Про що йдеться у матеріалі:
"Хрущовки" давно стали невід’ємною частиною міського пейзажу в Україні та інших країнах колишнього СРСР. Попри тісні кухні, тонкі стіни й крихітні кімнати, саме ці будинки для мільйонів людей стали першим окремим житлом після років життя у комуналках. Про те, чому ці будинки, які були призначені на 25 років не зникли розповів в ефірі "Сніданку з 1+1" український історик, голова Інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров.
Главред з'ясував, чому в СРСР масово будували "хрущовки".
За його словами, щоб зрозуміти, чому хрущовки взагалі з'явилися, треба уявити, як жив пересічний радянський городянин у 1950-х.
«Радянський робітник у місті мешкав переважно в комунальних квартирах. Коли колишні апартаменти, які складалися з трьох чи трьох шести, дев'яти кімнат, насправді перероблювали в масове житло для трьох чи трьох десяти сімей, які мешкали, користуючись однією кухнею, однією вбиральнею та, власне, спільними вхідними дверима», — розповідає Алфьоров.
У таких умовах неможливо було нормально відпочити, а отже — ефективно працювати. Саме це, а не турбота про людину, і непокоїло Микиту Хрущова найбільше, адже виснажений робітник погано виконував планові норми.
Дивіться відео про те, чому "хрущовки" стоять досі:
Вихід знайшли радикальний — масове будівництво дешевого, але окремого житла. Принципово важливе слово тут — «тимчасового».
«Хрущов приймає рішення про будівництво тимчасового житла, яке буде розраховано на те, що робітник пожив в ньому 5-10 років, а потім буде будувати нові будинки», — пояснює Алфьоров.
Тобто від самого початку ніхто не планував, що ці будинки простоять до XXI століття. Це був компроміс — латка на гігантську соціальну рану.
Історик зазначає, що технологію панельного будівництва запозичили в повоєнній Європі, але радянські інженери спростили її до межі можливого. Головним критерієм стали швидкість і дешевизна — і жодних «архітектурних надмірностей».
«Немає ліфту — економія 14-18%. Зменшення товщини стін — ще економія в кількість відсотків. Будівництво за рахунок блокової системи, коли будували по суті блоками складеними — або з цегли, або вилитими з бетону — пришвидшувало будівництво. Будинок можна було побудувати буквально за два тижні», — каже глава Інституту національної пам'яті.
Ще місяць — на внутрішнє оздоблення. І квартира готова. Простір у ній вираховували буквально до сантиметра.
«Тобі віддавалися 70 сантиметрів для туалету, віддавалися метр десять для того, щоби розправити руки і витертись рушником у ванні», — описує історик.
Ходить легенда, що планування Хрущов приміряв на собі особисто — і вирішив: якщо він уліз, то й інші вліються.
Кухні теж не залишили поза увагою, адже радянська реклама переконувала, що мати все «під рукою» — надзвичайно зручно. Те, що родина за цим столом не вміщалася фізично, якось замовчувалося.
Алфьоров додає, що при всій своїй мізерності вони дали людям щось справді цінне — те, чого вони були позбавлені роками.
«Через хрущовки з'явився приватний простір у багатьох людей, що, в принципі, психологічно дещо стабілізувало атмосферу тих постійних чвар та сварок, які лунали в комунальних квартирах», — зазначає він.
Власні двері, власна кухня, власний санвузол — навіть мікроскопічний — для радянської людини це було справжнє щастя.
За його словами, людям пояснювали, що "хрущовки" це тимчасове рішення і просто потрібно потерпіти. Вже у 1970-х обіцяли нове, комфортне житло. Потім терміни постійно переносились.
«Ця обіцянка з 50-х років переросла в обіцянки 70-х років. І в 80-х роках, коли проголосили про те, що в 2000-х точно вже кожен громадянин Радянського Союзу отримає свою квартиру», — нагадує Алфьоров.
Вам також може бути цікаво:
Олександр Анатолійович Алфьоров (нар. 30 листопада 1983, Київ) — український історик, радіоведучий, громадський та політичний діяч, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України, Голова Інституту національної пам’яті України, майор запасу ЗСУ, передає Вікіпедія.