Законопроект 5600 насправді дуже суперечливий. Він претендує на певний зародок фіскальної реформи, яка не тільки істотно змінює податкові ставки, а й зачіпає базу оподаткування. І зародок цей явно з дефектами, адже в ньому є розумні речі упереміш з кричущими пропозиціями, які в жодному разі не можна імплементувати.
І це, до речі, ускладнює питання його конструктивного обговорення.
До правильних речей цього проекту можна віднести збільшення рентних платежів з видобутку залізної руди. Цей законопроект критикують, роблячи акцент на тому, що гірничо-збагачувальні комбінати мало не збанкрутують. Але на мій погляд, спроба збільшити оподаткування на залізорудний бізнес в законопроекті дуже боязка і нерішуча. Адже ставки рент на видобуток залізорудної сировини необхідно підвищувати як мінімум у кілька разів. Пояснення цьому дуже просте - за останні кілька років ціна на цю сировину збільшилася з $50 до більш ніж $200. Потенціал України - це 40 мільйонів тонн залізної руди на рік, тобто це близько 8 мільярдів доларів виручки, яка в основному осідає на рахунках кількох фінансово-промислових груп, які мають гірничо-збагачувальні комбінати і фактично пухнуть від доходів, насправді користуючись природними ресурсами, які за Конституцією належать народу.
Простий приклад - одна з фінансових груп нещодавно заявила про дострокове погашення багатомільйонного доларового кредиту. Тобто ось до чого призводить така політика - держава, яка не може зібрати гідні податки за рахунок своїх природних ресурсів і, відповідно, не може сформувати дохідну частину, змушена для виконання видаткової частини змушена брати в борг, а фінансові групи, які контролюють народні природні ресурси, просто погашають заборгованість. Тим більше, що рента, яку збирають з гірничо-збагачувальних комбінатів-всього лише кілька мільйонів гривень на рік.
Це, знову-таки, теж контраверсійна норма, яка нав'язується нам з боку Європи і реалізує у себе модель «зеленої» економіки із впровадженням оподаткування вуглецевого сліду. Питання в тому, чи потрібен нам цей податок на фазі деіндустріалізації, коли українська промисловість і без того летить униз.
Читати такожКабмін хоче ввести новий податок для автомобілістів: кого це торкнетьсяПроблеми екології, зрозуміло, дуже важливі, але тут потрібно обирати – або «садок вишневий коло хати», або промислово-розвинена країна, яка створюватиме робочі місця і формуватиме гідний бюджет, за допомогою якого можна сформувати гідні соціальні стандарти для населення. На даному етапі розвитку економіки екологічні вимоги мають бути ослаблені, а коли ми зможемо відновити своє індустріальне ядро, тоді вже можна буде їх знову посилювати.
Середня нормативна оцінка в Україні - 30 тисяч гектарів. 5% на рік податку, який пропонує закон - це близько 1500 гривень, які доведеться платити за кожен гектар, незалежно від того, обробляєш ти його чи ні, чи сталася посуха чи повінь. Причому норматив сплати цього податку законопроектом знижений до 50 соток, а значить, платити його у разі ухвалення закону доведеться навіть присадибним господарствам.
Ця норма скоординована з низкою інших законодавчих ініціатив, пов'язаних із відкриттям ринку землі. Тобто схоже, що владі важливо не просто відкрити ринок землі, а й змусити людей продати свою землю. Тому що після відкриття ринку близько 50% власників не хочуть продавати свої паї та земельні ділянки.
Як це будуть робити? Варто зазначити, що паралельно з 5600 розробляється закон про консолідацію земельних ділянок, відповідно до якого якщо ти акумулюєш земельні ділянки в одній місцевості, а люди не хочуть їх тобі продавати, то через суд можна буде забрати у них землю з виділенням їм альтернативної (яка, умовно кажучи, може бути на звалищі). Тобто тим самим створюється і механізм судового відбирання землі. А з урахуванням судової реформи, де суди перебувають під контролем влади та децентралізації, яка спрощує регіональний перерозподіл земельних ділянок, норма закону 5600 про 5% податку чинитиме фіскальний тиск на власників землі.
Читати такожВ Україні ринок землі "заглох": що пішло не такАдже людина, яка, наприклад, живе в місті і має кілька гектарів землі у спадок від бабусі, не хоче її продавати і думає, що ринок землі йому нічим не загрожує. А введення такої норми податку змусить його заплатити його за цю землю. Один раз людина може заплатити, а на наступний рік може продати її за ціною пральної машини. Тобто це фіскальний інструмент, створений для обезземелення власників ділянок.
Ця норма - найменш вивчена з точки зору наслідків для економіки. Будівельні компанії, які будують житло, повинні нарахувати ПДВ при першому продажу. Щоб не платити багато податків до держбюджету, ці компанії скидають готові квартири за собівартістю на афілійовані ріелторські структури, які надалі це житло продають за ринковою вартістю.
При цьому рентабельність продажів цих ріелторських компаній досягає 50%. Здавалося б, введення 20% ПДВ ніби як знищує схеми ухилення від сплати податків. Але на ділі це може призвести до автоматичного перекладання ціни ПДВ на зростання вартості житла. У такому випадку держава покарає не Будівельні компанії, а звичайних людей, які купують квартири.
У цьому законопроекті відсутній ключовий інгредієнт успіху-не названий кінцевий вигодоодержувач цієї податкової реформи. Цей законопроект міг би отримати схвалення в суспільстві, якби їм, наприклад, зменшувалося оподаткування праці замість підвищення податків на капітал і активи. Але так як не зрозуміло, для чого все це затіяли, то і не зрозуміло, куди зібрані податки будуть спрямовані.
Цей проект-максимальний перелік "хотілок" влади від суспільства. Але думаю, що до осені його переполовинять - з нього «вичистять» всі позитивні статті, а також можуть незначно підняти ренту на залізну руду і прибрати ПДВ на нерухомість, так як у двох цих напрямків є потужні лобі всередині парламенту. І в підсумку в ньому залишать лише податок на землю.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик, спеціально для Главреда