Marvel 1602 - лімітка з восьми випусків, що в результаті стала повноцінним графічним романом, який стабільно входить в топи найкращих коміксів в історії.
А ще тут герої і лиходії прикидаються, що народилися в епоху Відродження - з її неодмінними палацовими інтригами, змовами, лицарством і підступністю.
І, головне, її автор - один з найкращих фантастів нашого часу, літературний титан Ніл Ґейман.
Англія, березень 1602 року. Поки йде підкорення Нового світу, над Європою згущуються хмари. Простий народ вже близько року турбують повені і землетруси, а також дивні погодні аномалії – гримить грім і б'ють блискавки, але на землю не падає жодної краплі дощу. Поява людей, обдарованих унікальними здібностями, викликає забобонний жах, палахкотять багаття лютуючої інквізиції, яка вважає мутантів "бісівськими вилупками" і породженням алхімії. Подані Її Величності шепочуться про прийдешній апокаліпсис, а сама королева при смерті і навіть диво-зілля філософа і мага Доктора Стренджа не в змозі їй допомогти.
Трон згасаючої Єлизавети I, яка не має спадкоємців, жадає посісти шотландський король Яков, але його владолюбство здається дитячим капризом поруч з задумами іспанського фанатика, графа Отто фон Дума, який готує завоювання світу. Все, що йому залишилося на шляху до мети - захопити таємничий скарб тамплієрів, що зберігається в Єрусалимі. Ну і так далі.
Початок, відведений під експозицію, здається дещо затягнутим – нас неквапливо знайомлять зі світом, героями в новому образі і обставинами майбутнього Армегеддона - а до болю стандартна "супергеройська" зав'язка виглядає спочатку спробою влити нове вино в старі бурдюки. З-під пера менш талановитого автора вийшов би черговий клішований "помотівєць" з "попаданцями". Але, врешті-решт, ми маємо справу з Нілом Ґейманом, автором Американських богів і Добрих передвісників, автором Міраклмена і Сендмена, в якому сказано майже все, що можна висловити мовою коміксу; приголомшливим оповідачем, якому однаково підвладні скандинавська міфологія, містика, темне фентезі, хоррор, інструкція по знайомству з дівчатами на вечірках і дитяча історія про хлопчика, який проміняв батька на дві золотих рибки. Так що через сторінок плюс-мінус 30 ти ловиш себе на думці, що ця невибаглива на перший погляд історія вкрай захоплююча і вкрай затягуюча.
Через декілька років після закінчення серії англійського письменника його альтернативно-історичний сетінг спробували монетизувати і у всесвіті Земля-311 з'явилися історії Фантастичної четвірки, Халка та Людини-Павука. Всі вони були написані значно менш талановито (та й намальовані теж) і заслужено провалилися – на одному фансервисі далеко не заїдеш.
Ґейман як слід попрацював зі спадщиною попередників: в широкому кастингу майже всім дісталися нові зовнішності, імена, амплуа або передісторії. Так, Нік Ф'юрі перевтілився у класичного spy master, очільника королівської розвідки і главу охорони, Стівен Стрендж – в мага і придворного лікаря, Шибайголова в сліпого вуличного менестреля. Тільки професор Ксав'є як і раніше керує заміською школою для надмірно обдарованих дітей, вириваючи їх з чіпких лап інквізиції, та Доктор Дум прагне поневолити все, що рухається. Переосмислення, зрозуміло, не зовсім кардинальні (хто бажає бачити улюбленого супергероя, позбавленого всіх канонічних атрибутів, які в ньому і приваблювали?), але частина героїв впізнається відразу, а частина ні, і спроби відкопати в пам'яті референси надають коміксу особливого шарму.
Центральні персонажі, якими Ґейман рухає вперед сюжет, поступово відступають на другий план, виникають нові питання, вводяться нові обличчя і реальні історичні фігури, які взаємодіють між собою і з уже знайомими героями – але при цьому нічого не звалюється до купи. Сюжетні лінії переплітаються настільки майстерно, що після фіналу ти розумієш, що автор водив тебе за ніс, навіть давши всі ключі до розгадки вже в середині книги. Тексту тут явно більше, ніж в сучасному коміксі, але у Ґеймана дуже ясна мова, тому не напружує.
На жаль, на відміну від багатьох інших історій майстра, таких як, Американські боги і Добрі передвісники, 1602 не отримала екранізації – ані у вигляді фільму, ані у вигляді серіалу. Сам Ґейман в твіттері розповідав, що пропонував телевізійному підрозділу Marvel таку ідею, проте отримав від студії відмову. Ймовірно, вона була пов'язана із історичним періодом, що потребував чималих витрат, а також кількома ключовими акторами, яких не можна було відірвати на паралельні зйомки без удару по киновсесвіту. Проте можливо навіть у цьому, 2020-му році ми побачимо Пісочного Чоловіка від Netflix.
Як і будь-яка інша книга, 1602 для Ґеймана привід не тільки розповісти свою історію, але ще раз поміркувати над архетипами, релігійними гоніннями, гуманізмом, протиставленням Науки і Віри, забобонами, сумісністю принципів з лояльністю. Тут, звичайно, немає тих філософських глибин, в які англійський письменник занурюється в інших своїх більш знаних роботах (та й формат не той), але уважний читач знайде поживу для розуму навіть тут.
Малюнок відомого Енді К’юберта, який пізніше в тандемі з Ґейманом зробить експериментальний триб'ют Бетмену "Що трапилося з хрестоносцем у масці" (готемські лиходії збираються на похоронах і розповідають свою версію загибелі Найтемнішого, де всі історії суперечать одна одній) приємний і справляється зі своїм завданням. Художник прекрасно вибирає плани і послідовність панелей, занурюючи читача і додаючи кінематографічності історії, в якій не так багато екшну. Місцеві костюми, пасторалі, таверни і катівні виглядають достовірно і переконливо. Стилізований під середньовічні гравюри арт не вражає уяву, але робить трохи дещо краще, а саме - передає антураж обраної епохи і працює на атмосферу коміксу.
А ось до покраса Рішара Ісанова є питання. Він немов застряг на півдорозі з аскетичності бронзового століття до розмаїття барвистості сучасного стандарту. Вибір палітр тут не самий витончений, а ефектні рішення кількісно програють невиразним. 15 років тому це виглядало добре, але сьогодні такий калоринг зустрічається тільки у видавництв третього ешелону на кшталт Dynamite. При малюванні Куберт використовував техніку enhanced pencils, без участі інкера, і кілька скетчів в кінці книги підтверджують, що візуальна сторона виграла б, якби замість фарб на олівець нанесли тільки туш.
Історія видання 1602 для вітчизняного читача досить цікава - її друкували в самопальних комікс-журналах середини нульових, на офсетному папері, без ліцензії і з жахливим перекладом, пізніше, коли ринок СНД трохи цивілізувався, у продажу з'явилися спочатку ТПБ, а пізніше і харди від праотця індустрії ИДК. Кілька років тому історію перевидала спочатку Hachette в рамках "Чорної колекції", потім АСТ, і тепер, нарешті, вона виходить українською. Добрі новини - це найточніший переклад з наявних, а локалізація шрифтів й малюнку виконана на тверду п'ятірку. Погані новини - українське видання містить на 24 сторінки менше, ніж в оригінальному трейді. І якщо начерками можна пожертвувати, то, наприклад, відсутність післямови Скотта Мак-Ковена, автора шикарних обкладинок, засмучує.
В іншому це типовий (вже можна так казати) реліз MAL'OPUS, тобто продукт гарантовано високої якості - з яскравими фарбами, крейдованим папіром, сторінками потрібної щільності, вибірковим лакуванням обкладинки. Окремий жирний плюс - одноманітність в оформленні корінців. У підсумку маємо відмінне видання відмінної історії. Ви отримаєте більше задоволення, якщо добре знаєте супергероїв Marvel, але не залишитеся розчарованими, навіть якщо знайомі тільки по блокбастерах кіновсесвіту.
Оригінальна назва: Marvel 1602
Автор: Ніл Ґейман
Художник: Енді К’юберт
Видавництво: MAL'OPUS
Перший видавець: Marvel
Палітурка: твердий
Кількість сторінок: 2224
Формат: 170 x 260 мм