Ви дізнаєтеся:
У суботу, 22 серпня, православні віряни вшановують пам'ять святого мученика Агатоніка та його сподвижників. Також цього дня вшановують пам'ять блаженного священномученика Симеона Лукача, який став одним із духовних лідерів Української греко-католицької церкви в період радянських переслідувань. «Главред» зібрав корисну інформацію про те, що дозволено і категорично заборонено робити цього дня.
Агатонік жив у III столітті, за часів жорстоких гонінь на християн у Римській імперії. Він походив із Нікомедії у Віфінії, на території сучасної Туреччини. Святий був відомий своєю глибокою вірою, мудрістю та доброчесним життям.
Агатонік не тільки сам сповідував християнство, а й допомагав іншим людям навернутися до вчення Христа. Він підтримував переслідуваних віруючих, зміцнював їх у вірі та продовжував відкрито говорити про Бога, незважаючи на загрозу покарання.
У той період римська влада вимагала від християн приносити жертви язичницьким богам. За відмову віруючих могли ув’язнити, піддати тортурам або стратити. Однак Агатонік не зрікся своєї віри.
Згідно з церковним переказом, переслідування християн очолював правитель Філадельф. Під час гонінь було схоплено численних послідовників Христа, серед яких опинився й Агатонік.
Святого та його одновірців піддавали жорстоким тортурам, намагаючись змусити їх відмовитися від християнства. Однак вони залишилися непохитними.
Згодом Агатоніка та його сподвижників засудили до смерті. Частину мучеників стратили ще дорогою до місця суду. Самого Агатоніка та кількох його товаришів доставили до Силіврії, де вони прийняли мученицьку смерть.
22 серпня також вшановують блаженного священномученика Симеона Лукача. Він народився 7 липня 1893 року в селі Старуня Івано-Франківської області у віруючій селянській родині.
З ранніх років Симеон вирізнявся глибокою вірою, любов’ю до молитви та прагненням присвятити життя служінню Богу. Після закінчення навчання він вступив до духовної семінарії у Станіславові, сучасному Івано-Франківську, де здобув богословську освіту.
У 1919 році Симеон Лукач був висвячений на священика. Так розпочався його шлях пастирського служіння, що включав проповідь, духовне наставництво та допомогу людям.
Отець Симеон також займався богослов’ям і педагогікою. Він викладав у Станіславській духовній семінарії, де готував майбутніх священнослужителів. Його проповіді вирізнялися простотою та глибиною, а власним прикладом він навчав людей смирення, терпіння та любові до ближніх.
Після ліквідації радянською владою Української греко-католицької церкви в 1945 році почалися масштабні переслідування духовенства. Багатьох священиків було заарештовано, а церковні будівлі передано під контроль інших релігійних структур.
У 1945 році його таємно висвятили на єпископа для служіння Українській греко-католицькій церкві в умовах підпілля. Владика Симеон став одним із архіпастирів, які допомагали зберігати церковну традицію в період, коли офіційна діяльність УГКЦ була заборонена.
Лукач усвідомлював небезпеку свого становища, проте не відмовився від служіння. Він підтримував священиків і мирян, зміцнював їх у вірі та закликав залишатися вірними християнським переконанням.
У 1949 році радянська влада заарештувала владику Симеона. Його звинуватили в «антирадянській діяльності», пов’язаній із його служінням Українській греко-католицькій церкві, і засудили до тривалого ув’язнення.
Навіть у важких умовах табору, незважаючи на хвороби та виснаження, Лукач продовжував молитися та підтримувати інших ув’язнених. Для багатьох людей, які перебували поруч із ним, він став джерелом духовної підтримки та надії.
Після звільнення через стан здоров’я владика повернувся додому, однак не припинив служіння. Він продовжував таємно відправляти богослужіння, сповідувати віруючих і підтримувати підпільну громаду.
Роки ув’язнення серйозно позначилися на його здоров’ї. До останніх днів Симеон Лукач залишався духовним пастирем.
Блаженний Симеон Лукач помер 22 серпня 1964 року в рідному селі Старуня. Його поховали на місцевому кладовищі, яке згодом стало місцем молитви для віруючих.
Не радили починати важливі нові справи або розповідати про свої задуми, адже задумане могло не здійснитися. Також не бажано було позичати гроші, оскільки існувала прикмета, що повернути борг буде непросто.
Згідно з народними віруваннями, цей день варто присвятити добрим справам і щирій допомозі іншим людям, адже вважалося, що зроблене добро неодмінно повернеться сторицею. Також рекомендували не лінуватися й сумлінно працювати - тоді доля буде прихильною, а праця принесе бажаний результат.
Читайте також:
Реформа церковного календаря в Україні - процес впровадження нового стилю, тобто григоріанського або новоюліанського календарів, замість старого стилю (юліанського календаря) українськими церквами. З початком російсько-української війни та після того, як 16 листопада 2017 року Різдво Христове 25 грудня за григоріанським календарем стало державним вихідним днем в Україні, питання про перехід українських релігійних організацій на григоріанський/новиюліанський календар активізується щороку з наближенням Різдва Христового.
Питання календарної реформи гостро постало після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році, адже, як стверджують деякі публіцисти та церковники, через використання старого стилю разом із Російською православною церквою Україна перебуває у сфері «руського світу». Як предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній, так і предстоятель УГКЦ верховний архієпископ Святослав висловили підтримку проведенню календарної реформи в Україні, пише Вікіпедія.