Для економічного розвитку України має величезне значення видобувана галузь. Згідно з даними звіту Ініціативи прозорості видобувної галузі, тільки у 2020 році внесок видобувних підприємств у ВВП України становив 190,34 млрд грн, або 4,54% загального обсягу ВВП, а частка у вартості загального експорту всіх товарів і послуг – 4,94%.
Орієнтовно рік тому було ухвалено Національну економічну стратегію, де держава разом з бізнесом та громадськістю визначили вектори розвитку України до 2030 року. Зокрема, природні надра та корисні копалини було визначено фундаментом доданої вартості для зростальної економіки України. Одним зі стратегічних завдань для стимулювання розвитку видобувної галузі стало справедливе оподаткування, певна річ, разом із верховенством права та економічною свободою.
Усе це мало б сприяти збільшенню видобутку та залученню іноземних інвестицій в галузь. Але на практиці реалізація цих ініціатив виявилася не настільки результативною. Поруч з підготовкою реформаторських законопроєктів задля спрощення доступу до надр та дерегуляції, бізнес все ж звертає увагу на втручання держави у діяльність надрокористувачів.
Більшість бюджетоутворювальних компаній галузі видобування руд металів представлена і в Європейській Бізнес Асоціації. У 2020 році вони сумарно забезпечили робочими місцями 115 230 українців, сплатили 91 млрд гривень податків та інвестували майже 30 млрд гривень в економіку країни. Однак, ще не пройшло і два місяці 2022 року, як бізнес бачить значний тиск з боку контролювальних органів – вже до другої компанії виникли претензії щодо заборгованості у сплаті рентних платежів.
Звісно, рентна плата у сфері видобування руд металів – досить чутлива тема для користувачів українськими надрами, і до початку цього року вітчизняне регуляторне поле дозволяло множинність трактувань бази оподаткування. Водночас в Конституції України визначено, що закони не мають зворотної дії, тому звинувачувати компанії у протиправних діях, які на момент їх вчинення такими не були, по суті, незаконно.
Бізнес прагне працювати за чіткими та передбачуваними правилами, мати прозорі та рівні умови для усіх учасників галузі. А фіскальний тиск на прозорий бізнес шляхом проведення перевірок чи будь-яким іншим способом, очевидно, завдає збитків не лише конкретному бізнесу, але й країні загалом. Адже за подібними ситуаціями спостерігають й іноземні інвестори та партнери. Тож чи захочуть вони після цього інвестувати в розвиток української видобувної промисловості – питання риторичне.
Безумовно, якщо порушення є – за нього потрібно відповідати. Однак, для цього потрібно розробити чіткі правила, аби розуміти, що правомірно, а що – ні. Мало того, не застосувати нинішні правила до минулого, адже так, імовірно, до всіх можуть виникнути питання. Однак, очевидно, це не буде ознакою цивілізованого суспільства, що розвивається.
Європейська Бізнес Асоціація вже неодноразово наголошувала, що окрім фундаментальних для розвитку речей в країні бракує довіри – між владою та бізнесом, суспільством. А подібні кейси навряд сприяють формуванню цією довіри. У зв’язку з цим бізнес щиро сподівається, що цю дивну тенденцію буде зупинено. До того ж в нинішній непростій геополітичній ситуації ми всі маємо бути в одному човні, бо лише разом ми сила!