два добити нашу країну, скільки ще здатна воювати РФ, якої помилки Гітлера зараз припускається Путін, а також що дає Україні шанс здобути перемогу в 2027-2028 роках.
Як ви оцінюєте 28 пунктів Трампа? Які з них є найбільш небезпечними для України, а які можуть бути прийнятними для нас?
28 пунктів Трампа точно не є планом миру. Те, що нам викотили, є умовами капітуляції, виконання яких від нас вимагає Росія тепер уже разом зі своїм найвпливовішим союзником Трампом.
Згадайте, скільки в українському суспільстві було дискусій щодо потенційної ролі Трампа, скільки наївних людей у нас чекали від нього тиску на Путіна та припинення війни ще 20 січня. Тепер, після появи цих 28 пунктів, навіть у найтупіших не повинно лишитися сумнівів щодо того, на чиєму боці в цій війні грає Трамп. Він є союзником Путіна, тобто нашим ворогом. Це визнавати неприємно (для нас це вкрай важка реальність), але потрібно.
Ключове в цій капітуляції – наступне. Окрім того, що Росія отримує все, а ми не отримуємо нічого, вона ще й уникає будь-якої відповідальності, будь-якого покарання за агресію проти України, за всі військові злочини і завдану нею шкоду. Згідно з цими 28 пунктами, РФ повністю реабілітується та амністується, повертається до кола цивілізованих держав, із неї знімаються всі санкції. А якості винагороди вона ще й зберігає за собою всі українські території, які змогла захопити, та навіть більше.
Це є найстрашнішим для світу. Така винагорода Росії за її агресію означає, що світ, який існував після 1945 року і в якому зберігалося жорстке табу на зміну кордонів держав, зруйнований. Якщо раптом цей «план» Трампа буде реалізований, відкриється «скринька Пандори»: далі всім можна буде все в пропорції до їхньої сили та спроможності. Таким чином, повертається старий світ, у якому сильному можна все, а у слабкого немає жодних прав, і кожен може брати собі все, що він здатен силоміць узяти.
Втім, для України найстрашніше не це, а інше. У 28 пунктах Трампа чітко закладена наступна агресія Росії, оскільки ним передбачається наше роззброєння, заборона створювати оборонні союзи з іншими країнами, які до цього дозріють, та заборона мати цілу низку озброєнь, причому саме тих, які є дієвими проти РФ.
Ба більше, з російським зухвалим цинізмом наперед прописано, як саме далі Росія порушить цю угоду. Там мовиться про скасування всіх гарантій безпеки, якщо Україна застосує бодай щось по території РФ. Хоча насправді всі гарантії, прописані в цьому «мирному плані», нічим не відрізняються від Будапештського меморандуму. Взагалі нічим. Ніде не вказано, що хтось встане на наш захист, що якась армія зобов’язується за нас вступитися в разі чергового прояву агресії проти України. Навпаки! Якби навіть такі держави знайшлися, цей «план» забороняє розміщення іноземних військ на території України. Іншими словами, навіть ці паперові, або «фільчині», гарантії одразу втрачають силу, якщо бодай одна ракета летить з України в Росію.
Нагадаю, що ми маємо справу з Путіним, який задля обрання на свій перший президентський термін підірвав кілька житлових будинків у Росії, вбивши кілька сотень росіян. Як ви думаєте, через скільки місяців після підписання цього «фільчиного миру» Росія заявить, що по її території вдарила українська ракета?
Насправді цей термін визначатиметься виключно одним: щойно ми скоротимо нашу армію, як передбачає цей «мирний план», відкриємо кордони, і в нас відбудеться масова втеча мобілізаційного резерву, наступного ж дня росіяни заявлять, що по них прилетіла ракета.
Отже, ці 28 пунктів означають для нас не врегулювання за корейським сценарієм, як нам спробують це продати, і навіть не фінляндський варіант. Це варіант Південного В’єтнаму або Чечні, коли мир підписується так, щоб це гарантувало агресору можливість поновити агресію і добити свою жертву, але щоб ніхто інший уже не мав докорів сумління через те, що дозволив це зробити. Тож Путін із Трампом готують нам в’єтнамський сценарій, і в цьому «плані» прямо прописано, як далі в дуже короткій перспективі знищать і доб’ють Україну. І США це абсолютно влаштовує.
Відтак, подібний договір є абсолютно неприйнятним для України ні з ціннісної, ні з правової (міжнародного права після цього більше не існуватиме), ні з прагматичної, ні з практичної точок зору. Оскільки ці 28 пунктів Трампа гарантують знищення України, причому не колись через роки, а в найближчі рік-два, можливо, навіть півроку. Цей «план» саме про це.
Суть того, що нам пропонується, можна сформулювати так: ґвалтівник, який напав на свою жертву, погоджується тимчасово припинити ґвалтівні рухи за умови, що жертва позбудеться газового балончика, балончика з лаком для волосся, пилочки для нігтів та всіх інших предметів, які можуть бути використані для самооборони, обстриже свої нігті й не буде пручатися, коли він повернеться і продовжить. Це короткий виклад 28 пунктів, які нам пропонують.
Як ви оцінюєте те, що цим «мирним планом» передбачене не тільки всепрощення Росії, а й конкретні економічні вигоди для США? Тобто не тільки Москва виграла б від такої «мирної угоди».
Так, у цьому особливий цинізм «плану»: Україну віддають Росії, але при цьому США ще й на цьому «наварюються».
Чи є, по-вашому, в України опція не погоджуватися на ці 28 пунктів і пручатися підписанню угоди такого змісту?
Однозначно є. В України немає опції погоджуватися на цей «план». Адже якщо ми на це погодимося, в нас просто не буде шансу на виживання, бо ми погодимося на те, що нас вб’ють. Допоки жертва пручається, в неї лишається шанс на життя.
Звісно, пручатися Україні зараз буде дуже важко, але погодитися – це смерть одразу. А так, ще залишиться питання, хто зрештою здохне: ішак, падишах чи хтось іще.
Сподіваюся, що жодна влада в Україні – ні корумпована, ні не корумпована, ні скомпрометована, ні не скомпрометована, ні популярна, ні не популярна – не погодиться таке підписати. Попри велику кількість недоліків нашої влади вона пручається, чинить опір і не погоджується на смертний вирок Україні. І поки наша влада так діє, її потрібно підтримувати, даючи їй по руках, коли вона не права.
Наведу приклад Туреччини. Коли Туреччина програла Першу світову, султан підписав угоду, дуже схожу за змістом на ці 28 пунктів. Після підписання молодий генерал, герой цієї війни Мустафа Кемаль оголосив, що армія і нація не надавали султану повноважень на це. Після цього Туреччина воювала ще п’ять років і закінчила війну на абсолютно інших умовах, а Мустафа Кемаль увійшов в історію як Ататюрк, батько Туреччини.
От і нам зараз потрібна така поведінка, як в Ататюрка. І в нашої влади є вибір: або вона сама очолює героїчний спротив, або прийде хтось, хто його очолить.
На вашу думку, якою буде реакція Трампа і США, якщо Україна категорично відкине цей «план»? Що може зробити Трамп у цьому випадку? Припинить навіть продавати зброю, яку потім передають Україні?
США вже зараз не допомагають нам ні фінансами, ні зброєю. А в разі відмови підтримати ці 28 пунктів вони припинять навіть продавати нам зброю за європейські гроші. Крім того, Штати в односторонньому порядку знімуть санкції з Росії. І друге для нас набагато страшніше, тому що без американських грошей і зброї ми обходимося – роль американської зброї у цій війні стрімко зменшується, а от європейських санкцій, без американських, буде замало. Росія ж без американських санкцій отримає додаткові ресурси для продовження війни.
Та все-таки війна ведеться не пачками грошей, а людьми і «залізом». І з тим, і з іншим у росіян уже проблеми, в них далеко не все «в шоколаді». Звісно, це не означає, що таких проблем немає в нас. Між іншим, те, що Росія зараз висуває ці умови капітуляції, теж є певним сигналом. Адже якби росіяни вважали, що здатні дійти до Дніпра (річки), окупувати все лівобережжя, а також повторити похід на Київ, вони навіть на такі умови зараз би не погоджувалися.
А так, Трамп кидає їм рятівне коло, нагинаючи нас на проміжну капітуляцію, яка дасть Росії змогу оговтатися, вийти з кризи, а за півроку-два роки повернутися і нас добити.
Найбільше шансів вистояти у нас зараз, тому так важливо пручатися попри все.
Ви справді вважаєте, що Трамп може скасувати зокрема нафтові санкції проти Росії? Адже він запроваджував їх не заради України, а заради самих США, які зараз стрімко нарощують видобуток та експорт нафти.
Це складне питання. Тут важко спрогнозувати поведінку Трампа. З одного боку, нафтові санкції проти РФ Трамп запровадив виключно в своїх інтересах (він завжди представляв велике нафтове лобі, відповідно, саме для американської нафтянки він розчищає світовий ринок), тому він не зацікавлений у знятті санкцій з Росії. З іншого боку, Трамп намагається допомогти Путіну перемогти.
Який із цих двох мотивів переважить, я не готовий прогнозувати.
Якщо Трамп припинить навіть продавати зброю, чи зможе Україна протистояти Росії, маючи підтримку лише Європи? А європейці, як ми бачимо, м’яко кажучи, не в захваті від цих 28 пунктів.
Європа вивчила уроки історії і вустами далеко не останніх політиків заявляє, що ці 28 пунктів – повний аналог Мюнхенської угоди 1938 року. Європа чудово пам’ятає: коли Чехословаччину «нагнули» на Мюнхенську угоду, Європа в результаті отримала не мир, а вже за рік світову війну. Європейці розуміють, що «трампівський мир» – це так само крок до великої війни. Тому європейці будуть із нами.
Втім, наша здатність до опору визначалася і визначається не Штатами і не Європою. Коли в 2022 році ми кинули весь свій ресурс і всі сили нації на оборону, ми перемагали. А в такому форматі опору, як зараз, ми цю війну програємо. Якщо ще хоча б півроку ми будемо жити так, як живемо зараз (із зірваною мобілізацією, тилом, відірваним від фронту, армією, яка розбігається у СЗЧ саме тому, що тил на неї «забив» цинічно і зухвало), то за півроку ми отримаємо від Росії такі умови капітуляції, що нинішні 28 пунктів нам здадуться дуже лагідними.
Ми матимемо шанс на виживання, якщо на ці 28 пунктів відреагуємо тим, що нарешті перебудуємо своє життя на лад країни, яка бореться за виживання: проведемо нарешті нормальну повноцінну мобілізацію, а для цього передусім потрібно запровадити граничний термін служби в армії і паралельно запровадити кримінальну відповідальність за ухиляння від обліку. Тобто, по-перше, ти маєш піти служити або сісти, а, по-друге, ти маєш піти служити на чітко визначений термін.
Якщо ж ми вирішимо ці питання, почнемо дійсно потужну мобілізацію, а також знайдемо фінанси, зокрема, припинимо копати зелену гілку метро в Києві, будувати місточки-фонтанчики, натомість кинемо всі гроші на закупівлю зброї, причому у наших власних виробників, за півроку миру проситиме вже Росія.
До речі, наскільки всі ці пункти влаштовують Росію, на вашу думку? Чи є серед них такі, які російській владі складно буде подати як перемогу?
Жодного сумнівного для Росії пункту тут немає. Цей план явно писала Москва. Це той максимум, на який зараз сподівається Росія, і це набагато більше, ніж російські війська реально захопили. В цьому плані чітко проглядається московська зухвалість. Сподіваюся, ця зухвалість Росію таки погубить. Якби росіяни захотіли плюс-мінус половину від цього плану, боюся, вони змогли б нас дотиснути. Але вони захотіли настільки багато, що навряд чи в Україні знайдеться готовий це підписати.
Росіяни не в адекваті й так, а після цього «плану» складається враження, що вони свою власну казку про золоту рибку не читали. Це саме такий випадок: ти отримуєш одне, друге, третє, десяте, але потім замахуєшся на щось таке, що зрештою залишишся біля розбитого корита.
Якщо ж оперувати не казками, а реальною історією, то це нагадує один історичний факт, який вивчався в радянській шкільній програмі. У лютому 1942 року, коли німецькі війська стояли за 28 км від Москви, але вперше після катастрофи 1941 року Червона армія змогла зупинити просування німців, Сталін запропонував Гітлеру дуже вигідний мир – фактично повернутися до умов Берестейського миру. Тобто Радянський Союз пропонував віддати німцям країни Балтії, Білорусь, Україну тощо, а Росія лишалася плюс-мінус у її нинішніх кордонах. Але Гітлер тоді відмовив Сталіну, бо хотів закінчити війну по Волзі та Уралу. Та, як ми знаємо, в результаті війна закінчилася в Рейхстагу.
Мені здається, що зараз Владімір Владіміровіч, окрилений допомогою Трампа, припускається такої самої помилки, що й Гітлер. Взагалі, Путін захоплюється Сталіним, але чомусь увесь час косплеїть Гітлера. Це проявляється в усьому, починаючи від гасел російської пропаганди й закінчуючи політичними рішеннями Кремля. Зараз така сама ситуація для Путіна, що й у 1942 році для Гітлера.
Якщо події у цій війні розвиватимуться так, як вони розвиваються зараз, а історія з 28 пунктами не отримає розвитку, тобто Україна і далі завдаватиме ударів по російській території та з різним успіхом триматиме оборону, то скільки Росія в такому режимі зможе ще воювати?
Не так уже й довго.
Але тут є принципове уточнення: якщо ми будемо відбиватися на фронті в такому режимі, як зараз, то, на жаль, ми закінчимося першими. І саме на цьому зараз грає Росія. Якщо ми будемо воювати так, як зараз, тобто з зірваною мобілізацією, коли, як минулого місяця, кількість тих, хто пішов у СЗЧ, у кілька разів перевищила кількість новобранців, то ми й до весни не дотягнемо.
Ключова умова для того, щоб уникнути цього, полягає в тому, що вже зараз ми маємо дещо кардинально змінити в мобілізаційних питаннях і управлінні армією. Без цього діла не буде.
Зараз уся наша стратегія зводилася до того, щоб вистояти. Але це не працює. Вистояти – це не стратегія, а тактика, причому на короткий час. А нам потрібна саме стратегія: слід визначити, які людські, фінансові та індустріальні резерви слід мобілізувати, як правильно ними розпорядитися саме для того, щоб знищити Росію.
Єдине, що поки що ми робимо правильно, – це кампанія Deep Strike (тобто удари вглиб території Росії), яка дає дуже потужні результати. Доказом ефективності таких ударів є велике російське ІПСО проти них.
Велика інформаційна кампанія почалася з наїзду на компанію Fire Point, яка виробляє 60% наших далекобійних дронів і є одним із двох виробників крилатих ракет в Україні. Цю компанію спробували скомпрометувати, облити лайном та обнулити, а далі перейшли до ударів по Росії взагалі. Для мене останньою краплею, після якої я переконався, що це точно не внутрішні розбірки, а російська ІПСО, стала публікація в Bild Рьопке, роботу якого я відстежую з 2022 року і який весь час працює за класичними канонами ворожої пропаганди, коли до 70% правди додається 30% брехні, і тоді все це виглядає переконливо. Так от, Рьопке поставив питання так: усі українські Deep Strike є стратегічною помилкою, цього в жодному разі не можна робити, бо це безрезультатно, а всі гроші слід спрямувати на FPV-дрони.
Але FPV-дронів нам вистачає: у нас їх на фронті більше, ніж операторів, які вміють ними користуватися. У нас зараз проблема не в дронах, а в дронщиках. Тобто, на думку Рьопке, нам слід вкладати гроші в те, що можна використовувати в окопах, а те, що летить далі окопів, особливо на територію Росії, є помилковим.
Така російська ІПСО чудово показує, що насправді дошкуляє Росії. Тому саме цей напрямок потрібно максимально розвивати й нарощувати.
Загалом, ресурсів у Росії лишилося щонайбільше на рік. Але – за умови, що ми не здохнемо за півроку. А ми можемо здохнути за півроку на фронті, якщо не вирішимо питання з мобілізацією і управлінням армією. Та якщо ми це зробимо, російський ресурс закінчиться за рік.
Хочу нагадати один прогноз, який з’явився наприкінці 2022 року або на початку 2023 року, тобто в період нашої ейфорії, коли ми подумки вже пили каву в Криму на набережній в Ялті. Тоді естонський міністр оборони сказав, що, за його розрахунками, ця війна закінчиться перемогою України (саме перемогою!) в 2027-2028 роках. Тоді всі посміялися, що в естонців усе таке неквапне, їм нема куди поспішати. Мені тоді цей прогноз видався дуже розумним. А чим далі, тим очевиднішим стає, що це найбільш реалістичний для нас сценарій.
Євген Олександрович Дикий – український вчений, військовий, публіцист. Кандидат біологічних наук, учасник війни на сході України, у 2014 році – командир 2-ї роти 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». З лютого 2018 року очолює Національний антарктичний науковий центр, пише Вікіпедія.