Для удару по Одесі у РФ є три сценарії, ЗСУ готують оборону — Коваленко

Одеса — ключове місто на півдні України, через яке проходить значний вантажопотік: як цивільний, так і вантажів подвійного призначення, пояснює експерт.

Країна-агресор Росія останнім часом активно використовує риторику щодо захоплення півдня України та, зокрема, Одеси, яку росіяни у своїй пропаганді називають "російським" містом. Це, у свою чергу, активізувало дії Сил оборони України щодо облаштування захисту регіону від ймовірних російських військових провокацій, внаслідок чого у Одесі та на Одещині тривають заходи для кругової оборони регіону.
В інтервʼю Главреду військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко розповів, які сценарії може застосувати РФ для наступу на Одесу, чи є в росіян сили на повномасштабний наступ на півдні, та які напрямки будуть пріоритетними для російської армії під час весняно-літньої наступальної кампанії.

Якими можуть бути плани росіян щодо Одеси? Чого від них очікувати?

Дії, які зараз відбуваються на Одещині, — це превентивні заходи, тобто дії на випередження. Такі заходи мають здійснюватися в будь-якому іншому місті — у Запоріжжі, Дніпрі, Полтаві, Чернігові. Не кажучи вже про Суми та Харків, хоча там вони також відбуваються. Так само й у Миколаєві. Це підготовка на випадок розвитку найнегативніших сценаріїв. Чи може російська армія дозволити собі реалізацію такого сценарію сьогодні? Ні, не може. Хоча певні плани в них є — від намірів щодо захоплення території України росіяни не відмовлялися. Ідеться не лише про Донецьку, Луганську, Херсонську чи Запорізьку області, а й про Дніпропетровську, Миколаївську, Одеську та інші регіони. На кожну область у них свій план.

Одеса та загалом південь України — це для РФ своєрідний фетиш, який формувався десятиліттями. У 2022 році їхній план не спрацював: вони не змогли його реалізувати. Тож якщо їм це не вдалося у 2022 році, то в нинішньому стані російської армії у мене є сумніви, чи зможуть вони зробити це зараз.

Можливі три сценарії розвитку подій: повітряне десантування, морський десант та сухопутний прорив. Якщо розглядати кожен із них, то масштабне повітряне десантування достатньої кількості військових із літаків Іл-76 чи Іл-96 наразі видається неможливим. Повітряний простір захищений, і підготовку до такого десанту неможливо здійснити непомітно. До того ж ці літаки, ймовірно, були б знищені ще над Чорним морем.

Другий варіант — морський десант. У 2022 році росіяни вже намагалися його здійснити, але безуспішно. Наразі вони фактично не контролюють Чорне море. Якщо залишки їхніх великих або середніх десантних кораблів спробують вийти для проведення операції, це також буде заздалегідь виявлено. По цих цілях відпрацюють протикорабельні ракетні комплекси та морські дрони, які у великій кількості перебувають на чергуванні у Чорному морі. Тому цей сценарій також виглядає малоймовірним. Він не спрацював у 2022 році й тим більше не спрацює у 2026-му.

Залишається сценарій сухопутної операції, тобто форсування Дніпра з лівого берега на правий у Херсонській області. Цим мала б займатися так звана група військ «Дніпро», яка після відступу з правобережної Херсонщини жодного разу не змогла закріпитися на правому березі, створити там зону контролю чи повністю відновити контроль над Херсонськими островами.

Що наразі може ця група військ? Намагатися захопити Херсонські острови та паралельно тероризувати Херсон, завдаючи ударів по цивільних. На більше це угруповання нині не спроможне, не кажучи про масштабне форсування Дніпра, висадку великого десанту, захоплення правобережної Херсонщини, а тим більше — Миколаївської чи Одеської областей. І це ще без урахування рельєфно-ландшафтних особливостей — балок, лиманів та інших природних перешкод у Миколаївській та Одеській областях. Для подолання всього цього потрібні величезні ресурси. Таких ресурсів у цього угруповання наразі немає. Адже група військ «Дніпро» — це близько 120 тисяч особового складу, розтягнутого по всій тимчасово окупованій лівобережній частині Херсонської області, а також на тимчасово окупованій частині Запорізької області.

З іншого боку, ми не можемо виключати варіанту, що Путін цього року проведе мобілізацію — загальну, або ж у явному чи гібридному форматі — і зможе отримати ще кілька сотень тисяч особового складу. Який сценарій він тоді обере? Чи спробує підсилити наступальні дії в Запорізькій та Донецькій областях, зокрема на Слов’янсько-Краматорському напрямку? Або ж сконцентрується на відкритті нового театру бойових дій у Європі, що також не можна повністю виключати? Чи, можливо, спробує форсувати Дніпро і рухатися «на Одесу» під певними пропагандистськими гаслами? У будь-якому разі ми маємо бути готовими до різних сценаріїв розвитку подій. Те, що зараз відбувається на Одещині, — це саме превентивні дії, спрямовані на випередження та недопущення реалізації найнегативніших сценаріїв.

З військової точки зору, яке значення Одеса має для росіян?

Якщо відкинути всю пропагандистську «сакральну» риторику на кшталт «Одесса — русский город», то це контроль над Чорним морем. Причому йдеться фактично про повний контроль над акваторією, портовою інфраструктурою та логістикою.

Одеса — ключове місто на півдні України, через яке проходить значний вантажопотік — як цивільний, так і вантажів подвійного призначення. Саме через це місто здійснюється важлива логістична комунікація, яка заважає Росії встановити контроль над Чорним морем і обмежити або зупинити постачання, зокрема вантажів подвійного призначення.

Оскільки їм не вдалося окупувати Одещину та повністю взяти під контроль Чорне море, вони намагалися створити блокаду. Однак і це їм не вдалося. Отже, гіпотетично вони можуть намагатися таким чином повернути контроль над Чорним морем і позбавити Україну одного з найважливіших логістичних вузлів. Крім того, це ще й вихід до Придністров’я та потенційні подальші амбіції щодо встановлення контролю над Молдовою. Тобто без усяких ура-патріотичних гасел підхід росіян до цього питання є цілком прагматичним і комплексним.

Якщо говорити гіпотетично, скільки ресурсів росіянам потрібно для наступу?

Як я вже говорив, наразі група військ «Дніпро», яка контролює тимчасово окуповану лівобережну Херсонщину та частину Запорізької області, налічує приблизно 120 тисяч особового складу. Основна частина цих сил сконцентрована саме на Запорізькому напрямку — це зона відповідальності 58-ї загальновійськової армії. Частина підрозділів розміщена вздовж лівого берега Дніпра — район Нової Каховки, Олешків тощо. Інші сили розосереджені по Херсонській області та інших локаціях для контролю території.

Говорити про формування ударного «кулаку», здатного форсувати Дніпро та розпочати бойові дії на правому березі, наразі неможливо, тому що тоді буде втрачено контроль над значною частиною окупованих Херсонської та Запорізької області.

Для порівняння: на Покровсько-Мирноградському напрямку зосереджено близько 170 тисяч особового складу — сили кількох загальновійськових армій (2-ї, 41-ї, 51-ї), 8-ї армії, а також армійські корпуси, зокрема Третій армійський корпус. Це величезне угруповання, задіяне лише на одній ділянці фронту — для ведення наступальних дій у районі Покровська, Костянтинівки, на колишньому Курахівському виступі тощо.

А якщо ми говоримо про гіпотетичну операцію з форсування Дніпра, бої за Херсон, правобережну Херсонщину, вихід у Миколаївську область, бої за Миколаїв, подальший рух в Одеську область, подолання лиманів і вихід на Одесу з подальшими боями за місто — очевидно, що для цього потрібно не 170 тисяч, а значно більше ресурсів. За приблизними оцінками, для такої операції потрібно щонайменше 200-300 тисяч особового складу лише для ударного угруповання. І це без урахування необхідності утримання вже окупованих територій та контролю великих міст.

Крім того, наступ відбувався б не рівномірно по всій території, а вздовж узбережжя — південним напрямком. Водночас росіянам потрібно було б утримувати північні лінії фронту, адже звідти можливі удари по флангах. А це також потребує значного ресурсу.

Тими силами, які ми зараз бачимо на Херсонщині, — а саме угрупованням «Дніпро» — таку масштабну наступальну операцію аж ніяк не реалізувати. Російському командуванню довелося б щонайменше втричі збільшувати це угруповання. А де вони візьмуть такі ресурси, якщо вже зараз відчувається дефіцит особового складу на більшості напрямків? Саме тому цей сценарій є найгіршим, але на даний момент малоймовірним. Водночас це не означає, що до нього не потрібно готуватися.

Чи могла б мобілізація вирішити для РФ цю проблему? Якщо, умовно кажучи, Путін у якийсь момент вирішить провести масштабну мобілізацію, навіть уже на межі ресурсів.

Я вже наводив приклад можливих сценаріїв використання мобілізаційного ресурсу. Або це буде підсилення одного з пріоритетних плацдармів у межах весняно-літньої воєнної кампанії, або відкриття нового театру бойових дій — наприклад, проти однієї з європейських країн, тієї ж Естонії. Або ж концентрація на новому напрямку в межах України — скажімо, на Херсонському з перспективою форсування Дніпра.

Подальший розвиток подій залежав би від ситуації на фронті. Тобто теоретично мобілізація могла б змінити баланс сил. Якщо вони й проводитимуть мобілізацію, то, ймовірно, йтиметься щонайменше про 300 тисяч осіб. Адже немає сенсу оголошувати масштабну мобілізацію, не сформувавши значний резерв, який дозволив би забезпечити російські окупаційні війська ресурсом щонайменше на рік стабільних бойових дій без огляду на втрати. Попри те що вони й раніше не надто зважали на втрати, зараз дефіцит особового складу вже відчувається.

Водночас навіть якщо вони зберуть ці 300 тисяч і сконцентрують їх на одному напрямку, інші ділянки фронту неминуче почнуть страждати від нестачі ресурсу. Тому, найімовірніше, відбуватиметься певний перерозподіл сил між напрямками.

Чого очікувати від росіян найближчим часом, зважаючи на весняно-літню кампанію? Де вони можуть сконцентрувати ударні можливості?

Наразі їхній головний пріоритет — Слов’янсько-Краматорський плацдарм. Особливо непокоїть східний фланг — колишній Сіверський напрямок, нині правобережна частина Бахмутки.

Мене турбує просування підрозділів 3-ї загальновійськової армії РФ. Вона не є найбільш боєздатною, однак демонструє доволі швидкі темпи просування. Поки південні лінії оборони утримуються, а ми продовжуємо стримувати ворога, певне занепокоєння викликає саме східний фланг.

Росіяни можуть намагатися реалізувати наступальні дії на Запорізькому плацдармі. Водночас наші системні контратаки, які останнім часом проводилися на Гуляйпільському напрямку, вздовж річки Гайчур, у районі Межиріччя, Вовчої Ворони, а також поблизу Покровського на Дніпропетровщині, дозволили стримати просування противника, відкинути його та повернути під наш контроль низку позицій, які покращуютьнаше становище напередодні російської весняно-літньої кампанії й, відповідно, ускладнює її початок для самих росіян.

Тому можна припустити, що із запорізькою наступальною кампанією у них виникнуть проблеми — ймовірно, навіть більші, ніж на Слов’янсько-Краматорському плацдармі.

Якщо вже говорити про напрямки удару, то чи можлива активізація РФ на півночі — в районі Сум, Чернігова або в напрямку Києва?

На Чернігівщині наразі, якщо й спостерігатиметься активізація окупантів, то переважно в прикордонній смузі — у вигляді поодиноких рейдових або диверсійних дій терористичного характеру. У Брянській області наразі недостатнє угруповання військ для створення серйозної загрози безпосередньо для Чернігівщини. Водночас за станом цього угруповання необхідно постійно спостерігати, адже поки що воно не є достатньо боєздатним для формування масштабної загрози.

Суттєвих змін у курському та білгородському угрупованнях — на Північно-слобожанському та Вовчанськомунапрямках — наразі не фіксується. Однак це не означає, що росіяни відмовилися від ідеї розширення зони контролю. Вони й надалі можуть намагатися просунутися ближче до околиць Сум або створити умови, за яких зможуть, як з Харковом чи Херсоном, розпочати системний терор із використанням FPV-дронів у режимі 24/7.

Тобто їхнє завдання зараз полягає не стільки у виході на околиці міста, скільки в наближенні на таку відстань, яка дозволить постійно тероризувати цивільне населення та провокувати панічні настрої серед місцевих жителів.

А чого очікувати загалом у межах весняно-літньої кампанії? Якщо не йдеться про якісь масштабні наступальні операції, чи означає це продовження того ж ракетно-дронового терору, який ми відчуваємо вже певний час?

Ракетно-дроновий терор не припиниться. Росія продовжуватиме його, адже це одна з ключових складових її стратегії тиску на тилову частину Україну. Вони не відмовляться від цієї тактики й надалі її дотримуватимуться. Тож, на жаль, слід розуміти: як здійснювалися нальоти дронів-камікадзе та ракетні удари, так вони і продовжуватимуться.

Окрім цього, зберігатимуться й інші дії — насамперед підривна діяльність у тилових регіонах України, використання агентурних мереж, вербування осіб для здійснення диверсій і терактів. Так само триватимуть постійні інформаційно-психологічні спецоперації, спрямовані на дискредитацію Сил оборони України, поширення фейків про великі втрати, поразки тощо.

Тобто противник і надалі застосовуватиме весь класичний набір методів для хаотизації ситуації в тилу, впливу на місцеве населення та підриву внутрішньої стійкості країни. Усі ці інструменти використовуватимуться комплексно, як і раніше.

Більше того, нині вони можуть навіть масштабувати ці дії. Адже що більші проблеми виникають у росіян безпосередньо в зоні бойових дій, то активніше вони намагаються компенсувати це терором у тилу України та тиском на цивільне населення.