Про що йдеться у матеріалі:
Похорон Лесі Українки в 1913 році перетворився на небезпечну подію для царської влади — він зібрав тисячі людей і ледь не став масовим проукраїнським мітингом. Про маловідомі факти з останніх днів життя поетеси та про спроби радянської влади використати її ім’я у своїх цілях розповів у відео на YouTube засновник проєкту «Реальна історія» та продюсер 1+1 media Акім Галімов.
Главред з'ясував, чому похорон Лесі Українки підняв на вуха майже весь Київ.
«Леся Українка більшість своїх творів за життя видавала на Заході України. До Російської імперії ці книжки завозили контрабандою — по кілька екземплярів, їх передавали з рук у руки, переписували від руки», — каже Галімов.
Ситуація змінилася після революції 1905 року, коли скасували Емський указ. Тоді поезія Лесі Українки нарешті вийшла з тіні. Її публікували популярні українські журнали та видавництва, і ім’я поетеси стало відомим широкому загалу.
Останні роки життя Леся провела у Грузії, у містечку Сурамі, разом із чоловіком Климентом Квіткою. Стан поетки погіршився, до неї приїхали мати та сестра Ізидора.
«Леся вже нічого не могла їсти, крім ожинового морозива, яке готувала мама», — розповідає історик.
Леся Українка померла 1 серпня 1913 року у віці 42 років. Тіло поетеси доставили до Києва, де відбувся історичний похорон, що налякав царську владу.
«На київському вокзалі зустрічати потяг зібралися тисячі людей. Приїхали делегації з усіх українських земель. Царська поліція боялася, що похорон перетвориться на український мітинг. Вони заборонили будь-які промови, а похорон супроводжували кінні поліцейські», — наголошує Галімов, передає 2+2.
Дивіться відео про маловідомі факти з біографії Лесі Українки:
«Це був символічний знак пошани до видатної жінки. Величезна популярність Лесі Українки — саме вона пояснює, чому більшовики згодом намагалися "приватизувати" її постать», — пояснює дослідник.
Після її смерті радянська пропаганда активно намагалася представити Лесю як прибічницю марксизму.
«Більшовики писали, що Леся була "другом революції", але майже всі її рідні й друзі стали творцями Української Народної Республіки», — розповідає Галімов.
Так, її чоловік Климент Квітка став заступником міністра юстиції УНР, а згодом був репресований і загинув у ГУЛАГу. Подруга Лесі, Людмила Старицька-Черняхівська, стала членкинею Центральної Ради, працювала в урядах УНР, але також була репресована та загинула в телячому вагоні по дорозі до Казахстану.
«Про це в радянській Україні не розповідали. Але ми повинні знати свою справжню історію, знати героїв і героїнь, які боролися за Україну», — підсумовує Акім Галімов.
Вам також може бути цікаво:
Акім Альфадович Галімов— український журналіст, сценарист, автор і продюсер історичних проектів 1+1 Media. У проекті "Реальна історія" Акім Галімов створює невеликі відео на важливі історичні теми.