Про що ви дізнаєтесь:
Для мільйонів громадян, чиє дитинство припало на епоху СРСР, спогади про риб’ячий жир викликають стійку асоціацію з неприємною на вигляд і смак густою рідиною. Довгий час ця добавка була обов’язковою складовою дитячого раціону: її давали як удома, так і в дитячих садках. Вважалося, що вона є справжньою панацеєю, здатною запобігти розвитку багатьох захворювань і зміцнити імунітет. Проте у 1970 році ситуація кардинально змінилася: риб’ячий жир раптово категорично заборонили. У чому ж полягала справжня причина такого різкого рішення і що приховував радянський продукт? Главред розповість більш детально.
Як розповідають на каналі «Історик», історія популярності риб’ячого жиру починається ще в XIX столітті, завдяки данському фармацевту Петтеру Мьоллеру. Саме він почав активно використовувати його як ефективний засіб проти рахіту. Мьоллеру вдалося знайти спосіб обробки, який нейтралізував специфічний і неприємний запах, що сприяло подальшому поширенню продукту. Відтоді риб’ячий жир почали сприймати як універсальний засіб для підтримки здоров’я, загального тонусу та профілактики різноманітних хвороб.
Цінність продукту зумовлена високим вмістом жирних омега-кислот, які лише в мінімальних кількостях містяться в інших продуктах харчування. Ці речовини:
Через ці переваги виробництво риб’ячого жиру налагодили майже в усіх країнах світу, включно з СРСР і США. Його призначали навіть при туберкульозі, а радянські педіатри рекомендували щоденний прийом однієї ложки всім дітям без винятку. Оскільки тоді не існувало желатинових капсул, діти були змушені вживати маслянисту рідину в чистому вигляді, що, природно, викликало у них відразу.
У 1970 році риб’ячий жир заборонили після того, як учені виявили в ньому шкідливі речовини — токсини. З’ясувалося, що корінь проблеми полягав у радянській технології виробництва. Щоб здешевити продукт і забезпечити масовий випуск, як сировину використовували переважно відходи рибної промисловості, а не якісне рибне м’ясо. Ці відходи містили підвищений рівень шкідливих елементів.
При тривалому щоденному вживанні токсини накопичувалися в м’яких тканинах дитячого організму і поступово його отруювали. Для порівняння, у США риб’ячий жир виробляли саме з м’яса риби. Хоча він був значно дорожчим, проте вважався значно безпечнішим.
Заборона на риб’ячий жир у СРСР діяла приблизно десять років. За цей час технологію виробництва переглянули та вдосконалили. У результаті продукт став безпечним, очищеним від шкідливих домішок і повернувся на прилавки.
Історія риб’ячого жиру є показовим прикладом того, як прагнення до економії та використання дешевої сировини може перетворити корисний препарат на джерело інтоксикації, що потребує негайного втручання й тривалої заборони.
Вас може зацікавити:
YouTube-канал «Історик» — це український освітній проєкт, присвячений маловідомим або цікавим фактам з історії, науки й побуту. Автор розповідає просто і зрозуміло про речі, які ми часто бачимо, але не замислюємось про їхнє походження — наприклад, чому радянський посуд мав чорний обідок чи як з’явилися певні технології. Канал ведеться українською мовою, має близько 130 тисяч підписників і понад пів тисячі відео. Відео короткі, насичені фактами й ілюстраціями, тож легко сприймаються навіть школярами. Основна мета каналу — зробити історію цікавою, живою й близькою до сучасного глядача.