Про що йдеться у матеріалі:
Похорон Лесі Українки в 1913 році перетворився на небезпечну подію для царської влади — він зібрав тисячі людей і ледь не став масовим проукраїнським мітингом. Про маловідомі факти з останніх днів життя поетеси та про спроби радянської влади використати її ім’я у своїх цілях розповів у відео на YouTube засновник проєкту «Реальна історія» та продюсер 1+1 media Акім Галімов, передає 2+2.
Главред з'ясував, чому похорон Лесі Українки підняв на вуха майже весь Київ.
«Леся Українка більшість своїх творів за життя видавала на Заході України. До Російської імперії ці книжки завозили контрабандою — по кілька екземплярів, їх передавали з рук у руки, переписували від руки», — каже Галімов.
Ситуація змінилася після революції 1905 року, коли скасували Емський указ. Тоді поезія Лесі Українки нарешті вийшла з тіні. Її публікували популярні українські журнали та видавництва, і ім’я поетеси стало відомим широкому загалу.
Останні роки життя Леся провела у Грузії, у містечку Сурамі, разом із чоловіком Климентом Квіткою. Стан поетки погіршився, до неї приїхали мати та сестра Ізидора.
«Леся вже нічого не могла їсти, крім ожинового морозива, яке готувала мама», — розповідає історик.
Леся Українка померла 1 серпня 1913 року у віці 42 років. Тіло поетеси доставили до Києва, де відбувся історичний похорон, що налякав царську владу.
«На київському вокзалі зустрічати потяг зібралися тисячі людей. Приїхали делегації з усіх українських земель. Царська поліція боялася, що похорон перетвориться на український мітинг. Вони заборонили будь-які промови, а похорон супроводжували кінні поліцейські», — наголошує Галімов.
Дивіться відео про маловідомі факти з біографії Лесі Українки:
«Це був символічний знак пошани до видатної жінки. Величезна популярність Лесі Українки — саме вона пояснює, чому більшовики згодом намагалися "приватизувати" її постать», — пояснює дослідник.
Після її смерті радянська пропаганда активно намагалася представити Лесю як прибічницю марксизму.
«Більшовики писали, що Леся була "другом революції", але майже всі її рідні й друзі стали творцями Української Народної Республіки», — розповідає Галімов.
Так, її чоловік Климент Квітка став заступником міністра юстиції УНР, а згодом був репресований і загинув у ГУЛАГу. Подруга Лесі, Людмила Старицька-Черняхівська, стала членкинею Центральної Ради, працювала в урядах УНР, але також була репресована та загинула в телячому вагоні по дорозі до Казахстану.
«Про це в радянській Україні не розповідали. Але ми повинні знати свою справжню історію, знати героїв і героїнь, які боролися за Україну», — підсумовує Акім Галімов.
Вам також може бути цікаво:
Акім Альфадович Галімов— український журналіст, сценарист, автор і продюсер історичних проектів 1+1 Media. У проекті "Реальна історія" Акім Галімов створює невеликі відео на важливі історичні теми.