Коротко:
Історію радянського минулого часто сприймають крізь призму підручників, де є лише ключові дати та політичні події. Але справжнє уявлення про життя людей у Союзі дають їхні побутові звички.
OBOZ.UA розповідає про звички минулого, які здаються сучасній молоді незрозумілими й дивними.
Вам може сподобатись наш матеріал: Професії, що назавжди лишилися в СРСР: як зміни технологій стерли цілі спеціальності
У радянських містах існували спеціальні пункти прокату, які сьогодні здаються дивиною. Там можна було взяти напрокат речі, які були потрібні не щодня або які було практично неможливо купити через високу ціну чи дефіцит. Телевізори, холодильники, меблі, дитячі візочки, музичні інструменти - усе це можна було отримати тимчасово. Для багатьох родин це був єдиний шанс скористатися благами цивілізації. Оренда дозволяла хоча б на певний час відчути комфорт, який у звичайних умовах був недосяжним.
Наприкінці 1980-х у СРСР почали завозити перші відеомагнітофони. Купити їх додому було майже нереально - ціна була захмарною, а дефіцит величезним. Ті, кому вдавалося роздобути імпортну техніку, відкривали відеосалони, щоб "відбити" витрати. Це не були кінотеатри у сучасному розумінні. Часто зал для перегляду облаштовували у підвалах чи підсобках. Попри жахливу якість звуку та картинки, такі зали були переповнені людьми, які прагнули побачити бойовики зі Шварценеггером чи Сталлоне. Для радянських глядачів це було справжнє вікно у світ західного кіно.
Дискотеки у будинках культури мали свій особливий вигляд. Дівчата ставали колом, а сумки складали в центр і танцювали навколо. Це не був дивний ритуал, а практичне рішення, адже камер схову не існувало, а залишати речі без нагляду було ризиковано. Навіть артисти-початківці виходили на сцену з торбами, щоб не втратити паспорт чи гроші. Така картина сьогодні виглядає абсурдно, але тоді це було звичною практикою.
Хліб у СРСР мав особливий статус. Його їли практично з усім - навіть із макаронами, які самі по собі теж є борошняним продуктом. Це робили через постійний дефіцит і потребу зробити обід максимально ситним. Хліб був найдешевшим і найбільш доступним продуктом, який дозволяв нагодувати сім’ю досхочу. Він став символом виживання у часи нестачі.
Поховальні звичаї минулого сьогодні можуть шокувати. Труну з покійником часто залишали у квартирі на кілька днів, а кришку виставляли біля дверей у під’їзді це було знаком для сусідів, що у родині жалоба. Бувало й так, що труну виносили на вулицю під під’їзд, ставили на стільці, щоб усі знайомі могли попрощатися прямо у дворі.
Магазинів з одягом було мало, тому люди ходили на речові ринки. Там "примірочна" виглядала як картонка, кинута на землю, і шторка, яку хтось тримав руками. Одяг міряли просто неба і влітку, і взимку, навіть у мороз. Це був єдиний спосіб перевірити, чи підходить річ, адже умов для нормальної примірки не існувало.
Двері часто не замикали, якщо йшли ненадовго. Якщо дитина поверталася зі школи раніше за батьків, ключ залишали у поштовій скриньці або під килимком біля порогу. Красти особливо не було що, тому така практика вважалася нормальною.
Радянські батьки відпускали дітей гуляти самих без жодних побоювань. Навіть малюки могли годинами бути надворі без нагляду. Вважалося, що у дворі завжди є знайомі дорослі, які приглянуть. Страху перед небезпеками міста практично не існувало. Ризики були такими ж, як і сьогодні, але про них не говорили, щоб не псувати імідж держави.
Звичка купувати продукти мішками чи пачками виникла через тотальний дефіцит. Товари з’являлися на полицях нерегулярно і швидко розкуповувалися. Тому, якщо вдавалося "дістати" цукор, м’ясо чи консерви, брали стільки, скільки могли забрати. Наступного разу полиці могли бути вже порожніми. Це була стратегія виживання у світі нестабільного постачання.
Якщо під час готування закінчувалася сіль чи сірники, простіше було попросити у сусідів, ніж їхати кілька зупинок до магазину, де ще й не факт, що потрібний товар знайдеться. Люди ділилися дрібними продуктами - сіллю, лавровим листом, сірниками. Щоб не почути відмову, намагалися підтримувати добросусідські стосунки. Це було важливою частиною життя у багатоквартирних будинках.
Читайте також:
"Обозреватель" (стилізована назва - Oboz.ua) - українське інтернет-видання соціально-політичної спрямованості. Засноване 2001 року. Належить українському політику і підприємцю Михайлу Бродському. У виданні він обіймає посаду голови редакційної ради "Обозревателя". Шеф-редактор - Орест Сохар.
Видання висвітлює соціально-політичні, культурні та інші важливі новини України та світу.